Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 963

#121 dandeLion

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 88 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Україна, м. Львів

Відправлено 26.10.2007 – 18:03

Мій улюблений віршик:

Я – жінка. Ви чуєте, люди, я свічка,
Запалена Господом на віки,
Неправда, що я - ребро чоловіче
Цю казку придумали чоловіки.
Я – жінка. Я – річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів,
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я – жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів,
Я – мрія і спогад, майбутнє й колишнє,
Я – щось незбагненне для чоловіків,
Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна
На думку не можна надіть кайдани,
Це ти мене в рабство продав, чоловіче,
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка, я прагну кохання,
Я все пробачаю тобі наперед,
З твоєї криниці - я крапля остання,
Для вуст твоїх згірклих - я липовий мед
Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я – жінка, я дійсно слабка половинка,
Нехай переможцям лаврові вінки,
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!

Катерина Сенченко
  • 0

#122 чорно-біла

    Т-юлень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2757 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Roma

Відправлено 26.10.2007 – 19:47

Сашко Ірванець

МІЙ ХРЕСТ
Сьогодні вечір, а вона – з ними.
Сьогодні вітер, а я сам, знову.
Оце мій хрест, зніміть його з мене.
Оце мій хрест, зніміть мене з нього.

Оце мій хрест. Я ніс його довго.
Зустрів її і кинув під ноги.
Оце, кажу, такі мої дрова.
Ти розпали мені вогню з нього.

Вона сказала: “В мене є фрески.
У мене храми є, на них – шпилі.
Якби маленький, золотий хрестик.
Якби на шию, а не на спину”.

Тепер прийшли і кажуть: “Прощайся”.
Центуріони стали, як влиті.
Візьміть маленьке золоте щастя.
Лишіть велике кам’яне лихо!..

Хрестоносіння, кажуть, – це догма,
І час новий мене змете, змеле.
Оце мій хрест, я ніс його довго.
Зніміть мене. Зніміть його з мене.
  • 0

#123 Tasik

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 44 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 26.10.2007 – 20:16

Я запитав , кохаєш?
Незнаю.
Я запитав , чекаєш?
Незнаю.
Незнаю!це все що ти
мені тоді сказала,
але ж раніше ти мене кохала!
але ж раніше ти мене чекала!
І говорила, що не покинеш,
і що любов свою до мене не зупинеш.
Для чого мені на цій землі без тебе жити?
Кому ж тепер мені
повірити, кого любити?
А може ти мене і не кохала,
ти просто із моїм серцем грала.
та це вже історія, минуле
а з часом скажеш:
"Я вжей забула".
Та тільки чиєсь серце
не забуде, що Все .
Врна твоєю вже не буде.

я тільки вчуся писати. ;)
  • 0

#124 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 27.10.2007 – 15:08

* * *
Назавжди залишитися в школі домініканок поблизу Відня,
Молитися виключно українською, сестрам на подив.
Після вечірні іноді писати послання рідним,
Питаючи, як їх здоров’я, і як зродили городи.
Ходити щодня на ринок по Schlossbergstrasse,
Звикнути до достатку, купити авто,
Жити з собою в злагоді, складаючи дяку Спасу
За те, що все вийшло так добре. Й раптом,
Років десь через двадцять, коли вже ніхто не буде
Впізнавати в тобі чужинку, прокинутись на світанку,
Помолитись по-українськи знову ж на подив людям
І, не скидаючи з себе одягу домініканки,
Знаючи добре, що і на що міняєш,
Вирушити в дорогу з наміром не повертатись,
Дивуючи тих, хто не думав, що слово “вітчизна” має
Таку незбагненну місткість.
І самій здивуватись.
(с) Г.Петросаняк
  • 0

#125 Funt

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 625 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:київ

Відправлено 27.10.2007 – 17:27

Іван ФРАНКО

КАМЕНЯРІ

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
  • 0

#126 rjymka

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 3 повідомлень

Відправлено 27.10.2007 – 19:20

"Баллада о прокуреном вагоне"

- Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,-
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана,
Прольется чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана -
Прольется пламенной смолой.

- Пока жива, с тобой я буду -
Душа и кровь нераздвоимы,-
Пока жива, с тобой я буду -
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду -
Ты понесешь с собой, любимый,-
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.

- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
- За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба - я и ты.

- Но если я безвестно кану -
Короткий свет луча дневного,-
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
- Я за тебя молиться стану,
Чтоб не забыл пути земного,
Я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.

Трясясь в прокуренном вагоне,
Он стал бездомным и смиренным,
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он полуплакал, полуспал,
Когда состав на скользком склоне
Вдруг изогнулся страшным креном,
Когда состав на скользком склоне
От рельс колеса оторвал.

Нечеловеческая сила,
В одной давильне всех калеча,
Нечеловеческая сила
Земное сбросила с земли.
И никого не защитила
Вдали обещанная встреча,
И никого не защитила
Рука, зовущая вдали.

С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
Всей кровью прорастайте в них,-
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
Когда уходите на миг!
1932
А. Кочетков
  • 0

#127 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 28.10.2007 – 15:12

ЗУСТРІЧ

Збільшилось самоти,
Збавилось гордості...
Це вже не ти, -
З іншої повісті.

Травень. Гуркоче парад.
Цезій на плитах.
Хто ми? Йдем куди?
Що нам робити?

В лоні затруєно плід.
Зболеність кроків.
Топче вкраїну орда
Ядерних блоків.

Села похмуро мовчать.
В"їзд заборонено.
Тільки терева кричать
Чорними кронами.

Ось і розмові кінець.
Мчить електричка.
З мокрих байдужих небес
Сіється мжичка.

Легко сміються уста,
Очі зажурені...
Дівчинко моя злота,
Як нас одурено!

Юрко Ґудзь
  • 0

#128 rainy

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 393 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Полтава

Відправлено 28.10.2007 – 17:44

Мені тебе мало
В долонях й у світі,
У ліжку й надворі,
У вічності й в миті.
Мені тебе мало
В обіймах й торканнях,
В дурних телефонах
Й скажених бажаннях.
Мені тебе мало
На фото й в записках,
В очах і у сонці,
В віршах і на дисках.
Мені тебе мало
В повітрі і в каві,
В траві і у небі,
В осінній печалі.
Мені тебе мало
У зорях і в квітах,
У темряві й світлі,
У спогадах літа.
Мені тебе мало,
А серце так просить,
щоби не стало
Мені тебе досить.
(с)

Повідомлення відредагував rainy: 28.10.2007 – 17:45

  • 0

#129 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 28.10.2007 – 21:34

***

листя птахами невмілими
падає з криком і матами
у відчай і трохи в екстаз
осінь танцює вікнами
осінь танцює автами
осінь танцює джаз
зітхаєш літами і літами
втіхами втомами втратами
може останній вже раз
осінь танцює вікнами
осінь танцює автами
осінь танцює джаз
(с) Богдан Скаврон
  • 0

#130 nochnaya_ulica

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 146 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 02.11.2007 – 21:38

Говорить в пустоту тихо-тихо,
Слышать только свой голос тогда,
Когда знать: ты меня не услышишь,
Пусть горит в небе ярко звезда...

Говорить в пустоту тихо-тихо,
Проклиная себя за любовь.
Собирая осколки молитвы,
Песни нежной забыть ноты вновь...

Говорить в пустоту тихо-тихо,
Не любить, не хотеть, не желать...
Делать все только так, как должно быть,
Только слово еще бы сказать...
  • 0

#131 Lady Erato

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 882 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 06.11.2007 – 21:18

В. Маяковский
Долг Украине

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно
И герб звездой пятиконечной оточен.

Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин,
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстук краплён...
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ -
Тем, кто рядом, почёта мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.

И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченко -
Ничего не вижмешь, сколько ни старайся.

А если прижмут - зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
возьмет и расскажет пару курьёзов -
Анекдотов украиской мовы.

Говорю себе: товарищь москаль,
На Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знамёнах -
лексиконах алых,-
Эта мова величава и проста:
"Чуешь, сурмы загралы,
Час росплаты настав..."

Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного "слишишь"?!
Я немало слов придумал вам,
взвешивал их, одно хочу лишь, -
Чтобы стали всех моих стехов слова
Полновесными, как слово "чуешь".

Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.

1926р.
  • 0

#132 bulbashka_aero

    Вівця-перевертень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1577 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Кременчук

Відправлено 07.11.2007 – 09:10

Евгений Евтушенко

Плач по брату

С кровью из клюва, тепел и липок,
шеей мотая по краю ведра,
в лодке качается гусь, будто слиток
чуть черноватого серебра.
Двое летели они вдоль Вилюя.
Первый уложен был влет, а другой,
низко летя, головою рискуя,
кружит над лодкой, кричит над тайгой:
«Сизый мой брат, появились мы в мире,
громко свою скорлупу проломя,
но по утрам тебя первым кормили
мать и отец, а могли бы — меня.
Сизый мой брат, ты был чуточку синий,
небо похожестью дерзкой дразня.
Я был темней, и любили гусыни
больше — тебя, а могли бы — меня.
Сизый мой брат, возвращаться не труся,
мы улетали с тобой за моря,
но обступали заморские гуси
первым — тебя, а могли бы — меня.
Сизый мой брат, мы и биты и гнуты,
вместе нас ливни хлестали хлестьмя,
только сходила вода почему-то
легче с тебя, а могла бы — с меня.
Сизый мой брат, истрепали мы перья.
Люди съедят нас двоих у огня
не потому ль, что стремленье быть первым
ело тебя, пожирало меня?
Сизый мой брат, мы клевались полжизни,
братства, и крыльев, и душ не ценя.
Разве нельзя было нам положиться:
мне — на тебя, а тебе — на меня?
Сизый мой брат, я прошу хоть дробины,
зависть мою запоздало кляня,
но в наказанье мне люди убили
первым — тебя, а могли бы - меня..."


Іван Франко

Що щастя? Се ж ілюзія,
Се привид, тінь, омана…
О, ти, ілюзіє моя,
Зрадлива і кохана!
Криниця радощів, чуттів
Ти чарочко хрустальна!
Омано дум, мого життя
Ти помилка фатальна!
Я хтів зловить тебе, ось-ось,
Та враз опали крила:
З тобою жить не довелось,
Без тебе жить несила.
З тобою жить – важка лежить
Завада поміж нами.
Без тебе жить – весь вік тужить
І днями, і ночами.
Нехай же тінь, що гине десь,
Мана, луда – одначе
Чому ж без тебе серце рвесь,
Душа болить і плаче?
Нехай ти тінь, мана, дім з карт
І мрія молодеча.
Без тебе жить – безглуздий жарт
І світ весь – порожнеч.
Як той Шлеміль, що стратив тінь,
Ходжу я, мов заклятий
Весь світ не годен заповнить
Мені твоєї страти.

--------------------------------

Розпука! Те, що я вважав
Святим і близьким ідеалу, -
Отой бездушний міль узяв
І там гризе собі помалу
Те, що в душі леліяв я
Як скарб, як гордощі природи,
В руках отого муравля
Є іграшка, котру без шкоди
Зламати можна, попсувать
І в кут закинути по хвилі.
А я гляжу на се – й ридать
Ні помогти не маю сили.
Гляджу, як квіточка моя
В руках нелюбих ув’ядає,
Як сіра, зимная змія
По моїм раю походжає.
Мене аж душить почуття
Гірке, болюче і скажене…
Сто раз прокляте те життя,
Що так собі закпило з мене.

Повідомлення відредагував bulbashka_aero: 07.11.2007 – 09:11

  • 0

#133 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 07.11.2007 – 17:44

***
листя птахами невмілими
падає з криком і матами
у відчай і трохи в екстаз
осінь танцює вікнами
осінь танцює автами
осінь танцює джаз
зітхаєш літами і літами
втіхами втомами втратами
може останній вже раз
осінь танцює вікнами
осінь танцює автами
осінь танцює джаз
(с) Богдан Скаврон
  • 0

#134 Малинка

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 207 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 07.11.2007 – 20:52

Александр Ерох Сонет 6

Нас мрії до зірок весь час ведуть,
А перешкоди швидше загартують,
Великі справи з нами не помруть –
Вони, віками пам’яті мандрують.

Повага розцвітає із турбот,
Багатством справжню шану не купити,
А влада над мільйонами банкнот
Примусити не зможе полюбити.

Гріхів важких не змиє каяття,
Ганебні вчинки пам’ять не стирає,
І королів за справи називає
Зневажливо чи з шаною життя.

Куди ти йдеш? подумай – ще є час,
Життя земне даєтся тільки раз.
............................................................

Я прилечу до тебе милий

Я прилечу до тебе милий,
Блакитним небом в ранній час,
Коли не буде в тебе сили,
Чи горе встане поміж нас.

Коли ти будеш сумувати
Через непрошену біду
Я не примушу й мить чекати –
Поклич мене, і я прийду.

Поклич мене – я все здолаю
З тобою разом, милий мій,
Тому, що я тебе кохаю
Як не кохав ще світ земний.

Повідомлення відредагував Малинка: 07.11.2007 – 20:55

  • 0

#135 Втікачка

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 76 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Його серця...

Відправлено 08.11.2007 – 15:40

вона ще не виросла і не втратила голову
від чорної музики у власних зап’ястях
і світло з небес і початки голоду
в її долонях будуть за щастя

вона ще не падала на мокрі матраци
і в кров її не вливався поспіх
і ще не блукала південними трасами
худоба – таврована мов плацкартна постіль

ні болю в легенях ні решти блиску
в темній траві без кінця і міри
й гарячі квіти високого тиску
не росли на відкритих ділянках шкіри

і друзі на станціях і ріки в селищах
дбають про свій подорожній статок
і одяг випалюється на сонці все ще
вірно тримаючись її лопаток

вона ще не може просто померти
зализує рани наче конверти
чистить зуби мов табельну зброю
і засинає поруч з тобою
Сергій Жадан
  • 0

#136 lamourattack

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 681 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:дому

Відправлено 10.11.2007 – 13:22

***

ти дивишся вгору
нагадуєш хвору
і злякано-гордо
малюєш знак Зорро
не бійся люба це тільки
з неба зірвалася зірка
ти дивишся вгору
як в шклянку з кагором
з якої потвора
влізає до горла
не бійся люба це тільки
впала іще одна зірка
ти дивишся вгору
в Содом і Гоморру
чи в темну комору
чи в страх коридору
не бійся люба це тільки
падає ще одна зірка
не бійся люба не бійся
зараз впаде на нас місяць
це зовсім не страшно погодься
зараз впаде на нас сонце
не бійся люба не треба
це падає падає небо
(с)
  • 0

#137 Олесік

    Хочу літати :)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 944 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Живу у хмарах

Відправлено 10.11.2007 – 20:10

Ганна Чубач

ПОДЗВОНИ МЕНІ ПЕРШОГО КВІТНЯ

Позвони мені першого квітня,
Пожартуй, що ти любиш мене.
І нехай хоч обманом розквітне
Мого щастя віконце сумне.

Хай до серця пригорнеться слово,
Як ранковий промінчик до трав.
Подзвони мені ввечері знову
І признайся, що ти жартував.

Я заплачу, стерплю, зрозумію,
Кину докір на перше число
І ніколи спитать не посмію,
Чи то гірко, чи смішно було.

***
  • 0

#138 Малинка

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 207 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 10.11.2007 – 23:25

Плакав дощ десь за моїм вікном.
Плакав тихо, що ледь було чути...
Сумував він за жовтим листком.
Чи за вітром? - не можу збагнути...

Може, щось він сказати хотів?
Про любов розповісти баладу.
Про самотніх дівчат, юнаків...
І про дружбу, і вірність, і зраду...
Безліч крапель упало на скло.
Опинилися дві зовсім близько...
Раптом злились вони у одно
і побігли долать разом відстань...

Ще дві впало... А близько ж то як..
І висіли так поруч без руху...
Не могли вони злитись ніяк...
Все чекали - не стало їм духу....
Раптом третя побігла в їх бік.
Зачепила одну - і помчали...
Упустила свій шанс вже навік
ота друга.. задовго чекали...

До вікна злинув дощ з верховіть,
Він молив, він благав усіх слізно:
"Коли любите - час не тягніть,
може бути занадто вже пізно..."
  • 0

#139 Малинка

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 207 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 11.11.2007 – 00:17

.......................

Олександр Олесь

Нащо, нащо тобі питати,
Чи я люблю тебе, чи ні…
О, легше серце розірвати,
Ніж знати відповідь мені.

Чи я люблю тебе, — не знаю, —
Спитай вночі у срібних зір,
Весною вслухайсь в шелест гаю,
Вдивися в даль з зелених гір.

Спитай у чайки, що голосе,
Спитай у хмар, що сльози ллють,
Піди на спалені покоси,
Що в раз останній роси п'ють, —

Спитай, бо я сказать безсила…
Я знаю, знаю тільки те,
Що підеш ти — і вирита могила,
І згасло сонце золоте.
  • 0

#140 Малинка

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 207 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 11.11.2007 – 01:09

Не забуваю твої очі
Пам*ятаю голос твій
Хоч не забула палкі ночі
Входиш ти долая сніг
Ти йдеш туди де сум і крик
Бурливий не спокійний світ
Там безліч поглядів твоїх
Зникне у безодні літ
Лише мряка темрява
Пішли в твій дім
І ти не в змозі дбати продовжуючи грати
Останній раз останній погляд не вірю я в твою любов
Я обертаюсь – стій , розігрілася кров
Ти пішла і тепер ти не побачиш мій сум
Ти пішла назавжди від своїх страшних дум
Ти пішла без прохання та мій біль зрозумій
Зовсім я не чекав цих нещасних подій
Ти пішла ось і все я не потрібний вже став
Коли думав про нас то цього я чекав
Ти пішла – прощавай
Ти пішла – не зважай
Ти пішла – ну іди, але мене не забирай
Всі ці краплі дощу, що я бачу на склі
Мені нагадують про тебе немов я в дивному сні
Я не сплю цієї ночі, я дивлюсь на луну
Я запитую тебе – ти пішла, але чому
Я не знаю, що буде, я забуду все що є
Зараз те що я маю це вже повністю твоє
Чую щось вдалині, схоже це на твій сміх
Я ніколи не дам тоді, того що дати не зміг

Твоя спина –моє обличчя
Я бачу тебе – ти мене ні
Зникаєш ти з моїх очей
Але ти прийдеш уві сні
Була ти мрія – стала біль
Ти скажеш друзям – зупинись
І тихим голосом твоїм мені прошепчеш - не журись
Залишусь я на самоті, в міцних обіймах пустоти
Слова говориш ті, не ти
Однакові я бачу сни
Мені потрібна та одна, чекати прийдеться роки
Зітру своє життя собі і не довідаєшся ти
Ти пішла – ось і все без зупинок іди
Ти залишишся знову у полоні самоти
Ти пішла як завжди в життя розбитого скла
Я тебе не тримав – це тому ти пішла
Ти пішла, ти пішла – треба було ти пішла
Але щастя свого ти ніде не знайшла
Ти у себе пішла, а життя промайне
Перехрестя шляхів подолала не ти
Всі ці краплі дощу, що я бачу на склі
Мені нагадують про тебе немов я в дивному сні
Я не сплю цієї ночі, я дивлюсь на луну
Я запитую тебе – ти пішла, але чому
Я не знаю, що буде, я забуду все що є
Зараз те що я маю це вже повністю твоє
Чую щось вдалині, схоже це на твій сміх
Я ніколи не дам тоді, того що дати не зміг

Пішла ти в ніч - я знову сам
Я не бажав – але ось так
Все вийшло сумно –
Автомобіль, твій поцілунок –це не знак
На самоті і знов не ти
Кохаю я , іду в нікуди
Зав*язані руки, не чую я стуку
Обійми твої, а потім розлуки
Ти залишись лише на мить
Любов в моїй душі не спить
Речей не бачу я твоїх
Такий обставин знов сміх
Ти зробила свій хід ти розірвала любов
І тепер лиш не клич і не гукай мене знов
Ти пішла, я стою і біль у долонях моїх
Ти пішла я не сплю, жар кохання не спить
Ти пішла за нічим, повертайсь я ще твій
Ти потрібна мені і попрошу не стій
Ти пішла грати роль і дійсний світ в рідний дім
Подивись майбутнє збоку – ти серед стін
Ти без питань – не сказавши прощавай
Але я іще жду – ти назад повертай
Всі ці краплі дощу, що я бачу на склі
Мені нагадують про тебе немов я в дивному сні
Я не сплю цієї ночі, я дивлюсь на луну
Я запитую тебе – ти пішла, але чому
Я не знаю, що буде, я забуду все що є
Зараз те що я маю це вже повністю твоє
Чую щось вдалині, схоже це на твій сміх
Я ніколи не дам тоді, того що дати не зміг
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних