Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#181 Stray_Soul

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 220 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 07.02.2008 – 20:16

Эдгар Алан По
Линор


перевод Н.Вольпин

Разбит, разбит золотой сосуд! Плыви, похоронный звон!
Угаснет день, и милая тень уйдет за Ахерон.
Плачь, Гай де Вир, иль, горд и сир, ты сладость слез
отверг?

Линор в гробу, и божий мир для наших глаз померк.
Так пусть творят святой обряд, панихиду поют для той,
Для царственной, что умерла такою молодой,
Что в гроб легла вдвойне мертва, когда умерла
молодой!

"Не гордость - золото ее вы чтили благоговейно,
Больную вы ее на смерть благословили елейно!
Кто будет реквием читать, творить обряд святой -
Не вы ль? не ваш ли глаз дурной, язык фальшивый,
злой,
Безвинную и юную казнивший клеветой?"

Peccavimus; но ты смирись, невесту отпеть позволь,
Дай вознестись молитвам ввысь, ее утоляя боль.
Она преставилась, тиха, исполненная мира,
Оставив в скорби жениха, оставив Гай де Вира
Безвременно погибшую оплакивать Линор,
Глядеть в огонь этих желтых кос и в этот мертвый
взор -

В живой костер косы Линор, в угасший, мертвый взор.

"Довольно! В сердце скорби нет! Панихиду служить
не стану -
Новому ангелу вослед я вознесу осанну.
Молчи же, колокол, не мрачи простой души веселье
В ее полете в земной ночи на светлое новоселье:
Из вражьего стана гневный дух восхищен и взят
сегодня
Ввысь, под охрану святых подруг, - из мрака
преисподней
В райские рощи, в ангельский круг у самого трона
господня".
  • 0

#182 Нечупара

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 633 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:ануда

Відправлено 07.02.2008 – 22:57

Два вірша Жадана запали в душу
перший "За хвилину до того як випаде дощ" згадувався в цій темі вже двічі

Історія культури початку століття

Ти відпишеш іще сьогодні, торкаючись теплих літер,
перебираючи їх у темряві, плутаючи приголосні з голосними,
як друкарка в старій варшавській конторі.
Важкі стільники письма
вже тьмяніють тим золотом, із якого сотається мова.
Пиши, лише не спиняйся,
продруковуй ці білі пустоти, протоптуй німий чорнотроп.
Ніхто не повернеться з довгих нічних блукань,
і забуті всіма слимаки помиратимуть в мокрій траві.

В білих снігах, ніби в серветках, лежить Центральна Європа.
Я завжди вірив лінивій циганській пластичності,
бо не кожному випадає цей затяганий шеляг.
Якби ти подивилася в їхні паспорти,
що пахнуть гірчицею і шафраном,
якби ти почула їхні розбиті акордеони,
що відгонять шкірою і арабськими спеціями —
вони говорять, що коли ти їдеш — куди б ти не їхала —
ти лише віддаляєшся і ніколи не будеш ближче, ніж є;
коли мовкне спів старих грамофонів,
з них витікає мастило,
наче томат із пробитих бляшанок
з-під супу.

Не за цими дверима, не в пропалених сонцем містах
розривається кожного ранку натруджене серце епохи.
Час і справді проходить, але він проходить так близько, що ти,
придивившись, уже розрізняєш його обважнілі волокна,
і повторюєш пошепки почуті від нього речення,
наче хочеш, щоб потім, колись, впізнавши твій голос, можна було сказати —
так поставала епоха,
так вона розверталась — важко, як бомбовоз,
залишаючи згаслі планети і перевантажені комутатори,
розганяючи з плавнів диких качок,
які, розлітаючись, перекрикують
вантажників,
бога,
баржі.

Вибираючи курс навчання, поміж інших речей,
ти би мала дізнатись — насправді культура початку століття
вже відтиснулась венами на твоїй повільній руці,
закоренилась в зламах твого цупкого волосся,
перехопленого недбало на вітрі, розвіяного над пальцями,
ніби струмені теплої води над рукомийником,
ніби глиняні кольорові намиста над горнятами і попільницями,
ніби довге осіннє небо
над кукурудзяним полем.
  • 0

#183 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 15.02.2008 – 22:02

Анастасия Гаусс

Я умерла. Зашторь плотнее окна
И занавесь повсюду зеркала.
Я умерла - ведь Розы тоже сохнут
Без ласки. Без заботы. Без тепла.

