Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#21 GaMMi.

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 114 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Дрогобич

Відправлено 02.06.2007 – 00:47

Мій знайомий цей віршик написав:

Он заблудился, Ангел Белокрылый,
Слетел на землю, видно по ошибке,
Хоть воздух мира вёл его в могилу,
Любовь и кротость он хранил в улыбке.

Врачи бездушно изучали крылья,
Выщипывая пёрышки пинцетом –
Им не понять, и тщетны все усилья,
Что стало с необычным пациентом?

Последний всплеск под золотом ресничек,
На холод щёчек покатились слёзы…
Он умирал под щебетанье птичек...

  • 0

#22 Archon-ua

    Літають тут всякі...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 998 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Земля і біля неї...

Відправлено 02.06.2007 – 01:33

Одиночество

Одиночества дыханье
Сотворяет Пустоту,
Где Осознанность желанья
Обращается в Мечту.

Одиночество – пространство,
Где встречаемся с Душой,
Воротясь из дальних странствий,
Где блуждали с Суетой.

Одиночество – смятенье
Чувств, терзающих Сердца,
Что дарует Пробужденье
Вдохновению Творца.

Одиночество – дорога
К обретению Себя,
Где бредём в обнимку с БОГОМ
Отраженьем Бытия...

Вальс

Мы кружим вальс, мы кружим вальс
В одеждах белых!..
Мы любим вас, мы любим вас,
Таких незрелых!..

Ведь, там, где вальс, ведь, там, где вальс,
Нет половины!..
Нет нас и вас, нет нас и вас –
Там всё едино!..

Я отпускаю Страх...

Я отпускаю Страх, его причины,
Прощаюсь с ними навсегда
И обретаю Мир Единый,
Где нет отдельно ТЫ и Я.

Страх потерять разъединяет
Всё то, что разделить нельзя,
И этот Страх я отменяю –
Нет больше МЫ, есть только Я.

Страх умереть – преграда жизни,
Страх жить – преграда Бытию,
Страх отпустить – конец единству,
Страх потерять – конец всему...

©Irina Ki
  • 0

#23 La Boheme

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 65 повідомлень
  • Місто:Київ

Відправлено 06.06.2007 – 12:01

Сергей Есенин... :wacko:
Мне осталась одна забава:
Пальцы в рот - и веселый свист.
Прокатилась дурная слава,
Что похабник я и скандалист.

Ах! какая смешная потеря!
Много в жизни смешных потерь.
Стыдно мне, что я в бога верил.
Горько мне, что не верю теперь.

Золотые, далекие дали!
Все сжигает житейская мреть.
И похабничал я и скандалил
Для того, чтобы ярче гореть.

Дар поэта - ласкать и карябать,
Роковая на нем печать.
Розу белую с черною жабой
Я хотел на земле повенчать.

Пусть не сладились, пусть не сбылись
Эти помыслы розовых дней.
Но коль черти в душе гнездились -
Значит, ангелы жили в ней.

Вот за это веселие мути,
Отправляясь с ней в край иной,
Я хочу при последней минуте
Попросить тех, кто будет со мной,-

Чтоб за все за грехи мои тяжкие,
За неверие в благодать
Положили меня в русской рубашке
Под иконами умирать.
  • 0

#24 маринка

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 4 повідомлень

Відправлено 11.06.2007 – 16:09

Прихилися до мене, моє синьооке замріяне небо,
Ніч холодну зігрій простирадлом сріблястих зірок.
Я зцілитися зможу, коли доторкнуся до тебе,
На землі стане легшим незвіданий долею крок.

Прихилися до мене уперше, і може, востаннє.
Я втомилась від фальші у маски одягнених фраз.
І хай зустріч ця стане болючим тужливим прощанням.
Прихилися до мене крилом своїм ніжним хоч раз.

Зовсім мало, і так забагато душі моїй треба –
Я вростаю у землю, а мрію про зоряну вись.
Вириватись у простір одвічна, напевно, потреба.
Синьооке замріяне небо, до всіх нас на мить прихились.
:angry12:
Марія Морозенко
  • 0

#25 Зірочка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 90 повідомлень

Відправлено 11.06.2007 – 16:49

Вибичайте, шо російською, але це мій най-найулюбленіший вірш))) на віки)

Эдуард Асадов

Я могу тебя очень ждать,
Долго-долго и верно-верно,
И ночами могу не спать
Год, и два, и всю жизнь, наверно!

Пусть листочки календаря
Облетят, как листва у сада,
Только знать бы, что все не зря,
Что тебе это вправду надо!

Я могу за тобой идти
По чащобам и перелазам,
По пескам, без дорог почти,
По горам, по любому пути,
Где и черт не бывал ни разу!

Все пройду, никого не коря,
Одолею любые тревоги,
Только знать бы, что все не зря,
Что потом не предашь в дороге.

Я могу для тебя отдать
Все, что есть у меня и будет...
Я могу за тебя принять
Горечь злейших на свете судеб.

Буду счастьем считать, даря
Целый мир тебе ежечасно.
Только знать бы, что все не зря,
Что люблю тебя не напрасно!
  • 0

#26 4esterfielter

    вже не чайнік - самоваррр

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 615 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Рівне - Київ - Рівне - Київ (туди-сюди їжджу:)

Відправлено 12.06.2007 – 16:45

один з улюблених (Бориса Пастернака), фрагменти:

Быть знаменитым некрасиво -
Не это подымает ввысь.
Не нужно заводить архива,
Над рукописями трястись.

Цель творчества - самоотдача,
А не шумиха и успех,
Позорно, ничего не знача,
Быть притчей на устах у всех...

Повідомлення відредагував 4esterfielter: 12.06.2007 – 16:45

  • 0

#27 rainy

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 393 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Полтава

Відправлено 12.06.2007 – 17:15

в мене декілька улюблених:

"Ты – Женщина, и, значит, ты – Актриса,
в тебе сто лиц и тысяча ролей.
Ты – Женщина, и, значит, ты – Царица,
возлюбленная всех земных царей.
Ты – Женщина, и, значит, ты – Рабыня,
познавшая солёный вкус обид.
Ты – Женщина, и, значит, ты – пустыня,
которая меня испепелит.
Ты – Женщина. Cильна ты поневоле,
но, знаю, даже, если жизнь – борьба,
Ты – Женщина, ты слабая до боли,
Ты – Женщина, и, значит, ты – Судьба.
Ты – Женщина. Ты просто вспышка страсти,
но твой удел – терпение и труд,
Ты – Женщина. Ты – то большое счастье,
которое совсем не берегут.
Ты – Женщина, и этим ты опасна,
огонь и лёд навек в тебе одной.
Ты – Женщина, и, значит, ты – прекрасна
с младенчества до старости седой.
Ты – Женщина, и в мире все дороги
ведут к тебе, а не в какой-то Рим.
Ты – Женщина, ты избранная Богом,
хотя уже наказанная им. "


Така, як всі - босоніж по калюжах,
Промокла під брудним дощем,
Між сірих стін і сірих прерхожих,
Така, як всі, - з накинутим плащем.

Збирала мрії, дотики і миті,
Холодні ранки і пророчі сни,
Обіцяні зірки й волошки в житі,
Така, як всі, втікала від весни.

Хотіла волі, щастя і тепла,
Просила в світу спокою і тиші,
А боса під дощем до нього йшла
Така, як всі, а може, трохи інша.

Любила осінь, вірші й молитви
І дивні очі кольору ночей,
Розмови з небом, з серцем битви,
Така, як всі, - лиш крила з-за плечей.



Что есть ЛЮБОВЬ ?
Простая, без искусства,
Без лишних клятв, и чтоб душа в душе.
Чтобы, как ты достигли триединства -
"Ты, я и мы"... тогда и в шалаше,
Навечно и в любое время года,
Хоть в рубище, на хлебе и воде,
Но в счастье... Ах, наверно это много...
Прости мне, Господи !
Прости и отпусти
Искать её, пока ещё не поздно,
Плутать по свету , ошибаясь вновь и вновь.
Дай веру мне , что всё ещё возможно,
Дай веру мне , что я найду любовь.
  • 0

#28 nochnaya_ulica

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 146 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 12.06.2007 – 20:18

Я не терплю, когда поют о боли,
До дна не выпив горечь от потерь.
Счастливых тем вам мало что ли?!
Не корчь страдальца и не лицемерь!

