Перейти до вмісту

Альтернативна Історія України


Повідомлень в темі: 17

#1 wel

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 78 повідомлень

Відправлено 25.09.2006 – 19:52

  • 17
НЕВІДОМА ВІЙНА: ОБОРОНА КИЄВА




Про чималу кількість епізодів перебігу Другої Світової війни на українських теренах офіційна історична наука досі говорить неохоче. Один із таких епізодів (якщо, звісно, події такого масштабу можна назвати “епізодом”) пов‘язаний із боями за Київ та поблизу нього восени 1941 року, - боями, які завершилися 27 вересня.

Отже: після програшу битви на західних кордонах, коли більша частина вояків Червоної армії, від рядових до генералів, просто таки втекла з поля бою, кинувши справні танки, гармати та літаки, сталінська верхівка абсолютно несподівано для себе опинилася перед необхідністю вибудувати стратегію оборонної війни. І ця стратегія була знайдена - йшлося про “випалену землю” та про жорсткі репресії до бійців, котрі відступали під тиском ворога. Про поліпшення взаємодії родів військ, підвищення кваліфікації командного складу та про навчання бійців мова не йшла.

І загалом, попри вжиті заходи, Червона армія котилася на Схід.

"Спроби застосувати названий "наказ товариша Сталіна від 3 липня" на селах — приорювання тракторами хлібів у полі на корні, витолочування ланів пшениці табунами скоту, що його з усього Правобережжя зганяли за Дніпро, спроби вивезти запаси зерна з колхозних зерносховищ та свиней і скоту з колхозних фарм, — придніпрянське селянство зустріло відкритим спротивом.

Уже в першій декаді липня переважну кількість колгоспів у придніпрянських селах було розгромлено, а зерно, свиней, дрібний скот та птицю розібрано селянами...

В полі та вечорами по кутках, не ховаючись, велись розмови, що ось нарешті "прийшов кінець совєтам", що з німцями йде "український уряд на чолі з Винниченком", що "як прийдуть німці, зараз буде утворено українську армію", та що народ, "як один", стане на захист своїх кордонів...

За ці дні довелося мені побачити, буквально кажучи, сотні так званих дезертирів, усе це межами, балками пробиралося до рідних сіл... Ідуть поодинці, ідуть гуртами...

Це – уривок зі спогадів киянина Федора Пігідо, котрий писав під псевдонімом “Правобережний”. Написані наприкінці 1940-х, уперше надруковані у Канаді 1954 року, вони так і називалися – “Велика Вітчизняна війна”. (У лапках, звісно). Адже мемуарист відобразив життя людей під час битви за Київ – життя з обох боків фронту, та й пізніше життя цих людей під німецькою окупацією і в переддень повернення Червоної армії таким, яким воно було насправді, а не таким, про яке розповідали книги і кінострічки радянської доби.

Але повернімося до хронології подій. У середині липня 1941 року Південно-Західний фронт під командуванням генерал-полковника Михайла Кирпоноса після поразки у прикордонній битві вів бої на фронті від Коростеня до Умані. 5-та армія генерала Потапова в районі Коростеня діяла достатньо успішно, завдаючи німцям постійні контрудари і змушуючи їх вводити у бій усе нові частини.

37-а армія під умілим командуванням генерала Власова захищала сам Київ. Спроба передових загонів Вермахту з ходу увірватися в українську столицю зазнала невдачі, і нацисти змушені були зосередити зусилля на обході міста. 26-а армія генерала Костенка зосередилася в районі Фастова та Білої Церкви. 6-та армія генерала Музиченка і 12-та армія генерала Понєдєліна, відступивши від Карпат, обороняли район Умані.

На початку серпня німецькі війська оточили та вщент розгромили 6-ту та 12-ту армії в районі Умані. У полон потрапили понад 100 тисяч вояків Червоної армії, німці захопили 317 танків і 858 гармат.

У середині серпня 26-та армія змушена була відійти за Дніпро. А наприкінці серпня за Дніпро змушена була відійти і 5-та армія.

Що впадає в очі? На всіх етапах бойових дій сили Південно-Західного фронту чисельно переважали війська Вермахту і по живій силі, і по танках. Тим більше, що з заводів надходили сотні Т-34 та КВ, нічого схожого на які німці не мали.

Отже, оборонятися було кому. І водночас не було кому. Адже до 70% особового складу цих військ – то були хлопці, мобілізовані з України, які пережили Голодомор і добре пам‘ятали, хто його спричинив. А недовіра до сталінської пропаганди була настільки фатальною, що й навіть євреї не вірили правдивим розповідям про винищення тотальні, які відбуваються на територіях окупованих рейхом.

Добре люди бачили і методи ведення війни сталінськими “орлами”. Ще один фрагмент зі спогадів Федора Пігідо-Правобережного.

"Між командним складом виділявся один старший лейтенант — типовий червоний командир часів громадянської війни 1918-20 років: зухвалий, хамуватий, типу "дайош-берьош"... Звали його Петька, прізвища ніхто не знав.

Якось приходить моя дружина від сусідів і каже, що цей Петька — "дайош-берьош", хвалився на вулиці дівчатам, що завтра він сам віджене німців "аж за село Стрітовку". І справді, другого дня на південно-західньому відтинку нашого фронту зчинилася значна стрілянина: за автоматами заверещали міномети, а далі й гармати. За годину все затихло.

Увечері оповідали, що це той самий Петька, не попередивши свого штабу, навіть сумежних ділянок фронту, повів атаку на німецькі позиції...

