Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#401 Сакура

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 28 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано - Франківськ

Відправлено 10.05.2009 – 11:22

Цей віршик я у неті знайшла...уже давно..


Ми йдем по склу, і плач від того,
Що ріже, колить нас, болить.
Не хочем слухать ми нікого,
Бо завжди нас порада злить.
Своєю впертістю ми нищим
Самих себе - але чому?
Помрем, а зло ми де залишим?
Чи може віддамо?... Кому?
Невже приємно в муках жити?
Давайте станем на м'яке!
Тоді ми будемо ходити,
І бачити - ЖИТТЯ ЛЕГКЕ!!!
  • 0

#402 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 10.05.2009 – 16:08

ПІСНЯ ПРО МАТІР

Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко--і тихо пішла за межу.
--Куди ж це ви, мамо?!--сполохано кинулись діти.
--Куди ви, бабусю?--онуки біжать до воріт.
--та я недалечко...де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
--Та як же без вас ми?...Та що ви намислили, мамо?
--А хто вас, бабусю, у сон поведе по казках?
--А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
--Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,--
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,красива і сива, як доля,
Змахнула рукою--злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі",--і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

БОРИС ОЛІЙНИК
  • 0

#403 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 11.05.2009 – 11:18

***
В ближчім часі не скажу нічого,
Бо не маю що сказать глухим.
Я візьму в товариші німого —
І на пальцях поговорю з ним.

Він мене очима приголубить
У глухому теремі безсонь.
Він мені мої остудить губи
Зойком пальців.
Шепотом долонь.

Марія Матіос


***
Дні летіли і дні кульгали
Між печалей і між утіх —
І тебе я могла проґавити
Чи прокліпати,
Як усіх,

Не розгледіти,
Обминати
На планеті морів і суш.
І не знати, як то обмирати
В божевільних обіймах душ.

Марія Матіос
  • 0

#404 Woman

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 543 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Львів

Відправлено 13.05.2009 – 09:23

Ці рядки, мені здається, нікому не знайомі. Я натрапила на них в запрошенні при подачі заяви про одруження в РАГС. Але вірш просто чудовий. Тож хочу написати і присвятити його усім нареченим, а особливо Олесьці.

Ця чистота... Той білопінний цвіт...
Та мерехтлива паморозь світанку.
Неначе хмар нетанучий політ,
Неначе перший промінь на світанку.
Уперше ця манлива дална,
Закоханих очей незминний погляд,
Ця незворушна щастя тайна.
Уперше разом і уперше поряд.
Уперше щастя трепетом весни
Летить назустріч юно, безборонно.
Ця чистота... Ці незбагненні сни,
Неначе долі сріблена корона.
Неспитий келих долі-кришталю -
Букет весільний, різьблений із льоду,
злітає сонцем трепетне "люблю!"
У срібнолисте сяйво небозводу.
  • 0

#405 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 14.05.2009 – 20:27

ВЕСІЛЬНА

Для Олечки

Послухай: б'є весільний бубон
і клени клоняться, мов пави.
В твоє волосся, моя люба,
заплівся місяць кучерявий.

Чому пригасла скрипка трохи,
чому тремтить твоя долоня?
Ніч срібним сяйвом, наче мохом,
обмотує підкови коням.

12 березня 1935

Богдан-Ігор Антонич
  • 0

#406 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 23.05.2009 – 17:54

Мимохідь

Сьогодні знову виводжу тінь свою на променаду.
Хтось в надії на вічний кайф обгорткою шурхотить,
Але тільки десять секунд триває смак шоколаду.
Тільки уривки фраз вловлюю мимохідь.

Можливо, єдине, в що можна справді повірити:
Ми — добрий привід, щоб вітер міг нашим волоссям грати.
Я намагаюсь вдихнути якомога більше повітря —
Але все одно його доводиться видихати.

Ти часом обнімеш так, наче ми разом назавше.
А потім усе-таки випустиш. А потім сядеш у потяг.
А потяг зникне за рогом, нікому не розказавши,
Хто кого кличе і в кого залегкий для вечора одяг.

Проходячи наскрізь міста, через юрми шалені,
Ми — просто привід, щоб світло могло нам на лиця лягати.
Щойно встигаєш набрати життя повні легені —
А вже через мить його доводиться видихати.

Світлана Богдан
  • 0

#407 Something Strange

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 31 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 23.05.2009 – 20:33

Из заветного фиала
В эти песни пролита,
Но увы! Не красота...
Только муки идеала.

Иннокентий Анненский

* * *
Не могу понять, не знаю...
Это сон или Верлен?..
Я люблю иль умираю?
Это чары или плен?

Из разбитого фиала
Всюду в мире разлита
Или мука идеала,
Или муки красота.

Пусть мечта не угадала,
Та она или не та,
Перед светом идеала,
Пусть мечта не угадала,
Это сон или Верлен?
Это чары или плен?

Но дохнули розы плена
На замолкшие уста,
И под музыку Верлена
Будет петь моя мечта.

ЧТО СЧАСТЬЕ?

Что счастье? Чад безумной речи?
Одна минута на пути,
Где с поцелуем жадной встречи
Слилось неслышное прости?

Или оно в дожде осеннем?
В возврате дня? В смыканьи вежд?
В благах, которых мы не ценим
За неприглядность их одежд?

Ты говоришь... Вот счастья бьется
К цветку прильнувшее крыло,
Но миг - и ввысь оно взовьется
Невозвратимо и светло.

А сердцу, может быть, милей
Высокомерие сознанья,
Милее мука, если в ней
Есть тонкий яд воспоминанья.

ммм...люблю його творчість...
  • 0

#408 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 02.06.2009 – 23:16

…І строфи переставиш, як валізи.
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.

Розмова у диму, немов ікона –
в тих сповідях тебе рятує знов
раптова, чорна трубка телефонна,
таких же вимагаючи розмов.

Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:

Дивись на мене. Говори до мене
з нічної тьми, з опівнічної тьми,
бо це століття не таке й шалене,
якщо ховає прірву між людьми.

Василь Герасим’юк
  • 0

#409 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 03.06.2009 – 08:17

Леся Українка

* * *

Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

А восени… Яка журба,
чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима
покриє барви й квіти –
на гробі їх вона сама
розсипле самоцвіти.
  • 0

#410 Woman

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 543 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Львів

Відправлено 03.06.2009 – 08:55

Знову вістки від тебе нема.
Холоднішою стала зима,
майбуття не приваблює ока,
в серці туга, мов рана глибока,
в серці біль і надія німа -
знову вістки від тебе нема.

Напиши хоча б слово одне!
Напиши, що кохання міцне,
що хоч змоги писати не мала,
проте серце й душа не мовчала,
проте серце жадало мене...
Напиши хоча б слово одне!

У холодній глухій чужині
сонцем слово те буде мені,
по-новому і пісня полине,
оживе, мов гілля тополине,
оживуть мої думи ясні
у холодній глухій чужині.

Василь Грабик.


***

Іван Ольховський

ЛЕБЕДИНА ВІРНІСТЬ

Вдвох вони долають, розсікають хмари,
Вдвох вони у щасті, вдвох вони в біді.
Лебідь і лебідка все життя у парі,
Лебеді кохають тільки назавжди.


Лебедину ніжність дати б для людини,
Менш було б розлучень, менш було б образ.
Люди - не постійні. Пари ж лебедині
У житті кохають вірно й тільки раз.

Повідомлення відредагував Малюсінька: 03.06.2009 – 08:56

  • 0

#411 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 04.06.2009 – 07:08

Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмістиш.
Не ганьби все підряд без пуття.
Бо на світі той наймудріший,
Хто найбільше любить життя.

Василь Симоненко.
  • 0

#412 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 04.06.2009 – 07:35

Друзям

Я часто помилятись стала,
Стає постійно важче й важче жить.
Я "друзів" ще недавно безліч мала,
Та всі розбіглись в першу важку мить.

Усі крім тих, кому вклоняюсь досі
Хто розділяє всі мої шляхи.
Всім тим, чий із любов"ю докір,
Вплітається в характер нелегкий.

Всім тим,хто цінував довіру,
Хто вмів то берегти в душі.
Всім тим, кому завжди я вірю,
З ким є моменти і сумні й смішні.

Вони уміють буть завжди потрібні,
Творити настрій, що безслідно зник.
Для них у серці місце відповідне,
Якому важко й боляче без них.


/незнаючийвірш/

О, люди добрі,
Ну для чого звідусіль.
Чуже сміття до себе загрібати?
Хіба потрібне вам чуже усім? –
В своєму можете себе сповна сховати.

Облиште піклуватися про всіх,
Свою нещирість заховавши в грим чутливих
Для чого вам, скажіть біда чужих,
Коли й у вас і біди є, і зриви?

Подумайте ви краще про своє
І оцініть себе сповна, як треба.
Скажіть собі: «Чого вартую я й ім’я моє?
Яку оцінку Бог мені дасть з неба?»

Ви замість того, щоб когось чорнить –
Себе б обмили від мазути й фальші.
І замість того, щоб когось топить –
Себе б втопили ви у власному щасті.

Даруйте людям радість і добро
Не заздріть в тім, що краще їм живеться,
І не тримайте в серці чорне зло.
Не смійтеся з когось –
хтось і з вас сміється!
  • 1

#413 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 11.06.2009 – 09:23

І знов нестерпно тихо настає
якась чужа, зухвала веремія,
де тінь моя мене не впізнає,
де голос мій і той мені чужіє.

Я там мовчу. Задихано мовчу.
Я там слова навшпиньки обминаю.
Мов хрест важкенний, душу волочу,
і сам себе на ньому розпинаю.

Я там мовчу. Приречено мовчу
під тихим криллям втомленого дому
і знов свічу мовчання, як свічу
за упокій собі ж таки самому.

...Дощу предовгі пальці по шибках
заграють щось достоту, як музики,
що й звідкілясь прийде до мене страх
поглянути, чи став на грані крику.

Та він лиш мить торкається плеча
і геть іде, не взявши ані звуку,
і знов моє мовчання, як свіча,
пооддаль слів блукає тихоруко.

Над ним небес дірявий балаган.
Над ним пригасле місячне багаття...
Та цілий гурт немовлених благань,
які все більше схожі на прокляття.


Григорій Чубай.
  • 0

#414 ВакуОлька

    Найпостожерливіша

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1558 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 11.06.2009 – 09:39

***

Вкради мене від суєти земної,
Від гіркоти і сумніву вкради
І, хоч би день, на самоті зі мною,
Як добрий принц у казці, посиди.

Здається, я благаю небагато.
На більше вже не маю жодних прав,
Бо й так не компенсує серце втрати
Тому, від кого б ти мене украв
Г. Пухта
  • 0

#415 Панночка

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 472 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 11.06.2009 – 10:12

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

Ліна Костенко

Ще в школі дуже полюбила цей вірш, знаю напам'ять
  • 0

#416 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 11.06.2009 – 11:39

хоть в голос кричи, хоть шопотом
боль не становится глуше.
будет ли хорошо потом,
или хотя бы лучше,
чем есть? равносильно загадывать
желания на сирени.
пора бы губу закалывать-
закаливать. отсырели
глаза, потемнев, как водится,
на тон или даже глубже.
шепчется ли мне воется ль -
боль не становится глуше.
она прорастает, в месиво,
в кровавое удобренье,
себя опуская. есть его,
размазывать, как варенье,
по рту? вот такие песенки
во мне расцвели под утро.
балконное равновесие.
ветром штора надута.
  • 0

#417 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 11.06.2009 – 14:25

Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку…
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою тишу синьо крає.
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію, забуваю…

А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає…
Неступлених півкроку залишається,
Півподиху у горлі застрягає…

Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку…

Григорій Чубай
  • 1

#418 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 11.06.2009 – 15:39

Ігор Павлюк
ПОЛЮСИ

В усякого бува по-хлопськи і по-панськи.
То жилисто жили, то... піна над шампанським.

То блискавки нічні, то райдуги над пеклом.
І – радісні сніги, і допотопна спека.

То як раби рабів, то раптом – як повстанці!..
Ще ідол в нас... і вже Христос у вишиванці.

Безжальні, як вогонь, нам сняться ще татари.
То барськи нам отак, як п’яному у барі.
То сумно знов – немов на кінському базарі.

Такий от парадокс. Таке лиш те, що знаєм.
То є для чогось тут – то знову нас немає...
  • 0

#419 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 11.06.2009 – 15:56

ФІЯЛКИ

Фіялки й телефонна трубка
заворожливим сяйвом кличе,
і місяць, мов червона губка,
змиває попіл дня з обличчя.

Слимак з ебену, темна мушля
і вухо ночі — лійка чорна,
і пахощі духмяні душать,
мов пальці на кларнеті горла.

З очей фіялок смутком кришиш
і пригортаєш, сестро рання!

Простягнуті долоні тиші
над нашим вічним проминанням.

Богдан-Ігор Антонич
  • 0

#420 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 17.06.2009 – 22:43

Згадала найулюбленішу гумореску...Даруйте, якщо яке слово не те - писала з пам"яті.


Павло Глазовий

Кухлик


Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
-В Україні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.-
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 4

0 користувачів, 4 гостей, 0 анонімних