Счастливым не к лицу мученья-
Пустые строки не чекань.
Не поминают так тоски мгновенья,
Не отдают страданьям дань...

Пока еще с любимой вместе,
Не вздумай о страданьях петь!
Не зная жизни не поют о смерти..
Влюбленные не жаждут умереть!

Хотя...кому тогда допеть страданья?
Ведь у испивших муки сердца нет..
Тот, кто грешил и ищет покаянья,
Уходит не допев куплет...
  • 0

#29 СОНЬКА

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 75 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:$ майже КИЇВ $

Відправлено 12.06.2007 – 21:17

ВІРШ О. БЛОКА, чомусь запав у душу.


...Про доблесті, про подвиги, про славу
Я забував на страдницькій землі,
Коли твоє лице в простій оправі
Світилося у мене на столі.

Та час настав, і ти пішла із дому.
У ніч жбурнув я перстень пам'ятний.
Ти віддала своє життя чужому,
І я забув прекрасний образ твій.

Летіли дні, кружляли клятим роєм...
Вино й любов були мої кати...
Згадав тебе я перед аналоєм
І кликав, ніби молодість, прийти...

Я кликав - тільки ти не озирнулась,
Я сльози лив - ти ж очі відвела.
Ти в синій плащ журливо загорнулась,
У вогку ніч із дому геть пішла...

Не знаю, мила, де своїй гордині
Ти в цьому світі захисток знайшла...
Я міцно сплю, і сниться плащ твій синій,
В якому ти у вогку ніч пішла...

Не мрію вже про ніжність і про славу,
Минуло все, і молодість пройшла!
Твоє лице в його простій оправі
Я сам прийняв з письмового стола. :angry12:
  • 0

#30 lusyanya

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 42 повідомлень

Відправлено 12.06.2007 – 22:56

Правда, на російській... Але один с улюблених.
Михаил Лермонтов.
И скучно и грустно

И скучно и грустно, и некому руку подать
В минуту душевной невзгоды...
Желанья!.. Что пользы напрасно и вечно желать?..
А годы проходят — все лучшие годы!

Любить... но кого же?.. На время — не стоит труда,
А вечно любить невозможно.
В себя ли заглянешь? — Там прошлого нет и следа:
И радость, и муки, и всё там ничтожно...

Что страсти? — Ведь рано иль поздно их сладкий недуг
Исчезнет при слове рассудка;
И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг, —
Такая пустая и глупая шутка...

О, ще згадала. Є у Сосюри один гарний вірш... Теж дуже подобається.


* * *
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
  • 0

#31 Stray_Soul

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 220 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 13.06.2007 – 18:08

Палитра ночи
Не верь тому, кто называет чёрной ночь,
Пустой, лишённой всяких красок.
Кто не желает видеть, тому нельзя помочь.
У ночи сотни ярких разноцветных масок.
От сизо-серого до бледно-голубого,
То синий шёлк, то мрачный бархат.
При свете дня не увидать такого,
Природа здесь обманчива, как в картах.
Облита лунным бледным молоком,
Расшита звёздным бисером сутана,
Повязана серебряным из облака платком,
Свет фонарей - прозрачная румяна.
Мерцает заревом предсумрачных часов,
Меняет цвет небес от настроенья,
Как звук невидимых и призрачных шагов,
Скользят по воздуху туманные виденья.
Палитру ночи невозможно передать,
Чтобы понять, её надо увидеть,
Тот, кто сумеет эту тайну разгадать,
Свет дня и солнца будет ненавидеть.
Попробуй в каждой ночи рассмотреть,
Безумство цвета, тысячи фантазий,
И ты поймёшь, как может ночь гореть,
Влюбить в себя, на веки, сильно, сразу.

_________________________________

Колись я мріяла вампіром стати,
щоб жити вічно десь на самоті
і ніччю люд невинний убивати
в яких усе чудово у житті

З жадобою із них я кров би пила,
а очі жертви замерзали би у мить
і після стогіну враз тиша наступила,
а я дістала нові силу жить

Людські страждання-це моє натхнення
і біль людська не жалобить мене
я не шукаю в господа прощення
моя душа у пеклі вже живе

Приречена на самоті я існувати
без почуттів,без мрій і хвилювань
і щастя лиш від болі знати
коханий мій,прошу вампіром стань

мені обридла одинокість і самотність
набридло все оце життя
з тобою неможливо вже зустрітись,
тому що вже тебе давно нема...

Я між могилами по цвинтарю блукаю
ця мертва тиша зваблює мене
у потойбічний світ я поринаю
з надією побачити тебе

знайшлася б хоч одна людина
яка б сміливою була
мені у серце б кіл забила
і я б до тебе поплила

я сподіваюсь,що так буде
і ми зустрінемося знов
вдихну повітря повні груди
відчую знову я любов.
  • 0

#32 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 16.06.2007 – 21:52

КАМЕНС БРЕНТАНО И ЛЮДВИГ АХИМ ФОН АРНИМ
КОРОЛЕВСИЕ ДЕТИ

Я знал двух детей королевских,
Печаль их была велика:
Они полюбили друг друга,
Но их разлучила река.

Вот бросился вплавь королевич
В глухую полночную тьму,
И свечку зажгла королевна,
Чтоб виден был берег ему.

Но злая старуха черница
Хотела разбить их сердца –
Ту свечку она загасила,
И ночь поглотила пловца.

Настало воскресное утро.
Кругом веселится народ.
И только одна королевна
Стояла в слезах у ворот.

«О матушка, сердце изныло,
Болит голова, как в чаду.
Ах, я бы на речку сходила…
Не бойтесь, я скоро приду».

«О дочка, любимая дочка,
Одна не ходи никуда!
Возьми-ка с собою сестрицу,
Не то приключится беда!»

«Сестрёнка останется дома –
С малюткой так много хлопот:
Поди, на зелёной поляне
Все розы она оборвёт».

«О дочка, любимая дочка,
Одна не ходи никуда!
Возьми с собой младшего брата,
Не то приключится беда!»

«Пусть братец останется дома –
С малюткой так много хлопот:
Поди, на зелёной опушке
Он ласточек всех перебьёт».

Ушла во дворец королева,
А девушка в страшной тоске,
Роняя горючие слёзы,
Направилась прямо к реке.

Вдоль берега долго бродила,
Печалясь, не высказать как.
И вдруг возле хижины ветхой
Ей встретился старый рыбак.

Своё золотое колечко
Ему протянула она:
«Возьми! Но дружка дорогого
Достань мне с глубокого дна!»

Свою золотую корону
Ему протянула она:
«Возьми! Но дружка дорогого
Достань мне с глубокого дна!»

Раскинул рыбак свои сети…
И вот на прибрежный песок
Уже бездыханное тело
С немалым трудом приволок.

И девушка мёртвого друга,
Рыдая, целует в лицо:
«Ах, высохли б эти слезинки,
Когда б ты сказал хоть словцо!»

Она его в плащ завернула:
«Невесту свою приголубь! –
И молча с крутого обрыва
В холодную бросилась глубь.

…Как колокол станет соборный!
Печальный разносится звон,
Плывут похоронные песни,
Звучит погребальный канон…

ПЕРСИ БИШИ ШЕЛЛИ
ИНДИЙСКАЯ СЕРЕНАДА

Ты приснилась мне сейчас,
И проснулся я послушно:
Пахло чампаком вокруг,
Плыли звёзды равнодушно.
Ты приснилась мне сейчас,
И не знаю, как случилось,
Но окно твоё, мой друг,
Предо мною очутилось.

Как бессильный ветерок
Над тенистою долиной,
Как бесчувственный цветок,
Хладный к песне соловьиной,
Как безжизненные сны
Перед явью светлоокой,
Так и я умру, мой друг,
На груди твоей высокой.

Помоги мне встать с травы!
Я без сил, без чувств, без жизни!
Пробудись же и приди
И дождём лобзаний брызни!
Мне так холодно, увы!
Только сердце гулко бьётся,
Припадёт к твоей груди,
Припадёт и разорвётся.


ЛЮДВИГ УЛАНД
ПРОЩАНИЕ

Так прощай, моя радость, прощай!
Дождались мы с тобой расставанья.
Поцелуй же меня, приласкай!
Уж другого не будет свиданья.
На прощанье нарви мне цветов!
Все на яблоне ветки белеют.
Не увижу на ней я плодов:
Без меня они летом сореют.

:angry2: :angry1: :angry:
  • 0

#33 маринка

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 4 повідомлень

Відправлено 18.06.2007 – 13:22

Гра у самотність :angry2:

Ти доторкнувся недбало до серця,
Гра у кохання не знає жалю.
Легко промовив: – Забудь і не сердься.
Ніч ця – омана, я іншу люблю.

Навстіж розчинені протягом двері,
Днину погожу вкрив розпачем грім,
Як у тумані я бачу химери,
В чорнім лахмітті плететься хтось в дім.

Гостя непрошена зирить у очі
І притуляється словом до ран.
– Зможеш забути усе, коли схочеш,
Легко позбутись любовних оман.

– Звідки ти знаєш? – кричу я крізь сльози, –
Я проросла навік ніжним ім’ям,
Як проростають прощанням мімози...
– Ти не сказала коханням... Затям,

Люди розходяться легко, як ріки.
Скоро забудеш зрадливе ім’я.
Я – твоя доля... Ми поряд навіки.
- Хто ти? Всміхнулась: – Самотність твоя.

Марія Морозенко
  • 0

#34 Your Bunny Wrote

    онотолэ сто карманов.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 765 повідомлень

Відправлено 18.06.2007 – 13:26

вибачайте за нецензурну лексику..но вірш життєвий і навіть драматичний)

(Читать с мятого листка с надрывом. Надрыв к концу поэмы услилить)

С тобою мы учились в школе.
И впереди вся жизнь была.
Тебя я дёрнул за косичку,
Но ты мне, дура, не дала...

В стране гремела перестройка.
И на дворе была весна.
Мы шли с тобой в кино под ручку,
Но ты мне, падла, не дала...

На третьем курсе в универе
Была экзаменов пора.
Тебе писал я курсовую,
Но ты мне, гнида, не дала...

Я стал работать вечерами.
Пахал как вол. Копил бабла.
Всё тратил на тебя, родная.
Но ты мне, сука, не дала...

Прошли года. Уже не молод.
Стою, смотрю тебе в глаза.
В руках - колечко золотое,
Но ты мне, стерва, не дала...

Работал я в престижном месте.
Машины, бабки, все дела.
Тебя водил по ресторанам,
Но ты, змея, мне не дала...

Я стал и старше и мудрее,
И появилась седина.
Тебе дарил себя всего я!
Но ты мне, так и не дала...

Повідомлення відредагував Темний Муня: 18.06.2007 – 13:27

  • 0

#35 Dovgapanchoha

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 307 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 21.06.2007 – 11:15

Євген Плужник

Мовчи! Я знаю. За всіма словами –
Холодний смерк, спустошені сади...
Це наша пристрасть стала поміж нами,
Нас розлучаючи назавсігди!

Шалій, шалій, від розпачу сп'янілий!
Що розпач той? Річ марна і пуста!
...Як пізно ми серця свої спинили!
…Як роз'єднали рано ми вуста!

О, друже мій! Останні трачу сили,
В країні тій уявній живучи,
Де образ твій, утрачений і милий,
Де голос твій... Мовчи!
Мовчи! Мовчи!


Тарас Федюк

Із натовпу повернення нема.
Самотність, що любив, - тяжка і довга,
І найстрашніше, мабуть, що німа.
Життя, яке пропив або прочовгав,
Тепер не має значення. Тепер
В оточенні людей, точніше - маси,
Ідеш, комусь говориш, що не вмер.
Ніхто не чує мовчки. А тим часом
Замулюється річка, що любив,
Тьмяніє світ, який хотів любити.
І цвинтарі сповзають із горбів
На села. І слова несамовиті
Вже не говоряться. Не хочуть. Бо вони -
Не хор, який собі на людях свище.
І тільки вмерти - боже борони:
Якщ усі там будуть то - навіщо?

Повідомлення відредагував Dovgapanchoha: 21.06.2007 – 11:17

  • 0

#36 rainy

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 393 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Полтава

Відправлено 23.06.2007 – 18:09

Б.Ахмадулина

О, мой застенчивый герой,
ты ловко избежал позора.
Как долго я играла роль,
не опираясь на партнера!

К проклятой помощи твоей
я не прибегнула ни разу.
Среди кулис, среди теней
ты спасся, незаметный глазу.

Но в этом сраме и бреду
я шла пред публикой жестокой -
все на беду, все на виду,
все в этой роли одинокой.

О, как ты гоготал, партер!
Ты не прощал мне очевидность
бесстыжую моих потерь,
моей улыбки безобидность.

И жадно шли твои стада
напиться из моей печали.
Одна, одна - среди стыда
стою с упавшими плечами.

Но опрометчивой толпе
герой действительный не виден.
Герой, как боязно тебе!
Не бойся, я тебя не выдам.

Вся наша роль - моя лишь роль.
Я проиграла в ней жестоко.
Вся наша боль - моя лишь боль.
Но сколько боли. Сколько. Сколько.


ЗАПОВЕДЬ

Владей собой среди толпы смятенной,
Тебя клянущей за смятенье всех,
Верь сам в себя, наперекор вселенной,
И маловерным отпусти их грех;
Пусть чac не пробил, жди, не уставая,
Пусть лгут лжецы, не снисходи до них;
Умей прощать и не кажись, прощая,
Великодушней и мудрей других.

Умей мечтать, не став рабом мечтанья,
И мыслить, мысли не обожествив;
Равно встречай успех и поруганье,
Не забывая, что их голос лжив;
Останься тих, когда твое же слово
Калечит плут, чтоб уловлять глупцов,
Когда вся жизнь разрушена, и снова
Ты должен все воссоздавать с основ.

Умей поставить, в радостной надежде,
На карту все, что накопил с трудом,
Все проиграть, и нищим стать, как прежде,
И никогда не пожалеть о том,
Умей принудить сердце, нервы, тело
Тебе служить, когда в твоей груди
Уже давно все пусто, все сгорело,
И только Воля говорит; "Иди!"

Останься прост, беседуя с царями,
Останься честен, говоря с толпой;
Будь прям и тверд с врагами и друзьями,
Пусть все, в свой час, считаются с тобой;
Наполни смыслом каждое мгновенье,
Часов и дней неумолимый бег,
Тогда весь мир ты примешь во владенье,
Тогда, мой сын, ты будешь Человек!

Редьярд Киплинг
  • 0

#37 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 29.06.2007 – 21:16

Чари ночі - мій улюблений з творчості Олександра Олеся :( ... Обожнюю його вірші.
  • 0

#38 Eljka

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 6 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 30.06.2007 – 12:39

Обожнюю Ліну Костенко
ПІСЕНЬКА З ВАРІАЦІЯМИ

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить...

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
  • 0

#39 merlin

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 72 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 30.06.2007 – 16:39

Гійом Аполлінер


МІСТ МІРАБО



Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутнява шалена

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Рука в руці постíймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини
Мине любов
I знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є


Особливий наголос на два останні..........
  • 0

#40 Денис :)

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 585 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Столиця

Відправлено 30.06.2007 – 17:15

І. Карпа та С. Положинський

"Вродливе м'ясо"
(уривок)


Я високий брюнет, я кремезний, засмаглий!
Я до кохання по-справжньому спраглий.
Я вже майже живу в тренажерному залі,
Бо хочу, щоб на мене западали кралі.
В мене біцепси, трицепси, дельти, трапеції,
А пахну так, неначе щойно запірнув у спеції.
А ще я частенько в люстерко на себе дивлюся,
Бо я сам від себе тягнуся…


і нехай це не класика, але написано у віршованій формі, і мені подобається. Маю право на власну думку - цим правом і користуюсь. Дякую за розуміння, а "всі ті, хто проти цього хай дро****" (с) Положинський
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 4

0 користувачів, 4 гостей, 0 анонімних