Внаслідок цієї операції, після бою "не вернулось" назад двадцять п'ять червоноармійців. Двадцять п'ять червоноармійців "не вернулось" назад, а Петька продовжував потішати дівчат".

Попри домінування саме таких методів ведення війни, для того, щоб розгромити і знищити Південно-Західний фронт сил групи армії "Південь" не вистачало. І тоді Гітлер змушений був припинити наступ на Москву й повернути з півночі у тил оборонцям Києва ударні війська, серед них 2-гу танкову групу генерала Гудеріана.

1 вересня німецькі війська прорвалися до Десни на конотопському напрямку й захопили плацдарм у районі Шостки. 7 вересня частини Гудеріана зайняли Конотоп, 10 вересня - Ромни. Впав Чернігів.

Таким чином, з півночі над оборонцями Києва нависла реальна загроза. А 9 вересня частини 1-ї танкової групи генерала Клейста захопили великий плацдарм на південному фасі оборони і рушили назустріч танкам Гудеріана.

Південно-Західний фронт опинився у напівоточенні, але Сталін заборонив відводити війська від Києва, натомість наказавши розгромити ворога і відновити лінію фронту по Дніпру та Десні.

Але 15 вересня, попри спроби радянських контрударів, танки Гудеріана та Клейста з`єдналися в районі Лохвиці. В оточенні опинилися 5, 37, 26 армії, частина сил 21 і 38 армій, тили фронту, його штаб та інші структури управління, зрештою, командувач генерал Кирпонос.

“Совєтські армії, що відступали з Києва, заповнили всі дороги Лівобережжя. Автомашини, кінні обози стояли в два-три ряди так, що не тільки артилерія й танки не мали змоги рухатись і були цілком паралізовані, а й піхота не могла пересуватись дорогами. Все це нещадно бомбардувала німецька авіяція.

Дехто з комісарів та старших командирів намагались організувати ударні групи, щоб пробитись на схід, до своїх.

Пізніше мені довелось чути від учасників цього ганебного відступу, що німецькі заслони були такі незначні, що досить було найменших зусиль, щоб збити їх, і мільйонова армія з величезними запасами військового спорядження була б урятована від цілковитого знищення, але переважна кількість бійців не бажала битися з ворогом".

А що ж було у ці дні з самим Києвом? Щойно розпочалася евакуація міста, як стали вивозити продовольство. В останні дні оборони, 17-19 вересня, підпільники за заздалегідь складеним планом вивели з ладу водогін, електроенергію, решту продовольства, яке вже не можна було вивезти, потопили в Дніпрі. Таким чином, майже 400 тисяч киян опинилися без засобів до існування, тобто як зайві, вже непотрібні, вже нерадянські люди.

19 вересня передові частини німецької 6-ої армії вступили в Києва. 24 вересня спалахнув заздалегідь замінований Хрещатик. Мости через Дніпро 19 вересня так само були висаджені у повітря, обидва залізничних мости і два автогужові. Почалася пожежа Хрещатика, заздалегідь підготованого до масової акції винищення, бо діяв згаданий уже сталінський наказ про те, що земля мусить горіти під ногами німецьких окупантів. А що тут люди, а що тут кияни – то було байдуже для радянської влади.

Як вислід, пожежа знищила центральну частину міста, прилеглі квартали на величезному просторі. Загинуло дуже багато цінностей, будинків, звичайних людей.

Та повернімося до перебігу бойових дій.

До Лохвиці, де зімкнулося кільце оточення, дійшли тільки до 40 танків Гудеріана і до 30 танків Клейста. У всій танковій групі Гудеріана, яка розтягнулася на кількасот кілометрів, залишилися 190 боєздатних танків.

У той же час контрудар по зовнішньому кільцю оточення завдала група генерала Бєлова, у якої було півтисячі танків Т-34 та КВ. Удар був безуспішним.

Тим часом оточені війська, які значно переважали тих, хто їх оточив, втратили керування і боєздатність, хоча у їхньому розпорядженні були вся фронтова інфраструктура, величезні склади амуніції, боєзапасів, харчів та пального.

19 вересня, як уже було сказано, Червона армія здала Київ, 21 вересня – Дарницю. Бої в оточенні точилися до 27 вересня. Загинув генерал Кирпонос і майже весь штаб фронту. Німці захопили 3718 гармат, 884 танки і 665 тисяч полонених. Не менше, ніж 100-120 тисяч червоноармійців просто розбіглися й осіли по селах. З оточення вийшла тільки 21 тисяча вояків Червоної армії.

"Скільки їх отак "відступало", важко сказати. Вони уникали великих шляхів, прямували стежками, розпитували про більш глухі доріжки. Не мало з них "осідало" по селах — користуючись гостинністю населення, — по численних гаях та наддніпрянських кручах... Ішли червоноармійці всіх національностей — татари, казахстанці, кавказці, сибіряки, навіть москалі, йшли й наші, українці.

Всі вони були без краю стомлені, виснажені, голодні, дуже багато босих, ноги у виразках. Безконечною чередою ходили вони від хати до хати, прохаючи їсти".

Частину полонених у перші ж тижні охоронці відпустили. На інших чекала страшна доля. Військовополонених утримували в жахливих умовах, особливо в Дарницькому концентраційному таборі, де за час окупації загинуло від 130 до 150 тисяч військовополонених, ще 25 тисяч військовополонених загинули в Сирецькому концтаборі, по інших місцях Києва.

Що ж сталося тоді, у вересні 1941 року? Чому величезна маса радянських військ уже обстріляних, уже загартованих у боях не захотіла далі воювати “за Родіну, за Сталіна”? Ось якою є відповідь на це запитання у спогадах Федора Пігідо-Правобережного.

"Я вважаю, що не треба соромливо замовчувати того, що перед початком і в першім році війни симпатії як українського, так і інших народів СССР були цілком на боці ворога большевиків — німців...

Значна частина підсовєтських людей знала про існування гітлерівського "Майн Кампф" і великих ілюзій собі не творила, але в той же час найширші кола підсовєтських народів знали кров'ю викарбовані на народньому тілі двадцять п'ять років сталінської тиранії. Скривавлене в сталінських катівнях народне тіло палало й кликало до боротьби, до помсти за закатованих братів, дітей та близьких.

Отже, кидали зброю не тому, що гітлерівський режим був хороший, а тому, що знесилене майже двадцятип'ятирічним терором населення Совєтського Союзу не бачило для себе іншої можливости скинути кривавий сталінський режим.

З двох лих люди вибрали менше. І нехай це нікого не дивує: така жахлива, така нестерпна була совєтська дійсність, зокрема й особливо для селянства, що думка потрапити бодай до Гітлера була так приваблива, що підсовєтські народи сліпо, стихійно віддали свої симпатії німцям. І потрібна була безмежна тупість гітлерівського оточення, щоб так фатально для себе не врахувати цих настроїв та не використати їх".

Як не парадоксально, з противником совєтської влади Пігідо-Правобережним у цьому згоджувався глава цієї влади Джугашвілі-Сталін, котрий якось прохопився, що тільки дурнувата політика Гітлера зробила народи Радянського Союзу ворогами нацизму.

Згадка про війну змушує нас сьогодні насамперед скласти данину шани людям, які були водночас жертвами двох тоталітарних режимів: гітлерівського і сталінського. По-своєму нічим не кращим один від одного. Адже не буває “своїх” і “хороших” тоталітаризмів.



Сергій Грабовський, Заступник головного редактора журналу “Сучасність”

#2 Вік

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1280 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ, Україна-Русь

Відправлено 25.09.2006 – 20:05

от тільки нащо тему називати ніби в ній вся історія України вміщена? конкретизуйте, щоб було ясно про що йдеться. бо це замах на назву підфоруму, а не теми вже…
  • 0

#3 wel

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 78 повідомлень

Відправлено 25.09.2006 – 22:28

Святополк — не-Окаянний?
Науковий погляд на загибель княжичів Бориса і Гліба розкриває новi запилені таємниці київського двору




Уже майже тисячу років 6 серпня (за старим стилем — 24 липня) православні християни моляться за упокій душ святих убієнних князів Бориса і Гліба. У школах і церквах переповідають історію їх мученицької смерті, особливо наголошуючи на підступній і потворній ролі їхнього рідного брата Святополка, обов'язково прив'язуючи його вчинок до біблійної історії про Каїна та Авеля. Братовбивця ще в княжі часи отримав епітет «окаянний». Та чи все так однозначно в цій давній руській історії? Чи справедливо ми вже століттями посилаємо прокльони в бік Святополка? Питання перегляду цієї історії вже давно на часі.



Правда за кадром
Офіційна історія загальновідома: близько 1015 року один із синів великого князя Володимира Великого, князь Новгородський Ярослав, відчувши власну силу і деяку слабкість батька, відмовився платити Києву данину. Це був відверто ворожий крок, який свідчив про бажання Ярослава вести власну, незалежну політику. З позиції нинішнього покоління такий крок можна було б класифікувати як сепаратизм, отже, загрозу національній безпеці. Так чи інакше, але це вело до родинної і громадянської війни. На перешкоді стала лише смерть Володимира. З намаганням прибрати до рук київський стіл виступив найстарший син Святополк, який був поряд — сидів у київській в'язниці. Він, на думку літописця, замислив лихе — вбити всіх своїх братів-супротивників. Підіслані вбивці вдало впорались iз трьома братами: Святославом, Борисом і Глібом (двоє останніх прийняли смерть без спротиву і з молитвою). На четвертому братові убивця спіткнувся. І змушений був тікати світ за очі, або, як образно згадував літописець, «загинув межи ляхи і чехи». Та чи можемо ми повністю довіряти такій версії? Частково відповідь на це питання може дати аналіз джерельної бази.

Згадки про ці події є в трьох історичних пам'ятках: Новгородському першому літописі, «Повісті временних літ» та агіографічному «Сказанні про святих мучеників Бориса і Гліба». Доведено, що перші дві літописні редакції походять від спільного джерела ХІ століття, яким, швидше за все, був Початковий київській звід 1095 р. Третю ж літературну пам'ятку — «Сказання...» —авторитетні дослідники-джерелознавці Микола Ільїн та Олександр Шахматов охарактеризували як «тенденційний історичний роман, де реальні події минулого переплітаються з творіннями художньої вигадки». У самому тексті є згадка про чеського святого В'ячеслава (Вацлава), історія мученицької смерті якого з'явилася в Х ст. і дивним чином збігається з трагедією руських княжичів. Це і нічна нарада вбивці зі своїми спільниками, і його підступні пропозиції жертві, винищення й пограбування людей з князівського оточення, і навіть саме вбивство не одразу, а ніби в два етапи. Про смерть вбивць Вацлава оповідається в таких же виразах, як і про смерть Святополка. Дива, завдяки яким було знайдено тіло Гліба, — такі ж, як знамення, завдяки яким віднайшли тіло бабусі Вацлава — Людмили. Навіть порівняння Святополка з Каїном («другий Каїн») є дослівним перекладом чеського епітета вбивці Вацлава: «alter Kain». Отже, «Сказання...» є майстерною літературною переробкою, а не достовірним історичним джерелом.

Так само обережно варто підходити і до батьківства Володимира щодо головного обвинуваченого — Святополка. Як відомо, в часи міжусобної війни за престол після смерті великого князя Святослава найкмітливішим виявився Новгородський князь Володимир, який за сім років боротьби вдало впорався з іншими братами-суперниками. Одним із них був Ярополк, котрий як старший княжив у Києві. Двобій закінчився перемогою Володимира, і близько 978 р. він посів стіл у Києві. Нестор так описує народження Святополка: «Володимир став жити з жінкою свого брата — грекинею, і була вона вагітна, і народився від неї Святополк. Від гріховного ж кореня злий плід буває: по-перше, була його матір черницею, по-друге, Володимир жив з нею не в шлюбі, а як перелюбець. Тому й не любив Святополка батько його, що був він від двох батьків — від Ярополка і від Володимира» .

Всі сумніви щодо батьківства найкраще розв'язав сам Святополк. Під час свого недовгого князювання в Києві 1018 р. він викарбував срібні монети зi своїм християнським ім'ям — Петро, на зворотному боці яких був зображений родовий знак Ярополка. Якби Святополк вважав себе сином Володимира (а з огляду на його претензії на київський престол це було йому вкрай вигідно), то на його монетах був би родовий знак, який використовував справжній син великого князя — Ярослав Мудрий.

Історія явна й прихована
Вчені помітили, що в літописних і життєписних згадках про вбивство святих князів багато суперечностей. Не зрозуміло, чому Борис відмовився вести військо проти Святополка, ще більш дивує рішення Борисових дружинників залишити свого князя напризволяще. Чомусь Борис, мужня людина, полководець, посланий батьком проти страшних печенігів, пасивно стоїть на березі Альти, не роблячи навіть спроб врятуватися, хоча й здогадується про лихі наміри Святополка. Літописець не раз стверджує про любов киян до Бориса, але не пояснює, чому його поховали у Вишгороді, а не в любому йому Києві? Не зрозуміло, навіщо Святополку було вбивати свого брата, якщо той погодився передати йому владу і відпустив своє військо.

З іншим князем — Глібом — не менше запитань. Убивці застають його біля Смоленська. Що робить цей муромський князь так далеко від своєї волості? Пізніші пам'ятки пояснюють це тим, що Святополк облудно покликав Гліба від імені батька. Якщо на це погодитись, то не зрозумілий тоді його шлях до Києва. За переказом, він сів спершу на коня, досяг Волги, потім біля Смоленська пересів на корабель, на який напали підіслані Святополком вбивці й зарізали князя. Але навіщо було Глібові добиратись верхи, коли він міг обрати набагато зручніший і легший водний шлях з Оки, на якій стоїть Муром, до Волги? Та й навіщо вбивати Гліба, якщо право Святополка на Київ було визнано самим Борисом?

Літописець сам заплутався в поінформованості Ярослава. Спочатку він вказує, що Ярослав попереджає Гліба про підступність Святополка і вбивство Бориса. Але згодом заперечує собі, стверджуючи, що Ярослав сам дізнався про події від сестри Предслави, коли вже було вбито обох князів. Далі незрозуміло, чому Ярослав, прославлений літописом як щирий братолюбець, тримав у псковській в'язниці цілих 24 роки свого брата Судислава і чому воював з іншим своїм братом — Мстиславом, поступившись Черніговом і створивши дуумвірат лише завдяки військовій перевазі Мстислава, а не через «братні» почуття?

Що ж криється за цими суперечностями? Окрім літопису, маємо ще два достовірнi джерела з викладом згаданих подій — це «Хроніка» саксонського єпископа Тітмара, яку високо цінують дослідники, оскільки написана вона сучасником подій, і варязька епічна «Еймундова сага». Тітмар дещо відкриває завісу таємничості. Зокрема дізнаємось, що незадовго до смерті Володимира було укладено русько-польський союзний договір, скріплений шлюбом Святополка з дочкою Болеслава Хороброго близько 1010 року. До почту прибулої на Русь княжни входив капелан Рейнберн, який до того посідав єпископську кафедру в польському місті Коложбег. Як свідчить розвиток подій, Рейнберн швидко здобув чималий вплив на Святополка. Можливо, навіть схилив його до католицизму і з його майбутнім правлінням пов'язував багато надій з перепідпорядкування київської митрополії папській курії.

Проте цю спайку в 1012 р. швидко розбив Володимир. Із цього приводу Тітмар недвозначно говорить: «Цього єпископа разом зі своїм сином і його дружиною згаданий король, коли йому стало відомо, що його син намовою Болеслава готує проти нього повстання, наказав схопити і ув'язнити в окремій в'язниці». Наступного року Болеслав спробував визволити бранців, але марно.

Підстаркуватий Володимир з роками все більше втрачав контроль над своїми змужнілими синами. Після Святополка прагнення до незалежності від батька виявив новгородський князь Ярослав, який відмовився платити данину в Київ. Не все зрозуміло з раптовою смертю великого князя. Чомусь саме в часі активних зборів на війну проти власного сина він розхворівся. Можна було б припустити серцевий напад від самої звістки про підступні наміри нащадка (хоча для ранньосередньовічної Європи така мораль не була новиною), але ж ні, Володимир спокійно збирається в похід, і навіть хвороба не віщує нічого серйозного, він не залишає заповіту і передсмертних розпоряджень. Він справді вмирає раптово. Цікаво, що хвороба Володимира стоїть поруч із фразою літописця про закликання Ярославом варягів собі на службу. Які спецзавдання ці найманці могли виконувати, побачимо трохи згодом...

За свідченням Тітмара, Святополк, відчуваючи небезпеку за власне життя, поспіхом тікає з в'язниці до Польщі. Мабуть, переляк був настільки великим, що йому довелося залишити в «порубі» свою дружину — дочку польського короля — і предстати без неї перед грізні очі тестя! Кияни, мабуть, також були непогано поінформовані, тому довгий час не сприймали та вороже зустрічали «братолюбця» Ярослава і, навпаки, радо вітали повернення «окаянного» Святополка. Згадка свідка тих подій — Тітмара з Мерзебурга — дозволяє стверджувати, що Святополка взагалі не було на Русі в дні вбивств братів! Поінформований хроніст Тітмар жодним словом не натякає на вбивство Бориса і Гліба Святополком.

Каїн чи Авель?
Хто ж тоді убив князів? Реконструкція подій дозволяє припустити, що насправді Борис відправився до печенігів по військову допомогу (може, тому і не любили його кияни!?), але після його загибелі військо втратило претендента і поводиря, тому й розійшлося, що ймовірніше, ніж дивний розпуск дружини перед боєм. Ця гіпотеза базується на спогадах варязького найманця Еймунда на службі в Ярослава. Останній у своїй сазі (сага — норманський епічний твір) як про останній із подвигів повідомляє про обезголовлення ним одного з князів — Бурислава. Як відомо з літопису, Борис справді був добитий двома варягами. Дивно, адже Святополк покладався на поляків, печенігів і німців, і лише його супротивник Ярослав опирався на норманів! Еймундова розповідь розставляє все по місцях: Ярислейфу (Ярославу) привезли голову, він же попросив і тіло, аби гідно поховати. З Тверського літопису ми дізнаємось причину поховання Бориса у Вишгороді: кияни не прийняли його тіла і відштовхнули ладдю! Дивно, як на Володимирового улюбленця та наступника!

Чим же пояснити такий цілковитий фальсифікат? Як видно з самого літопису, вишгородці довгий час не знали, кого було поховано біля церкви св.Василія (за згадками, могила була настільки непримітна, що по ній навіть ходили). Тим паче не знали вони обставин загибелі цього князя. По перевезенні тіла Гліба, коли над могилами братів почалися чудесні прояви, поінформованість городян не сягала далі зрозумілого факту — міжкнязівські усобиці. Як нині доведено, князів було канонізовано лише 1072 року, тоді й народилось джерело повісті про їх убивство. Кому ж це було потрібно?

Рубіж 60—70-х років ХІ ст. був часом активної міжусобної боротьби. Події нагадували 1018 рік. Вигнаний київський князь Ізяслав закликає свого родича — польського князя Болеслава — на допомогу. Об'єднані сили двох інших братів — Всеволода та Святослава — 1073 року завдають їм поразки і відправляють Ізяслава у вигнання. За відсутності чіткої інформації негативний образ Ізяслава перенісся на схожу позицію Святополка, тим паче що були відомості його католицького віровизнання. Зміцнівши на міжнародній арені як правителі самодостатнього, незалежного і потужного державного утворення, київська верхівка бажала такого статусу і духівництву. Відчувалось піднесення етнічної й суспільної самосвідомості, посилення потягу до ідеологічної незалежності від Візантії. Однією з ознак духовної самодостатності є наявність власних святих. Зрозуміло, що однією з головних підстав для канонізації мала бути мученицька смерть. Потрібен був образ убивці — нелюда, здатного винищити всю свою родину. Вибір упав на Святополка, якого вже забуло суспільство і який не мав нащадків, здатних захистити його від намови.

Навряд чи є підстави заперечувати святість князів. Але не залишилось підстав продовжувати проклинати Святополка та звинувачувати його в нескоєних гріхах.

Олександр КРИКНІЦЬКИЙ

Повідомлення відредагував twinl: 25.09.2006 – 22:29

  • 0

#4 wel

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 78 повідомлень

Відправлено 25.09.2006 – 22:57

Перегляд дописуFreelancer (25.09.2006 21:05) писав:

от тільки нащо тему називати ніби в ній вся історія України вміщена? конкретизуйте, щоб було ясно про що йдеться. бо це замах на назву підфоруму, а не теми вже…

"19 вересня передові частини німецької 6-ої армії вступили в Києва. 24 вересня спалахнув заздалегідь замінований Хрещатик!"

...це що - не історія України?
чи КИЇВ - не столиця:
Ви хоч прочитали,про що йде мова? Яке число на календарі?

без знання ІСТОРІЇ - НЕМА МАЙБУТНЬОГО!!!
Не буде ні енономіки,ні політики...
..а буде знов ОЙ_АЙ,як всі пісні раніш починались!
...або - цілими нями колір банкнот обговорювати!!!
"...аби - гроші,та харчі - хароші!"-так?
за такий матеріал - дякувати треба!
За просвітницьку роботу!!!
  • 0

#5 Вік

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1280 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ, Україна-Русь

Відправлено 26.09.2006 – 08:05

Перегляд дописуtwinl (25.09.2006 23:57) писав:

"19 вересня передові частини німецької 6-ої армії вступили в Києва. 24 вересня спалахнув заздалегідь замінований Хрещатик!"

...це що - не історія України?
чи КИЇВ - не столиця:
Ви хоч прочитали,про що йде мова? Яке число на календарі?

без знання ІСТОРІЇ - НЕМА МАЙБУТНЬОГО!!!
Не буде ні енономіки,ні політики...
..а буде знов ОЙ_АЙ,як всі пісні раніш починались!
...або - цілими нями колір банкнот обговорювати!!!
"...аби - гроші,та харчі - хароші!"-так?
за такий матеріал - дякувати треба!
За просвітницьку роботу!!!
Це частина історії, то може варто було б конкретизувати назву теми? Історія України здається ширша ніж період 19 вересня?
нагадую (правила):
4. Зареєстрованим на форумі користувачам ЗАБОРОНЕНО:
4.3. створювати теми з назвами, що не розкривають суті теми;

І прошу в такому тоні зі мною не розмовляти, я висказуюсь щодо назви теми, і зазначте, ні слова не сказав про ставлення до опублікованого матеріялу! До речі, ви не в курсі, хто публікував історичні статті до вашої появи на форумі?
  • 0

#6 wel

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 78 повідомлень

Відправлено 26.09.2006 – 11:34

"...що не розкривають суті теми...!
Якщо в цій статті Грабовського,який ,до речі,працює в українській редакції "Радіо Свобода",-неиає політики,тоді - ВИБАЧТЕ...
а розширену ІСТОРІЮ УКРАЇНИ я вже дав - про князя Святополка!
між іншим можна було б зробити окрему тему по історії...
  • 0

#7 Вік

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1280 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ, Україна-Русь

Відправлено 26.09.2006 – 11:48

Перегляд дописуtwinl (26.09.2006 12:34) писав:

"...що не розкривають суті теми...!
Якщо в цій статті Грабовського,який ,до речі,працює в українській редакції "Радіо Свобода",-неиає політики,тоді - ВИБАЧТЕ...
а розширену ІСТОРІЮ УКРАЇНИ я вже дав - про князя Святополка!
між іншим можна було б зробити окрему тему по історії...
не вибачу :р
між иншим, таку пропозицію я вже вніс не_пам'ятаю_скільки _місяців тому у відповідній темі. всі чекали тільки вашої появи =))
маю питання: якщо я захочу створити тему скажімо про Конотопську битву, то мені вже її сюди писати, як історію України?) чи не доцільніше було б для кожної такої теми власне тему й мати? а не робити з неї форум у форумі, га?!
  • 0

#8 wel

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 78 повідомлень

Відправлено 26.09.2006 – 11:52

thank you very much !
  • 0

#9 Вік

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1280 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ, Україна-Русь

Відправлено 26.09.2006 – 11:56

Перегляд дописуtwinl (26.09.2006 12:52) писав:

thank you very much !
you are welcome, але я бачу ви не перестаєте спокушати долю, порушуючи правила =))

1.2. мовою спілкування на форумі є українська мова (вживання сленґу та діялектизмів в розумних межах не забороняється)
  • 0

#10 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6060 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 07.09.2008 – 17:23

Невідомі сторінки Української історії стають відомими...

серед них бувають і такі книжки.

Ось так історія повністю перевертається.
Отож Версія:

Володимир Великий не тероризував Русь упровадивши християнство візантійського типу. Він продовжив справу свого батька Святослава, поширивши християнство Болгарського типу,

Цитата

... сосуществовали православие, католичество, различные формы арианства (одна из версий христианства, чуждая как православию, так и католичеству) ... согласно традиционной истории арианство исчезло еще в IV веке, но по последним данным различные его варианты было широко распространены в Литве и Белоруссии вплоть до XVII века ... считать, что монополия византийского православия была установлена на Руси сразу со времен князя Владимира большое заблуждение, старательно культивируемое официозным православием уже после Батыева нашествия ... есть много косвенных доказательств, что первоначально, во всяком случае, при Ольге, Русь крестилась по католическому образцу. Много этих доказательств приведено в цитированной ранее книге С. Валянского и Д. Калюжного. Кратко перечислим их:
1. Русский перевод Библии носит явные следы того, что сделан не с византийских, а латинских оригиналов. Так, например, в византийских и греческих оригиналах отсутствует третья книга Ездры. Она есть только в латинской Вульгате и русском православном варианте Библии. Кроме этого очень значимого аргумента упомянутые авторы приводят и много других. Не станем их повторять. Нам, по большому счету, достаточно было бы и одного этого. Впрочем, повторим несколько наиболее весомых доказательств подобного рода.
2. В 1634 году папа Урбан VIII канонизировал Владимира Крестителя. Акт беспрецедентный по отношению к православному святому.
3. В русском языке осталась масса церковных терминов, имеющих не греческий или византийский, а латинский прообраз. Это слова поп, крест, алтарь, церковь и т.д.
4. Счет месяцев на Руси латинский, а не греческий. Октябрь, например, у нас по названию восьмой месяц. Значит, Новый год приходится на первое марта. Как это было у католиков в те далекие времена.
Кстати, весьма темная история с направлением из Германии в 961 году бенедиктинского монаха Альберта в Киев на должность «русского епископа». Православные историки педалируют тот факт, что миссия Альберта не увенчалась успехом. Но их оппоненты педалируют другой аспект интриги. Альберт был приглашен в Киев ... арианские церкви отличались следующими особенностями. Они строились из белого камня и кирпича. И не белились снаружи. Сочетание красного и белого цветов очень эффектно смотрелось в наружной отделке арианских церквей. А для усиления внешних эффектов некоторые элементы церквей снаружи покрывались полосами черно-золотого орнамента ... церкви в резиденции Ивана Грозного в Александровской слободе были построены как раз из красного кирпича и белого камня и окантовывались снаружи на разных уровнях черно-золотыми бордюрами.
Забелена эта красота была уже после Ивана Грозного!!! При Романовых. Как говорят теперь, смущаясь, экскурсоводы «в целях экономии краски для поддержания бордюра» ... даже в самой «Повести временных лет», в той самой летописи, которая многократно редактировалась православными попами, сказано, что символ веры, произнесенный князем Владимиром не православный, а арианский (!!!) «Сын же подобосущен и собезначален Отцу».
Православная доктрина утверждает, что не подобосущен, а единосущен ...

фантастика чи фентезі? Але аж надто багато пояснень традиційної історії виглядають як отмазка, тобто як виправдання, як брехня для збереження брехні.

Руські Князі частенько наймали чужинців, для війни між собою.
Так Святослав наймав Половців для завоювання Болгарії, Так Різні князьки наймали Половців щоб здобути Київ, так Король Данило Галицький просив допомоги хрестоносців у Папи Римського, знову-ж щоб здобути Київ. Згідно офіційної історії Данило здобув Київ без допомоги Хрестоносців.
І вже Богдан Хмельницький наймав Татар для війни з ляхами.

Тож зовсім не фантастичною здається теорія про те, що кочівники-скотарі не могли утворити імперію. І не могли самостійно завоювати пів світу. У них не було металу. Лиш мисливські луки і палиці.
Цілком реально те, що Монголо-Татарське іго організоване Руськими Князями, де кочівники були лиш найманцями, і озброєні були і керовані Руськими князями та Візантійською церквою, що пізніше, за руським звичаєм, назвалася православною, аби прижитися.

Ох уже ця історія...


Отож, чого в книзі не згадується, але можна робити такі висновки:

Мазепа був учителем Петра, найближчим до нього, майже як батько... але виступив проти нього...
Мазепе покладав на Петра великі надії, Петро був реформатор, намагався навернути своїх людей до цивілізації, але Православна церква таки була сильніша.

Офіційна історія каже, що Богдан Хмельницький вибрав Москву через православну церкву.

Альтернатива ж - візантійської церкви майже не було на території Русі в Речі Посполитій. Слово "Православіє" - то назва цілком рідна, і не стосується християнської церкви візантійського типу. Це твердження справедливе і для сучасних православних українських течій! Чи являється Українська автокефальна православна церква, чи Українська православна церква Києвського Патріархату такими ж візантійськими церквами як і РПЦ? Цього я незнаю. Та і яка різниця? Будь яка християнська церква приносить семітьку культуру і бореться проти руської культури. Слова "християнська" і "православна" взагалі незумісні, бо перше - то іноземне слово, а друге слово - рідне!

І цілком можливо, що в Речі Посполитій опір православних священників католицизму - то опір рідновірів християнству! Ось тому і винекнення козатства, і утворення січей рідновірів, так само як і в перші хвилі християнізації.
  • 0

#11 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6060 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 01.10.2008 – 12:04

Читаю різноманітні книжки з альтернативної історії, і все більше доказів того, що і 1000 років тому, так як і сьогодні - українська православна церква зовсім не та, що і РПЦ, або УПЦ МП. Церкви з приблизно однаковою назвою "православні" , але абсолютно різні по структурі своїй, ідеології і діянням...

Але зацікавив мене зараз такий момент - прийшли татари (кочівники-скотарі) і закріпилися на землях Таврії. Та і прийшли вони нібито з певної своєї корінної території... тобто насправді вони не є кочівниками... отож хотів би я бачити карту етнічних татарських земель...

ось ще одна книжичка цікава, та на форум архів закинути не вдається...

бо от кажуть ніби московини - то угрофіни з татарами. але звідки ж там, у непролазних хащах, лісах і болотах взятися кочівникам-скотарям? що то фіни, то зрозуміло, а що татари - то під сумнівом...

Повідомлення відредагував DarkLordVillis: 01.10.2008 – 12:15

  • 0

#12 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 01.10.2008 – 13:35

Не всі угрофіни були татарами. А етнічна їх територія десь між Пітером і Монголією. В РФ (як і Р. імперії) більшого впливу зазнала форма влади ніж гени.
  • 0

#13 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6060 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 03.10.2008 – 16:44

читаю оце книжичку "страна Моксель". є там такі слова, що етнічної самоназви "татари" немає. тобто тоді не було народу, який би звав себе татарським народом.
і слово то ще має трохи іншу форму - "тартар"
Татари жили і досі живуть в Криму, тобто в Таврії. тож ще одна назва - "Тавр"
але ці два слова - давньогрецькі, або еллінські.
Тож назву таку їм могли дати греки-візантійці. Спочатку найняли кочівників для антихрестового походу, озброїли їх залізними саблями і кольчугами, похід не вдався, а військова сила у моголо-татар зявилася...
  • 0

#14 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6060 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 10.07.2009 – 15:57

В яку б ото тему написати, думаю... Окрему тему створювати не хочу, тож пишу в цю.

Я тут почав читати Фоменка, і в мене на основі всього раніше і сьогодні прочитаного з'явилася теорія....
але перд цим:
Є версія, що євреї неправильно, з права на ліво, прочитали грецьке слово "тартар" , і тому Ноїв ковчег приплив до гори Арарат.

Але для мене значно вірогіднішою є версія, що це греки неправильно, зліва на право, прочитали арійське!!! слово "арарат" і так стали називати територію північного сходу Понту Євскінського - теперішні кубань, крим, і т.д.

Крім того, в міфах - тартар - це царство мертвих, царство Аіда. і греки туди частенько ходили, поромщик Харон їх перевозив через річку Стікс, а там їх чекав триголовий пес (тут варто згадати змія горинича).
Є міфи про Єлисейські поля, як частину царства Аіда, при чому Єлисейські поля розташовували в Чорному морі, що ще раз доводить цю версію.

Всі дивились фільм "300" де яскраво ілюстрований міф, про трьохсот спартанців, що стримували перське військо безсмертних. Перелякані греки обізвали ворогів безсмертними, або вже мертвими, по сучасному - зомбі :beer:
Тобто ще за сотні років до н.е. греки називали агресорів зі сходу словом тартар
Пізніше римляни називали агресорів зі сходу словом варвар - надзвичайно схоже! Вірогідно просто римляни неправильно вимовляли грецьке слово... а може це греки неправильно прочитали свої старі письмена, але висновок напрошується сам собою - південно-західні європейці таким словом називали агресорів з північного сходу, маючи на увазі тих самих арійців! літери "Т" або "В" або ще щось плутаються, але основним залишається корінь - "АР".

У Фоменка також є версія, що монголи - це теж грецьке слово... воно і не дивно, досить згадати вірш Шевченка:

Цитата

Німець каже: “Ми моголи”.
“Моголи! Моголи!”
Золотого Та мерлана
Онучата голі.
Німець скаже: “Ви слов’яне”.
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І всі мови
Слов’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дасть бі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, -
Отоді ми заходимось!
При чому, це грецьке слово - це Мега, тобто великий.

Цитата

разворачиваем карту 1754 года ``I-e Carte de
l'Asie''. См. [64] и рис. 8. Через всю огромную территорию
Российской империи, -- вплоть до Тихого Океана, включая Монголию,
Дальний Восток и т. д., -- идет надпись ``Emperie Russienne''. Но
через ту же огромную территорию России идет вторая надпись в ТРИ
РАЗА более крупными буквами:

GRANDE TARTARIE,

то есть ВЕЛИКАЯ ТАТАРИЯ. А если вспомнить, что слово ВЕЛИКАЯ
переводилось иностранцами иногда как МЕГАЛИОН = МОНГОЛИЯ, то и
получаем

Тут не згадано назву "Великоруссія" . Ось так, в результаті, цих перекручувань, державу утворену в пустих степах назвали просто Великою. тобто Монголією. Звісно ж не питаючи думки місцевих пастухів. А це в нашій історії трапляється постійно - так азіатські країни названі європейцями, при чому європейці не питали в місцевого населення, як вони хочуть називатись... Так названа Індія від річки Хінду, так названий Китай, від назви експортованого звідти посуду, так названа Монголія, що утворилася з велетенських пустих степів Азії. Нарешті так названа Руссія!!! бо греки не знали як написати мякий знак - "Русь"
  • 0

#15 kalamar

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3691 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Чорнильщина

Відправлено 10.07.2009 – 17:27

Перегляд дописуХмурий Князь Вітольд (10.07.2009 16:57) писав:

Крім того, в міфах - тартар - це царство мертвих, царство Аіда. і греки туди частенько ходили, поромщик Харон їх перевозив через річку Стікс, а там їх чекав триголовий пес (тут варто згадати змія горинича).
Дуже, дуже цікаво ви все тут написали. Особливо пожадані були б якісь мальовничіші подробиці про Змія Горинича та Цербера. Коли Змій Горинич там бував, з ким і як (бажано в деталях) у нього це трапилось, чи був Цербер законним...
  • 0

#16 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6060 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 11.07.2009 – 08:27

До речі - річка Стікс! по азіатському стилю, прочитавши з права на ліво маємо річку Скітс, або в українському варіанті Скитс. Скити - Скіфи - сколоти... Країна Скитія - по суті Китай. Тільки в нащадках руської мови є слово Китай, і Чіну стали в нас називати Китаєм нещодавно.
Отож Китай, Країна скитів, і відповідно річка по берегах якої жили Скити - це швидше всього - Дунай.

Зваживши на нову хронологію за Фоменком, події грецьких міфів насправді відбувалися все в тому ж ІХ-ХІ столітті за сучасним календарем, саме тоді, коли і руські міфи про змія... А якщо змій Горинич спалював подихом - то варто згадати Візантійських "грецький вогонь". Тож Змій Горинич, чи Цербер - цілком можливо що це якийсь механізм. Ну а вже потім легенди про драконів докотилися і до Англії.
  • 0

#17 kavalera

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1258 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 11.07.2009 – 08:30

Перегляд дописуБілий Дракон (1.10.2008 14:35) писав:

Не всі угрофіни були татарами.
Ета что-нібудь асобєннава :beer:
  • 0

#18 Пластун

    хрєновенький генерал

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1990 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Волинь

Відправлено 20.01.2011 – 00:56

Перегляд дописуtwinl (25.09.2006 22:28) писав:

Святополк — не-Окаянний?
Науковий погляд на загибель княжичів Бориса і Гліба розкриває новi запилені таємниці київського двору

Проглянув.
Поржав.


 i 

п.п. 2.5.1 +10%
 

Повідомлення відредагував bamik: 20.01.2011 – 01:03

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних