Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#281 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 20.09.2008 – 09:07

Я люблю цю дорогу о півсьомій годині ранку, коли
Прокидається вітер-самітник на лавці в сквері,
В пору життя, коли спати твердо, як не стели,
Коли хочеться відчиняти вже не всі існуючі двері,
А лиш деякі. Мимо колеґіати,
по майдані Шептицького і
До стін святої катедри, за якими завжди світає,
Й піднімають опале листя незмінні підмітачі
вулиці із рисунка Осипа Сорохтея.
(с) Г.Петросаняк
  • 0

#282 Власюк

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 776 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 22.09.2008 – 09:13

Якби Творцем я був, я б ці коловоротні
Мінливі небеса у світові безодні
Повергнув без жалю й такі створив, щоб завжди
Могли сповнятися бажання благородні.

Омар Хайям, "Рубаї"
http://ukrlib.com/HayamRubai.html
  • 0

#283 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 22.09.2008 – 21:34

РОЗКЛАД РУХУ

сучасні засоби комунікації
дозволяють дізнатися
якнайшвидше
про найгірше

я нічого не чую
але бйорк бйорк

і наша тотальна багатовекторність
стає локальною біполярністю
бо ходити по вогню
легше ніж дихати вогнем
бо кохати тебе
майже так само як просто кохати
а в металевих суглобах
гарантована якість

бачиш
мавпа життя торкається холодним язиком
нетерплячих пальців
і кожна хмара
чіпляється за іншу
так потяги йдуть за розкладом
аби повернутися...

знаєш? – але ти точно не знаєш
правда? – але хіба це настільки приємно

потяги дійсно йдуть за розкладом
а ми чомусь завжди спізнюємось

я нічого не чую
говори повільно
(с) Д.Лазуткін

Повідомлення відредагував pamva: 22.09.2008 – 21:35

  • 0

#284 Topper

    Т-Безсмертний

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2584 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 23.09.2008 – 21:07

Цитата

до мене сон вже третю ніч не йде,
блукає поміж спогадів і снів,
шукає стежку котра заведе
у світ де ти лиш мій

  • 0

#285 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 23.09.2008 – 21:16

хоть в голос кричи, хоть шопотом
боль не становится глуше.
будет ли хорошо потом,
или хотя бы лучше,
чем есть? равносильно загадывать
желания на сирени.
пора бы губу закалывать-
закаливать. отсырели
глаза, потемнев, как водится,
на тон или даже глубже.
шепчется ли мне воется ль -
боль не становится глуше.
она прорастает, в месиво,
в кровавое удобренье,
себя опуская. есть его,
размазывать, как варенье,
по рту? вот такие песенки
во мне расцвели под утро.
балконное равновесие.
ветром штора надута.

Яшка Казанова
  • 0

#286 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 25.09.2008 – 21:57

Божевілля моє, божемилля,
богомілля моїм сльозам!
Один-єдиний дотик абсолютного -
моя душа відкрилась, як Сезам.


Ліна Костенко.
  • 0

#287 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 25.09.2008 – 22:12

William Blake "The Fly"

Little Fly, Thy summer's play
My thoughtless hand Has brush'd away.
Am not I A fly like thee?
Or art not thou A man like me?
For I dance, And drink, and sing,
Till some blind hand Shall brush my wing.
If thought is life And strength and breath,
And the want Of thought is death;
Then am I A happy fly,
If I live Or if I die.


Уильям Блэйк "Мошка"

Твою игру прервала
Я летнею порой,
И крылышки сломала
Небрежною рукой.

Похожа ль я на мошку,
Такую же, как ты?
А может быть, найдешь ты
Во мне свои черты?

Беспечно я танцую,
Пою я как во сне,
Пока судьба вслепую
Сломает крылья мне.

В мышленье - жизни сила,
Дыхание и свет,
Без мысли - мрак могилы,
И жизни вовсе нет.

... Счастливой мошкою
Летаю,
Живу ли я
Иль умираю...
---
Вірш вперше прочитала у 8 років читаючи Овода(Е-Л Войніч). Але там було тільки декілька рядків,тож я ще цей вірш шукала потім))
  • 0

#288 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 25.09.2008 – 22:14

Николай Гумилев

Потомки Каина



Он не солгал нам, дух печально строгий,
Принявший имя утренней звезды,
Когда сказал: «Не бойтесь вышней мзды,
Вкусите плод и будете, как боги».

Для юношей открылись все дороги,
Для старцев – все запретные труды,
Для девушек – янтарные плоды
И белые, как снег, единороги.

Но почему мы клонимся без сил,
Нам кажется, что Кто то нас забыл,
Нам ясен ужас древнего соблазна,

Когда случайно чья нибудь рука
Две жердочки, две травки, два древка
Соединит на миг крестообразно?
  • 0

#289 Гість_Гість_*

  • Гості

Відправлено 25.09.2008 – 22:21

Ah, broken is the golden bowl! the spirit flown forever!
Let the bell toll! - a saintly soul floats on the Stygian river;
And, Guy de Vere, hast thou no tear? - weep now or nevermore!
See! on yon drear and rigid bier low lies thy love, Lenore!
Come! let the burial rite be read - the funeral song be sung! -
An anthem for the queenliest dead that ever died so young -
A dirge for her the doubly dead in that she died so young.

"Wretches! ye loved her for her wealth and hated her for her pride,
And when she fell in feeble health, ye blessed her - that she died!
How shall the ritual, then, be read? - the requiem how be sung
By you- by yours, the evil eye, - by yours, the slanderous tongue
That did to death the innocence that died, and died so young?"

Peccavimus; but rave not thus! and let a Sabbath song
Go up to God so solemnly the dead may feel no wrong.
The sweet Lenore hath "gone before," with Hope, that flew beside,
Leaving thee wild for the dear child that should have been thy bride.
For her, the fair and debonair, that now so lowly lies,
The life upon her yellow hair but not within her eyes
The life still there, upon her hair - the death upon her eyes.

"Avaunt! avaunt! from fiends below, the indignant ghost is riven-
From Hell unto a high estate far up within the Heaven -
From grief and groan, to a golden throne, beside the King of Heaven!
Let no bell toll, then, - lest her soul, amid its hallowed mirth,
Should catch the note as it doth float up from the damned Earth!
And I! - to-night my heart is light! - no dirge will I upraise,
But waft the angel on her flight with a Paean of old days!"
---
Варіанти перекладу:

Увы, разбит сосуд златой! дух отлетел навеки!
Звон, дольше стой! – душе святой плыть в роковые реки;
Что, Ги де Вир, без слёз ты сир? – рыдай себе в укор!
Померк весь мир, в гробу кумир, любимая Ленор!
Пускай вершат над ней обряд – поют за упокой! –
О самой царственной скорбят – о юности такой –
Вдвойне умершей гимн творят – умершей молодой.

"Вы гордость презирали в ней – богатство лишь любили,
Когда ж слегла от горьких дней – на смерть благословили!
Кто совершит теперь обряд? – какие петь слова? –
Ужели вы – ваш черный взгляд – колючая молва –
Сгубившие невинную – расцветшую едва?"

Мы все грешны; но меч – в ножны! И пусть восходит к Богу
Воскресный хор средь тишины – от мертвой прочь тревогу.
Предстала милая Ленор – с Надеждой за спиной,
А ты, грустя, оплачь дитя, не ставшее женой.
Скорби о ней, что всех нежней, лелей нетленный прах.
Струится жизнь, но не в глазах, а только в волосах,
Льняная прядь жива опять – но стынет смерть в глазах.

"Прочь! прочь! от демонов спешит мятежный дух, взлетая
Из Ада в горнюю обитель, ввысь, в пределы Рая,
Отринув стон, пред светлый трон, к Царю Небес взлетая!
Да смолкнет звон – иначе он ей душу воспалит,
Когда она, блаженств полна, над миром воспарит.
А я! – какой в груди покой! – рыдать уж не хочу,
Я петь ей рад на старый лад – и с ангелом лечу!"

або:

О, сломан кубок золотой! Душа ушла навек!
Скорби о той, чей дух святой - среди Стигийских рек.
Гюи де Вир! Где весь твой мир? Склони свой тёмный взор:
Там гроб стоит, в гробу лежит твоя любовь, Линор!
Пусть горький голос панихид для всех звучит бедой,
Пусть слышим мы, как нам псалмы поют в тоске святой,
О той, что дважды умерла, скончавшись молодой.

"Лжецы! Вы были перед ней - двуликий хрор теней.
И над больной ваш дух шепнул: Умри скорей!
Так ака же МОЖЕТ гимн скорбеть и стройно петь о той,
Кто вашим глазом был убит и вашей клеветой,
О той, что дважды умерла, невинно-молодой?"

Peccavimus; но не тревожь напева похорон,
Чтоб дух отшедшей той мольбой с землёй был примирён.
Она невестою была, и Радость в ней жила.
Надев несвадебный убор, твоя Линор ушла.
И ты безумствуешь в тоске, твой дух скорбит о ней,
И свет волос её горит, как бы огонь лучей,
Сияет жизнь её волос, но не её очей.
"Подите прочь! В моей душе ни тьмы, ни скорби нет.
Не панихиду я пою, а песню лучших лет!
Пусть не звучит протяжный звон угрюмых похорон,
Чтоб не был светлый дух её тем призраком смущён.
От вражих полчищ гордый дух, уйдя к друзьям, исчез,
Из бездны тёмных Адских зол в высокий мир Чудес,
Где золотой горит престол Властителя Небес."
  • 0

#290 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 25.09.2008 – 22:34

* * *
ступай там де сухо де жовтень кістьми не лягав
листя встеляє небіжчицьки вутлі калюжі
з-під гумусу квилять буйтури суворі та дужі
а за шелом’янем як завше — ні зваб ні забав

ступай там де плаха де глави зимових предтеч
цілує в нестямі багряно-руда саломея
на божій землі де ні елліна ні іудея
спроквола сльота неприкаяну тишу пряде

ступай там де тихо де в руку печаль й самота
де вії важкі опустила сумна окарина
де осінь тебе наче юда цілує у спину
і в’язанку дров підкладає свята простота
Федеріко Гарсія Лорка
Розчахнути вуста в поцілунках з алькальдами гордими,
Їх правління достоту потрафленим змушене буть.
Ти з безодні прийшов і у скелі зі злими ретортами
Прикоркований кулями, мов статуетками будд.

О серденько Гарсії, з важкими, мов туга проколами,
Срібні боги потрачені міллю й вошами віків,
Рота сивих слов`ян (переважно Микити з Миколами)
Б`ють в тамтами й у небо первісні кидають скребки.

Ордени і лампаси — лунка сугестія воєнщини,
Ще не взяті в полон, але завжди готові, живі,
Молоді андалузки — не зовсім зіпсовані женщини –
На олтар перемоги цнотливість святу принесли.

Ти простив їм усі квієтично-апостольські опуси,
Бідним хліба купив, а багатим сухого вина…
І нехай розцвітають в душі анемони і лотоси,
І весільні вінки поглинає морська глибина.
(с) А.Бондар
  • 0

#291 Хрустик

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 39 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:івано-Франківськ

Відправлено 30.09.2008 – 20:30

…Я не красива ,я ангельски мила…
... Я не пью ,а дегустирую...
…Я не флиртую - я оттачиваю мастерство в общении…
…Я не ошибаюсь - я принимаю рискованные, решения...
...Я не забываю - я не засоряю память лишней информацией...
...Я не вру – я сочиняю…
…Я не люблю сплетен - я просто выслушиваю мнения…
... Я не изменяю - я меняю обстановку...
... Я не сука....просто Я НЕ ОБЫЧНАЯ ДЕВУШКА!!!!!!!!!!
  • 0

#292 Dovgapanchoha

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 307 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 01.10.2008 – 10:38

Ліна Костенко

Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
  • 0

#293 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 10.10.2008 – 11:55

***
А ми з тобою нерозлийкава
Тому і бар вумен до нас ласкава.
тобі розчинну,
мені в зернятках
І неодмінно
в одне горнятко..
(с)
  • 0

#294 bendera.UA

    Комбінатор....мясо-горілчаного комбінату.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2306 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:вокзал Київ-Пас - Дарниця

Відправлено 10.10.2008 – 12:04

Василь Гонтарський

[indent]Ти думаєш, якщо ти мене кинеш я їстиму собак....
Я запевняю, що той хто до небе хоч раз піднявся
Не спуститься до каркання ворони,
брудної, очманілої мов світ.

Ти думаєш якщо ти мене кинеш я з глузду з"їду.
Ревнощі, мов змії, стискатимуть мою тендітну шийку?
О ні! Я не страждатиму від того, що ти лягаєш спать не біля мене
І плоть свою гутуєш ти щоночі до пестощів пустих і безсоромних.

Так знай же! Я зрікаюся тебе!
Мені чужа ти мов брудне ганчірря!
А те, що ти зовеш "шикарним тєлом" всього лише притулок для глистів!
Поганих і ненажерливих рептилій.

Вони здоровля батьківське убили їдячи його поїдом вночі
І вдень вони також безбожно гризли те що вважав він образцом пріроди
О тяжкії, невдячні годи!
Іди ж собі і нікому не кажи, що квіти ти душі моїй поїла...........................[/indent]
  • 0

#295 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 10.10.2008 – 12:21

Поворіт

Леся Українка

Країно рідная! ох, ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки.
Їм страшно й радісно, якась надія мріє…
Так з вирію в свій край летять пташки.
Чи не здається їм, що принесуть з собою
Новії, ще не співані пісні,
Що в краю темному, сповитому журбою,
Блиснуть пісні, мов блискавки ясні.
Се вже було колись… Се вже не раз бувало:
Я на чужину йшла шукать надій –
Як в рідній стороні мені їх бракувало –
І обновлення силі молодій.
Я марила весь час про воріття хвилину
Серед чужого, іншого життя, –
Та завжди першую колючую тернину
Приносила хвилина воріття.
Холодний зброї блиск, от перше привітання,
Кордонні вартові непривітні…
"Чи ми вертаємось, чи йдемо на вигнання?" –
Питалися мої думки й пісні.
Мене знов обступила тісна, щільна
Неволі рідної знайомая стіна,
І кожна думка там, що народилась вільна,
Враз блідла, мов невільниця сумна.
Там ангел помсти злий, суворий дух темниці,
Проймав мене знов зором огневим
І мрії чистії, мої гірські орлиці,
Геть розганяв мечем своїм кривим.
Спотворено тоді пісні мої бриніли,
Оті нові, неспівані пісні;
Стурбовано думки крилами тріпотіли,
Мов над огнем метелики нічні.
Не раз було мені так прикро, непривітно,
Як у безлистім гаю під дощем,
Мов у глухую ніч, і жаско, й неохвітно,
І серце знов заходилось плачем.
Тоді мені ота далекая чужина
Здавалась краєм вічної весни.
Так перелітная приборкана пташина
Про вирій смутно марить восени.
5.06.1899

А також:

Леся Українка

Мої любі, до мене ходіть! я сама.
Поговоримо думами тихо.
Межи мною і вами нікого нема –
не розлучить ні щастя, ні лихо,
я спокійна, не бійтесь, слізьми не заллю
ваші образи любі та милі,
ви живі, бо я живо тепер вас люблю,
ви для мене тепер не в могилі.
Знаю добре – вже виросли квіти й трава
на могилах, що стали над вами,
але там тільки смуток і жах спочива,
вас нема там, ви й досі між нами.
Тільки смутно вам жити: зітханням, слізьми
рідну тінь рідні люди вітають,
ви – непрошені гості між тими людьми,
що найбільше з усіх вас кохають.
Ваше ймення в вигнанні, під карою сліз
заборонено спогад про нього,
образ ваш, мов упир, що з могили приліз,
кров зганяє з обличчя рідного.
Як осиковим кіллям отих упирів,
так хотять забуттям вас прибити,
обсіваються маком дрібниць, марних слів,
аби ви не могли доступити.
Як прибитий упир, ваша вражена тінь
блідне, блідне, і смерть її криє,
між живими і вами росте просторінь, –
рідне серце могилу вам риє…
Не дивіться докірливо, любі мої,
я не винна в сьому перед вами,
вам давала я думи і мрії свої в час,
як бавила інших словами.
Не спиняла я сліз, хоч потоком лились,
поки порох не змила могильний
з ваших образів чистих, і знов, як колись,
тривок з вами живий став і сильний.
Кров з лиця, блиск очей я давала для вас
без жалю, не боронячись, вільно,
аж наблизивсь для всіх нас відродження час,
і життя знов поплинуло спільно,
Хоч дрібниці, клопоти і злидні життя
нас надовго, бува, розлучають –
так і перше було – в тім нема забуття, –
рідні рідну таки зустрічають.
Зустрічають зненацька на тих стежечках,
де ми вкупі, бувало, ходили,
в пісні голос озветься і слово в думках,
все живе – і зникають могили.
Жах і смерть, все, що прикре й нечисте, зника,
і ніщо не стоїть межи нами…
От і знову настала хвилина така,
я сама, мої любі, – я з вами!
І немає вже сліз в тій жаданій порі,
коли ми стоїмо на розмові, –
ви ж для мене не мертві, страшні упирі,
ви – створіння живої любові.
14.08.1904

Повідомлення відредагував =MAVKA=: 10.10.2008 – 12:24

  • 0

#296 Invictus

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 320 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:зиготи

Відправлено 10.10.2008 – 15:47

To be or not to be, that is the question;
Whether 'tis nobler in the mind to suffer
The slings and arrows of outrageous fortune,
Or to take arms against a sea of troubles,
And by opposing, end them. To die, to sleep;
No more; and by a sleep to say we end
The heart-ache and the thousand natural shocks
That flesh is heir to — 'tis a consummation
Devoutly to be wish'd. To die, to sleep;
To sleep, perchance to dream. Ay, there's the rub,
For in that sleep of death what dreams may come,
When we have shuffled off this mortal coil,
Must give us pause. There's the respect
That makes calamity of so long life,
For who would bear the whips and scorns of time,
Th'oppressor's wrong, the proud man's contumely,
The pangs of despised love, the law's delay,
The insolence of office, and the spurns
That patient merit of th'unworthy takes,
When he himself might his quietus make
With a bare bodkin? who would fardels bear,
To grunt and sweat under a weary life,
But that the dread of something after death,
The undiscovered country from whose bourn
No traveller returns, puzzles the will,
And makes us rather bear those ills we have
Than fly to others that we know not of?
Thus conscience does make cowards of us all,
And thus the native hue of resolution
Is sicklied o'er with the pale cast of thought,
And enterprises of great pitch and moment
With this regard their currents turn awry,
And lose the name of action.

Шекспір - "Гамлет, Принц Датський", дія 3, сцена 1.

Весь текст "Паломництва Чайльд-Гарольда" не зрівняється за філософським наповненням з цим єдиним солілогом.

ІМХО: еталон англійської літературної мови.

Повідомлення відредагував Invictus: 10.10.2008 – 15:47

  • 0

#297 Крихітка

    Мрійниця

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4030 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ, Castelló, Ibiza, Hildesheim

Відправлено 12.10.2008 – 21:33

Не буду ставити драматичні вірші,"крики душі",поставлю щось хороше,дійсно улюблене..

Рожеві сосни...Арфа вечорова...
Але прислухайтеся:ми тут не одні.
Он гномики заготовляють дрова
В смарагдовій вечірній тишині,
Малесенькі Гаруни аль-Рашиди
В чарівних капцях,гланеш-і нема.
Лежить дорога,золотом прошита...
Іде з небес березова зима...


Я кохаю Вас,Єво. Не виходьте за мене заміж.
Не жалійте мене,хоч і тяжко буде мені.
Я Вас прошу,ні слова.Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете : ні.
Світла мрія про Вас співає мені,як сирена,
Прив"яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію,це щастя. Але щастя-воно не для мене.
Я боюся Вас,Єво.Я вперше в житті люблю.
Моя пісне пісень! Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе,я не вдержу його в берегах.
"Фрам"-це значить "Вперед". Ви залишитесь,Єво,позаду.
Бо до серця підступить вічний пошук у вічних снігах.
Тиждень буде все добре.Цілуватиму Ваше обличчя.
Може навіть не тиждень,а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі...Але потім в о н о покличе.
Ви зумієте,Єво,простити це і збагнуть?
Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір?
Не зіткнуться в мене два начала - Ви і в о н о?
Я без вас нещасливий.А без нього я буду ніякий.
Я без вас збожеволію.А без нього піду на дно.
Ваші теплі долоні і мої відморожені руки...
Як вуста відірву від такої сумної руки?
Чи зуміємо жити - від розлуки і знов до розлуки?
А якщо доведеться чекати мене роки?
"Фрам" застряне в льодах...А яякщо не вернуся я звідти?
Я ж собі не прощу!А якщо у нас буде дитя?!
Ви, така молода! Ви,що любите сонце і квіти!...
- Я люблю тебе,Нансен! І чекатиму все життя.
Все,що є найсвятіше,в мені називається - Нансен.
Хай співає сирена,вона перед нами в боргах.
Я сама розіб"ю об "Фрамові" груди шампанське,
Як покличе тебе вічний пошук у вічних світах.
Моя Пісне Пісень! Вічний саде мій без листопаду!
Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.
Подолаєш сніги.Все залишиться,милий,позаду.
"Фрам"- це значить "Вперед". А на обрії буду я.

Костенко геніальна і з цим не поспориш.А от один з її найстрашніших віршів...

ПАСТОРАЛЬ ХХ СТОРІЧЧЯ
Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горю стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
- Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте - мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.
  • 0

#298 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 15.10.2008 – 21:46

William Butler Yeats

The Second Coming


TURNING and turning in the widening gyre
The falcon cannot hear the falconer;
Things fall apart; the centre cannot hold;
Mere anarchy is loosed upon the world,
The blood-dimmed tide is loosed, and everywhere
The ceremony of innocence is drowned;
The best lack all conviction, while the worst
Are full of passionate intensity.

Surely some revelation is at hand;
Surely the Second Coming is at hand.
The Second Coming! Hardly are those words out
When a vast image out of Spiritus Mundi
Troubles my sight: somewhere in sands of the desert
A shape with lion body and the head of a man,
A gaze blank and pitiless as the sun,
Is moving its slow thighs, while all about it
Reel shadows of the indignant desert birds.
The darkness drops again; but now I know
That twenty centuries of stony sleep
Were vexed to nightmare by a rocking cradle,
And what rough beast, its hour come round at last,
Slouches towards Bethlehem to be born?
  • 0

#299 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 16.10.2008 – 09:41

листя птахами невмілими
падає з криком і матами
у відчай і трохи в екстаз
осінь танцює вікнами
осінь танцює автами
осінь танцює джаз
зітхаєш літами і літами
втіхами втомами втратами
може останній вже раз
осінь танцює вікнами
осінь танцює автами
осінь танцює джаз

©Б.Скаврон
  • 0

#300 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 24.10.2008 – 21:48

William Butler Yeats

The Everlasting Voices


O SWEET everlasting Voices, be still;
Go to the guards of the heavenly fold
And bid them wander obeying your will,
Flame under flame, till Time be no more;
Have you not heard that our hearts are old,
That you call in birds, in wind on the hill,
In shaken boughs, in tide on the shore?
O sweet everlasting Voices, be still.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних