Перейти до вмісту

улюблені вірші


Повідомлень в темі: 955

#1 Inferna

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 236 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:місто-герой Київ

Відправлено 02.12.2006 – 19:46

  • 955
Давайте будемо викладати свою улюблену поезію......


Сергій ЖАДАН

* * *

вона ще не виросла і не втратила голову
від чорної музики у власних зап’ястях
і світло з небес і початки голоду
в її долонях будуть за щастя

вона ще не падала на мокрі матраци
і в кров її не вливався поспіх
і ще не блукала південними трасами
худоба – таврована мов плацкартна постіль

ні болю в легенях ні решти блиску
в темній траві без кінця і міри
й гарячі квіти високого тиску
не росли на відкритих ділянках шкіри

і друзі на станціях і ріки в селищах
дбають про свій подорожній статок
і одяг випалюється на сонці все ще
вірно тримаючись її лопаток

вона ще не може просто померти
зализує рани наче конверти
чистить зуби мов табельну зброю
і засинає поруч з тобою

#2 Antrenne Diourivelle

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 522 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Uupernavik

Відправлено 02.12.2006 – 19:55

давайте

А.Блок "Незнакомка"

По вечерам над ресторанами
Горячий воздух дик и глух,
И правит окриками пьяными
Весенний и тлетворный дух.

Вдали, над пылью переулочной,
Над скукой загородных дач,
Чуть золотится крендель булочной,
И раздается детский плач.

И каждый вечер, за шлагбаумами,
Заламывая котелки,
Среди канав гуляют с дамами
Испытанные остряки.

Над озером скрипят уключины
И раздается женский визг,
А в небе, ко всему приученный,
Бессмысленно кривится диск.

И каждый вечер друг единственный
В моем стакане отражен
И влагой терпкой и таинственной
Как я, смирен и оглушен.

А рядом у соседних столиков
Лакеи сонные торчат,
И пьяницы с глазами кроликов
«In vino veritas!» кричат.

И каждый вечер, в час назначенный
(Иль это только снится мне?),
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.

И медленно, пройдя меж пьяными,
Всегда без спутников, одна,
Дыша духами и туманами,
Она садится у окна.

И веют древними поверьями
Ее упругие шелка,
И шляпа с траурными перьями,
И в кольцах узкая рука.

И странной близостью закованный,
Смотрю за темную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.

Глухие тайны мне поручены,
Мне чье-то солнце вручено,
И все души моей излучины
Пронзило терпкое вино.

И перья страуса склоненные
В моем качаются мозгу,
И очи синие бездонные
Цветут на дальнем берегу.

В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.

(24 апреля 1906, Озерки)






Леся Українка

CONTRA SPEM SPERO!*

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

(Я співатиму пісню дзвінкую,
Розганятиму розпач тяжкий, -
Може, сам на ту гору крутую
Підійметься мій камінь важкий.)

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

(Буде погляд мій вельми палати,
Може, згинуть всі хмари сумні,
Може, зірка, як буде сіяти,
Ясний промінь пошле і мені.)

(Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.)

(Смерть наляже на груди важенько,
Світ застеле суворая мла,
Але дужче заб'ється серденько,
Може, лютую смерть подола.)

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

2.5.1890.

* Без надії сподіваюсь! (лат.)


Журба - Леонід Глібов



Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
Під гаєм в'ється річенька...
Як скло, вона блищить;
Долиною зеленою
Кудись вона біжить.
Край берега, у затишку,
Прив'язані човни;
А три верби схилилися,
Мов журяться вони,
Що пройде любе літечко,
Повіють холода,
Осиплеться їх листячко
І понесе вода.
Журюся й я над річкою...
Біжить вона, шумить,
А в мене бідне серденько
І мліє, і болить.
Ой річечко, голубонької
Як хвилечки твої





Прометей - Андрій Малишко (довгий він)

капець.....а в мене багато улюблених віршів....
Маяковського люблю, Пастернака, середньовічню Англію, післябодлерівську Францію....
to be continued
  • 0

#3 MrGALL

    Старійшина

  • Адміністратори
  • 2545 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:San Diego, CA || Kyiv, UA

Відправлено 04.12.2006 – 18:37

По роботі адмініструю один сайт, на якому молоді автори викладають свої твори.
Натрапив на такий вірш:

дванадцять пустельних дівчаток
їхали в старому автобусі
дванадцять пустельних дівчаток
курили кубинські сигари
дванадцять пустельних дівчаток
були в маніякальному одязі
дванадцять пустельних дівчаток
вдяглися у блек-окуляри

дванадцять пустельних дівчаток
сьогодні ще зовсім не снідали
дванадцять пустельних дівчаток
найняли номер в готелі
дванадцять пустельних дівчаток
нічого-нічого не відали
дванадцять пустельних дівчаток
закрили на ключ усі двері


дванадцять пустельних дівчаток
нагі сиділи в кімнаті
дванадцять пустельних дівчаток
заклеїли діри у стелі
дванадцять пустельних дівчаток
знали, що буде о п”ятій
дванадцять пустельних дівчаток
помруть завтра о восьмій. В пустелі.

© Мар'яна Максим'як, 13-03-2006
  • 0

#4 bastet

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 333 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 04.12.2006 – 19:04

Это твой щенок,
теперь он твой навсегда.
И ты не хочешь,
но считаешь его дни и года.
И с каждым новым днём
твоя любовь к нему ростёт,
Она станет огромной
когда он умрёт...

дельфин

Гімн красі (переклад Д. Павличко)
Ш.Бодлер
Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні
В твоєму погляді - покара і вина,
Безумні злочини й діяння благородні;
Захмелюєш серця, подібно до вина.

В твоему погляді - і присмерк, і світання,
Як вечір грозовий, приносиш аромат.
Німим стає герой з твого причарування,
I сміливішає дитина во сто крат.

Чи ти зійшла з зорі, чи вийшла із провалля,
Йде фатум, наче пес, за покроком твоїм;
I, розсіваючи біду чи безпечалля,
У всьому вільна ти, хоч пані над усім!

Красо! Ти по мерцях ступаєш без мороки,
Злочинство, ревністъ, жах - то наче золоті
Коштовності, твої чарівливі брелоки,
Що витанцьовують на твому животі.

Коханець зморений, що пригортає милу,
Що кволо хилиться й зітхає раз у раз,
Нагадує того, хто сам свою могилу
Вкриває ласками у свій вмирущий час.

Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю,
Потворно вибредна, страхітлива й свята,
Як до безмежностей, що я про них не знаю,
Але жадаю їх, відчиниш ти врата!

Це байдуже, хто ти, чи Діва, чи Сирена,
Чи Бог, чи сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна,
Зробила легшим ти, а всесвіт - менш гидким!

Повідомлення відредагував bastet: 04.12.2006 – 19:06

  • 0

#5 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 05.12.2006 – 18:32

а я оцей люблю.

За хвилину до того, як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
відчува деформації у власному тілі.

Сміх, що має до мене назавтра прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того, як з’явишся ти, -
я тебе передчую.
© Сергій Жадан.

і оцей
ЕТЮД СЕРПНЯ

серпень жарінь розпашілого глека
жовто спахнули дахи і портали
книга яку неуважно гортали
раптом сліпучо заквітла мов спека

серпень ріка невимовне солодка
плинуть будівлі старої сецесії
чиста й тонка світляна поволока
вкрила дерев полудневі процесії

серпень моя невблаганна ідилія
теплого воску олійна держава
вулиця скрипка соната неділя
гостра як жала

тривожна

тужава
© Юрій Андрухович

Повідомлення відредагував Зимова Дівчина: 05.12.2006 – 18:38

  • 0

#6 Шалена Капелюшниця

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 507 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Острог

Відправлено 17.01.2007 – 01:02

Ось один з моїх улюблених, Роберт Рождєствєнский, з поеми "До твого приходу".
Люб-
(Воздуха!
Воздуха!
Самую малость бы!
Самую-самую.)
лю!
(Хочешь, -
уедем куда-нибудь
заново,
замертво,
за море?)
Люб-
(Богово - богу,
а женское - женщине
сказано,
воздано.)
лю!
(Ты покоренная.
Ты непокорная.
Воздуха!
Воздуха!)
Люб-
(Руки разбросаны.
Губы закушены.
Волосы скомканы.)
лю!
(Стены расходятся.
Звезды, качаясь,
врываются в комнаты.)
Люб-
(В загнанном мире
кто-то рождается,
что-то предвидится.)
лю!
(Где-то
законы,
запреты,
заставы,
заносы,
правительства.)
Люб-
(Врут очевидцы,
сонно глядят океаны остывшие.
лю!
(Охай, бесстрашная!
Падай, наивная!
Смейся, бесстыжая!)
Люб-
(Пусть эти сумерки
станут проклятием
или ошибкою.)
лю!
(Бейся в руках моих
каждым изгибом
и каждою жилкою!)
Люб-
(Радостно всхлипывай,
плачь и выскальзывай,
вздрагивай,
жалуйся!)
лю!
(Хочешь - уедем?
Сегодня? -
пожалуйста.
Завтра? -
пожалуйста!)
Люб-
(Царствуй, рабыня!
Бесчинствуй, учитель!
Неистовствуй, женщина!)
лю!
(Вот и глаза твои.
Жалкие,
долгие
и сумасшедшие!)
Люб-
(Чертовы горы уставились в небо
темными бивнями.)
лю!
(Только люби меня!
Слышишь,
люби меня!
Знаешь,
люби меня!)
Люб-
(Чтоб навсегда!
Чтоб отсюда - до гибели.
Вот оно!
Вот оно...)
лю!
(Мы никогда,
никогда не расстанемся...
Воздуха...
Воздуха!..)

і ще один Рождєствєнского
- Отдать тебе любовь?
- Отдай...
- Она в грязи...
- Отдай в грязи...
- Я погадать хочу...
- Гадай.
- Ещё хочу спросить...
- Спроси.
- Допустим, постучусь...
- Впущу!
- Допустим, позову...
- Пойду!
- А если там беда?
- В беду!
- А если обману?
- Прощу...
- Спой! - прикажу тебе...
- Спою.
- Запри для друга дверь!
- Запру.
- Скажу тебе - убей!
- Убью...
- Скажу тебе - умри!!
- Умру...
- А если захлебнусь?
- Спасу.
- А если будет боль?
- Стерплю.
- А если вдруг стена?
- Снесу.
- А если узел?
- Разрублю.
- А если сто узлов?
- И сто.
- Любовь тебе отдать?
- Отдай!
- Не будет этого!!!
- За что?!
- За то, что не люблю рабов...

Л.Гумільов
Моя любовь к тебе сейчас - слоненок,
Родившийся в Берлине, иль Париже,
И топающий ватными ступнями
По комнатам хозяина зверинца.
Не предлагай ему французских булок,
Не предлагай ему кочней капустных,
Он может съесть лишь дольку мандарина,
Кусочек сахару или конфету.
Не думай, милая, что день настанет,
Когда, взбесившись, разорвет он цепи
И побежит по улицам, и будет,
Как автобус, давить людей вопящих.
Нет, пусть тебе приснится он под утро
В парче и меди, в страусовых перьях,
Как тот, великолепный, что когда-то
Нес к трепетному Риму Ганнибала.

В. Цибулько

Чорна корова
до мене щоночі приходить чорна корова
і рогом звалює дім
мене поховають у білій сорочці
та й серед білого дня
і ніхто не питиме
і всі згадуватимуть як я спершу пив а потім не пив
як я любив та мене не любили
до мене щоночі приходить чорна корова
і рогом звалює дім
а може мене поховає жінка
що так за життя й не змогла полюбити
полюбити взагалі при чім тут я
такі стають професійними плакальницями
від її завивання у всіх здротяніє волосся
особливо у лисих
від її зрад скільком уже чорна корова звалила доми
а на моїй могилі танці нехай влаштовує братва
і на екскурсію китайці нехай з’їжджаються смішні
а я лежу в сорочці білій і павуки у голові
точуть точну копію зі звивин
чи віддзеркалення всіх здогадів
коли і хто кого й навіщо кому й за що
я лікував склероз пурґеном
а клина клином вибивав
лиш вчасно зради зрадою
комусь не радив лікувати а ще не радив
корову чорну в біле фарбувати... на ній проявиться любе
і архаїчна безметафорність й любовне милослів’я
і багатослівність і чорний камінь ноти му-у
нанизаний на мислячу тростинку...
яке це бабство примітивне це абзац...
з любов’ю і напівлюбов’ю але більше з нелюбов’ю
вся з молока ледацтва і з образ
вся суть метелик бабка й оска
суть бджілка
своїх невивірених поз своїх непевних сподівань
й з хмільної віри що усе проститься
проститься прохмелій й взолотиться душа пилком
з нагідок й як лисиця стане і хвостом
ліси запалить тростинно чуственні ліси...
краси... й за вітрами носи й шкарпетки й
п’яні голоси все пошикує корова чорна –
на боку валторна – як спадок – ремесла й валторна
також чорна та плюс веселість ділення ядра
та веселість бо баба у суті своїй
є сотворіння капризне
візьме наприклад уб’є чоловіка
а потім сидить і ридає над тілом і каже люблю!
добре що є іще чорна корова постійна як правда
хату завалить коли в хаті зрада
із чоловіком разом якщо той невірний
можна сказати вже був! був чоловік і нема
бо прийшла паніматка корова читай може помста
читай може кривда читай може правда а може й любов
тота любов розфарбовує голки скажім на липах
в хамелеонські кольори серце дівоче тоді лопотить як осика
баба як жаба тоді репетує і лізе пітонові в пащу
й чорна корова тоді вже спокійно виходить на пашу
мирна пасеться й до вечора в хамелеонському
сяйві ялинок тихо біліє біліє біліє...
як день що мене серед нього ховатимуть
як сорочка із яскравим слідом від помади
в області серця це помада тої, що таємною
любов’ю мене врятувала, що ми з нею обнявшись
спостерігаємо на відстані мій похорон...
  • 0

#7 Бодька

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 26 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київська область

Відправлено 11.05.2007 – 09:33

я оце нещодавно почала читати Козьму Пруткова, і мені дуже сподобався один віршик!

ОСЕНЬ
осень. скучно. ветер воет.
мелкий дождь по окнам льет.
ум тоскует, сердце ноет,
и душа чего-то ждет.

и в бездейственном покое
нечем скуку мне отвесть...
я не знаю: что такое?
хоть бы книжку мне прочесть!



на мою думку, дуже цікаво!
  • 0

#8 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 27.05.2007 – 08:31

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
ВЕСНА В ЄГИПТІ

Сон

Тепло та ясно… Чи се Єгипет?
Так, се Єгипет… синій намет
неба високого міниться сяєвом…
Ох, та й високе ж! Як вільно, як радісно.
Так, се Єгипет…

Тихо та любо… чи се Вкраїна?
Так, се Вкраїна… Он і садок,
Батьківська хата і луки зеленії,
темнії вільхи, ставочок із рясою.
Так, се Вкраїна…

Можна спинитись… годі блукання…
Все буде добре… Рідний мій край
вкупі зі мною одужав від злигоднів,
небо не хворе, не плаче, не хмуриться,
люди веселі і я… не будіть…
Все буде добре…

Таємний дар

Плакати довго Єгипет не вміє. Умив свої пальми,
руно зелене та буйне ланів понаднільських скропив
і підновив позолоту блискучу в розлогій пустині, -
та й усміхається знову – таємнії радощі Сфінкса.
Бачу, єгиптянок очі сміються з-під чорний серпанків,
жінку іслам пригнобив, але очі зосталися вільні!
Співом свій край вихваляють жінки й чоловіки,
гордо важенную ношу несучи на головах гарних,
так, мов на них спочивають подвійні Єгипту вінці.
Весь у червонім іде водонос, - мов жартуючи, дзвонить
ясним начинням і швидко жадібному люду
воду холодну солодку з важкої баклажки вділяє,
жартом її приправляє, з усміхом плату бере.
Вбогі фелахові діти пустують безжурно навколо.
Жваві маленькі головки! Цікаві очиці зорять…
Мов для забави дитячої просять «бакшиш» у мандрівця.
Дав чи не дав, - засміються, неначебто їм і дарма!
От аби був очерету солодкого дрібний уламок;
«Звідси ся радість?» - гадаю… І мариться щось мені в думці,
так, наче голос таємний забутую править легенду:
«В давню давнину, як Ніл зародився в пустині,
мати його положила в зелену розкішну колиску,
батько з високого неба промінням утішним дивився,
як його син виростав не по днях – по годинах,
в силу вбирався і ніс тую силу до моря…
Отже при тім народженні зібрались премудрі Гатори,
сім їх було, і несли вони всі для дитини дари.
Перша сказала: «Даю тобі ситую землю в обладу».
Зважила друга: «Три жнива нехай тобі буде на рік».
Третя промовила: «Ра буде вічно ласкавий до тебе».
Руку четверта простерла: «Ось пальмовий щит проти Сета».
П’ята мовчазно папірус, і лотос, і камінь поклала.
Шоста шепнула: «Ніхто не вгадає твоїх таємниць».
Сьома всміхнулась крізь сльози і мовила щиро:
«З заздрощів вічну неволю судили боги твоїм дітям, -
я ж у незламную радість озброю народную душу, -
гніт фараонів, кормига чужинців її не здолає».
Так на початку віків обіцяли премудрі Гатори…
Вірю: до скону віків не порушиться слово богинь!

P.S. Прочитайте уважно... Так гарно звучать ці вірші! :wub:
  • 0

#9 Юна_Лель

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 316 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:майжеЛьвів

Відправлено 27.05.2007 – 12:31

Шарль Бодлер


ПАДЛО


Чи пам'ятаєте той жах, моя кохана,
Як літнього, жаркого дня
В яру, між скелями, де трав'яна поляна,
Ми вздріли здохлого коня.
Як та повійниця, падлятина лежала,
Задерши ноги догори,
І черево гидке цинічно відкривала,
Немов казала: на, бери!
А сонце пражило, неначе купу трути
Спалити прагнуло дотла,
І все частинами Природі повернути,
Що в цілості вона дала.
Дивились небеса на вишкірені зуби,
Немов на білий цвіт в траві;
Гатило в ніздрі нас таке смердіння грубе,
Що ви зостались ледь живі.
З гнилого живота, покритого мухвою,
Виходили черви полки
І розтікалися лавиною живою
По шматах плоті хробаки.
Все те здіймалося, спадало і кишіло,
Само в собі текло й повзло,
Так, наче подихом напнуте гнійне тіло
Помножувалося й жило.
А світ мелодії творив - десь линув знову
Падучої води мотив,
Чи хтось там од зерна одвіював полову,
Ритмічно віялку крутив.
Зникали обриси, як маревіння кволі,
Як начерки на полотні,
Мазки, що їх митець завершує поволі,
Та кільки в спомині чи в сні.
З-за скель дивилася на нас тривожна птиця,
Чекала, хижа і метка,
Щоб знову підійти до падла й поживиться,
Обдерти м'ясо з кістяка.
- О! Станете ж і ви колись, моя кохана,
Мій ангеле і світе мій,
Як ця падлятина, як ця заразна рана,
Як цей стліваючий погній!
Після останнього причастя, моя мила,
Під володіннями трави,
Коли поглине вас безжалісна могила,
Такою будете і ви!
Красо, скажіть тоді черві, що підло рине
З цілунками на вашу грудь,
Що ваші форми я зберіг, моя богине,
Зберіг мого кохання суть!
  • 0

#10 чайка

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 182 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:МІСТО ЛЕВА

Відправлено 27.05.2007 – 12:51

Василь Симоненко!!!

УКРАЇНІ

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу!


***

Україно, п'ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне3 знамено.

Юна_Лель
Ой, не можу з цього вірша!!!Ти мені обіцяла переслати Бодлера!
  • 0

#11 Stray_Soul

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 220 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 28.05.2007 – 21:08

Анна Ахматова
Хорони, хорони меня, ветер!
Родные мои не пришли,
Надо мною блуждающий вечер
И дыханье тихой земли.

Я была, как и ты, свободной,
Но я слишком хотела жить.
Видишь, ветер, мой труп холодный,
И некому руки сложить.

Закрой эту черную рану
Покровом вечерней тьмы
И вели голубому туману
Надо мною читать псалмы.

Чтобы мне легко, одинокой,
Отойти к последнему сну,
Прошуми высокой осокой
Про весну, про мою весну.
_____________________
на жаль не знаю хто автор...вірш з і-нета(дочитайте до кінця вірш дуже красивий)
Любовь и смерть.
Зачем страдать, когда не любишь,
Зачем мечтать, когда уже не ждешь,
Ведь он считал тебя своей игрушкой,
Он знал, что от него ты не уйдешь.
Зачем ты плачешь, слезы не помогут,
Ты с ним уже не будешь никогда,
И даже Боги вам помочь не смогут,
А слезы лишь соленая вода.
Вот подоконник, вот балкон, вот крыша,
Здесь от любви до смерти один шаг,
Ты его голос больше не услышишь,
Не сможешь вспомнить ночь в его руках.
Ты смотришь вниз, тебе совсем не страшно,
Тебе совсем не жалко уходить,
Он будет помнить этот день ужасный,
Когда ты всё смогла остановить.
Ты веришь, он не сможет жить спокойно,
Ты веришь, он не сможет мирно спать,
Ты знаешь, что тебе не будет больно,
Ты веришь, что не больно умирать.
Не больно умирать, когда ты любишь,
Не больно умирать, когда ты ждешь.
Твой голос шепчет : "Ты себя погубишь!",
Оставшись, от него ты не уйдешь.
Ему ведь все равно, что ты на крыше
Решаешься на самый страшный шаг.
Себя ты видишь в этой жизни лишней
И что за жизнь без солнца в небесах.
Но что ты можешь, ты же не волшебник,
И ты не в силах всё вернуть назад,
По крыше барабанит дождик,
И кажется что это АД.
Огни машин, врачи в халатах,
Холодный дождь бьет по лицу,
Врачи тебя несут куда-то, но ты не знаешь почему.
Зачем они тебя спасают, ведь жизнь тебе не дорога,
А мальчик твой, он не скучает,
И он не вспомнит про тебя.
Ты уже дома, рядом мама,
А на подушке телефон.
Ты маме так и не сказала,
Что с твоей жизнью сделал он,
Что без него ты жить не можешь,
Что без него не сможешь спать,
И даже врач помочь не сможет -
Из сердца боль твою забрать.
Ты слышишь: "Ей всего 15,
Она забудет про него",
Они не знают, что твой мальчик
Тебя не любит всё равно,
Ты не забудешь никогда
О том, что ты его любила.
Прошло наверно года два
И ты его уже простила,
Но по ночам ты также плачешь,
Ты также думаешь о нём,
Закрыв глаза, опять мечтаешь,
Что вы останетесь вдвоем.
И ты живешь этой мечтою,
Надеясь вновь на каждый день,
А мальчик твой идет с другою,
Тебе оставив только тень.
И ты звонишь и плачешь в трубку,
А он не знает о тебе.
Он принимает всё за шутку,
И ты никто в его судьбе...
Всё тот же дождь, письмо в два слова:
"Мама, прости, я не могу!"
И снова ты на крыше дома,
Шагаешь с болью в пустоту...
Ну вот и всё, ты не вернешься,
Один лишь шаг решил судьбу.
Твой голос мальчик не забудет: "Прости, родной, я ухожу!"
:wub: :kozak:
  • 0

#12 Зимова Дівчина

    Білочка-пустунка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2069 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 28.05.2007 – 22:12

ПРОМОВЛЯННЯ САМОТНІЙ


...і хоча все золото світу не варте твого мізинця
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
губи твої холодні наче прозорі вінця
яких ніхто не торкався прагнучи світла й води

губи твої неспиті а все ж таємниця квітки
сповита в них і забута допоки живеш сама
вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки
солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма

несеш отак мов клейноди а може клеймо дівотцтво
ось його зимне плесо між двох берегів як між пут
поки з лози постанеш уже не вином а оцтом
скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть

і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги
злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь
ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге
і лишить губам болючий незнаний новий вогонь...

(с) Ю. Андрухович
  • 0

#13 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 28.05.2007 – 22:27

ПРОСТО ТАК...
Заморгал модем красным глазом
Побежал сигнал по проводочкам
Жаль, что ты пришла ко мне не сразу
Чья то девушка, чья то дочка.

Ты пришла раскрыв словесные объятия
Улыбнувшись смайликом красивым
Вмиг разрушив рамки восприятия
Сделав мир прекрасным и счастливым.

За минутой побежит минута
Счетчик байт устанет их считать
Повезет сейчас из нас кому то
А кому - попробуй угадать!

Повезет - а может быть не очень
Можно полюбить и разлюбить
Только вот, что было с нами ночью
Невозможно будет позабыть
***
ЛЮБЛЮ, ЯК ЩЕ НІКОЛИ НЕ ЛЮБИЛА

Ми — українки
Ми — українки.
Ми із того роду,
Чию відвагу світ ще не забув.
На золото вишневу нашу вроду
Скуповував розбещений Стамбул.
Скуповували, нелюди, захланні,
Самі того не знаючи, сливе,
Що в кожній "українці — Роксолана —
Не бранка — повелителька живе.
І поки у боях та у походах,
Та в шинках пропадали козаки,
Ми порали худобу і городи,
І шовком вишивали сорочки,
Вставали рано і лягали пізно,
Перемагали спеку і грозу,
Ховали горе у тужливу пісню,
Виплакували піснею СЛЬОЗУ.
Ми — українки.
В нас душа багата
Блакиттю неба, золотом ланів.
Ми вміємо і сіяти й орати,
Народжувати велстнів-синів.
Бо ми такі.
Віддавна і донині
Плекаєм світ любові й доброти.
Ми — українки.
Значить — Берегині.
Ми Україну мусим берегти.
/Тетяна Яковенко/
  • 1

#14 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 30.05.2007 – 21:33

Ось один.
Константін Бібл

Первоначальная

Сильней, чем плач воды на перекатах,
Меня манит туда паром знакомый,
Где утки опускаются всё в более
Глубокие и сладкие затоны.
Вы можете их угадать заранее
По блеску в воздухе, покуда стая
Кружится в ожидании свидания
С печалью уток Древнего Китая.

Они умчатся, - тростники останутся
Их шорохом шуршать первоначальным...
Они сегодня на Градчаны тянутся;
И вот - одна, и тоже - на Градчаны...
Сквозь тучи, мимо башен с гордым прошлым,
Летит... И шея нежная ранима...
Не знаю, что мне делать с этим пёрышком :
Она его на берег уронила.

Другий:

Ф.Галас.

Осінь

Як шаг покладений сліпцеві стиха
Ти біля мене осене моя
Як шаг покладений сліпцеві стиха
Днів ледве чутна течія

Осіннє чисте вітровіння
Мені вертаєш ти
Дитячі роки в димі картоплиння
Ізнов туди хотів би я піти

Із вірністю людським стражданням
І вбогості твоїй
В своєму сумі ненастаннім
Прийди й журбу мою розвій

І заплати металом листу свого
За днів окрадений тягар
І розжени мій острах і тривогу
І принеси спокою дар

Як шаг покладений сліпцеві стиха
Ти біля мене осене моя
Як шаг покладений сліпцеві стиха
Днів ледве чутна течія

І ще цитатка з неперекладеної поеми "Ніч з Гамлетом" Владіміра Голана:

Ostatně...Není-li Boha,
není-li andělů a není-li i po smrti už nic,
proč ctitelé nicoty
neuctívají právě je, je nejsoucí?

То всьо чеська поезія...
  • 0

#15 Японська білка

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 143 повідомлень

Відправлено 01.06.2007 – 14:57

вірші Наталі Голишкіної, відомої в інтернеті під ім"ям Джу.

мовою оригіналу:

Небо закончится ровно в полночь

Небо закончится ровно в полночь,
не дожидаясь нервного срыва.
Я научусь уходить красиво,
ты - никогда не просить о помощи.
Лесом ли, полем - какая разница,
если опять не хватает воздуха.
Все парашюты, конечно, розданы.
Мир, безусловно, куда-то катится.
Лето прошло. Над заливом бесится-
режется день, раздирая пальцами
тучно-туманную каракатицу -
плед с безнадежно погасшим месяцем.

Рыжие птицы

Рыжие птицы выходят из комы,
тянут усталые рыжие шеи,
щурят глаза, привыкают к дурдому,
каждая мнит себя Галатеей,
каждой хотелось бы так немного:
проса, воды и любви до гроба.
Но: диатезы, мигрень, изжога
и воспаление среднего зоба.
Рыжие птицы кусают крылья.
Рыжие птицы не спят полночи.
Бьются о стены. Правда, несильно.
И умирают. Правда, не очень.
  • 0

#16 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 01.06.2007 – 21:57

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла непрохана й неждана,
А я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливала з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?
  • 0

#17 Stray_Soul

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 220 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 01.06.2007 – 22:12

ПРОКЛЯТТЯ

Я залишаюсь на землі, серед людей,
серед моїх мертвонароджених ідей.
Чи затяжкі гріхи, чи крила замалі?...
Я залишаюсь, залишаюсь на землі.

Над головою - в пентаграмах небеса,
у катакомбах міст ховається краса.
Страшного Суду тінь підкралася у сни,
тепер я знаю, як розплатимося ми.

Настане день, і Всесвіт кане в небуття,
в підвали душ людських провалиться життя.
І кожен з нас повік залишиться один,
серед усього, що створив - серед руїн.
  • 0

#18 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 01.06.2007 – 22:49

Шось такі вірші якісь сльозливі і аватарки мрачні...ех, де ви оптимісти?

ВИКЛИК
Спробуй кинути ВИКЛИК долі!
Не маєш на це Сили волі?
Не віриш. Вагаєшся. Не знаєш.
Відтого помалу себе втрачаєш.
А ще вертаєш, чого не вернеш
Й тихенько бажаєш, чого не сягнеш
НІКОЛИ

Доки не кинеш ВИКЛИК долі.
Доки не знайдеш ключ від неволі.
Доти не збагнеш, для чого живеш,
Доти не усвідомиш, що скоро помреш!
Авжеж!! Не віриш? Смієшся, водночас боїшся
Не знаєш? Вагаєшся? НЕ БІЙСЯ!
А спробуй! Лише тоді знайдеш.

Кинь ВИКЛИК долі!
Викуй в собі Силу волі!
Крикни думками чого не в змозі сказати словами,
А потім потряси головою
І попрощайся навіки з журбою
Затопчи її ногами, наповни серце кров’ю
Нестерпною, жагучою, неземною.

Схопи небо руками, просто стань рікою.
Стань свободою, стань собою!
Знайди тайну святу,
Зустрінь маленького бога.
Відчуєш доторки неземного
І побачиш істину єдину, одну...
Анатолій Мальник
  • 1

#19 Stray_Soul

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 220 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 01.06.2007 – 22:52

Сергей Есенин
ИСПОВЕДЬ САМОУБИЙЦЫ
Простись со мною, мать моя,
Я умираю, гибну я!
Больную скорбь в груди храня,
Ты не оплакивай меня.

Не мог я жить среди людей,
Холодный яд в душе моей.
И то, чем жил и что любил,
Я сам безумно отравил.

Своею гордою душой
Прошел я счастье стороной.
Я видел пролитую кровь
И проклял веру и любовь.

Я выпил кубок свой до дна,
Душа отравою полна.
И вот я гасну в тишине,
Но пред кончиной легче мне.

Я стер с чела печать земли,
Я выше трепетных в пыли.
И пусть живут рабы страстей —
Противна страсть душе моей.

Безумный мир, кошмарный сон,
А жизнь есть песня похорон.
И вот я кончил жизнь мою,
Последний гимн себе пою.

А ты с тревогою больной
Не плачь напрасно
Надо мной.
1912-1913
  • 0

#20 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 01.06.2007 – 23:03

шо ж тебе так криє? йоли-пали...попахує депреснячком?

ДОБРОТА
Если друг твой в словесном споре
Мог обиду тебе нанести,
Это горько, но это не горе,
Ты потом ему все же прости.
В жизни всякое может случиться,
И коль дружба у вас крепка,
Из-за глупого пустяка
Ты не дай ей зазря разбиться.
Если ты с любимою в ссоре,
А тоска по ней горяча,
Это тоже еще не горе,
Не спеши, не руби с плеча.
Пусть не ты явился причиной
Той размолвки и резких слов,
Встань над ссорою, будь мужчиной!
Это все же твоя любовь!
В жизни всякое может случиться,
И коль ваша любовь крепка,
Из-за глупого пустяка
Ты не должен ей дать разбиться.
И чтоб после себя не корить
В том, что сделал кому-то больно,
Лучше добрым на свете быть,
Злого в мире и так довольно.
Но в одном лишь не отступай,
На разрыв иди, на разлуку,
Только подлости не прощай
И предательства не прощай
Никому: ни любимой, ни другу!
  • -1



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних