Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#261 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 21.08.2008 – 13:54

Ще один уривок з "Лісової пісні":

Лісовик

Не задивляйся ти на хлопців людських.

Се лісовим дівчатам небезпечно…

Мавка

Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш,

як Водяник Русалку?

Лісовик

Ні, дитинко,

я не держу тебе. То Водяник

в драговині цупкій привик одвіку

усе живе засмоктувати. Я

звик волю шанувати. Грайся з вітром,

жартуй із Перелесником, як хочеш,

всю силу лісову і водяну,

гірську й повітряну приваб до себе,

але минай людські стежки, дитино,

бо там не ходить воля, – там жура

тягар свій носить. Обминай їх, доню:

раз тільки ступиш – і пропала воля!

Мавка

(сміється)

Ну, як-таки, щоб воля – та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!

Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою.

Лісовик і Мавка ховаються.
  • 0

#262 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 22.08.2008 – 23:08

Єдина.
В лісах застає мене темна година,
як музика в місті зненацька за рогом.
Я чую: пасеться узліссям єдино-
ріг (не плутати з носорогом).

Я брав тебе, як фортечні мури,
я в себе вмістив стільки стріл, скільки зміг.
А зараз ніч, як великий мурин,
і тужно голосить єдиноріг.

Він рідкісний звір. Я галопом розсуну
пахучі кущі і галявини. Там
він пив, наче воду, кожну красуню,
та я навіть подиху з тебе не дам.

Він лагідний звір. І тонка в нього шкіра --
зламається спис назавжди, мов жердина.
Я навзнак засну біля вбитого звіра,
прохромлений рогом.
Єдина.
(с) Ю.Андрухович
  • 0

#263 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 24.08.2008 – 15:10

Гакх назги илид дуруб - ури лата нут.
Уду такоб - ишиз гунд - об Газат - шакх - ури.
Криф Шара - ури матурз матат думпуга.
Аш туг Шакхбурз - ур Улима - таб - иши за,

Узг - Мордор - иши амал фауфут бургули.
Аш назг дурбатулук, аш назг гимбатул,
Аш назг фракатулук, агх бурзум - иши кримпатул.
Узг - Мордор - иши амал фауфут бургули.





Three Rings for the Elven-kings under the sky,
Seven for the Dwarf-lords in their halls of stone,
Nine for Mortal Men doomed to die,
One for the Dark Lord on his dark throne

In the Land of Mordor where the Shadows lie.
One Ring to rule them all, One Ring to find them,
One Ring to bring them all and in the darkness bind them
In the Land of Mordor where the Shadows lie.





Три - эльфийским владыкам в подзвездный предел;
Семь - для гномов, царящих в подгорном просторе;
Девять - смертным, чей выверен срок и удел.
И Одно - Властелину на черном престоле

В Мордоре, где вековечная тьма:
Чтобы всех отыскать, воедино созвать
И единою черною волей сковать
В Мордоре, где вековечная тьма.

Повідомлення відредагував Білий Дракон: 24.08.2008 – 15:10

  • 0

#264 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 24.08.2008 – 19:24

[quote name='Білий Дракон' date='24.08.2008 16:10' post='324016']
Гакх назги илид дуруб - ури лата нут.
Уду такоб - ишиз гунд - об Газат - шакх - ури.
Криф Шара - ури матурз матат думпуга.
Аш туг Шакхбурз - ур Улима - таб - иши за,

Узг - Мордор - иши амал фауфут бургули.
Аш назг дурбатулук, аш назг гимбатул,
Аш назг фракатулук, агх бурзум - иши кримпатул.
Узг - Мордор - иши амал фауфут бургули.
[quote]

Дракончику, а що за мова?
  • 0

#265 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 25.08.2008 – 00:06

Перегляд дописуОлеська (24.08.2008 20:24) писав:

Перегляд дописуБілий Дракон (24.08.2008 16:10) писав:

Гакх назги илид дуруб - ури лата нут.
Уду такоб - ишиз гунд - об Газат - шакх - ури.
Криф Шара - ури матурз матат думпуга.
Аш туг Шакхбурз - ур Улима - таб - иши за,

Узг - Мордор - иши амал фауфут бургули.
Аш назг дурбатулук, аш назг гимбатул,
Аш назг фракатулук, агх бурзум - иши кримпатул.
Узг - Мордор - иши амал фауфут бургули.

Дракончику, а що за мова?
Мордорська <_<
  • 0

#266 salodar

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 15 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дніпропетровськ

Відправлено 25.08.2008 – 01:28

Мій Улюблений вірш, а також моєї сестри

Микола Гумилев - Жираф

Сегодня, я вижу, особенно грустен твой взгляд,
И руки особенно тонки, колени обняв.
Послушай: далёко, далёко, на озере Чад
Изысканный бродит жираф.

Ему грациозная стройность и нега дана,
И шкуру его украшает волшебный узор,
С которым равняться осмелится только луна,
Дробясь и качаясь на влаге широких озёр.

Вдали он подобен цветным парусам корабля,
И бег его плавен, как радостный птичий полёт.
Я знаю, что много чудесного видит земля,
Когда на закате он прячется в мраморный грот.

Я знаю весёлые сказки таинственных стран
Про чёрную деву, про страсть молодого вождя,
Но ты слишком долго вдыхала тяжёлый туман,
Ты верить не хочешь во что-нибудь, кроме дождя.

И как я тебе расскажу про тропический сад,
Про стройные пальмы, про запах немыслимых трав...
Ты плачешь? Послушай... далёко, на озере Чад
Изысканный бродит жираф.

Сентябрь 1907, Париж
  • 0

#267 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 25.08.2008 – 22:42

Юрій Андрухович - Індія

1
Індія починається з того, що сняться сни
про виправу на схід. І вони сюжетні, вони –
наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом.
Просто чуєш сурму або ґонґ, або дзвін води,
або голос, який шепоче: “Устань і йди!”,
але ти не певен, чи серцем почув чи вухом.
Індія – це не зовсім півострів. Це материк,
що межує з Нічим. Ані атлас, ані словник
не враховують факту, що світ оповитий Нілом.
Що зірки на небі – це, власне, одна з вистав
у театрі Бога. І, видно, час не настав –
площину нам легше вважати кулею. Тілом.
Ми вважаємо кулею те, що лежить, мов корж.
Але ти, почувши різке й наказове “марш!”,
добуваєш меча і рушаєш на схід, аби вмерти.
І лаштуєш загін веселих та злих зарізяк,
і вони в поході співають приблизно так,
як ангели у небі нічні херувимські концерти.
Площина – це пустелі й царства, хребти, міста,
над якими лишень атмосферна густа висота
в сім ворожих небес, – і яка з них розрада чи манна!
Тільки втративши коней і друзів, увесь обоз,
виноградною впертістю кручених, битих лоз
ти проб’єшся туди, де доречне слово “рахманна”.
2
Марко Поло казав неправду, коли
запевняв, нібито мули, воли, осли
над проваллям пітьми і тібетом імли
привели його далі на схід – до Китаю.
Шлях його, безперечно, – то блуд петлі.
Марко Поло, певно, спав у сідлі.
Адже далі на схід немає землі,
адже Індія – це межа, це те, що скраю.
Про який там схід можна казати, якщо
є стіна, за якою – велике й німе Ніщо,
і Воно не любить нас не знати за що,
як здається нам, бо насправді Воно ніяке.
Так що тут зупинка для прощ і пущ,
і останній камінь, і дощ, і кущ,
і тому гординю в собі розплющ –
ця стіна не з тих, які беруть зарізяки.
Ця стіна – це примара така, об яку
розсипається Азія з її масивом піску,
розбиваються валки всі об неї, стрімку,
а над нею вже інший вимір: там Бог, світила.
Але ти приблуда, і доля твоя така:
мандрувати вниз, поки тече ріка,
поки віриш: на світло, немов з мішка,
можна все-таки вийти. Ціною дурного тіла.
  • 0

#268 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 28.08.2008 – 14:42

Ти заповзеш,нечутний, ніби вуж,
у золоті дзеркала установи,
поправиш ружу й посміх Казанови
і сам собі накажеш: кроком руш

до кабінету, де -- вершина змови.
Тебе чекає мрець -- очей не мруж,
а, вихопивши револьвер із руж,
спрямуй на нього дуло тридюймове.

Ти станеш в цю хвилину шестикрилим,
а він повільно зсунеться на килим,
потягне канделябр і паламар.

Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)
і, розпізнавши натяки астральні,
почуєш, як видзенькує комар.
(с) Ю. Андрухович
  • 0

#269 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 29.08.2008 – 19:42

Я целый день по улицам хожу
И за людьми тихонько наблюдаю.
Всем встречным в лица пристально гляжу,
Но лишь как обувь их воспринимаю.

Вот, скажем, лакированый штиблет.
Носок облуплен, задник отвисает.
На нах уж тридцать лет, как моды нет,
Но он ещё себя воображает.

Вот валянок сибирский находу
В витрину влип, осколки собирает.
Вот две галоши старые бредут
И юные кроссовки обсуждают.