Но к гибели моей, такой нежданной,
Твои глаза по-прежнему слепы!
От красоты, когда-то столь желанной,
Остались только острые шипы.

Мне странно жаль тебя, мой Ангел падший,
Бродящий неприкаянно в тиши.
И нежности, безвременно увядшей.
И собственной растраченной души.

Дитмар фон Айст
Много дней пронеслось

Много дней пронеслось, много ночек,
Но забыть никогда не смогу,
Как сплетала я пестрый веночек
На душистом, на летнем лугу.
Это были счастливые дни:
В целом мире мы были одни.
Не воротится время вспять.
И увижу ль тебя опять?

Что обиды мои, что досада?
Сердце обручем боли свело.
Для души дорогая услада,
Ты надежда моя и тепло.
Мой любимый в далекой дали.
Воротись и печаль утоли!
Отправляйся в обратный путь.
Про голубку свою не забудь!

Но однажды зимой иль весною
Мы с тобою увидимся вновь.
Снова будет мой рыцарь со мною.
Не померкнет в разлуке любовь.
Верю я: наяву и во сне
Ты всегда вспоминал обо мне.
И разлука не в силах украсть
Твою преданность, нежность и страсть.
  • 0

#184 Просто Катя

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 118 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 16.02.2008 – 14:33

Ось мої улюблені вірші:

Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні...

Шум акацій... Посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать...
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять...

Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй...

Твої губи — розтулена рана...
Ми хотіли й не знали — чого...
Од кохання безвольна і п'яна,
ти тулилась до серця мого...

Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі...

Пам'ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв...
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог — на нашій путі...
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті...

Дні пройшли... Одлетіла тривога...
Лиш любов, як у серці багнет—
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.

Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б ,свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать...

Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі...
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.
В. Сосюра

***
Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.

Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.

Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне — "люблю".
О. Теліга
  • 0

#185 Infanta

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 270 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Рівне/Rivne/Rowne

Відправлено 16.02.2008 – 19:38

Віктор НЕБОРАК

ВИЗНАЧЕННЯ КИЦІ


Киця — це пухнаста система, самодостатня і незалежна, як імператриця
Киця — це погляд з глибин галактичних, це вхід в паралельні світи,
це така таємниця,
вбрана у грацію, у лизанину і в муркотіння.
Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає пульсуючі сновидіння.

Киця — це дослідний центр, і для неї довколишнє — невичерпне.
Носик її, наїжачений вусами, дбає де біле, де чорне.
Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візу в пашпортах.
Ротик її на замку, та до часу, і в ньому ув'язнено ніжного чорта.

— Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!
Полум'я пізнання кличе вас на конґрес!
Киця — уважний слухач, ви сповідайтеся її —
самі собою вирішуються проблеми ніг, і плес, і небес…

Шахівниця ґравітаційна, заокруглення простору, стеження
за петлянням мушви, медитація, позіхання і ніження
розглядання з вікна колообігу часу чи звістка,
що нарешті потрапили всі ми у тотальне теперішнє.
Киця — постмодерністка.

Пощо її нагромадження глупств, і томиська нявчань, і манірний заброда
з-за морів, що вивчав сто наук і мистецтв — нашу кицю
розмалювала Природа
чи Господь. Вона — зрима краса. І здобута вона мета.
Та бодай раз на рік потребує, дурепа, кота!

Віктор НЕБОРАК

МОНОЛОГ З ПСЯЧОГО ПРИВОДУ


Тіло покійного знайшли у рові
посеред подвір'я, завішаним на ланцюгу,
і закопали за городом

Джульбарс повісився — самовбивця-пес.
Душу Джульбарса поженуть з небес.
Там йому скажуть:"Не здох як слід!"
Там його підважать під хвіст і під…

Джульбарс повісився на цепу вночі
Справжнє кіно ноцне -щурі глядачі
і зітхання, і залицяння,
і завивання, і злягання!

Джульбарс повісився! Чуєте? — ви!
Ви читаєте "Листя трави"?
Маркеса? Борхеса? Гессе? "І цзінь"? А?
Джульбарс повісився! Ось переміна!

Ти звешся поетом,
а він — собакою.
Тебе вірш гризе,
а його ланцюг.
Ти станеш колись професійним писакою,
а Джульбарс вибрав не м'ясо, а дух!

Скільки можна на місяць брехати?
Скільки можна чекати зарплати?
Скільки можна зади ваші дерти?
Вічно?
До смерти!
Що за професія шизофренічна —
вік сторожити курей і кіз
і посилати їх на заріз?

Пронизує землю і небеса
Сузір'я Пса!
  • 0

#186 Crazy Bobik

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 639 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львув

Відправлено 16.02.2008 – 20:26

Для навчання студентів створено усі необхідні умови. У 2006 році Львівський державний аграрний університет один з перших в Україні запровадив кредитно-модульну систему навчання, яка відповідає вимогам Болонської декларації.

ЛДАУ тісно співпрацює з науковими інституціями України, Польщі, Чехії, Словаччини, Англії, Німеччини, США.

В університеті проводиться інтенсивна наукова робота.

За останні роки вчені Львівського державного аграрного університету отримали 60 патентів та 54 позитивних рішення про видачу патентів, подано 56 заявок на отримання патентів.

Учені університету вивели 12 сортів картоплі, 3 сорти суниці, 2 сорти часнику та сорт топінамбуру.

Університет має сучасну матеріально-технічну базу та відповідні науково-дослідні структури для того, щоб успішно займатися науково-дослідною роботою на сучасному рівні.

Активним в ЛДАУ є мистецьке та спортивне життя.

У студентському містечку ЛДАУ діє народний дім “Просвіта”. Тут працюють відомі мистецькі колективи, різноманітні студентські гуртки художньої самодіяльності.

Серед студентів університету – чимало відомих спортсменів всеукраїнського та світового рівня.

Нині у Львівському державному аграрному університеті діє три музеї – Степана Бандери, Євгена Храпливого та Музей історії Львівського державного аграрного університету. Усі вони створені у той час, коли ректором університету є академік Володимир Снітинський.


Вибачте не то кинув!!! :cool1: :) :) :)

Письмо девченке несумевшей ждать
Я знаю,что тебе некстати
Мое последнее письмо,
Ты можешь даже не читать,
Порвать и выбросить в окно.
Но ты прочти его сначала
И дай девченкам почитать,
Что думают о вас солдаты,
Которых вы не стали ждать.
Дружили мы не зная горя,
Гуляли часто до утра,
Но нам пришлось расстаться вскоре -
Служить настала мне пора.
Мне нелегко было расстаться,
Ты обещала долго ждать,
И что два года это омного
Ты не хотела понимать
Ну вот теперь с другим гуляешь
Другого под руку берешь,
Его целуешь и ласкаешь,
Ему ты сердце отдаешь.
Выходит зря я был уверен,
Что крепко любишь ты меня?
Выходит счастья не бывает,
А может счастье лишь мечта?
И я надеялся и верил,
Ходил в наряды и посты.
Твоих я писем ждал,волнуясь,
Зачем так поступила ты?
Зачем же в песнях вы поете
Спокойно чтоб служили мы?
Ведь все ровно вы так не ждете,
Как ждали девушки с войны.
Зачем обманывать солдата?
Зачем же парну обещать?
К чему прощанья,слезы,клятвы?
Ведь вечно ждет лишь только мать.
Так грош цена тебе
И всем вам
За ваши клятвы и любовь.
Вы познали это чувство,
Оно к вам не вернеться вновь.
Пототм пройдет другой и третий
И ты привыкнешь изменять,
Дешевые подарки,ласки
Не стыдно будет принимать.
Тебе пишу быть может зря,
Но дай девченкам почитать,
Что думают о вас солдаты,
Которых вы не стали ждать.
  • 0

#187 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 16.02.2008 – 20:33

Владимир Набоков
Не надо лилий мне

Не надо лилий мне,
Невинных белых лилий,
Не тронутых судьбой и выросших в глуши.
Добытые людьми, они всегда хранили
Холодную любовь и замкнутость души.
Хочу я алых роз, хочу я роз влюбленных,
Хочу я утопать в душистом полусне.
В их мягких лепестках, любовью упоенных,
В их нежности живой, в их шелковом огне.
Что лилия пред ней, пред розой темно-алой,
Ведь розу я любил, и вся она моя,
Она мне отдалась, любила и страдала,
Она моя навеки, а лилия - ничья...

Эдит Седергран
Триумф жизни

Чего бояться мне? Я дочь Вселенной,
Частица малая ее великой силы,
Мир одинокий в сонмище миров,
Звезда, как точка окончанья жизни.
О, счастье жить, дышать и понимать,
Как ледяное время бьется в жилах
И слушать ночь, течение ее,
Стоять и петь под солнцем на горе!
Вот я иду по солнцу. Я стою
На солнце, заполняющем весь мир.
Ты, солнце, рушишь, изменяя, время
И хитрости придумываешь, чтобы
Заставить жить меня: зерном,
Кольцом змеи, седеющим утесом
В пучине моря. Время, уходи
С дороги жизни! Ты убийца, время!
Мне солнце медом наполняет грудь.
Пусть звезды гаснут рано или поздно,-
Свети, звезда! У света страха нет!

Эдит Седергран
Сошествие в царство теней

Смотри! У вечности в гостях
Поток бежит по дну.
И смерть играет здесь в кустах
Мелодию одну.

Смерть! Почему умолкла ты?
Мы шли издалека.
Изголодались наши рты
И души - в песне правоты,
Связующей века.

Венок, который снился мне,
К твоим ногам кладу.
Дай мне в диковинной стране
Увидеть череду
Колонн и пальм, где, словно зной,
Сквозит волна тоски земной.
  • 0

#188 Ґвинтик

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 774 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:свій внутрішній світ...

Відправлено 24.03.2008 – 20:21

Олександр Олесь

ЧАРИ НОЧІ

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"

1904
  • 0

#189 Nameless One

    ЧВ

  • СуперМодератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2259 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.03.2008 – 20:48

Мої улюблені це щось типу цього:

Маленький мальчик на стройке играл,
Сзади к нему подкатил самосвал.
Долго шоферы смеялись до слез,
Детское мясо сдирая с колес.
  • 0

#190 Лука

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 170 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київщина

Відправлено 24.03.2008 – 22:08

Укусив комар слона.
(От потіха, так потіха!)
Слон очима заморгав,
Пхекнув, мекнув й з глузду з’їхав.
Слон удрулив комарятка.
Хрюкнув той, як поросятко.
Знову вп’явся він в слонища.
Знову слон зійшов з умища.
І з тих пір, піднявши хобот,
Ходить джунглями, мов робот.
Непереливки й комасі.
Бо живе тепер у страсі;
Слон, буцнувши комара,
Вибив цілих два ребра.

А якщо серйозно,з дитинства люблю М.Ю.Лєрмонтова.

УЗНИК.
У врат обители святой
Стоял просящий подаянья
Бедняк иссохший, чуть живой
От глада, жажды и страданья.
Куска лишь хлеба он просил,
И взор являл живую муку,
И кто-то камень положил
В его протянутую руку.
Так я молил твоей любви
С слезами горькими, с тоскою;
Так чувства лучшие мои
Обмануты навек тобою!
  • 0

#191 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 25.03.2008 – 00:11

До питання про природу тіні.

Мій вчителю! Така велика честь
За декілька монет тебе продати,
На себе взяти ще страшне прокляття,
Цей чорний німб, цей мотузяний хрест...

Мій вчителю! Коли в очах пісок,
годинник зупинився - і навічно,
я тільки тінь - не світло, і не свічка,
я тільки звук - не ноги і не крок.

Мій вчителю! Ти знаєш: буде час,
коли ганьба моя мене уславить,
я знаю теж, але мені цікаво:
чи це назовсім роз"єднає нас?

Мій вчителю! Чи зможеш ти тоді,
як янголи твої заграють в труби,
змінити щось? Учителю мій любий,
чи сам собі ти свідчиш на суді?

Лишився крок. Я вірую. Амінь.
Я вірую. Лоскоче шию зашморг.
Я зрадник. І тому вмирати страшно.
Я чорний учень. Божа, але - тінь.

Данило Кубай.
  • 0

#192 Крендель

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 51 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Дніпрпопетровськ

Відправлено 25.03.2008 – 00:14

Ось такий вірш....дуже подобається, але нажаль незнаю хто автор.

Ми хохляточка малi...
Як нас звали москалi?
"Ви - мазепинцi,- кричали,-
Зрада руської землi!"

А ми собi виростали,
Крадькома сухар жували,
З нас глумився хто хотiв,-
Так ми виросли в хохлiв.

З трону впав останнiй цар...
Що принiс нам "пролетар"?
"Ви - петлюрiвцi!"- кричав
Й сухаря в нас одiбрав.

А ми собi виростали,
Лободу жувати стали,
В нас життя - великий пiст,
Кожен - нацiоналiст.

Як прийшли большевики,
Нам в дарунок - матюки.
"Ви -махновцi,- нам кричали,-
Розбишаки-байстрюки!"

А ми собi виростали,
У колгоспи нас погнали,
Непокiрнiї хохли
До Сибiру загули.

Кожне з нас худе й слабе...
Як нас звало КаГеБе?
"Ви - бандерiвцi!-кричали,-
Падло жовто-голубе!"

А ми собi виростали,
Вже жувать купони стали,
I дивись-нiхто не вмре,
Нас холера не бере.

Заборонена, та все ж
Ще сичить КПСС:
"Ви - мазепинцi лукавi!
Ви - петлюрiвцi кривавi!
Ви - махновцi-гультяї!
Ви - Бандери холуї!"

Отакi то ярлики
Злi нам лiплять язики.

А ми собi виростаєм,
Собі волю здобуваєм,
Зло до нас не пристає -
Ми здобудемо своє!
  • 0

#193 vesnyanka

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 72 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Ірій (країна куди відлітають душі)

Відправлено 25.03.2008 – 14:21

Олена Теліга
ВIДПОВIДЬ

О, так, я знаю, нам не до лиця
З мечем в руках i з блискавками гнiву,
Вiйськовим кроком, з поглядом ловця
Iти завзято крiзь вогонь i зливу.

Ми ж ваша пристань - тиха i ясна,
Де кораблями - вашi збитi крила...
Не Лев, а Дiва наш вiдвiчний знак,
Не гнiв, а нiжнiсть наша вiчна сила.

Та ледве з ваших ослабiлих рук
Сповзає зброя ворогам пiд ноги,
Спиває нiжнiсть легендарний крук -
Жорстокий демон бою й перемоги.

I рвуться пальцi, довгi i стрункi,
Роздерти звички, мов старi катари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
I вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тiльки меч - блискучий i дзвiнкий -
Вiдчує знову ваш рiшучий дотик,
Нам час розгорне звиклi сторiнки:
Любов i пристрасть... нiжнiсть i турботи.

Махнуть рукою ! Розiллять вино!
Хай крикне хтось - хай буде завiрюха, -
Ах, як я хочу вiднайти вiкно
У сiрiм мурi одностайних рухiв!

А в тiм вiкнi нехай замерехтить
Чиєсь обличчя - вперте i смiливе,
Щоб знов життя - надовго чи на мить -
Розколихалось хвилею припливу.

Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
Переплеснувся найсвiтлiшим плином,
Де очi iнших, очi ворогiв
Не домiшали яду чи полину.

I в душнiй залi буде знов рости
Така дитинна й божевiльна мрiя:
Що задля мене хтось зумiє йти
Крiзь всi зневаги - так, як я умiю!

Гострi очi розкритi в морок,
Б'є годинник: чотири, п'ять...
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогоднi не можу спать.

Але завтра спокiйно встану,
Так, як завжди, без жодних змiн,
I в життя, як в безжурний танок,
Увiйду до нiчних годин.

Придушу свiй невпинний спогад.
Буду радiсть давати й смiх.
Тiльки тим дана перемога,
Хто й у болi смiятись змiг!
  • 0

#194 Sweet Caroline

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 71 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 25.03.2008 – 18:30

сподобався віршик,який ми недавно на пам*ять вичали)
це "Життя іде,і все без корректур".цитувати весь не буду)

Улюблені рядки:

Не знаю я,що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний,хто не втомлюється,-час.
А ми живі,нам треба поспішати. :rolleyes:
  • 0

#195 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 28.03.2008 – 20:32

Юрій Кібець
Жінка із троянських снів

Герой Троянської війни,
Цар Одіссей все далі й далі
Спішить від рідної весни,
А Пенелопа – жде в печалі.

Так буде довгих двадцять літ,
Ці двадцять літ – мов два століття.
Тому й не забуває світ
Любов, як серця повноцвіття.

Тому й не відбирає Час
У нас легенду про Кохання,
Яке тремтить, немов свіча,
Над чорним мороком страждання…

Чи дощ дощить, чи град гряде,
Вони не в змозі загасити
Те світло, що немов з грудей
Сія у світ, щоб ожити.

І через тридесять віків,
Аби землян подивувати,
Як Жінка із троянських снів
Уміла ждати і кохати.
  • 0

#196 Ромашечка

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 293 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Чернівці

Відправлено 08.04.2008 – 06:49

А мені Юлії Косівчук вірші подобаються!

Ось ці - одні з найулюбленіших. :happy1:

***
Ти право маєш не бути вдома,
Коли я прийду, щоб тебе не застати.
Ти маєш право загубить телефон,
Коли ще не встигну його записати.
Ти правий, як правка в коректорській справі.
Ти прагнеш провалу моєї правди.
Ти тільки одного не маєш права –
Мій чистовик, як чернетку правдити.

***
...І коли дуже зимно...
...І коли трохи спекотно...
...Я стаю біля Ночі навколішки...
...І коли трохи тихо...
...І копи надто голосно...
...Просто дихаю твоїм голосом…
...І так хочеться усе встигнути...
...І не бовкнути раптом зайвого…
...Щоб не боляче...
...Просто дихати...
...Твоїм голосом...
...Ще не займаним...

Повідомлення відредагував Ромашечка: 08.04.2008 – 06:49

  • 0

#197 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 12.04.2008 – 13:56

А ось прикольний віршик:

Степан Руданський
Варвара

Перепродав раз маляр
Усе серед Бару,
І на продаж тільки мав
Одную Варвару.

Аж приходить наш мужик,
Шапку поправляє.
«Чи є у вас Миколай?» -
Маляра питає.

«Нєту, братець, - каже той, -
Только зараз буде».
Та Варвару живо зняв,
Та й до халабуди.

І кисткою раз мазнув, -
І чаша закрилась,
Мазнув іще кілька раз, -
І митра вродилась.

Ще мазнув раз, - і обруч
Обвів навколо.
І бігом до мужика:
«Вот тєбє Микола».

Але мужик собі став,
Під боки узявся:
Як поглянув на лице –
Так і засміявся.

«Що Микола, то вже так!
Правдива Микола!
Щоби тобі волосок!..
Вся борода гола!»

«Нєшто хочеш баради?
І барада буде!»
І з Варварою мерщій
Знов до халабуди.

Вибігає, кругом глип, -
Мужика і ні пари!
А тут баба, як на злість,
Питає Варвари.

Прокляв маляр мужика
І бабу до лиха:
Ставить образ на стілець
Та й промовив стиха:

«Нє трєбуй он баради,
(Ентакая харя!)
І іщє би била раз
З Миколи Варвара».
  • 0

#198 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 16.04.2008 – 22:31

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше.

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко.
  • 0

#199 Трям

    шопопало

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 683 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:планети КВН

Відправлено 16.04.2008 – 22:48

Це не вірш, а красиві слова,який я назвав би білим віршом(з твору Івана Багряного"Сад Гетсиманський"):
"Багато доріг пройшли вони, з багатьох рік пили вони, багато могил полишали вони, багато друзів розгубили вони в землі й по божевільнях, і багато ще їм іти, багато ще їм проб приготувала доля.
Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч - навіть полярна ніч!-кінчається ранком... І вони йдуть... Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависті, не здаючись доти, доки її не перейдуть."

  • 0

#200 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 16.04.2008 – 23:55

Лист

Вранці підеш за хлібом і за молоком.
Повертаючись, бачиш поштарку -
виходить із вашого дому.
Як завжди, уявляєш її двох дітей-школярів:
ви, здаєтсья, ровесники з нею.

Два десятки синіх поштових скриньок.
Твоя справа внизу за номером 20.
На брелку із ключами крихітний ключик.
Газети, рахунки, листи.

Півтори години сидиш над білим конвертом,
роздивляєшся марки, поштові штампи.
І не можеш ні обрізати, ні надірвати,
розтинаючи літери на зворотній адресі.

Заховай його глибоко, глибоко до письмового столу,
як пелюстки зов’ялої квітки до томика віршів,
як жменьку попелу.

Якби звяти спалити це тіло, якби залишити
тільки дух, тільки промені Х на рентґені хребта,
тільки юні хребці під невидимою поверхнею,
під чиїмись руками,

що пестять від шиї до стегон.


(с) Наталка Білоцерківець

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 2

0 користувачів, 2 гостей, 0 анонімних