Перейти до вмісту

Геноцид українців поляками в 1939 - 1948 р.


Повідомлень в темі: 43

#1 bendera.UA

    Комбінатор....мясо-горілчаного комбінату.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2306 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:вокзал Київ-Пас - Дарниця

Відправлено 25.07.2008 – 13:54

  • 33

Цитата

Зображення

Президент Польщі Лех Качинський несподівано скасував свій візит до України. Візит мав відбутися 10-11 липня – в той час, коли поляки відзначають роковини Волинської трагедії. Тобто – братовбивчого конфлікту між УПА та Армією Крайовою у 1942-43 роках.

Але ще 8 липня на прес-конференції в Івано-Франківську голова обласної організації «Поклик нації» Тарас Бондар, голова польського товариства культури «Пшиязнь» Люція Кубіцкі та заступник голови ОО УНП Ярослав Свалеба заявили про заснування ініціативного комітету «Разом в Європу».

Передумовою створення ініціативного комітету, як сказали його учасники, стало «нагнітання негативних відносин між українською і польською націями окремими політичними силами в Україні і Польщі напередодні слухання у Польському сеймі, 10 липня, ініційованого праворадикальною Польською Селянською партією питання про визнання подій 1943 року на Волині геноцидом проти поляків зі сторони українців».

Як повідомлялось, у разі ратифікації даного питання польські радикали планують порушити його аж на засіданні Європарламенту.

Враховуючи, що цього року Волинській трагедії виповнюється 65 років, ми дійсно мали б очікувати, що тіні вбитих предків почнуть спорадично псувати польсько-українські відносини. На жаль, це відбувається під час нової серії успіхів російської дипломатії, що були окреслені енергетичним Медвєд(єв)ом на саміті «великої вісімки» на Хоккайдо.

Коротше, тяжко виходить полякам та українцям щось спільне будувати. З одного боку – «разом до Європи», з іншого - «буде нам з тобою що згадати».

Звісно, у одній статті не згадаєш, як усе було, починаючи ще з Галицько-Волинського князівства. Але одну сторінку, що передувала Волинській трагедії, згадати варто, бо в ній – коріння тодішнього кровопролиття.

…У 1918 році українці і поляки зіткнулися на руїнах Австро-Угорської імперії. Поляки бачили Східну Галичину та Волинь як частину Польщі. Західно-Українська Народна Республіка сприймалася ними як помилка природи. Харизматичний лідер польського народу Пілсудський знав із ким товаришувати, і підтримане Антантою польське військо перемогло Українську Галицьку Армію.

Після цього поляки навіть встигли опинитися в Києві (причому привів їх туди для боротьби з більшовиками голова української Директорії Петлюра), але були відправлені назад. Прихопивши, втім, контроль над 6 областями Західної України.

Далі почалася політика пацифікації, що в міжвоєнній Польщі поставила автохтонне населення Східної Галичини і Західної Волині в зовсім важке становище. Відповідь на це і сталася у 1942-43 роках.

Але ще до цього, ще в міжвоєнному Львові, було відкрито пантеон «Орлят». Це був меморіал полякам, які загинули в барикадних боях за Львів у 1918 році.

Навіть в Україні не всі сьогодні знають, що бої за Львів були звичайним повстанням українців - і вони його виграли, хоча поляки мали в регіоні все необхідне для власної перемоги.

Зокрема, адміністративну владу, чисельну перевагу та, нарешті, більше зброї та боєприпасів (їх полякам - спочатку таємно, а потім відверто - постачала Франція).

Лише політичні чвари та, особливо, ганебні поразки Наддніпрянської України в боротьбі з більшовиками, допомогли Польщі відновити контроль над територією. Хоча партизанщина там не припинялась: той же Степан Бандера починав як підпільний борець проти польського панування....

Що ж до Пантеону «Орлят» на Личаківському цвинтарі міста, то його було відновлено у 2005 році. Хоча конфлікт навколо нього дещо затьмарив сонце постмайданної українсько-польської дружби. Зокрема, депутати Львівської міської Ради не відразу були готові до жесту доброї волі щодо польських сусідів.

Меморіал у вигляді, задуманому польською стороною, не у всьому влаштовував українців. Зокрема, українська сторона не хотіла, щоб в меморіалі була присутня тематика або символіка незалежності Польщі – адже юридично Українська держава не мала і не має жодного відношення до імперій, котрі свого часу розділили Річ Посполиту.

Проте у 2003 році Кучма та Квасневський, здавалося, поставили усі крапки над «і» у цьому болючому питанні.

Відтак, дивно, що нинішні польські «націоналісти» раптом згадали про претензії до УПА. Адже Польща природно зацікавлена в створенні поясу держав, непідконтрольних впливу Росії. У цій країні і зараз є значний острах перед реанімацією чи то Російської імперії, чи то Радянського Союзу, чи то Варшавського Договору...

Тож навіщо б усе ламати на радість Путіна та ФСБ?

На жаль, ця загроза буде ще довго супроводжувати українсько-польські відносини. Міни з минулого вибухають іноді дуже несподівано.

Та інтереси сьогоднішньої геополітики можуть послабити силу історичних суперечностей та взаємних образ. Спорадичні конфлікти між Києвом і Варшавою неминучі, але слід сподіватись: серйозно впливати на відносини двох країн вони вже не можуть.
джерело

#2 Marcos

    ....

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3363 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 25.07.2008 – 14:19

ну як зажди...в усьому винні москалі))) Афтору статті нізачот
  • 0

#3 Трям

    шопопало

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 683 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:планети КВН

Відправлено 25.07.2008 – 14:32

Перегляд дописуMarcos (25.07.2008 14:19) писав:

ну як зажди...в усьому винні москалі))) Афтору статті нізачот
тему уважно читаємо! Написано чорним по білому:
"Відтак, дивно, що нинішні польські «націоналісти» раптом згадали про претензії до УПА. Адже Польща природно зацікавлена в створенні поясу держав, непідконтрольних впливу Росії. У цій країні і зараз є значний острах перед реанімацією чи то Російської імперії, чи то Радянського Союзу, чи то Варшавського Договору..."

Де там про Росію? Пишеться, що Росії тільки вигідний розбрат між Польшею та Україною.
Он-топ:
не розумію дії поляків. навіщо їм це зараз?
  • 0

#4 Marcos

    ....

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3363 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 25.07.2008 – 14:39

Перегляд дописуМій_Травень (25.07.2008 15:32) писав:

Де там про Росію? Пишеться, що Росії тільки вигідний розбрат між Польшею та Україною.
ти не тему читай уважно, а статтю

Цитата

Враховуючи, що цього року Волинській трагедії виповнюється 65 років, ми дійсно мали б очікувати, що тіні вбитих предків почнуть спорадично псувати польсько-українські відносини. На жаль, це відбувається під час нової серії успіхів російської дипломатії, що були окреслені енергетичним Медвєд(єв)ом на саміті «великої вісімки» на Хоккайдо

Цитата

не розумію дії поляків. навіщо їм це зараз?
Яке до біса примерення , якщо навіть на Теревенях, більшість вважала дії УПА на Волині справедливим, то що в Польщі не може бути реакція на дії УПА, така ж сама як реакція у нас на дії поляків ?
  • 0

#5 Трям

    шопопало

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 683 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:планети КВН

Відправлено 25.07.2008 – 14:42

Перегляд дописуMarcos (25.07.2008 14:39) писав:

ти не тему читай уважно, а статтю
А я про що?
"На жаль, це відбувається під час нової серії успіхів російської дипломатії, що були окреслені енергетичним Медвєд(єв)ом на саміті «великої вісімки» на Хоккайдо"
де в цій фразі хоча б натяк на те, що це шпійон Росії розбрат між Україною і Польшею створює?



Перегляд дописуMarcos (25.07.2008 14:39) писав:

Яке до біса примерення , якщо навіть на Теревенях, більшість вважала дії УПА на Волині справедливим, то що в Польщі не може бути реакція на дії УПА, така ж сама як реакція у нас на дії поляків ?
Правильно, але це все якраз на фоні:"...успіхів російської дипломатії, що були окреслені енергетичним Медвєд(єв)ом на саміті «великої вісімки» на Хоккайдо,"- а тому це не вигідно нам! Розумєм, пане?
  • 0

#6 Немі

    т-зло, т-дурепа, т-невдаха, т-піся, т-ононіміст. я звьозда.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2559 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Олімп

Відправлено 25.07.2008 – 21:21

Добре, скажу, як це виглядає з боку поляків. Тільку одразу прошу, без образ за національністю.

1. Качинського в Польщі не лублять. Він виграв ледь-ледь в другому туру. Коли відбулися передчасні вибори 2007 р. його партія помітно програла, зараз більшість поляків незадоволена з президента, він осмішив сам себе багато разів, нині політикі називають його хамом та алкоголіком (чи це правда - цього не знаю), я сама студентка і бачу по знайомих, скільки студентів (та викладачів!) з Качинських (обох) сміються.

2. Знаю, що визнаєте УПА як героїв. Поважаю це, бо вважаю, що маєте до цього право, так само як поляки мають право визнавати АК як героїв. Але Ви не мусите визнавати АК як героїв і так як і ми не мусимо визнавати УПА. Я як полька не визнаю їх героями. Те, що боролися боролися за незалежність, я розумію, але геноциду (бо це справді був геноцид - 60 тисяч людей не гине будь-якої миті) не розумію і не розумітиму ніколи, незалежно від національності. Знаю, що це були тяжкі часи і в цій частині Європи так насправді нема такого народу, щоб не вбивав. Знаю, що в Україні про геноцид на Волині не говориться.
А навіщо полякам визнати Волинь геноцидом? Відповім таким самим запитанням: навіщо українцям визнати Голодомор геноцидом? Тут ідеться передусім про пам'ять про невинних людей, що померли. Вмирали невинні євреї, поляки, українці і в принципі тепер ідеться лише про визнання.

3. Якщо говорити про Росію, то я помітила величезні різниці. У Польщі існує шестирічна школа початкова, трирічна гімназія, пізніше є або чотирирічний технікум або трирічний ліцей (якщо говорити про середню освіту). Отже 12-13 років навчання до середньої освіти. Я за ці 12 років зустріла лише одну людину, в ліцеї, що вчилася російської і ми мучили цю знайому близько пів року, щоб вона нам щось сказала по-російськи, бо це була для нас екзотика. У моєму рідному місті в жодній школі не було уроків російської, в ліцеї, що був в іншому місті - також. В Україні про таку ситуацію навіть думати не можна. Якщо було б можливо відсунутися від Росії географічно - поляки би це зробили вмить. В Україні досить велика частина почала б кричати, що треба возз'єднатися зі східним братом. Менталітети - як вогонь і вода.

4. Львів - тут своєї думки не маю. Цвинтар як цвинтар, не розумію, навіщо сварка. Треба поховати вмерлих, хто хоче віддавати їм честь - хай це робить, хто не хоче - ніхто нікого не змушує. Вистачило б написати, що відбулася боротьба і два народи боролися за свою незалежність і все.

Повідомлення відредагував Павлина: 25.07.2008 – 21:27

  • 0

#7 bulbashka_aero

    Вівця-перевертень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1577 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Кременчук

Відправлено 25.07.2008 – 23:19

Можливо не варто історичну трагедію перетворювати на політичну? Якщо європарламент визнає все те геноцидом - ми можемо лише погодитися або ні. Сенсу битися в істериці нема - це нічого не змінить. Головне, щоби наші політики діяли в цій ситуації правильно. А от в їх спроможності так діяти дуже сумніваюся. Тоді, звісно, може і Росія виграти - вже вони (себто російскі політики) вміють скористатися з будь-якої ситуації і повернути її на свою користь. Але це не провина поляків чи росіян - це наша проблема. Бо ми маємо неспроможну владу і не знаємо, що з нею робити <_<

Щоправда, не дуже розумію, чого поляки хочуть... Вони знаходилися на нашій території - то чого сподівалися? (звісно, це я так думаю, бо українка :happy1: )
Та й уся історія українсько-польських відносин (як, власне, історія відносин між будь-якими двома державами) - це обопільні зради і обмани. Якщо ми почнемо в цьому копатися - добра від того, мабуть, нікому не буде.

А загалом двадцяте століття можна все повністю визнати геноцидом = ми ж бо так старанно один одного винищували...
  • 0

#8 Sotnik

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1905 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 25.07.2008 – 23:38

Був там геноцид, чи не геноцид, а визнати загибель багатьох тисяч людей і вшанувати їхню пам'ять необхідно. Хоча б для того, щоб подібне ніколи більше не повторювалося в стосунках між братніми державами. І українцям слід визнати ті події на Волині, і полякам слід визнати аналогічні події в "закерзонні". А той факт, що президент Польщі скасував свій візит - це погано. Не слід ховати голову, як страус.
На мою думку слід не тільки зустрічатися президентам, а й проводити побільше таких заходів:

Цитата

Угринів (біля Сoкаля, Львівська обл.) / Долгобичів (Грубешівський повіт, Люблінське воєводство)
Субота, 30 серпня 2008 року
Чи хтось, колись міг хоча би подумати про велике музичне дійство на самому кордоні ?! Це здавалося неможливим ! Але стане реальним 30 серпня.
На східному кордоні ЄС відбудеться концерт - поєднання "Кордон 803"за участю зіркових гуртів з Польщі та України . Дроти будуть демонтовані в місці майбутнього перетину Угринів – Долгобичів, що біля Сокаля.
Концерт на кордоні - виявлення того, що хочемо долучитися до того, щоби будувати мости, а не залізні мури між народами, які творять Європейську спільноту.
Концерт проводиться в рамках V Європейських Днів Добросусідства, які організовують Фундація духовної культури пограниччя та Академія Української Молоді.

Повідомлення відредагував Sotnik: 25.07.2008 – 23:47

  • 0

#9 Немі

    т-зло, т-дурепа, т-невдаха, т-піся, т-ононіміст. я звьозда.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2559 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Олімп

Відправлено 26.07.2008 – 14:22

bulbashka_aero сказав:

Можливо не варто історичну трагедію перетворювати на політичну?

Sotnik сказав:

А той факт, що президент Польщі скасував свій візит - це погано. Не слід ховати голову, як страус.
Тут погоджуся, тому на сам початок написала про Качинського (до речі, там мало бути "люблять", а не "лублять" - моя помилка). Я знаю, що Качинський голова Польщі та як це виглядає за кордоном, але я не дарма підкреслювала, що він не має пошани серед народу і чому. Був навіть такий період, що модно було бути проти нього та ПіС. Отже моя порада: не сприймати його надто серйозно.
  • 0

#10 Slav

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 77 повідомлень

Відправлено 18.08.2009 – 01:15

Ґжеґож Мотика
Польська реакція на дії УПА: масштаб і перебіг каральних акцій


Однією із найважчих тем, що стосуються польсько-українського конфлікту 1939-1948 рр., є питання польських акцій супроти українського цивільного населення. Упродовж багатьох років у польській історіоґрафії панувала думка, що поляки не провадили дій проти цивільних1. Жінки, діти чи беззбройні чоловіки могли загинути від рук поляків хіба випадково, внаслідок нещасливого збігу обставин. Виняток із цього правила становили антиукраїнські акції народного підпілля, про які писали для того, щоби здискредитувати в очах польського суспільства воїнів Національних Збройних Сил чи Національного Військового З’єднання2.

Падіння комунізму відкрило можливість вільно, хоча й не без емоцій, дискутувати на цю тему. Зараз уже ніхто з польських істориків не заперечує, що поляки вдавалися до акцій у відповідь, нерідко безжальних і кривавих. Суперечка точиться лише про оцінку, масштаби і розміри подій цього типу. Тут я маю намір лише окреслити проблему. З огляду на контроверсійність теми, намагатимусь представити якомога більше прикладів.

Не маємо інформації, яка би стосувалася польських акцій супроти українців до 1943 року. Всупереч тому, що можна прочитати в українській літературі, виглядає, що дії ці мали радше випадковий характер. Та з початком антипольських акцій на Волині Української Повстанської Армії ситуація змінилася. Найяскравішим прикладом антиукраїнських дій були пацифікаційні акції, які провадила польська допоміжна поліція, що перебувала на німецькій службі3. Поліційні підрозділи, утворені з поляків, німці стали формувати замість української поліції, яка вдалася до дезертирства. Загалом, попри спротив керівництва підпілля, до тих підрозділів увійшло близько 1500-2000 осіб. Окрім цього, з Генерального Губернаторства перекинуто 202-ий поліційний шуцманшафтбатальйон, який складався з поляків, чисельністю 360 осіб. Цей батальйон діяв в основному на теренах Рівненського та Костопільського повітів. На початку 1944 року його розбила Червона Армія.

Польська поліція, без сумніву, брала участь у численних пацифікаційних акціях в українських селах, здобуваючи собі тим недобру славу серед українців. Про це свідчать багато спогадів із того періоду4. У каральних акціях найчастіше брав участь 202-ий шуцманшафтбатальйон. Один із поліціянтів так описував діяльність загону: “Село Підлужне оточене і спалене, мешканців розстріляно. Злазне спалене дощенту. (...) Нападаємо раптово з лісу і робимо ґрунтовні чистки. (...) У кожному селі насамперед спалюємо млини і церкви, отож невдовзі на засягу кільканадцяти кілометрів уже немає жодного млина, жодної церкви, жодного попа. Так само знищуємо могили і пам’ятники”5.

Хай як би оцінювалися дії польської поліції, немає жодного сумніву у тому, що відповідальність за них лежить насамперед на німцях, яким це формування підпорядковувалось. Нічого не змінює і той факт, що частина поліціянтів вдалася до дезертирства й опинилася у рядах польської партизанки.

Каральні акції провадили також відділи польської комуністичної партизанки. Серед инших вони спалили села Любеньж і Лахвичі. У звітах про акцію у Лахвичах навіть йшлося про “вирізування українського населення”6. А каральні дії польських партизанів-комуністів охопили не лише названі села7.

Каральні дії здійснювали також відділи польської самооборони й Армії Крайової. Втрати яких внаслідок цих дій зазнали українці, Юзеф Туровський оцінює у 2000 убитих8. На жаль, він не пояснює, на якій підставі виведено таке число. Владислав та Ева Семашки визнають цю цифру горішньою межею українських втрат (і це припущення видається слушним), проте, на їх думку, втрати ці не перевищили кількох сотень (що я, у свою чергу, поставив би під сумнів)9. Говорячи про ситуацію 1943-1944 рр., Семашки пишуть про польські каральні акції у спосіб, який я назвав би “забронзовілим”. Ці дії, стверджують вони, радше виняткові, й вдавалися до них хіба з відчаю. Якщо вже й траплялися напади на цивільне населення, то їх одностайно засуджувала більшість польського суспільства. Партизанські загони знищували лише вояків УПА. І навіть коли проводилася реквізиція продуктів харчування, то це лише забирали в українців награбоване. Мені це виглядає психологічно неправдоподібним. Польське населення було піддане страшному теророві. У цій ситуації відплата мала чинитися частіше і жорстокіше.

Під тим оглядом ближчими до правди видаються спогади Вінцента Романовського, учасника тих подій. Читаємо: “Треба також згадати про окремі каральні виступи. (...) За руйнування, грабунок, смерть так само відплачували найближчим селам, на які падала підозра щодо їхньої співучасти у нападах. Такі виправи, хоча могли викликати докори сумління, мали підтримку серед поляків, бо приносили їм певну сатисфакцію за кривди, яких вони зазнали”10. Варто ще ознайомитися з описом каральної акції у селі Тростянка: “Вбито кількох чоловіків, які спробували було вирватися з оточення. Коли знаходили зброю, то з тими, кому вона належала, розправлялися на місці. Пізніше я довідався, що під час цих дій винищили щонайменше одну сім’ю цілком. (...) Згідно з інформацією одного з учасників тієї виправи, тоді було вбито понад тридцять осіб. Инший, якого розпитували через кільканадцять років після цих подій, не зміг подати якогось числа, пояснюючи, що у кожному районі й селі провідники окремих загонів підходили до справи індивідуально”11.

І ще одна цитата, на цей раз зі спогадів вояка 27-ої Волинської піхотної дивізії АК Леона Карловіча: “Коли ми наближалися до українських сіл, нам було суворо заборонено розмовляти по-польськи. Ми вдавали їхній загін. (...) Одного разу, коли ми минули село, у якому мешкали українці (...), до нас підійшов український підліток років п’ятнадцяти і став наполегливо проситися, щоб ми забрали його зі собою. Прагне-бо вступити до Української Повстанської Армії. (...) Поручник “Яструб” (...) з ненавистю зиркнув на хлопця. Коли ми знову зупинилися на широкій галявині посеред густих верболозів, а хлопчина й далі не вгамовувався і просив дати йому зброю, поручник коротко перемовився з иншими офіцерами, після чого кивнув головою “Штахеті” і, здається, “Крукові” (...), які схопили неповнолітнього різуна за комір і штовхнули поперед себе.

– Іди! Дістанеш по заслузі! – крикнув котрийсь із них.

Я побачив, що на обличчі українського хлопчини з’явився жах, і відвернувся. (...) Його завели у гущавину верболозів. Невдовзі мені здалося, що прозвучав якийсь звук, так наче хтось плеснув у долоні. (...) Ті, що його супроводжували, незабаром повернулися (коли ми вже рушили), але вони були без хлопця. Не пішов із нами “різати ляхів”12.

Натомість Семашки, поза всяким сумнівом, мають рацію, коли стверджують, що польський провід, на противагу до провідників УПА, намагався обмежити втрати серед цивільного населення. У наказах чітко підкреслювалося, що каральні дії щодо цивільних неприпустимі, проте цих наказів не завжди дотримувалися. Про це свідчить хоча б донесення представника уряду у Волинському окрузі Казімєжа Банаха, який ув одному зі своїх рапортів, надісланих до Варшави, звинувачував деякі партизанські відділи у сліпому застосуванні терору13.

Инакше виглядала ситуація у Східній Галичині. Польське підпілля там було значно сильніше, ніж на Волині. Від самого початку воно було готове у разі потреби вступити у боротьбу з українцями. У відповідь на дії УПА уже 1943 року розпочато ліквідацію найважливіших представників української громади. Мабуть, найліпше цю проблему висвітлив Ґжеґож Грицюк14. Із рапортів Українського Центрального Комітету, які він підняв, випливає, що 1943 року у Галичині через польські напади загинуло 103 українці. До липня 1944 р. це число зросло до 521. На думку Грицюка, дії польського підпілля були відплатою, однак із прикладів, які він наводить, видно, що відплата ця часто зачіпала невинних людей. Варто тут згадати деякі акції. Отже: “8.ІІІ.1944 р., щоб помститися за напад на село Блищиводи, застрелено кільканадцять українців, які поверталися з торговиці у Жовкві. (...) Уночі з 21 на 22.ІІІ.1944 р. два польські відділи, сформовані з вояків львівського Кедиву, у Сороках, що біля Старого Села, застрелили 17 осіб, а також місцевого/тутешнього греко-католицького пароха разом із родиною. У лісовій сторожці вбито ще 6 осіб, а в “нападі на Гнилу” застрелено 9 осіб. (...) У Лопушній львівський відділ розправився із 48 українцями – фірманами з Поршни і Підтемного, які приїхали за дровами. (...) У самому місті (Львові – Ґ. М.) серед инших був застрелений український адвокат др. Богун. Правдоподібно, вчинив це відділ АК. (...) До цього переліку великих акцій польського підпілля та самооборони, очевидно, належало б додати ще жертви, які з’являлися унаслідок стихійних виступів. Приміром, група, яку організував С. Сухоцький у Конюшках Тулиголовських, вбила 20 українців і спалила 10 обійсть”15. Варто також зазначити, що під час подібних дій гинули й поляки. Наприклад, під час акції у Пасіках Зубрицьких польські партизани знищили 18 українців і 5 поляків, які назвали себе українцями, позаяк думали, що мають справу з УПА16.

На думку Михайла Коваля, АК чинила дії, скеровані проти українців, також під час акції “Буря” у Львові. Згідно з його твердженням, після захоплення міста поляки знищили 728 народних діячів і представників інтеліґенції17. Можливо, окремі розправи над українцями і справді мали місце, проте число жертв, яке подає Коваль, здається перебільшеним. Викликає сумнів, чи реально воно перевищило 100 вбитих. Це питання вимагає подальшого дослідження.

Незалежно від польського підпілля, дії супроти українців чинили також поляки, які служили у Кріпо. Закиди на їх адресу можна знайти у багатьох українських документах із того періоду18. Ця проблема ще не знайшла свого висвітлення, так само як і питання польської співпраці з угорськими військами, які инколи проводили пацифікації в українських селах. Здається, що вони діяли за намовою, а часом навіть у співпраці зі силами польської самооборони19.

Проте найбільша кількість українських жертв припадає на землі теперішньої Польщі. Уже на початку 1943 р. дійшло до розстрілів української інтеліґенції на Замостянщині. Це було пов’язане з виселенням, яке проводили німці, розігруючи при цьому українську карту. Гітлерівці, виселяючи поляків, нерідко на їх обійстях поселяли українців, – яких, зрештою, також перед тим було вигнано з власних домів, – щоб вони становили заслону для німецьких колоністів перед нападами партизанів. Драматичне становище виселених поляків спричиняло безжальні дії польського підпілля до німецьких колоністів та українців. Невдовзі, а саме у травні 1943 р., принцип колективної відповідальности щодо українців було застосовано у селах Стрільці і Моложів. Так само увесь час знищували окремих осіб. До кінця 1943 р. від рук польського підпілля загинуло кількасот осіб.

Особливої гостроти польсько-український конфлікт набрав після прибуття на Люблінщину вихідців з Волині. У той самий час зростав страх перед повторенням на тих теренах волинського сценарію. У березні 1944 року це допровадило до так званої антиукраїнської офензиви, під час якої грубешівські і томашівські відділи АК і Батальйонів Хлопських спалили кілька десятків українських сіл, серед них Сагринь, Ласків, Шиховичі. Під час цієї операції загинуло 1500-2000 цивільних українців. Польські втрати становили один-два убитих і двоє-троє поранених20. Невдовзі на Замостянщину прибуло сильне угруповання із відділів УПА, яке розпочало криваві антипольські акції. Польська партизанка чинила їм рішучий спротив. У результаті на лінії близько 150 км утворився певного роду регулярний фронт, з кількома кілометрами нічийної зони, по обидва боки якої громадилися польські й українські партизанські відділи, які провадили запеклу боротьбу за кожне село. Полонених у цій війні не брали. Сутички зупинило наближення фронту.

Проте особливо ганебним і покритим таємницею фрагментом польської історії є антиукраїнські акції початку 1945 року. Десь від 15 лютого на теренах від Любачева до Сянка щодо українського населення було здійснено багато жорстоких, масових та окремих, убивств. Неводнораз спалювано цілі села, знищувано українців, які поверталися з робіт у Німеччині. Масові вбивства мали місце, зокрема, у Малковичах (104-116 убитих), Піскоровичах (300-400 убитих), Павлокомі (365 убитих), Горайці (155 убитих). Ці акції здійснювали – незалежно один від одного – поаківські відділи, БХ, НВЗ, а також формування, що підлягали Польському Комітетові Народного Визволення (йдеться тут насамперед про 2 батальйон Внутрішніх Військ)21. Не зрозуміло, що викликало ці напади. На них могли вплинути окремі акції, вчинені УПА, намагання відплатити “за Креси”, нарешті, бажання змусити українців виїхати до СССР. За різними даними, тоді загинуло від 2500 до 4000 осіб. Ці акції спричинили активізування на тих теренах відділів УПА і знищення Боровниць і Вйонзовниць. Не підлягає сумніву, що розкручування спіралі насильства загальмувало порозуміння між польським і українським підпіллям, якого було досягнуто у квітні-травні 1945 р.22 Своєрідним епілогом антиукраїнських акцій, у яких проглядалося бажання відомстити за Волинь, було знищення 195 українців у селі Верховина 6 червня 1945 р., яке вчинив НЗС23.

Знищення українського населення, яке відбувалося у пізнішому часі, було пов’язане з акцією виселення, яку провадило Військо Польське. Під час цієї акції також доходило до масових убивств цивільних осіб, наприклад, у Завадці Мороховській і в Терці, однак вони у жодний спосіб не мали зв’язку з антипольською діяльністю УПА24.

Важко встановити загальну кількість українських втрат. Дослідження з цього питання перебувають на початковій стадії. Різні джерела подають різні дані про вбитих, а сумніви найчастіше могло б розвіяти лише проведення ексгумації. Не полегшує справи й те, що українці часто не відрізняють акцій польської поліції, які проводилися разом з німцями, від тих, які здійснювало виключно польське підпілля. Отже, можна говорити лише про попередню оцінку втрат, а не про точне встановлення їх числа. На мою думку, у 1943-1948 рр., себто за весь період збройного польсько-українського конфлікту, від польських рук загинуло 15-20 тис. українців. Більшість із них становило цивільне населення, а також жінки і діти. З того числа 10-12 тис. українців смерть спіткала на теренах теперішньої Польщі. Отже, на Волині та у Східній Галичині загинуло десь 3-8 тис. українців. Варто ще раз підкреслити, що це лише попередні оцінки. Їх належить сприймати як вихідний пункт для подальших досліджень. При цьому не треба дивуватися з великих розбіжностей поданих цифр, бо така сама ситуація і з оцінками польських втрат, зазнаних від рук УПА.

Нерідко у публікаціях можна зіткнутися з релятивізуванням і применшенням втрат, яких зазнали українці, або з визнанням їх жертвами цілком справедливої польської відплати. Проте значної кількости пацифікацій не вдасться пояснити “гарячкою боротьби”. По суті, польські акції неводнораз мали характер не так безпосередньої відплати, як реґіональних попереджувальних ударів або каральних експедицій. І хоча до переважної більшости з них не дійшло б, якби УПА не провела антипольської акції, усе ж їх важко визнати виправданими.

Переклала Наталка Римська

1 Див., напр.: E. Prus, Operacja “Wisła”. Fakty-fikcje-reflesje, Wrocław, 1994, s. 41.

2 A. B. Szcześniak, W. Z. Szota, Droga donikąd. Działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i jej likwidacja w Polsce, Warszawa, 1973, s. 186-188.

3 На цю тему див.: G. Motyka, Polski policjant na Wołyniu, “Karta”, nr. 24, 1998.

4 Напр.: М. Подворняк, Вітер з Волині. Спогади, Вінніпеґ, 1981.

5 Relacja policjanta, oprac. G. Motyka, M. Wierzbicki, “Karta”, nr. 24, 1998.

6 NARB, 3500/2/34, k. 49, Doniesienie agenta “Groznyj”.

7 G. Motyka, Tak było w Bieszczadach. Walki polsko-ukraińskie 1943-1948, Warszawa, 1999, s. 115-118.

8 J. Turowski, Pożoga. Walki 27 Wołyńskiej Dywizji AK, Warszawa, 1990, s. 513.

9 W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939-1945, t. 1-2, Warszawa, 2000.

10 W. Romanowski, Kainowe dni, Warszawa, 1990, s. 147.

11 Ibidem, s. 190.

12 L. Karłowicz, Od Zasmyk do Skrobowa, Opole, 1994, s. 149, 150.

13 Archiwum Adama Bienia. Akta narodowościowe (1942-1944), oprac. J. Brzeski, A. Roliński, Kraków, 2001, s. 243, 244.

14 G. Hryciuk, Straty ludności w Galicji Wschodniej // Polska-Ukraina: trudne pytania, t. 6, Warszawa, 2000.

15 Ibidem, s. 279, 280.

16 AW, Zbiór Wojciecha Bukata, k. 4, Raport z Ziem Wschodnich nr. 45, 1944 r.

17 М. Коваль. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.), К., 1999, с. 110.

18 Див., напр.: О. С. Садовий (М. Прокоп). Куди прямують Поляки? // Літопис УПА, т. 24, Торонто, 1995, с. 298-305.

19 GARF, 9478/1/401, k. 58-66, Raport sytuacyjny od 18 marca do końca lipca 1944 r.

20 G. Motyka, Tak było..., s. 192; Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski. Relacje, wspomnienia, opracowania, dokumenty, oprac. I. Caban, Lublin, 1997.

21 Серед инших: G. Motyka, Tak było…, s. 236-263 (там більше інформації щодо бібліографії предмету); D. Garbacz, “Wołyniak” – legenda prawdziwa, Stalowa Wola, 1997; І. Білас. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953, т. 1-2, К., 1994; L. Jurewicz, Niepotrzebny, Londyn, 1977.

22 G. Motyka, R. Wnuk, “Pany” i “rezuny”. Współpraca AK-WiN i UPA 1945-1947, Warszawa, 1997.

23 Питання пацифікації Верховини найліпше висвітлив R. Wnuk, Wierzchowiny i Huta // “Polska 1944/1945-1989. Studia i materiały”, nr. 4, Warszawa, 1999.

24 G. Motyka, Tak było…, s. 308, 309, 374, 375.

Джерело: http://www.ji.lviv.u...xts/motyka2.htm
  • 0

#11 Богуслав

    мораліст

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 976 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Галичина

Відправлено 18.08.2009 – 10:59

теми з’єднав
  • 0

#12 Slav

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 77 повідомлень

Відправлено 21.07.2010 – 00:18

Геноцид українців поляками: спалені поляками села Холмщини



Григорій Стецюк: МОЯ ТИ УБОГА ХОЛМЩИНО!

У чотирокутнику між Крилевим, Томашевом, Замостям і Грубашевом було знищено поляками якихось п'ятдесят сіл та вимордувано дуже багато українського православного населення.

Коли я вертаюсь спогадом назад, то мені болить серце, очі наливаються слізьми, наче я знов ходжу тими згарищами, тими руїнами, якими ходив тоді і перед очима наче на екрані наново все бачу те, що бачив тоді, обгорілі стовпи із людських хат, попалена худоба і багато, багато людських трупів. Читав я нашу історію і цілий час нас всі б'ють, але так, як у 1943-44 рр., то навіть ніяка татарська навала не сплюндрувала, як це зробив католицький цивілізований польський світ, де кажуть: „Нєх бендзє похвальони Єзус Христус." Одначе українські православні святині руйнували, зривали Св. Ікони, кололи Їх багнетами, нищили іконостаси, як нехристи заходили у Божий Дім, а коли вже до схочу зруйнували, тоді палили. Людям не було місця, щоб можна було десь заховатись. Я згадаю декілька сіл, в яких я сам був і бачив, які були знищені — у березні і квітні 1944 р. Сліпче, Космів, Витків, Телятин, Крилів, Техобіж, Козодове, Міняне, Масловичі, Модреня, Шеховичі, Ласків, Сагрині а може Загрині, Маслів, Прогоріле і Новосілки.



По полях лежала побита худоба і людські трупи, яких не було кому ховати, а вороння клювало й розривало їх тіла. Худоба, яка якось залишилась, подичавіла й бігла по лісі. То було мирне населення Холмщини, яке впало жертвою нелюда, кривавого ватажка Бджуса, який стояв із своєю бандою коло Ласкова і вимордував коло 5000 людей. Одне можна сказати: „Нєх бендзє Єзус Кристус похвальний у Варшаві й Ватикані."

На Холмщині були нарікання на Владику Митрополита Іларіона, що він у проповідях закликав своїх вірних: "Нехай ваша рука не піднесеться проти безборонних" після перших нападів на укр. села. Провідники Комітетів центрального й місцевого Холмського й Грубешівського виразно відмежувалися від усяких актів сваволі, насильства і анархії, перестерігали перед участю у таких актах українську людність. Хто ж дав полякам ту всю можливість сваволі? То була винищувальна політика польського уряду, ведена впродовж 18 років їх існування, він проголосив, що нема українців на Холмщині й Підляшші, а є тільки православні поляки. Тим вони хотіли відрубати від національних потреб — отих православних поляків і тим самим затерти і знищити свідомість національної пов'язаности з Православною Вірою. Тому й став похід проти Православної Віри і її вірних на Холмщині. Той похід увінчався-прославився нечуваним у колі культурних народів світу масовим руйнуванням православних святинь ще від 1938 р., ще тоді насильно зганяли православний люд до католицьких костелів, бо ксьондз на згарищі православної церкви їх покропив водою і сказав, що вони уже католики. Мене теж на одному такому зібранні у 1938 р. ксьондз покропив, що називалось перехрестив, але я утік на Волинь.

Упадок Польщі у 1939 р. викликав спонтанний рух у переслідуваних забрати назад заграблені святині православні, культурно-національні осередки та школи. Чи цей елементарно-природній прояв живого духа українського народу був проявом народу? Чи може була провокативно кинена в маси, щоб зробити підложжя під масову терористично-грабіжницьку проти-українську акцію, жертвами якої впали тисячі громадян різного віку. Поляки свої злочини оправдовують демагогічними вигадками, приписують нашому духовенству протипольську агітацію, а навіть що вони святять в церкві ножі на різню поляків. Так розагітована польська вулиця вірить словам ксьондзів і та віра перетворюється у відплати і як спасенна річ уважають конечним очистити Холмщину і Підляшшя від всіх українців. Щоб вимінити бодай декого, почну із адвоката, який був головою Укр. Допомогового Комітету, священників, дияконів, агрономів, учителів народніх шкіл, солтисів, майже всіх культурно-освітніх та кооперативних працівників, кваліфікованих ремісників та сенатора Івана Пастернака. Тільки той, хто про це знає, той зрозуміє яку втрату, скільки жертв понесло українське суспільство Холмщини. Ми повинні відчути все терпіння нещасних укр. жертв, що впали від меча польських партизанів, які себе називали Армія Крайова.

У селі Новосілки було забито коло 150 осіб, настоятеля о. Гольця страшенно покалічили, пообрізували вуха, відрізали бороду, покололи і з іншими п'ятнадцятьма парафіянами знайдено за селом у гною. Хотілося згадати ще про деякі села, але не в моїй силі, бо пригадуючи все те, робиться зворот голови.

Було нас коло десять осіб, ми йшли з Шихович до Малкова дорогою під лісом. Дійшовши до місця, де колись збиралось сотки людей, одні приходили, щоб помолитись, інші, щоб напитись святої джерельної води, а хлопці, щоб подивитись на дівчат, яких було багато і виглядали гарно як маків цвіт та познайомитись, а всі разом, щоб поклонитись св. Миколаєві, який стояв на сторожі, тримав простягнену руку до лютого вовка рятуючи двоє малих дітей від нього. Ми там застали руїну. Статуя св. Миколая лежала побита коло тих малих дітей, які теж скинені із підмуровки. Одна вода потихенько дзюрчить з того гарного джерела. Побачивши все те, я подумав, що тепер люди куди гірші від того лютого вовка. І так УКА розправилось з православними українцями, очистила від них Холмщину цілковито.

Довго ми затримались біля того колись святого, а сьогодні оскверненого ворогом місця і пустились дальше у свою дорогу до Малкова із дуже тяжким серцем, коли раптом на нас нападає табун худоби здичавілої, яка вийшла з лісу і ми мусіли відбиватись від неї. Коди бачимо, біжить жінка з малим хлопчиком, коли вона побачила нас, що ми йдемо у сторону Малкова, вона упала й не рухається, а хлопчина рухається.

Ми підійшли до них, підвели ту жінку і питаємо: „Що з вами є, тітко?" Жінка мовчить, тільки хлопець починає плакати. По якомусь часі жінка відкрила очі й питає, хто ми є, ми сказали, що ми українці із-за Буга з Волині. Жінка, плачучи просить показати їй дорогу за Буг на Волинь. Жінка виглядає страшно, її погляд напів дикий. Ми знов її питаємо: „Що з вами, скажіть дещо нам?'" Жінка почала розказувати:

"Я втікла із Ласкова, той проклятий Джус напав на наше село, спалив церкву й школу, людей вбивав, кидав у вогонь. Я з моїм хлопцем сиділи три дні в льохові, в схованці, нас там було 13 осіб. Наш відділ самооборони бачив, як Бджус зближався, вірніше окружував наше село, але їх небагато і вони нічого не могли робити. Коли банда зблизилась до села, то почала стріляти запальними кулями і все село почало горіти. Люди почали втікати, а бандити їх стріляли з віддалі, кого зловили, того перед розстрілом мучили, кололи багнетами, ножами й кричали: „Біць вшисткіх до ногі, наветь дзєці, жеби не било жадного українца на нашій зємі". Коли село згоріло, бандити почали шукати людей по сховищах. Знайшли вони наше сховище і кричать по-українськи: „Вилазь, Михалку, поляки вже пішли і більш не будуть мордувати!" Одначе ніхто не вилазив. Тоді вони почали відкидати землю і наші жінки побачили, що вже не має виходу і думали, що нас спасуть, коли вийдуть із дітьми, але бандити сказали їм полягати, постягали із них одяг, взуття, а тоді питають чи там хто ще є, але жінки сказали, що більше нема нікого. Почула я голос бандита, що казав давай ножа і після того жінки почали кричати, а за хвилину ми почули у сховищі постріли — це вони постріляли наших жінок, а потім напхали соломи до нашого сховища і запалили, почало все горіти, почав горіти на нас одяг. Я встигла одяг скинути і вискочити із схованки і почала втікати із цим малим хлопцем. Вони стріляли за нами, поки ми не вскочили до лісу. У тій польській банді Джуса були місцеві поляки, бо я деяких пізнала. Два дні грабували поляки наше майно на згарищах, а навіть гострими штиками вишукували у землі й викопували та забирали. Таких випадків на Холмщині було багато і в кожному селі гинули сотки ні в чому невинних людей. То чому я так сильно налякалась, як побачила вас, бо я не знала, хто будете. Оце втікаєм і самі не знаєм куди", перелякано і дуже-дуже сумно закінчила оповідання нам ця нещасна жінка, яка репрезентує решту мешканців Холмщини. „3а чоловіка й двох синів я зовсім нічого не знаю", — з болем вимовила жінка.

До Бджуса долучився із своєю партизанкою офіцер польської армії під псевдом Муха, він командує групою партизанів, для яких дістав зброю від Ковпака і озброївся по вуха, ще коли він гуляв по Волині. Він перебиратись хоче до Білогородських лісів, хоч правда зараз ніхто не знає де він стоїть, але він скоро вилізе на поверхню. Муха спалив багато сіл довкола Білина, в Устилузькому р-ні, та побив багато людей.

http://history-ukrai....com/15208.html

http://history-ukrai...ivejournal.com/
  • 0

#13 Slav

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 77 повідомлень

Відправлено 04.10.2010 – 23:17

Геноцид українців поляками: Спалені поляками села Холмщини

!

Польський атак почався 9 березня на світанку. Нараховуюча біля 1200 людей група під командуванням поручника З. Яхимка „Віктора” (АК) після короткого бою зайняла Сагринь, якого боронило 20 членів самооборони та постерунок поліції (12 осіб). В цьому самому часі знищено частину села Турковичі. Після захоплення Сагриня і Туркович група направилася до Вербкович, нищивши по дорозі Маличі, Теребінь, Стрижовець і Метелин. Тамтешні групи Української Національної Самооборони відійшли до Вербкович. Тут однак день раніше розміщений був відділ німецької жандармерії та Остлеґіон, внаслідок чого польська чисельна перевага була зрівноважена. Польський відділ, який підійшов під село, був затриманий боєм та відійшов, резигнуючи також з планованого раніше атаку на Гостинне. В дорозі назад поляки напали ще раз Турковичі і Вороновичі. Під час атаку на Сагринь вбитих було 500-800 осіб, адже крім місцевих селян, було тут досить багато втікачів з інших сіл.
Через кільканадцять хвилин, безпристрасний опис науковця наповнює реальним болем розповідь очевидця подій Юрія Лукащука, яку читає один з акторів реквієм: ...поляки підтягнули нові сили з Білгорайських лісів і 10 березня 1944 року в силі 600 людей напали на волость Сагринь, де було лише 20 людей самооборони і 12 умундурованих поліцаїв. Поляки оточили село Сагринь і вимордували 812 осіб цивільного населення: жінок, дітей і старших віком людей, бо молодь вийшла із села разом із чотою. Вони витягали людей з пивниць і криївок, малих дітей стріляли на руках через материнські груди, у пивницях і криївках убивали гранатами, пізніше кидали солому і спалювали трупи. Вбивали немічних по хатах, а поранених палили живцем, підпалюючи хати. На закінчення АК показала свою нову методу боротьби: на стінах дерев’яної церкви бандити розіп’яли двох хлопчаків – Івана Семенюка і Дмитра Бойчука. Село спалили до останньої хати, а також церкву з розіп’ятими дітьми. Небагатьом щасливцям удалося вийти цілими з того пекла, але ті, що вийшли, наочно бачили й оповідали про такий нечуваний кривавий терор АК, жахіття якого годі передати на сторінках цього спогаду.
І так протягом двох годин зі слів свідків, істориків, документів і фотографій виринає образ найбільш трагічної весни в тисячолітній історії Холмщини, коли в лічені тижні загинуло кілька тисяч українців і зникло з лиця землі кількадесят українських сіл. Посилює відчуття трагедії свідомість, що вбивали польські сусіди, які роками жили поруч; що окупаційна влада, яка мала б захищати безборонне населення, яке раніше сама обеззброїла, з цинічною байдужістю приглядалася кривавій вакханалії; що з-під Рівного і Бродів уже чувся гуркіт фронту, який породжував серед населення сподівання, що воєнному лихоліттю вже скоро кінець...
І в той сам час з лиця землі одне за одним зникали села Грубешівщини, того найбільш суцільно заселеного українцями повіту Люблинщини: Берестя, Малків, Молодятичі, Крилів, Ощів, Сагринь... – від Гучви до Бугу поставала чорна смуга...

ПОВНА ВЕРСІЯ:

http://nadbuhom.free...l/art_1853.html

http://history-ukrai....com/19066.html
Геноцид українців поляками:"Волинська різня":

http://history-ukrai...ivejournal.com/
  • 0

#14 Olex

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 905 повідомлень

Відправлено 04.10.2010 – 23:48

Українці та поляки спільно проводили панахиду по загиблих у ті сумні часи для обох наших народів та вибачилися один перед одним(навідміну від росіян).
Сьогодні є незалежна Україна, є незалежна Польща, у нас спільний кордон, багато спільного у мовах та культурі, нам разом зустрічати решту Європи на Євро-2012.
Нам потрібно жити у мирі та взаємоповазі. Ми дві найбільш "білі" країни Європи. Я б хотів щоб такі було.
  • 0

#15 Пластун

    хрєновенький генерал

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1990 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Волинь

Відправлено 02.06.2011 – 14:46

В бій вступає важка артилерія
Вєндєєв

http://www.istpravda...011/06/1/41361/
  • 0

#16 Slav

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 77 повідомлень

Відправлено 20.06.2013 – 00:45

Геноцид українців поляками у фотографіях


АКівці під час знищення села Сагринь :
поляк посміхається над трупом українським селянина, який був убитий в полі поблизу с.Сагринь , березень 1944 р.

Зображення



АКівці на фоні палаючого села Сагринь.
Зображення
ЗображенняЗображення


Тіла українців, помордованих загоном Народових сил збройних . с. Верховина, Красноставський повіт, 6 червня 1945 р. Вбито до 200 українців.
Зображення


Поляк на фоні вбитих у с. Верховини українців.
Зображення


Село Верховина. Вбиті українці.
Зображення
Село Верховина. Вбиті українці.
Зображення

Село Верховина. Вбиті українці.
Зображення
Село Верховина. Вбиті українці.
Зображення
Зображення


Зображення
Зображення
Зображення
Зображення

http://forum.milua.o...7cdba60&start=0
http://forum.milua.o...=12813&start=15

Поляки планують вчерговий раз на сеймі (парламенті) прийняти рішення з засудженням та звинуваченням ОУН-УПА в геноциді поляків. При цьому злочинні дії АК та інших збройних польских формувань проти українців ними замовчуються або виправдовуються як "відплатні акції".

Поляки вимагають вибачення і свої польскі напади на українські села разом з паленням сіл та мордуванням українського населення називають "відплатними акціями". То що, поляки вважають, що вони недовідплатили, не повністю відплатили українцям раз вони ще тепер вимагають і вибачення? Логічно, вимагати вибачення можна тільки в тому випадку, коли б поляки не палили українські села та не вбивали українців.

Поляки чомусь забувають про деякі неув'язки пов'язані з так званими "відплатними акціями". Ще можна зрозуміти, що поляки, які постраждали від українських нападів, відплачували українцям, причетним до тих нападів на поляків. Але ніяк не можна зрозуміти, яке відношення мали українці Холмщини, Закерзоння та інших українських земель до "Волинської різанини", яким поляки, як вони висловлюються, "відплачували" . Польські історики вже дійшли до маразму, називаючи, наприклад, знищення поляками Сагрині та навколишніх сіл превентивно-відплатними акціями ( http://zgroup.com.ua...?articleid=3000 ) , тобто, треба розуміти, поляки відплачували авансом наперед, очікуючи нападів УПА на польські села на тих теренах, де УПА практично не діяла і не могла навіть організувати хоч якийсь найменший захист українських сіл перед польськими нападами. Так само поляки не можуть пояснити, за що відплачувала на Волині пригнана з Польщі польська допоміжна поліція. З польської аргументації виглядає, наче ті поляки, які служили в присланій з Генерал Губернаторства допоміжній поліції, могли якимось чином постраждати від нападів на волинські польські села.

Що стосується дитячої аргументації " хто почав ", то можна розглядати напади на початку війни блукаючих частин розбитого польського війська та КОПу на українські села в 1939 р.:

↑ Revolution from Abroad: The Soviet Conquest of Poland's Western Ukraine and Western Belorussia by Jan T. Gross. pages 18-21
↑ ОБПАЛЕНА ВОГНЕМ СВОБОДА http://turka.at.ua/news/2009-09-18-19
↑ І. Кедрин-Рудницький Причини упадку Польщі. ст. 282-285. Фотографія українських жертв погрому у вересні 1939 р. між ст. 272 та 273 цієї книги. http://diasporiana.o....padku-polshhi/

"– Польська сторона наголошує: кількість жертв з двох сторін непорівняльна. Згідно з дослідженнями, якими оперують польські історики, йдеться про понад сто тисяч убитих з боку Польщі та кілька тисяч загиб–лих українців.

– Якщо порівнювати цифри, то виявиться багато цікавих речей. Говорять про 60, 100, а інколи навіть 200 тисяч поляків, що загинули від рук українців. Але поляки уклали іменні списки – там понад 36 тисяч жертв. Водночас польська сторона заявляє, що поляки вбили лише 2–3 тисячі українців. Згідно з українськими підрахунками, серед волинських українців було не менше восьми, або й навіть 13 тисяч загиб–лих ( тільки на Волині - Slav ). Між цифрами 13 і 36 тисяч зовсім інша різниця, ніж між двома і двома сотнями тисяч. Крім цього, поляки часто намагаються вибілювати злочини, котрі вчинила їхня сторона. Єва Семашко, яка тривалий час вивчає волинські події, запропонувала вживати дивовижний термін: «превентивні акції відплати». Це коли поляки напали на українців першими, повбивали їх, але трактувати це треба як самооборону! Хіба не нонсенс? "

http://www.wz.lviv.ua/interview/123071

Приклад того, як поляки "превентивно відплачували" :

"70 рокiв тому польські націоналісти розстрiляли 104 мешканців села Красний Сад, що на Волинi

Вiд села сьогоднi залишилося лише три хати i криниця. Саме бiля неї i стояла та клуня, де далекого 1943 року знищили 103 селян. 104-м став житель iз сусiднього села, який того трагiчного дня прийшов у Красний Сад..."

http://expres.ua/dig....v-sela-krasnyy


Для всіх, кого цікавить, інформація щодо кількості вбитих поляків на Волині від "істориків" Семашків з їхньої книги "Людобойство":
http://www.bj.uj.edu...arys_straty.htm

Пораховано ними 36 543 - 36 750 вбитих поляків, але вони вважають реальне число вбитих більшим, 50 000-60 000 осіб.

Liczba osób, które zginęły w określonym, choćby w przybliżeniu, czasie i miejscu (np. na terenie powiatu), i gdzie liczba zamordowanych dla wykazanych w pracy zdarzeń jest podana, wynosi co najmniej 36 543-36 750 Polaków (Tab. 5).
Rzeczywista liczba zamordowanych jest wyższa i według naszego szacunku wynosi 50 000-60 000 osób.

Тобто, зв'язок між тими цифрами такий:

36 543-36 750 + ? = 50 000-60 000

Ще раніше Владислав Семашко разом з істориком Ю. Туровським у книзі "Злочини українських націоналістів щодо ліквідації польської людності на Волині 1939-1945". подавали ще більшу цифру 60-70 тысяч вбитих. Тепер вона помітно змаліла...

Nаші краєзнавці та історики спростовують "історичне відкриття" польських "істориків" : Семашки включили у кількість польських жертв ( 36 543-36 750 ) вбитих польськими бойовиками та польською поліцією українців Волині.
  • 0

#17 Pavlo_Taiko

    міністр по боротьбі з етикою та мораллю

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2145 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 24.06.2013 – 22:59

Перегляд дописуshіver2005 (20.06.2013 – 10:56) писав:

Адже Росія ворог про якого мріє кожна країна - дурний
дурний-дурний а москалик у нас при владі вже

Перегляд дописуshіver2005 (20.06.2013 – 10:56) писав:

Хоча там абсолютно ворожа культура до нас та абсолютно ворожі люди.
Сьогодні прилетів з Польщі. Розгулював зі значком у вигляді українського прапорця. Всі були напрочуд привітні.

В Москві я навіть не ризикнув би такого зробити.
  • 0

#18 Mr.Ripley

    (͡° ͜ʖ ͡°)(͡° ͜ʖ ͡°)(͡° ͜ʖ ͡°)(͡° ͜ʖ ͡°)(͡° ͜ʖ ͡°)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4663 повідомлень
  • Стать:Не скажу

Відправлено 24.06.2013 – 23:16

Перегляд дописуSlav (20.06.2013 – 00:45) писав:


Тобто, зв'язок між тими цифрами такий:

36 543-36 750 + ? = 50 000-60 000




ти порахуй краще зв"язок з Росією
  • 0

#19 Mr.Ripley

    (͡° ͜ʖ ͡°)(͡° ͜ʖ ͡°)(͡° ͜ʖ ͡°)(͡° ͜ʖ ͡°)(͡° ͜ʖ ͡°)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4663 повідомлень
  • Стать:Не скажу

Відправлено 25.06.2013 – 18:01

Перегляд дописуshіver2005 (25.06.2013 – 17:05) писав:

Польща окупувала Україну, коли Росії ще не існувало, фігово в тебе з математикою.

А я і не казав, хто раніше.
Порахуй в підсумку.
  • 0

#20 Pavlo_Taiko

    міністр по боротьбі з етикою та мораллю

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2145 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 25.06.2013 – 20:45

Перегляд дописуshіver2005 (25.06.2013 – 17:05) писав:

Він бульбашо-лях.
Те що виглядає як москаль, рухається як москаль та бреше як москаль - і є москаль.

Перегляд дописуshіver2005 (25.06.2013 – 17:05) писав:

Напрочуд "привітні" будуть коли нагадаєш їм про Закерзоння.
Навіть не знаю що це, більшість поляків думаю - також.

А от москалям нічого пригадувати не треба.

Вони єбануті і так.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних