Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#381 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 29.04.2009 – 07:34

ІЗ ДНІВ ПРОЗРІННЯ

Із днів тріумфу до чорних днів
Близько: рукою подати.
І можеш топитися у вині
Чи кров’ю платити податки.

Це вже, знаєш, як ляже карта,
На небесах тасована.
Серце не має поняття — «завтра».
Вічно воно припасовано

До «сьогодні», «вчора» й до «уже».
Серце не має часу чекати.
А в тебе вибір: звиватись вужем,
Чи пішки іти за ґрати.

Тюрма — воно, знаєш, не лиш тюрма,
Мороком коронована...

У мене нічого, крім серця, нема.

Я серцем весь вік заґратована.

Марія Матіос
  • 0

#382 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 29.04.2009 – 10:23

Флуд видалено. the_one_and_the_only усне попередження за оффтоп.
  • 0

#383 Дарця_Борхес

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 796 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:дурки...

Відправлено 29.04.2009 – 10:31

Сергей Есенин

Письмо к женщине


Вы помните,
Вы все, конечно, помните,
Как я стоял,
Приблизившись к стене,
Взволнованно ходили вы по комнате
И что-то резкое
В лицо бросали мне.

Вы говорили:
Нам пора расстаться,
Что вас измучила
Моя шальная жизнь,
Что вам пора за дело приниматься,
А мой удел -
Катиться дальше, вниз.

Любимая!
Меня вы не любили.
Не знали вы, что в сонмище людском
Я был, как лошадь, загнанная в мыле,
Пришпоренная смелым ездоком.

Не знали вы,
Что я в сплошном дыму,
В развороченном бурей быте
С того и мучаюсь, что не пойму -
Куда несет нас рок событий.

Лицом к лицу
Лица не увидать.
Большое видится на расстоянье.
Когда кипит морская гладь,
Корабль в плачевном состоянье.

Земля - корабль!
Но кто-то вдруг
За новой жизнью, новой славой
В прямую гущу бурь и вьюг
Ее направил величаво.

Ну кто ж из нас на палубе большой
Не падал, не блевал и не ругался?
Их мало, с опытной душой,
Кто крепким в качке оставался.

Тогда и я

Под дикий шум,

Но зрело знающий работу,

Спустился в корабельный трюм,

Чтоб не смотреть людскую рвоту.

Тот трюм был -

Русским кабаком.

И я склонился над стаканом,

Чтоб, не страдая ни о ком,
Себя сгубить
В угаре пьяном.

Любимая!
Я мучил вас,
У вас была тоска
В глазах усталых:
Что я пред вами напоказ
Себя растрачивал в скандалах.

Но вы не знали,
Что в сплошном дыму,
В развороченном бурей быте
С того и мучаюсь,
Что не пойму,
Куда несет нас рок событий...
. . . . . . . . . . . . . . .

Теперь года прошли,
Я в возрасте ином.
И чувствую и мыслю по-иному.
И говорю за праздничным вином:
Хвала и слава рулевому!

Сегодня я
В ударе нежных чувств.
Я вспомнил вашу грустную усталость.
И вот теперь
Я сообщить вам мчусь,
Каков я был
И что со мною сталось!

Любимая!
Сказать приятно мне:
Я избежал паденья с кручи.
Теперь в Советской стороне
Я самый яростный попутчик.

Я стал не тем,
Кем был тогда.
Не мучил бы я вас,
Как это было раньше.
За знамя вольности
И светлого труда
Готов идти хоть до Ла-Манша.

Простите мне...
Я знаю: вы не та -
Живете вы
С серьезным, умным мужем;
Что не нужна вам наша маета,
И сам я вам
Ни капельки не нужен.

Живите так,
Как вас ведет звезда,
Под кущей обновленной сени.
С приветствием,
Вас помнящий всегда
Знакомый ваш
Сергей Есенин.

1924
  • 0

#384 електромайонез

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Рівне

Відправлено 29.04.2009 – 13:00

За хвилину до того, як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.
Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
відчува деформації у власному тілі.
Сміх, що має до мене назавтра прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того, як з‘явишся ти, -
я тебе передчую.

Жадан
  • 0

#385 електромайонез

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Рівне

Відправлено 29.04.2009 – 15:12

Вірші — це невдалі спроби самогубства,
Дощ починається з хмари, смерть починається з
Осені, ти починаєшся з мене,
Стежити за годинником — це ніби проростання трави,
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві,
втомлена і без музики, ніколи не забуду цю осінь, це лезо, ці
вени, зашморг, твій язик, наче ніж, по шиї.

Андрій Любка (вісім місяців шизофренії)
  • 0

#386 ~new~

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 188 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 29.04.2009 – 17:28

твои губы
моя личная бензоколонка
по утрам
я заливаю полный бак
и с трудом дотягиваю
до вечера
если когда-нибудь
я узнаю
что ты заправила
кого-то ещё
я взорву тебя
и перейду на газ © Шарль
  • 0

#387 hvvi

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 147 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 29.04.2009 – 20:23

Василь Симоненко/НЕ ВІР МЕНІ 

Не вір мені, бо я брехать не вмію, 
Не жди мене, бо я і так прийду. 
Я принесу тобі свою надію, 
А подарую смуток і біду. 

Слова ясні, лише мені відомі, 
У бурмотіння скучне переллю, 
Свою усмішку у холодній втомі 
Бездумно, безголово утоплю. 

І буду нерозумно обридати, 
І недоречно скиглити чомусь, 
Але, як треба буде заридати, 
Я гомерично, тупо засміюсь. 

Не вір мені, бо я брехать не вмію, 
Не жди мене, бо я і так прийду, 
Я принесу тобі свою надію, 
А подарую смуток і біду.


А коли без плагіату:


hvvi/Myself

Прибила нова хвиля, 
Ледь спінивши блакить. 
Сьогодні знову мила, 
А завтра...

Завтра нова мить:
Несе на крилах нові мрії, 
Нові думки, новії напрями у тілі. 
Ледь, схитнувши старі...

Та вітер знову розчесав,
Моє уквітчане волосся.
Легенько, тихо наганяв - 
То сум, то радість,
Й знов здалося,
Що я один, на цілім світі,
Запутаний, попавший в сіті...
  • 0

#388 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 29.04.2009 – 20:56

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

ЗАПРОШЕННЯ


Вже спалюється день на вугіль ночі,
росою вечір трави з попелу полоще,
і ляк, мов свердел, твоє серце точіть,
і місяць тіні згублені полошить.

Самітний друже, мов у ночі пояс,
ти в таємничість світу оповитий.
В цей вечір весняний ходи зо мною
в корчмі на місяці горілку пити.

1931
  • 0

#389 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 29.04.2009 – 22:03

Здається, цього вірша ще не писали в цій темі. Але якщо я не догледіла і пропустила, то вибачте за повтор.

***
Жінка. Сукня сріблясто-сіра.
Осінь дихає у плече.
По розмитих її клавірах
Дощова соната тече.

Увібгала худеньке тіло
У м’який глибокий фотель.
Недопалки. Лампа настільна.
Незнайомий нудний готель.

Дві квитанції до оплати.
Чорний осад у кавнику.
І мале кошеня кудлате
Гострить кігті на килимку.

Довгі тіні торкають стелі.
Залягає тяжка пітьма.
Жінка постіль повільно стелить,
Під подушку кладе Дюма.

Зафіранивши блиск реклами
І байдуже місто чуже,
Жінка тихо веде руками
По плечах, прозорих уже

Від криштально-дзвінкої втоми —
Тамувати в собі жагу,
Зберігати в очах невтомну
Іронічну печаль-нудьгу.

Може, просто піти назовсім?..
А по вікнах течуть струмки.
І втікає бульварна осінь
На зачитані сторінки.

Мар’яна Савка
  • 0

#390 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 29.04.2009 – 22:33

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

КЛЕНИ


Схилились два самітні клени,
читаючи весни буквар,
і знов молюсь землі зеленій
зелений сам, немов трава.

Оброслий мохом лис учений
поетику для кленів склав.
Співає день, співають клени,
лопоче сонячна стріла.

1934
  • 0

#391 Gemini

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 203 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Тернопільщина

Відправлено 30.04.2009 – 13:30

Любіть Україну, як сонце, любіть…. Володимир Сосюра

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
  • 0

#392 Теж пасічник...

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 332 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:краще не знати:)

Відправлено 30.04.2009 – 14:07

ПОЦІЛУНОК

У темній гущині її я наздогнав.
Вона, вже лежачи серед пахучих трав,
Руками пружними од мене одбивалась.
Нарешті стишилась — і дивне диво сталось:
Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
Мов квітка багряна, до мене простягали
Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим, —
І тихим голосом, охриплим та чудним,
Вона промовила: "Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче".

М. Рильський, 1925

Повідомлення відредагував Amba: 30.04.2009 – 14:08

  • 0

#393 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 01.05.2009 – 23:35

Ірина Цілик

.СУКЕНКА.

То є шмата до підлоги,
Що була сукенкою.
Гумаки натерли ноги,
Злипся рот цукеркою.
Жовтень пахне жовтим джазом
І вином з корицею.
Як не випестить одразу,
То віддасть сторицею.
День дощить. В пухнастий шалик
Душу позакутую.
Труїть сад мене із шалу
Ніжною цикутою.
Я бреду в блакитній манці.
Мокре серце гупає
У гугнявій лихоманці,
Збувшись шкаралупи. Є
Стьожка в тім старечім саду,
Миршава, а вивела
До весільного посаду
Моє серце. Вицвіла
Сукня? То прийдеться ліпша!
Фе — злиттю з підлогами.
Пахне осінь сім’ям вірша
Й потенційно — злогами…

2007 р.
  • 0

#394 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 03.05.2009 – 23:06

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

ДО ІСТОТ З ЗЕЛЕНОЇ ЗОРІ

Закони “біосу” однакові для всіх:
народження, страждання, смерть.
Що лишиться по мені: попіл слів моїх,
що лишиться по нас: з кісток трава зросте.

Лисиці, леви, ластівки і люди,
зеленої зорі черва і листя
матерії законам піддані незмінним,
як небо понад нами синє і сріблисте!

Я розумію вас, звірята і рослини,
я чую, як шумлять комети і зростають трави.
Антонич теж звіря сумне і кучеряве.

18 травня 1935
  • 0

#395 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 04.05.2009 – 08:21

У день твого народження дивам

дозволено являтись.

Отже слухай:

в саду я зріжу кращу із троянд

на гілочці, де два чи три листочки

нагадують про те, що радість стисла.

Ти ж може, подивована до краю,

розгублено всміхнешся

і ледь-ледь примружиш очі.

То ти й є властиво.

ВАСИЛЬ СТУС
  • 0

#396 Поціновувачка сутінків

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 138 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Місто моєї любові...

Відправлено 04.05.2009 – 09:09

***
Я одалiска. Тiло i печаль.
Душi нема, лиш очi повнi шалу.
Я пам’ятаю, ти мене лишав
Своєму богу на гiрку поталу.
А бог чекав. Вiн зразу не карав.
Вiн ще хотiв, щоб позбулася бруду.
Так, бог — то бог, найвища правда прав.
Вiн милосердний: не собi — то людям.
А свiт… А свiт втiкав вiд суєти,
I людям захотiлося страждати.
I захотiли люди розп’ясти…
Нi, не мене, мої вiнчальнi шати.
I розп’яли, ти знаєш, розп’яли,
I бiла кров стiкала по колiнах.
I хтось прощення у Христа молив,
А в натовпi стояла Магдалина
I реготалась. I дивився бог
На суд отой над чистим i невинним.
А той, що в натовпi стояв, а той
Дивився просто в очi Магдалини
I плакав. Бог казав, що вiн простив,
Вгинався хрест пiд тягарем покори.
I далi все були хрести, хрести
Тривожним безпросвiтним коридором.
Я одалiска. Тiло i печаль.
Душi нема, лиш очi, повнi шалу.
Пригадуєш, як ти мене лишав
Моєму богу на гiрку поталу?..

Маріанна Кіяновська
  • 0

#397 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 04.05.2009 – 21:44

Юрій АНДРУХОВИЧ

НІЖНІСТЬ


По той бік пристрасті народжується ніж.
Лахмітник Місьо о четвертій ранку
зарізав панну Касю, лесбіянку
(як він гадав, а втім, йому видніш).

Він пописав ій черево й горлянку,
аж весь шалів, аж весь упав у дріж.
Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,
я присягла навіки свойму Янку».

(Той саме відбував за зґвалтування).
Вона була любов його остання —
і так пішла, небога, ні за гріш.

Кохання — то велика дивовижність:

там, де лише народжувалась ніжність,
за хвильку може виникнути ніж.
  • 0

#398 Woman

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 543 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Львів

Відправлено 05.05.2009 – 12:39

Володимир Сосюра

* * *

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання?

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки?
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки?

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною?
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою?

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я ? поет робітничої рані?

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання?

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки?
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки?

1922


Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слові,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію…

Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй…
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.

Леся Українка
  • 0

#399 bendera.UA

    Комбінатор....мясо-горілчаного комбінату.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2306 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:вокзал Київ-Пас - Дарниця

Відправлено 06.05.2009 – 13:35

Ігор Жук

БУЛЬКА

[indent]Хтось прагне слави – а життя покаже дульку:
Іди, шукай, іще шукай себе, небоже! –
А я – знайшов! Я надуваю людям бульку
Таку велику, що ніхто таку не може.

Я дую, дую, дую, дую, видуваю,
А хтось там бреше, ніби дую я намарно;
А булька так на сцені світло відбиває! –
Ну й хай пуста – та Боже мій, до чого ж гарна!..

Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – до чого ж булька гарна!

А хтось, як дурень, все життя шукає Слово!
Я знаю триста! – а йому цього замало.
Я дути вчив його, та з ним яка розмова:
Так, наче негрові розказуєш про сало...

Я дую, дую, дую, дую, не бідую,
Я з мила бульку вже до метра додуваю! –
А той і Слово те знайшов – і голодує...
А я за милом нині їжджу на Гаваї!

Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – я їжджу на Гаваї!

Я вчора мав із Євробаченням розмову;
Мене спитали, як я встав на піку моди.
Я їм сказав: якщо й було спочатку Слово,
То нині й триста слів не роблять вже погоди!

Тому я дую, весь талант у це кладу я –
А мій талант вже в поперечнику – метр сорок! –
Лиш кляті критики на заздрощах пліткують,
Що я – не геній, а лише від бульки корок...

Гоп, гоп, гоп, гиля гоп – лише від буль...
Та брешуть, сучі діти![/indent]
  • 0

#400 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 10.05.2009 – 11:07

Олександр Олесь

З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я…

1906

* * *
Серед юрби веселої, гучної
Я цілі дні стою,
Стою, дивлюсь на барви, строї
І забуття ловлю.

Серед юрби я, мов на кладовищі...
Там є могила і моя...
В могилу ту все нижче, нижче
Щодня спускаюсь я.
12.ІV.1921

* * *
В кафе, наповненім юрбою,
Де ллються вина золоті,
Як я люблю лишатися з тобою,
О смутку мій, на самоті.

В кутку десь, в сутіні вечірній,
Ми сидимо удвох, одні,
І тихо слухаєм в журбі безмірній,
Як плачуть струни жалібні.

І серцю солодко... Музика грає,
Огні, веселий сміх, вино...
Як хороше, коли страждає
На світі серце хоч одно.
10.VII. 1919

Повідомлення відредагував Ґвинтик: 10.05.2009 – 11:37

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних