Перейти до вмісту

Іноземні власні назви українською


Повідомлень в темі: 99

#1 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.04.2007 – 11:38

  • 96
З укр телеканалів лише СТБ і можливо ще 1 чи 2 канали вживають правильно власні назви, кажучи наприклад Владімір Путін. 1+1 провадить дуже дивну політику, називаючи Путіна Володимиром, а вже , наприклад, словака Мечіяра, Владіміром, поляка Цімошевіча - Влодзімєжем. Чому так.
Москалі теж. Український Андрій Баль для них Андрєй, а польський Анжей Вайда залишається й російською Анжєєм. Дивно. Неоколоніалізмом смердить.

#2 Bogun

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 20 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.04.2007 – 13:12

Як не дивно російською звучить Міколай Копернік - Николай Коперник. А чому у мене виникає питання, в наших паспортах імена перекладають два рази і навіть міста і села. Чому вже в англійській мові Львів буде Львовом, а в наших паспортах - Львов.
  • 0

#3 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 24.04.2007 – 13:25

Це все безграмотність. Лікується часом.
Дякую, що вже Kyiv, а не Kiev.
  • 0

#4 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.04.2007 – 16:05

Цитата

Імена - передаються їх українськими еквівалентами.
Приклади: Алекса́ндр Серге́евич Пу́шкин — Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін, Михаи́л Шо́лохов — Михайло́ Шо́лохов....
Щодо перекладу іноземних прізвищ, то для слов'янських прізвищ є окремі правила. Так російське -ский; польське, чеське -ski тощо перекладаються як -ський. Російське е передається:

є, якщо відповідає українському і (після приголосних) (Бєлов, Свєтлов);
о, якщо російською читається ё (Хрущов)
е в інших випадках (Ленін, Брежнєв) тощо.

Ви мабуть молода доволі особа, а пишете як вчителька сталінських часів, що приїхала просвіщати туземців. Те що Ви пишите - то академік Русанівський ряно захищав як ознака великої та нерзривної дружби українського та російського народів, як молодшого та старшого брата.
Не сподівався на Теревенях такого...

http://www.tereveni.org.ua/forum/index.php...mp;#entry109764
то цитата звідси
  • 1

#5 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.04.2007 – 17:00

 Ластівочка (24.04.2007 16:50) писав:

З приводу мого віку,.....
з приводу мови - підняте вами питання - елементарні знання шкільної програми. Нового правопису з різними хвілософськими особистими мудраціями теж не затверджено (і маю надію - не буде)
то совєцка шкільна програма, яка орієнтувалася на формування єдиної спільноти за назвою совєцкий народ. Чому ми маємо казати Володимир, а не Владімір на росіянина, але Влодзімєж, а не Володимир на поляка? Шляк трафляє від таких мудрагельок - більше як від москалів. Там хоч все ясно, а тут рядиться під українку, а сама чорт зна що... Вибачте на слові! :lol:

Emika: +10%(за пунктом правил 4.7.3).

U.P.D. попередження знято

  • 1

#6 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.04.2007 – 17:31

 Ластівочка (24.04.2007 17:12) писав:

О, от ви і розкрились як "щирий" українець :lol: . Обзивати один одного від душі, особливо коли нема аргументацій, то наше....лише нам притаманне...але менше з тим...
З приводу совєцької школи, то так вчилась вся країна, і нічого...маємо доста вчених людей, і маємо ким гордитись. З приводу"рядитись під українку" - мушу вас розчарувати - з діда-прадіда.. Ну і приналежність до нації не вимірюється "знанням" лише орфографії. Тут інше потрібно! Головне ЛЮДИНОЮ бути скрізь і завжди, не для показухи чи шароварництва, а для себе перш за все
та це Ви засвітилися як могли. Совєцкі українки то і не дуже то українки - не у діді-прадіді справа. Ви своєї орфографією так і претесі під москаля. Москаль тому і розробив ту орфографію. І вік Ваш до речі я приблизно правильно назвав. Молоді люди такої вірнопідданицької дурні не писатимуть

зразу на Вікіпедія треба і було послатися. Недолугу Вікіпедію.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%...%BA%D0%BE%D1%97

Американізоване слов'янське закінчення -скі варто передавати саме так, а не -ські чи -ський: Віленскі, Вілдавскі, Осовскі.
http://pereklad.kiev.../argumperedach/
  • 1

#7 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.04.2007 – 18:01

Владімір Путін скритикував ‘небезпечні’ США
пише навіть БІБІСІ, а наша проффесорка тіпа Ластівочка написала б Володимир. А якже ж інакше, ми такі близькі нації. З одного кореня, нам не можна відрізнятися.
Правильно зрозуміте мою злість. То так як у відомому анекдоті - ти знаєш як москалі кажуть на пиво. ПІВА.
Позабивав би сволот. :lol:
Таке і в мене відчуття, коли москалі на нашого Андрія Баля кажуть Андрєй. А наші люди на їхнього Владіміра - Володимир. :D

Ви, до речі, симптоматично адресу свою написали. Любая. Оце то і воно. Забрав би із задоволенням раніше відданого плюса. Замаскуватися ось так!!!!!!!!!!!

 Weber (24.04.2007 17:00) писав:

то совєцка шкільна програма, яка орієнтувалася на формування єдиної спільноти за назвою совєцкий народ. Чому ми маємо казати Володимир, а не Владімір на росіянина, але Влодзімєж, а не Володимир на поляка? Шляк трафляє від таких мудрагельок - більше як від москалів. Там хоч все ясно, а тут рядиться під українку, а сама чорт зна що... Вибачте на слові! :D
Культурний колоніалізм триває?

Цитата

«День» продовжує дискусію про проблему «перекладу» імен та прізвищ, яка розпочалася зі статті Владіміра (Володимира) Лєсного «Як чуємо, так і пишемо?» (див. № 213). Сьогодні ми пропонуємо до вашої уваги ще два погляди на цю проблему.

На запитання, винесене у заголовок статті Владіміра (Володимира) Лєсного (№ 213 «Дня»), у якій викладено аргументи проти «перекладу» імен і прізвищ, можна відповісти: «Так! Як чуємо, так і пишемо».

Пригадую чудовий радянський кінофільм «Максимка» з відомим актором Борисом Андреєвим у одній із головних ролей. Там російський військовий вітрильник (а події відбувалися у позаминулому сторіччі, ще існувала торгівля людьми з «чорного» континенту) в океані натрапив на місце катастрофи якогось судна, що перевозило рабів, і російські моряки врятували підлітка-негра. Тоді свідоцтва про народження цей хлопчина при собі не мав і російської мови не розумів. Думали-гадали, як його назвати, і матрос (актор Борис Андреєв) промовив: «Будешь Максимкой!».

Проте, коли вже йдеться про людей ХХI сторіччя, з відомими іменами і прізвищами, то традиції, легенди і міфи культурного колоніалізму необхідно відкинути, бо вони тягнуть у минуле, перешкоджають нашому поступу і загальному розвитку нації. Як зазначив Мирослав Попович, «...саме принцип захисту людської гідності має бути непорушною основою демократичного правопорядку». (Див. Вісник НАН України. – 2005. – №8. – С.17).

Проблема перекладу імен та прізвищ є вельми актуальною з багатьох точок зору. Існуюче тут безладдя є наслідком гуманітарного поневолення, і питання необхідно ставити ширше, зокрема, має йтися про необхідність транскрипції іноземних власних назв (імен і прізвищ у тому числі). У всіх країнах дотримуються того правила, що власні назви не перекладаються. У випадку імен перекладаються лише клички (прізвиська). Так, наприклад, в назвах Іван Грозний, Ричард Левине серце перекладу на інші мови підлягають лише слова Грозний, Левине серце. Про важливість дотримання цього правила свідчить і той факт, що в радянські часи, коли в російській газеті «Правда» публікувалися твори українських поетів М.Бажана, С.Олійника та інших, їх імена і прізвища не перекладались (писали російською мовою «Мыкола Бажан», «Степан Олийнык»), щоб не бути посміховиськом серед цивілізованого світу.

І ось ніби спеціально (як тепер кажуть «ексклюзив») для дискусії газети «День» видавництво Кембриджського університету (Велика Британія) дає нам ще один приклад того, як необхідно поважати людей щодо перекладу їхніх власних імен. Нещодавно у цьому видавництві вийшли в світ праці міжнародної конференції та американо-української математичної школи «Динамічні системи та ергодична теорія». Погляньмо ж, як обачливо видавництво подає імена відповідальних редакторів цього збірника наукових праць: Topics in dynamics and ergodic theory/ Eds. Sergey Bezuglyi and Sergiy Kolyada. — Cambridge: Cambridge University Press, 2003. — 262 pp. — (London Mathematical Society Note Series, 310). Це видання демонструється на виставці нових надходжень в Інституті математики НАН України (перший відповідальний редактор – росіянин, другий — українець).

Гортаю атлас Reiseatlas Deutschland+Europa 2000—2001 вийшли в світ видавництва Равенштайн (ФРН), що вийшов у 2000 році; на стор. 214 є назви українських міст, серед них: Kyiv, Rivne, L’viv, Ternopil’, Fastiv, Vasyl’kiv... Як казав наш великий Тарас Шевченко: «...і чужому навчайтесь».

Ми успадкували ситуацію, яка є складною навіть у цьому ніби простому питанні. Неясна й розмита культурна ідентичність є загрозою для майбутнього нації. Культурний колоніалізм сформував безладдя у правописі, формі звертання (її практично немає). А результатами «помаранчевих» подій є певні зрушення в демократії, свободі, їх необхідно закріпити відповідною перебудовою, проведенням реформ на усіх ділянках гуманітарного розвитку. Там, де треба, ввести нові стандарти, бо вони є мірилом нашої гуманітарної конкурентоспроможності у світі.

№228, п'ятниця, 9 грудня 2005
http://www.day.kiev.ua/154110/
пропоную так звану Ластівочку за провокативні дописи належно покарати!!!



в радянські часи, коли в російській газеті «Правда» публікувалися твори українських поетів М.Бажана, С.Олійника та інших, їх імена і прізвища не перекладались (писали російською мовою «Мыкола Бажан», «Степан Олийнык»), щоб не бути посміховиськом серед цивілізованого світу.
  • 1

#8 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.04.2007 – 19:29

«Деколонізація» душі

Цитата

Однією з найбільш активних і цікавих дискусій, що розгорнулася на сторінках нашої газети в листопаді-грудні минулого року (див. №№223, 228), стало обговорення того, наскільки актуальною сьогодні є проблема «перекладу» імен і прізвищ. І почалася ця дискусія з публікації Владіміра (Володимира) Лєсного із Сімферополя «Як чуємо, так і пишемо?» (№ 213). Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі ще один лист цього ж автора, у якому він розглядає ту ж проблему в дещо іншому ракурсі.

У своєму листі до газети «День» я, звичайно, не міг «перестрибнути» рамки короткого «жанру», але сподівався, що читачі доповнять мене. Так і трапилося. Та на деяких аспектах проблеми перекладу імен (а якщо брати ширше — то і географічних назв), цілком погоджуючись із іншими дописувачами, хотілося б зробити особливий наголос. Цими аспектами є: по-перше — виховання та збереження особистої, громадянської та національної гідності, а по-друге — юридична доцільність.

Казахстан, де доля призначила мені народитися та жити довгий час, був місцем заслання для багатьох народів комуністичної імперії. Серед моїх добрих приятелів та друзів були люди дуже багатьох національностей, спілкування з якими багато чому навчило. У кожної людини і у кожного народу є певні морально-психологічні правила поведінки — своєрідний кодекс честі. Існують межі того, що людина дозволяє по відношенню до себе, а також і по відношенню до свого народу. Констатую неприємний факт: у дуже багатьох етнічних українців ці межі майже «безмежні», і ми як етнос поступаємося в цьому відношенні, мабуть, більшості інших народів, перевершуючи лише ті маленькі етноси, що вже практично знаходяться на межі зникнення (дуже хотілося б помилитися). Приниження своєї особистості, знущання з себе українці зносять навіть у таких ситуаціях, коли інші люди вже неодмінно починають захищатися, навіть ризикуючи благополуччям чи життям. Пояснюється таке терпіння звичкою підкорятися сильному, байдужістю до законів честі та просто страхом. Те ж саме стосується і національної гідності. Декілька українців можуть спокійно мовчати, коли один чужинець паплюжить на весь голос і їх, і весь український народ, і, що ще страшніше, — деякі з них з готовністю допомагають йому. В Криму нерідко можна почути зневажливі висловлювання (а часом і брудні лайки) на адресу українців, української культури і незалежної України — особливо влітку, коли сюди приїздять відпочиваючі з Росії. Намагаючись завжди давати відсіч таким людям, дуже часто буваю свідком того, що їм піддакують наші земляки із різних регіонів (етнічні українці), які часто-густо розмовляють із сильним українським акцентом, або взагалі не можуть розмовляти більш-менш пристойною російською мовою.

Втрата людської гідності (у тому числі і національної гідності) дуже багатьма — то велика біда українського народу, яка може привести до катастрофи — остаточної втрати незалежності.

Багато наших людей — то діти холопів та рабів у багатьох поколіннях, у яких кожна клітинка тіла волає: «Мовчи! Якщо хочеш, щоб тобі було добре, мовчи! Мовчи та терпи все!» А для компенсації негативних емоцій у таких випадках часто використовувалося і продовжує використовуватися блазенство та глузування з самих себе.

Щоб хоч трохи компенсувати відсутність сміливості та небайдужості у багатьох громадян потрібна довготривала та копітка праця. Однак ця праця не ведеться навіть тими, хто повинен це робити за професійним обов’язком — політичними керівниками нації (хоча б своєю поведінкою). Вони, на жаль, роблять протилежне. Коли на НТВ показали, як один із наших «достойників» (під час відвідин Москви, коли вона шантажувала Україну, порушивши вже укладені договори щодо продажу газу), сказав обурено, що Україна (!) не має права шантажувати Росію у цьому питанні, горіло обличчя від сорому.

Не займається вихованням вільної людини із усіма компонентами людської гідності і школа, бо вчителі доведені до жалюгідного стану і в матеріальному, і в психологічному плані.

Проблема перекладу імен та прізвищ здебільшого полягає саме в цій площині. Ніхто, навіть держава, не має права міняти ім’я вільної людини проти її бажання.

Це є аксіомою для всіх сучасних, дійсно демократичних суспільств. Громадянин має, так би мовити, право власності на своє ім’я та прізвище, і нікому іншому не дозволяється це право порушувати. Вільна людина із людською гідністю поважає своє ім’я та прізвище, бо вони дісталися їй у спадок від батьків і інших предків, які були гідними людьми.

Окрім психологічно-правового боку проблеми перекладу імен, все більш важливим стає суто юридичний бік. Громадяни України входять у все більш ускладнені майнові стосунки. Зміна лише однієї літери в імені або прізвищі власника може дати комусь змогу оскаржити чужу спадщину або інші майнові права. За часів соціалізму, коли особиста власність була незначною, все це не мало великого значення, та вже зараз через це виникають проблеми (автор цих рядків вже два роки не може продати власний будинок, бо його прізвище офіційні особи примудрилися в важливих документах написати у трьох варіантах). Ще важливішим це буде у недалекому майбутньому.

У свідоцтві про народження (й у паспорті) мусить бути тільки одне ім’я: те що дали батьки. Воно може бути українським, російським, французьким чи якогось іншого походження. Якщо воно не має відверто образливого значення, то офіційні особи не мають права нав’язувати якесь інше: вони не мають також права добавляти до нього іншомовні переклади. Винятки можна робити, тільки якщо цього забажають батьки (або сама ця людина, якщо вона вже є дорослою), та якщо це дозволяє форма документу. Напис імені вибирають батьки, службовці відповідних установ мають право тільки консультувати та давати поради. Якщо комусь дуже не подобається ім’я, що його дали батьки, то його можна змінити після досягнення повноліття. Але будь-які зміни в напису провадяться тільки з дозволу власника імені, і саме його бажання є остаточним чинником. Коли ім’я та прізвище були у свідоцтві про народження або іноземному паспорті написані тільки іноземною мовою, то при оформленні українського паспорта людина мусить мати право або одержати нове ім’я, або зберегти старе. Остаточне право вирішення, як писатиметься його ім’я та прізвище українською, має залишитися за самим власником, бо саме йому із усім цим жити. Але держслужбовці, звичайно, можуть давати поради. Такі норми дійсні у всіх країнах, де демократія існує вже більш- менш значний час, і демократичні принципи закріпилися у свідомості громадян та у державних законах.

Не треба боятися, що українці почнуть брати іноземні імена. У багатьох європейських країнах зараз полюбляють імена французькі та англійські, але навряд чи хто може засумніватися в патріотизмі німців, австрійців або голландців, які залюбки носять такі «іноземні» імена. Генерал (пізніше і президент) Карл Густав Еміль фон Маннергейм є гордістю і героєм фінського народу. Під його керівництвом фіни так «надавали» у 1939— 1940 роках Червоній армії, що Сталін не захотів окупувати цю країну та будувати у ній соціалізм після перемоги у Другій світовій війні. Ні прізвище, ані жодна із частин імені генерала нічого спільного не мають із фінською мовою або культурною традицією. Проте фіни не перекладають нічого в «особистих реквізитах» генерала, — а також й інших людей.

Викликає подив обов’язковий переклад імен в українських ЗМІ. Якщо лист або стаття підписані російською мовою, то, мабуть, треба просто дати транскрипцію імені українською (це буде одночасно і знаком поваги до автора та його прав), якщо, звичайно, автор не забажав чогось іншого, бо авторське право надає можливість підписувати свої публікації навіть окремими літерами або цифрами.

У російськомовних газетах України, де дуже багато українських прізвищ, практично не зустрінеш українського імені — всі вони замінюються на російські. Так само не зустрінеш у російськомовних виданнях України й істинних українських географічних назв — всюди старі назви із колоніальних часів, хоча в Західній Європі вже намагаються використовувати оригінальні українські назви. І як мляво ж це відбувається в самій Україні! Парадоксальна ситуація: ті ж самі українські газети, що виходять російською, і, замість звичних назв Алма-Ата, Кишинів та Таллін, вже давно використовують абсолютно інородні для російської мови назви — Алмати, Таллінн та Кишинеу (бо так ці місця називають їх корінні мешканці), ці самі газети вперто не помічають споконвічних українських назв тут, в Україні, і використовують тільки російські. Що це — байдужість? Страх? Або все ж таки політична мета?

Виховувати вільну людину із розвинутим почуттям людської гідності треба починати з дитинства у родині та школі — починати із прищеплювання поваги та любові до свого імені та свого прізвища. Тоді буде легше прищепити людині повагу та любов до свого роду, до свого народу та до своєї держави. Треба обов’язково деколонізувати географічну мапу України, як це зробили більшість нових незалежних держав. Це роблять навіть у Казахстані, хоча етнічні казахи складають лише 50% населення цієї країни.

За часів комуністичної влади український народ зазнав набагато сильнішого національного гноблення, аніж інші народи. Але робити деколонізацію треба — хоча б поступово. І головне — треба провадити «деколонізацію» наших душ, нашої свідомості. Дуже багато втрачено через наших недолугих керманичів, які так і не спромоглися позбутися синдрому хлопства і дозволили зруйнувати або просто «здали» майже все з того, що гарантувало кожному із нас особисту свободу та гідне життя, а нашому народу — справжню незалежність (культурну, економічну та політичну). Але ще більше винні ми самі, бо все це терпіли. Але ми усе ж таки втратили не все. Цілком погоджуюсь із Юрієм Романенком («Убити симулякр», «День» №224 за 2005 р.) у тому, що «ми повинні ставитися до боротьби за Україну, як до війни, яка вже почалася», та що «треба досягати щоденних маленьких успіхів». Зробити так, щоб нас і нашу країну поважали іноземці за кордоном (все одно — американці або росіяни), ми зможемо тільки, якщо змусимо поважати нас (як окрему особистість, як громадянина або громадянку і як цілісний український народ) тут, всередині країни. Нам всім треба «деколонізувати», визволити свою свідомість і свої душі. Тільки тоді ми зможемо домогтися поваги та справжнього визнання від інших народів.

№6, субота, 21 січня 2006

http://www.day.kiev.ua/155929/

У свідоцтві про народження (й у паспорті) мусить бути тільки одне ім’я: те що дали батьки. Воно може бути українським, російським, французьким чи якогось іншого походження. Якщо воно не має відверто образливого значення, то офіційні особи не мають права нав’язувати якесь інше: вони не мають також права добавляти до нього іншомовні переклади.
  • 1

#9 Zmi

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 111 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 25.04.2007 – 00:46

І досі ніяк не можуть визначитися, що правильно... Яка міра втручання перекладу у транскрипцію власної назви... Але мені більше імпонує варіант "Владімір Путін", ніж "Володимир Путін"... Це спрощує правила перекладу, полегшує життя і правдиво відображає дійність!)) :lol: Хотілось би, щоб і українські слова перекладалися відповідно росіянами...
  • 0

#10 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 25.04.2007 – 06:43

 Zmi (25.04.2007 00:46) писав:

І досі ніяк не можуть визначитися, що правильно... Яка міра втручання перекладу у транскрипцію власної назви... Але мені більше імпонує варіант "Владімір Путін", ніж "Володимир Путін"... Це спрощує правила перекладу, полегшує життя і правдиво відображає дійність!)) :lol: Хотілось би, щоб і українські слова перекладалися відповідно росіянами...
+1 - за мудрість! Хоча Вашу мудру аргументацію я би подавав у своротньому3 порядку:
1. правдиво відображає дійсність.
2. полегшує життя.
3. спрощує правила перекладу.

І я би додав ще
4. не створює незрозумілої майже сімейної близькості між українцями та росіянами.

Читайте т.зв. Ластівочко, читайте!
  • 1

#11 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 25.04.2007 – 07:52

 Weber (25.04.2007 07:43) писав:

+1 - за мудрість! Хоча Вашу мудру аргументацію я би подавав у своротньому3 порядку:
1. правдиво відображає дійсність.
2. полегшує життя.
3. спрощує правила перекладу.

І я би додав ще
4. не створює незрозумілої майже сімейної близькості між українцями та росіянами.

Читайте т.зв. Ластівочко, читайте!
Росіянам важко вивчити українську, то ж давай перейдемо на російську
Вибачте не зрозумів четвертий пункт.

Повідомлення відредагував Білий_Дракон: 25.04.2007 – 08:00

  • 0

#12 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 25.04.2007 – 07:57

 Білий_Дракон (25.04.2007 07:52) писав:

Росіянам важко вивчити українську, то ж давай перейдемо на російську :lol:
До чого це Ви, пане 'Білий_Дракон' ?
  • 1

#13 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 25.04.2007 – 08:00

 Weber (25.04.2007 08:57) писав:

До чого це Ви, пане 'Білий_Дракон' ?
Вибач. Прочитав ще раз і зрозумів правильно останній пост.
  • 0

#14 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 25.04.2007 – 08:09

мій один знайомий назвемо його Михайло Комарницький добився, щоб на москальській стороні його паспорта було не "Михаил Комарницкий", а "Мыхайло Комарныцькый".
Думаю, що і Ви б не хотіли в якомусь російському переліку сильних форумчан фігурувати як "Белый Дракон", очевидно, що лише "Билый Дракон".
Чи не так? :lol:
  • 1

#15 Zmi

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 111 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 25.04.2007 – 08:56

Ой!)) Спасибі... :lol: Я просто пам'ятаю, як довго запам'ятовувала правила перекладу... І щодо відсутності "сімейної близькості" - теж правда... Експансія ніби ж мала закінчитися... Хоч дехто і не хоче розуміти, що українці - то не окраїна, і не "часть русского народа"... А все ж ми маємо право на ідентифікацію...
  • 0

#16 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 25.04.2007 – 09:34

Отаннім часом на РФських сайтах пишу White Drake.
От мені цікаво, чому в Українських паспортах все дублюють російсько? Чи можна замінити документ на виключно Український.
  • 0

#17 Stuff

    Песиміст

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2670 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів..

Відправлено 25.04.2007 – 12:47

У Львові останнім часом(як я помітив) пишуть російські імена так, як вони звучать..Вважаю , що це правильно..

Прикріплені файли

  • Прикріплений файл  baskov.jpg   65.79К   41 Кількість завантажень:

  • 0

#18 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 07.05.2007 – 19:11

 Stuff (25.04.2007 12:47) писав:

У Львові останнім часом(як я помітив) пишуть російські імена так, як вони звучать..Вважаю , що це правильно..
очевидно, що це правильно. То лише так звана Ластівочка настоювала, що Алєксандр Пушкін українською має називатися Олександр. Але форуми є для того, щоб навчати і переконувати. Так що все окей. Добре що всі зійшлися на одній думці. Правильній. :D
  • 1

#19 Wеbеr

    цинічний бандера

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6047 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 12.09.2007 – 07:44

Дискусія наша десь вже доволі давно закінчилася позитивно, але ось тут така досить дивна радість проукраїнського обком.нет.уа. http://obkom.net.ua/...9-11/1745.shtml
Вибачте за чужомовне цитування.

Цитата

Европейский суд по правам человека признал украинский язык ГОСУДАРСТВЕННЫМ

Европейский суд по правам человека отказался признать нарушение права 33-летнего жителя Симферополя (Крым) на идентичность его имени путем перевода на украинский язык.
Согласно сообщению, Дмитрий Булгаков родился на территории бывшей советской Белоруссии, его свидетельство о рождении было оформлено на русском языке.

В 1990 году, когда Булгаков уже проживал на территории бывшей советской Украины, он получил паспорт гражданина СССР, в котором его имя было написано на русском и украинском языках.

В этом паспорте на украинском языке имя было написано как «Дмітрій Владіміровіч».

В 1997 году он получил паспорт гражданина Украины, в котором на украинском языке его имя уже было написано как «Дмитро Володимирович».

В 1998 году Булгаков решил оформить заграничный паспорт, при этом он должен был указать свое имя на английском языке как «Dmytro», то есть так, как это звучит на украинском языке.

Булгаков решил оспорить такую украинизацию его имени, он обратился в суд с жалобой на нарушение его права на идентичность имени и требовал выдать ему новый паспорт, где имя на украинском языке указывалось бы как «Дмітрій Владіміровіч».

Кроме того, он требовал выплатить ему компенсацию размером в 1,7 тыс. гривен за нематериальный ущерб.

В результате рассмотрения дела в судах Верховный суд Крыма отказал удовлетворить жалобу истца.

Булгаков обратился в Европейский суд по правам человека, так как считает себя жертвой неправомерного вмешательства в его личную жизнь, а также жертвой дискриминации.

Однако Европейский суд не признал нарушения прав истца.
І цілком даремно з чогось такого радіти. Владімір то Владімір і нема на то ради! Геть від Росії!
  • 0

#20 Stuff

    Песиміст

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2670 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів..

Відправлено 12.09.2007 – 08:37

 Weber (12.09.2007 08:44) писав:

І цілком даремно з чогось такого радіти. Владімір то Владімір і нема на то ради! Геть від Росії!
Цікаво, якби наприклад якийсь Джон став українцем, то чи би записали його в паспорті Іваном(як відповідник)? :yes:
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних


Магазин кубиков Рубика Cubes.in.ua