К груди прижав руками хлеб,
Навстречу сандалет бежит в панамке.
Вот продают у ЦУМа ширпотреб
Две маленькие жёлтые "въетнамки".

Колонной, с песней, оттянув носок,
На праздничный парад кирза шагает.
К прохожим нагло въяжеться шнурок
И сигареты, паразит, стреляет.

Внезапно вижу - туфелька спешит.
(грохочет гром, дождь начинает капать).
Я с нею познакомиться решил.
И вдруг услышал: "Отвали-ка, лапоть!"


Автора на пам"ятаю
  • 0

#270 чайка

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 182 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:МІСТО ЛЕВА

Відправлено 01.09.2008 – 12:56

ПРОМОВЛЯННЯ ДО КІШКИ

Кицю, люба, ти чия в’язниця?
Що то за душа в твоїй оправі
прозирає, двоїться в очицях,
наче магда в магдебурзькім праві,
наданім мені як урбаністу
без проблем валандатись по місту
ностальгії власної, театрів,
де ідуть на тему порожнечі
ешелони відділів і кадрів,
де щезають речі не до речі,
де долізти бажано до ліжка,
на котрім дрімає панна кішка,
може й, пані. Панна ти чи пані?
Як у тебе з особистим? Тільки –
”так” чи ”ні” – а мовити й не в стані,
не навчилась. Тяжко? Складно? Ліньки?
Маєш рота, маєш язика ти,
а не можеш слова проказати.
Признавайся! – Ти не просто киця.
Ти – посланниця і навіть пошта,
ти – пухнастий лист, що стрімко мчиться
крізь кордон собачий, ти – Гаврош, та
з переляку зжерла зміст, напевне,
а тепер лиш дивишся на мене.
Ну, нічого, я і так все знаю,
дякую за ніжність, розумію –
варто було б випити, я маю
трохи молока і ще надію,
що колись – чи пані ти чи панна –
ми з тобою вип’ємо шампана!
Як тобі живеться? Маєш вуса,
маєш хвостик, і жабо, і вушка,
і на лобі цятку, як в індуса,
і блошиний полк, а капелюшка
ти не маєш, яко і чобіт.
Ти ж не кіт в чоботях? Ти ж – не кіт!
Молочко пішло? І слава Богу!
Сядьмо ще, посидьмо на дорогу.
Так об чім там йшлося, листоношо?
Про погоду? Про опале листя?
Про сніги? Я уявити можу
опис ще якогось передмістя,
вдячність долі, складені долоні…
Але ти уже на підвіконні.
Я тобі набрид? Бувай здорова!
Ми з тобою гарно змарнували
трохи часу, хоч ти ані слова
не сказала, та хіба це мало
за умови, що твоя природа –
це мовчання, а мовчання – згода.


Віктор Неборак

Повідомлення відредагував чайка: 01.09.2008 – 12:57

  • 0

#271 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 01.09.2008 – 13:01

***

У прохолоду дзеркала напівтемного коридору
упірнує спочатку засмага руки, потім спека,
від якої перша прагне сховатись, проте інша
наздоганяє її, обвиваючись поміж запрілими стегнами.

Пелюсти спідниць на обм'яклих бутонах осердя літа,
місяць липкий, гаряче полудне міста, спрага і стома.
Волосся хвилясте, мов жар асфальтівкою, ще струменить,
та шкіру вже студить наскрізний протяг.
(с) Сад Віхта
  • 0

#272 Crazy Bobik

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 639 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львув

Відправлено 13.09.2008 – 06:59

Давайте у цій темі будемо записувати усі вірші про осінь.Ну звичайно хто хочить.Я свій дописую,тому розміщу чуть пізніше)
  • 0

#273 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 16.09.2008 – 22:01

Забуваєш міста. Забуваєш обличчя і звуки.
В переходах підземних лишаєш осінню хандру.
Нім зачати слова - зачинаєш мелодію муки.
Нім пробачити осінь - прощаєш образу стару.

Наче щось в цім звучанні нагадує вітер у брамі.
Він щоранку з душі вимітає ілюзій сміття.
На слизьких тротуарах - схиблені старці у рам'ї,
Що страждають на щастя і трохи на серцебиття.

Поміж колій трамвайних - дихання мокрого листя.
Віриш в кожне пришестя холодних сезонних дощів.
Залишаючи місто, втрачаєш мелодію чисту,
Що сідає на брук по цератових дзвонах плащів.

Повідомлення відредагував lamourattack: 16.09.2008 – 22:03

  • 0

#274 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 17.09.2008 – 10:25

Леся Українка
(першодрук)

Я знала те, що будуть сльози, мука,
багато праці марної, дрібної,
невидної і часто, дуже часто
даремне вжитої. Не тільки надгороди
за все те я не жду, а ледве-ледве
від власного картання захищаюсь
і ледве стримую докори свого серця
за те, що завинила без вини.
Коли часами в сутіні щоденній
яскрава квітка щастя процвіте,
її приймаю не як надгороду, –
як дар, як диво, як нежданий рай,
відкритий на хвилину з ласки неба,
як легендарний з папороті цвіт.
А потім, коли знов наплине сутінь,
я думаю: я знала се, я знала,
мовчи, душе, спини свій стогін,
серце, так мусить бути…

Може, хутко прийде
година та, коли в сльозах побачу,
що я навік зів'яла, помарніла,
і квітка щастя раз назавжди зникла,
як легендарний з папороті цвіт.
Заплачу я кривавими сльозами, –
так, певне, плакали вигнанці з раю, –
але й тоді скажу: я знала се, я знала,
мовчи, душе, спини свій стогін,
серце, так мусить бути…
Хоч би вже не сутінь,
а тьма сувора залягла кругом,
я ще не здамся, буду прислухатись,
чи не заглух в душі мій давній грім,
тривожно думкою загляну в саме серце,
чи в ньому ще спалахують часами
колишні блискавиці, – а як ні,
якщо мене зима пройме до серця,
мою весну таємну переможе,
мої дивниці-квіти поморозить,
то я скажу: ні, я сього не ждала!
Умри, душе, розбийсь, холодне серце,
так жить не варт!

Мені себе не жаль,
Коли б же ти мені не помарніла,
Моя небесна квітко, зоре ясна,
ти, що світила в найтемніші ночі
моїх сумних та хмарних молодощів,
що з бур, туманів, через море люте
мене вела своїм шляхом злотистим.
Переживи мене! В холодне, тихе море
страшного небуття не побоюся
на хвилях, золотих від твого світла,
поплинути. Красо моя! З тобою
ніщо не страшно, а без тебе – все,
життя, і праця, і кохання навіть
мені страшне, – я не стерплю їх, зоре,
як ти погаснеш…

Тифліс, 3.02.1904
  • 0

#275 bendera.UA

    Комбінатор....мясо-горілчаного комбінату.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2306 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:вокзал Київ-Пас - Дарниця

Відправлено 17.09.2008 – 10:30

Володимир Висоцький "Люблю тебя"
(що правда російською, але то єдиний що пам’ятаю повніст’ю і наізусть - свого часу дуже вподобало)

Люблю тебя сейчас
Не тайно - напоказ.
Не "после" и не "до" в лучах твоих сгораю.
Навзрыд или смеясь,
Но я люблю сейчас,
А в прошлом - не хочу, а в будущем - не знаю.
В прошедшем "я любил" -
Печальнее могил, -
Все нежное во мне бескрылит и стреножит,
Хотя поэт поэтов говорил:
"Я вас любил, любовь еще, быть может..."
Так говорят о брошенном, отцветшем -
И в этом жалость есть и снисходительность,
Как к свергнутому с трона королю.
Есть в этом сожаленье об ушедшем
Стремленьи, где утеряна стремительность,
И как бы недоверье к "я люблю".

Люблю тебя теперь
Без мер и без потерь,
Мой век стоит сейчас -
Я вен не перережу!
Во время, в продолжение, теперь
Я прошлым не дышу и будущим не брежу.
Приду и вброд, и вплавь
К тебе - хоть обезглавь! -
С цепями на ногах и с гирями по пуду.
Ты только по ошибке не заставь,
Чтоб после "я люблю" добавил я, что "буду".
Есть горечь в этом "буду", как ни странно,
Подделанная подпись, червоточина
И лаз для отступленья, про запас,
Бесцветный яд на самом дне стакана.
И словно настоящему пощечина -
Сомненье в том, что "я люблю" - сейчас.

Смотрю французский сон
С обилием времен,
Где в будущем - не так, и в прошлом - по-другому.
К позорному столбу я пригвожден,
К барьеру вызван я языковому.
Ах, разность в языках!
Не положенье - крах.
Но выход мы вдвоем поищем и обрящем.
Люблю тебя и в сложных временах -
И в будущем, и в прошлом настоящем!..
  • 0

#276 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 17.09.2008 – 10:40

Эдуард Асадов - Прямой разговор



Боль свою вы делите с друзьями,
Вас сейчас утешить норовят,
А его последними словами,
Только вы нахмуритесь, бранят.



Да и человек ли, в самом деле,
Тот, кто вас, придя, околдовал,
Стал вам близким через две недели,
Месяц с вами прожил и удрал?

Вы общались, дорогая, с дрянью.
Что ж нам толковать о нем сейчас?!
Дрянь не стоит долгого вниманья,
Тут важнее говорить о вас.

Вы его любили? Неужели?
Но полшага - разве это путь?!
Сколько вы пудов с ним соли съели?
Как успели в душу заглянуть?!

Что вы знали, ведали о нем?
To, что у него есть губы, руки,
Комплимент, цветы, по моде брюки -
Вот и все, пожалуй, в основном?

Что б там ни шептал он вам при встрече,
Как возможно с гордою душой
Целоваться на четвертый вечер
И в любви признаться на восьмой?!

Пусть весна, пускай улыбка глаз...
Но ведь мало, мало две недели!
Вы б сперва хоть разглядеть успели,
Что за руки обнимают вас!

Говорите, трудно разобраться,
Если страсть. Допустим, что и так.
Но ведь должен чем-то отличаться
Человек от кошек и дворняг!

Но ведь чувства тем и хороши,
Что горят красиво, гордо, смело.
Пусть любовь начнется. Но не с тела,
А с души, вы слышите,- с души!

Трудно вам. Простите. Понимаю.
Но сейчас вам некого ругать.
Я ведь это не мораль читаю,
Вы умны, и вы должны понять:

Чтоб ценили вас, и это так,
Сами цену впредь себе вы знайте.
Будьте горделивы. Не меняйте
Золота на первый же медяк!
  • 0

#277 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 18.09.2008 – 14:45

теплий смак дощу
краплі осідають в мозок
місто наче під ковпаком
суцільний урбан-city
запах вихлопних газів
в час найбільшої зайнятості
поглинаєш і ковтаєш
а ще
вуличний бруд
він вкриває тебе всього
вкриває так шо хочеться кричати
втікати або всіх кусати
В.Млинарський

Повідомлення відредагував lamourattack: 18.09.2008 – 14:46

  • 0

#278 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 19.09.2008 – 12:39

Цей вірш я написала перед від"їздом з Данії. Була осінь, холодна данська погода навівала сумні думки. Я згадала, як два роки назад так само восени я поверталась з Великої Британії. Осінь назавжди буде асоціюватись у мене з від"їздами, прощанням і самотністю...

Осінні мотиви

Прийшов час повертатися додому,
В останній раз осіннє небо посміхнулось.
А я спокійна - так було два роки тому,
Холодний погляд - і ніщо не похитнулось...

Ніщо в душі не обірвалось, я не плачу.
Можливо, осінь винна в холоді мойому.
Дивлюся в небо - і ключі пташині бачу,
От так і я колись летітиму додому.

А потім прийдуть розпачу хвилини,
Таке було колись, в таку ж осінню днину.
Покинуть все - й назад птахом полинуть
В далеку скандинавськую країну...

Й політ обірветься на першому ж кордоні,
Таким кордоном є саме життя.
Впаду скалічена мечем моєї долі,
І прийде мить мойого забуття...

Ніщо не сколихнеться в сні глибокім,
Й оновлена прокинуся весною,
І в небо дивне, гарне, синьооке
Я полечу зі зграєю новою...

2006 рік, Данія
  • 0

#279 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 19.09.2008 – 12:45

як гарно іти на світанні
вулицями
вилизаними немов кошенята
ковтати холодне повітря
ніби молоко
виставлене мамою
на підвіконня
осіння імла
заповзає за комір
голівки бегоній у вікнах
і крихітне павутиння
на синіх калюжах
все що обтяжує
чорна валіза
котра б'є по коліні
все за чим шкода
жменя теплого вітру
на люднім південнім пероні
як гарно знову побачити
дім
із якого все починається
(с) М.Савка
  • 0

#280 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 19.09.2008 – 23:01

Один з моїх улюблених віршів Гумільова.

Николай Гумилёв

Ворота рая



Не семью печатями алмазными
В Божий рай замкнулся вечный вход,
Он не манит блеском и соблазнами,
И его не ведает народ.

Это дверь в стене, давно заброшенной,
Камни, мох, и больше ничего,
Возле – нищий, словно гость непрошенный,
И ключи у пояса его.

Мимо едут рыцари и латники,
Трубный вой, бряцанье серебра,
И никто не взглянет на привратника,
Светлого апостола Петра.

Все мечтают: «Там, у Гроба Божия,
Двери рая вскроются для нас,
На горе Фаворе, у подножия,
Прозвенит обетованный час».

Так проходит медленное чудище,
Завывая, трубит звонкий рог,
И апостол Петр в дырявом рубище,
Словно нищий, бледен и убог.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних