Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#301 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 24.10.2008 – 23:54

прокидатися в обіймах не твоїх
і на вушко шепотіти моє сонце
і стягати ковдру з голих ніг
і здивовано питати Боже хто це
і дивитися у очі не твої
впізнавати в них зірки й дірки вчорашні
розливати темне пиво по тобі
і товкти стіну ногами ми пропащі
обіймати стіни білі жовті голубі
попивати твої сльози із вершками
все скінчилося кохана далебі
просто очі витікають хробаками


Роман Малко
  • 0

#302 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 25.10.2008 – 00:03

Ну скажи — хіба це фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою...
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.
  • 0

#303 bdrFsg

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 137 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Чернівці

Відправлено 25.10.2008 – 11:32

Михаил Лермонтов

К ***

Я не унижусь пред тобою;
Ни твой привет, ни твой укор
Не властны над моей душою.
Знай: мы чужие с этих пор.
Ты позабыла: я свободы
Для заблужденья не отдам,
И так пожертвовал я годы
Твоей улыбке и глазам,
И так я слишком долго видел
В тебе надежду юных дней,
И целый мир возненавидел,
Чтобы тебя любить сильней.
Как знать, быть может, те мгновенья,
Что протекли у ног твоих,
Я отнимал у вдохновенья!
А чем ты заменила их?
Быть может, мыслию небесной
И силой духа убежден,
Я дал бы миру дар чудесный,
А мне за то бессмертье он?
Зачем так нежно обещала
Ты заменить его венец,
Зачем ты не была сначала,
Какою стала наконец!
Я горд!.. прости! люби другого,
Мечтай любовь найти в другом;
Чего б то ни было земного
Я не сделаюсь рабом.
К чужим горам под небо юга
Я удалюся, может быть;
Но слишком знаем мы друг друга,
Чтобы друг друга позабыть.
Отныне стану наслаждаться
И в страсти стану клясться всем;
Со всеми буду я смеяться,
А плакать не хочу ни с кем;
Начну обманывать безбожно,
Чтоб не любить, как я любил;
Иль женщин уважать возможно,
Когда мне ангел изменил?
Я был готов на смерть и муку
И целый мир на битву звать,
Чтобы твою младую руку —
Безумец! — лишний раз пожать!
Не знав коварную измену,
Тебе я душу отдавал;
Такой души ты знала ль цену?
Ты знала — я тебя не знал!

Редьярд Киплинг

ЕСЛИ...(Перевод С.МАРШАКА)

О, если ты покоен, не растерян,
Когда теряют головы вокруг,
И если ты себе остался верен,
Когда в тебя не верит лучший друг,
И если ждать умеешь без волненья,
Не станешь ложью отвечать на ложь,
Не будешь злобен, став для всех мишенью,
Но и святым себя не назовешь,

И если ты своей владеешь страстью,
А не тобою властвует она,
И будешь тверд в удаче и в несчастье,
Которым, в сущности, цена одна,
И если ты готов к тому, что слово
Твое в ловушку превращает плут,
И, потерпев крушенье, можешь снова -
Без прежних сил - возобновить свой труд,

И если ты способен все, что стало
Тебе привычным, выложить на стол,
Все проиграть и вновь начать сначала,
Не пожалев того, что приобрел,
И если можешь сердце, нервы, жилы
Так завести, чтобы вперед нестись,
Когда с годами изменяют силы
И только воля говорит: "Держись!" -

И если можешь быть в толпе собою,
При короле с народом связь хранить
И, уважая мнение любое,
Главы перед молвою не клонить,
И если будешь мерить расстоянье
Секундами, пускаясь в дальний бег, -
Земля - твое, мой мальчик, достоянье!
И более того, ты - человек!

Борис Пастернак

Ты так играла эту роль! (1917)

Ты так играла эту роль!
Я забывал, что сам - суфлер!
Что будешь петь и во второй,
Кто б первой ни совлек.

Вдоль облаков шла лодка. Вдоль
Лугами кошеных кормов.
Ты так играла эту роль,
Как лепет шлюз - кормой!

И, низко рея на руле
Касаткой об одном крыле,
Ты так! - ты лучше всех ролей
Играла эту роль!
  • 0

#304 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 30.10.2008 – 16:53

У всьому був хазяйський добрий смак:
На стінах – скопійовані констеблі.
Десь анілін поблискував, десь лак
Світився з полірованої меблі...
Це Захід України. Що не двір,
То паска й писанка та одяги добірні.
І розмарин, алое, мирт, аїр,
І звуки крилосу, і запах книгозбірні.
Фред Меркюрі, Ворхола, щит “Петрол”,
Розкішні “Мазди” в черзі до колонки.
А в східнім світі тулиться Хорол
Із ліноритом київської конки...
А бородатий Лесик-белетрист,
Не скуштувавши альфельдської кайси,
Довкола пальця мандрівних актрис
Провів
І першим вирвався до каси.
На заході п’ють віденські кави,
Смарують кав’яром канапки. Іменини.
На бастіонах замків – цвіт смокви...
Це Бандерланд. Це Захід України
© П.Мідянка
  • 0

#305 Invictus

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 320 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:зиготи

Відправлено 03.11.2008 – 14:50

Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже твоє життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою взялось.
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пройнялось
моє недуже. Ти ж - за мене вдвоє
нещасніший. Я сам. А ти лиш тінь.
А є добро. А ти труха і тлінь.
А спільне в нас, що в'язні ми обоє
дверей обабоки. Ти - там, я тут.
Нас порізнили мури, як статут.

В.Стус
  • 0

#306 bdrFsg

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 137 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Чернівці

Відправлено 06.11.2008 – 20:03

Вот и кончилась война
между нами.
Утираем пот со лба
рукавами.
Мы стреляли наугад,
сбив прицелы.
И пройдя сквозь этот Ад,
оба целы.

Задыхаясь от тоски,
и от скуки,
Злобы острые клинки
взяли в руки.
И вонзили их со зла
в тех кто ближе,
Замарав свои крыла
в красной жиже.

Отдышавшись, посмотри –
что осталось?
Горстка пепла, боль в груди,
да усталость…
Мы бессмысленной войны
ветераны....
Хотя внешне не видны
наши раны.

И плевать, кто победил
в самом деле.
Будут новые враги
на прицеле…
Хватит крови и свинца.
Салютую!
Заходи…Попьем винца…
повоюем….

Zvezda
  • 0

#307 ~new~

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 188 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 06.11.2008 – 21:01

можливо, трохи непатріотично, але моєю улюбленою поетесою є Марина Цвєтаєва. і цей її вірш мені дуже близький.

Мой день беспутен и нелеп:
У нищего прошу на хлеб,
Богатому даю на бедность,

В иголку продеваю — луч,
Грабителю вручаю — ключ,
Белилами румяню бледность.

Мне нищий хлеба не дает,
Богатый денег не берет,
Луч не вдевается в иголку,

Грабитель входит без ключа,
А дура плачет в три ручья —
Над днем без славы и без толку.
  • 0

#308 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 07.11.2008 – 16:22

***
ці штормові радіохвилі

ці протяги розгубленості
на відчиненому подвір*ї
нашої більш ніж умовної европи

як багато сил було віддано
за це високе моральне право
на таке врешті-решт паскуднее відчуття
що має запах міцного тютюнового перегару

і холоднее повітря не може розсіяти його
і горло болить нудно
і лімфатичні вузли самодостатності
помітно збільшуються особливо ввечері
коли збирачі порожніх пляшок і випадкового краму
прикладаються до алкоголю
готуючись втратити свідомість
перед приходом ангелів або охоронців правопорядку

щодня ми отримуємо запрошення до лікарні
хороші умови помірні ціни
щотижня ми отримуємо запрошення до церкви
зручний час безкоштовний паркінг

ти кажеш мені
що найкрасивішими чоловіки стають після тридцяти трьох
може і насправді
але що з того -
будівництво закінчено
нам нема діла до використаних матеріалів
нам нема куди йти звідси
на моїх черевиках пісок
на моїх черевиках єгипет
але чому його занесло так далеко?

можливо
так граються сонце і вітер
або відпрацьовують свої стратегічні завдання
можливо
справжня пам*ять –
абсолютно не те що я думаю

і варто поспішати
поки працює електрика
поки не зупинилося серце
поки я відчуваю перше і друге
однаково гостро
(с) Д.Лазуткін
  • 0

#309 P@ndora

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 14 повідомлень

Відправлено 08.11.2008 – 14:57

Марина Цветавева


Было дружбой, стало службой,
Бог с тобою, брат мой волк!
Подыхает наша дружба:
Я тебе не дар, а долг!

Заедай верстою вёрсту,
Отсылай версту к версте!
Перегладила по шерстке,-
Стосковался по тоске!

Не взвожу тебя в злодеи,-
Не твоя вина,-мой грех:
Ненасытностью своею
Перекармливаю всех!

Чем на вас с кремнём огнивом
В лес ходить как бог судил,-
К одному бабьё ревниво:
Чтобы лап не отстудил.

Удержать-перстом не двину.
Перст-не шест, а лес велик.
Уноси свои седины,
Бог с тобою, брат мой клык!

Прощевай, седая шкура!
И во сне не вспомяну!
Новая найдётся дура-
Верить в волчью седину.
  • 0

#310 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 11.11.2008 – 23:12

Дидактична вистава в театрі Богуславського

Панове публіка, для трепету і млості,
для гостроти і свіжості в серцях
репрезентуєм підземельні кості.
Панове, всі ми ходим по мерцях,

як по мостах. Вони лежать під нами,
тверді, мов підмурівки у домах, -
ростуть униз невидними вогнями.
Пройміться світлом ницих костомах...

Розкішно вам у ложі, мов на лоні,
на галереях - тупіт і аншлаг,
ви так бурхливо плещете в долоні,
немовби винні в смерті бідолах...

Панове, цить! (Стікає воском люстра...)
Мерці мерцями, їм не в голові.
А ми - мов лишаї на тілі людства -
голодні, геніальні та живі.

Тож порятуйте нас! і лорнетуйте
худу й безкровну шкіру галатей.
Подайте хліба, рани побинтуйте -
панове, всі ми схожі на людей,

зігравши королів і принців крові,
у вицвілих плащах, мов у мішках,
підем у тьму - в мансарди вечорові -
і спати полягаєм на дошках...

Ю.Андрухович
  • 0

#311 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 12.11.2008 – 09:52

Ван-Гог

Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одинокістю
Небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
Осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп‘ятий світ.
Я – надгроб‘я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрязкло грозою.
Вигинаються пензлів хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня,
Залатаних терпінням,
Я кулаки до смерті донесу.
Самовитий – несамовитий –
Не Сезан – не Гоген – не Мане –
Але що ж я можу зробити,
Як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть. Божевільний!
Що ж, може бути. Він – це значить я.
Боже – вільний…
Боже, я – вільний!
На добраніч, Свободо моя!

(с) Ліна Костенко

Повідомлення відредагував pamva: 12.11.2008 – 09:52

  • 0

#312 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 19.11.2008 – 02:44

ІЄРОНІМ БОСХ ХХ

Наші святочні пориви палкі та вознеслі,
Ніби й не нам волокти цю планиду грузьку.
Далі, все далі від нас рибалки і теслі,
Тільки предвічні сліди на воді та піску.

Годі рибалити, браття, глибини зміліли.
Риба з морів у бляшанки вузькі затекла.
Наші обійми схололи, обличчя змарніли
В холоді надто блискучих будівель зі скла.

Між винтетичних ялинок шукаємо віху.
Як розпізнати майбутнє, о куле скляна?
Акумулятор для німба - винахід віку,
На видноколі - вогнетривка купина.

Щось ми згубили (а, може, знайшли?) на розпутті,
Тут, в епіцентрі іржавих дротів та епох.
З тихим благанням дивиться в очі майбутні
Наш, до ялинки підвішений, крихітка-Бог..

Ю.Андрухович

П.С. Правда, я його сприймаю лише в пісенній формі.)
  • 0

#313 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 19.11.2008 – 10:01

а я таки спрямую сонце на долоні твої
і подивлюсь в очі
вони щирі сумні
ловити час купити нас
буде тепер неможливо
бо через конфлікти в Афганістані
нам тепер заборонено бачитися
через тупі помилки людства
тепер я не можу відчувати твоє тіло
яке пахне ароматом ромашки
але я пройду крізь ці бетонні стіни
забиті асфальтом запилені дороги
безлюдні заправки на самотніх місцинах країни
які пахнуть дорожньою кавою
і провінційним повітрям
я відчую твої теплі руки в яких б ється юна незаймана кров
тепер я тебе знайду
і не віддам на поталу ворогам
бо я вірю
я просто вірю..

В.Млинарський
  • 0

#314 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 21.11.2008 – 23:54

Один з моїх най-най-найулюбленіших віршів Лесі Українки і взагалі:



Горить моє серце, його запалила
Гаряча іскра палкого жалю.
Чому ж я не плачу? Рясними сльозами
Чому я страшного вогню не заллю?
Душа моя плаче, душа моя рветься,
Та сльози не ринуть потоком буйним,
Мені до очей не доходять ті сльози,
Бо сушить їх туга вогнем запальним.
Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої

  • 0

#315 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 24.11.2008 – 20:53

"Kochać i tracić..." - Leopold Staff


Kochać i tracić, pragnąć i żałować,
Padać boleśnie i znowu się podnosić,
Krzyczeć tęsknocie "precz!" i błagać "prowadź!"
Oto jest życie: nic, a jakże dosyć...

Zbiegać za jednym klejnotem pustynie,
Iść w ton za perłą o cudu urodzie,
Ażeby po nas zostały jedynie
Ślady na piasku i kręgi na wodzie.

П.С. Дякую за правильну версію вірша.
  • 0

#316 Слобожанка

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 120 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Луганщина

Відправлено 24.11.2008 – 22:23

Свого часу ці рядки допомогли мені у житті.


Любовь измеряется мерой прощения,
привязанность — болью прощания,
а ненависть — силой того отвращения,
с которым ты помнишь свои обещания.
И тою же мерой, с припадками ревности,
тебя обгрызают, как рыбы-пирании,
друзья и заботы, источники нервности,
и все-то ты знаешь заранее...
Кошмар возрастает в пропорции к сумме
развеявшихся иллюзий.
Ты это предвидел, ты благоразумен,
ты взгляд своевременно сузил.
Но время взрывается. Новый обычай
родится как частное мнение.
Права человека по сущности — птичьи,
а суть естества — отклонение,
свобода — вот ужас. Проклятье всевышнее
Адаму, а Еве напутствие...
Не с той ли поры, как нагрузка излишняя,
она измеряется мерой отсутствия?

Итак — подытожили.
Жизнь — возвращение забытого займа,
сиречь — завещание.
Любовь измеряется мерой прощения,
привязанность — болью прощания.!.

В.Леви
  • 0

#317 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 02.12.2008 – 02:01

«...Даже дети знают в школе:
Секс - покруче алкоголя!
Ну, во-первых, он приятней,
И гораздо вариантней.
Вот, к примеру, нет резона
Водку пить по телефону,
Или грезить о напитках
На раскрашенных открытках,
Да и поз, чтоб водку пить,
С камасутрой не сравнить...

Это я к чему все это?
Просто в доме водки нету… »
  • 0

#318 Archon-ua

    Літають тут всякі...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 998 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Земля і біля неї...

Відправлено 02.12.2008 – 09:04

Тишина поёт музыку страха.
Пустота открывает дверь в вечность.
За секунду до полного краха.
Я позволю себе беспечность.

Я позволю себе попытку
До Луны дотянуться рукою.
Я позволю себе ошибку,
И ошибка станет судьбою.

И ошибка станет наградой,
Как безумная мудрость Бога.
И секунда станет отрадой.
Это мало, а может быть много.

©Frater Aton
  • 0

#319 Twinkle

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1625 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 04.12.2008 – 22:03

Валуєвих на кривду нашу
В житті було й перебуло,
Зневір'ям повнилася чаша,
А в чаші - пінилося зло.
І рідне слово завмирало
В засиллі, в дальній глушині.
Його зневагою карали,
Його палили на вогні,
Його в Шевченковому серці
Вбивали царські холуї.
Однак воно в нерівнім герці
Стояло за права свої.
З-під намогильників, з-під кручі,
Мов ломикамінь, у світи
Вставало пружно і співучо
Свідоме правди й правоти.
Бо на Шевченківському полі
В огонь готові й на ножі
Цвіли провісниками волі
Вітчизни праведні мужі,
Що власну кров несли на тризну
І відкривали людям зір
На рідний корінь, на дідизну
Валуєвим наперекір!

Колись вчителька української мови дала мені цей вірш, щоб я вивчила його на якесь свято. Цей вірш - один з небагатьох, які знаю напам'ять - ще з тих часів. Насправді зачепив душу. На жаль, забулося, хто автор, і навіть та ж вчителька мені тепер з тим питанням допомогти не може... Може, хтось знає, хто автор? :prapor3:
  • 0

#320 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 13.12.2008 – 21:54

Тарас Шевченко

***

Стоїть в селі Суботові

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився,

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики, що заздріли,

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають,

Що й за труди не находять!

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну!

За те ж тобі така й дяка.

Церков-домовину

Нема кому полагодить!!

На тій Україні,

На тій самій, що з тобою

Ляха задавила!

Байстрюки Єкатерини

Сараною сіли.

Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям,

А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все то те

Таки й було наше,

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу

Та полякам... Може, й справді!

Нехай і так буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Не смійтеся, чужі люде!

Церков-домовина

Розвалиться... і з-під неї

Встане Україна .

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..



21 октября 1845,

Марьинское
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних