Перейти до вмісту

Про ваше рідне місто(населений пункт)


Повідомлень в темі: 90

#81 Злючка

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 27 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Каховка

Відправлено 24.01.2007 – 14:23

Перегляд дописуОпосумкА (22.01.2007 20:44) писав:

В мене найяскравіше враження про це місто датується 2002 роком. Ми їхали тоді звідти вночі, а поля поблизу горіли. Кілька кілометрів палаючих полів - вразило.


може пшениця горіла... чи стерню палили.... :)
  • 0

#82 Neorlandina

    Schadenfreude

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3840 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 24.01.2007 – 16:42

Tonchik
Ну, як би тобі пояснити....
В мене там друзів живе може навіть більше ніж у Києві. Це раз.
Мій коханий звідти. Тому ми часто туди їздимо, це два.
Мені просто там подобається, це три.
В мене там родичі є. Морганатичні, правда, але то фігня. І це чотири.
Жити до Запоріжжя не переїхала. І певно не переїду. В мене все ж таки навчання в Києві, кинути не можу. Хоча в Зп у нас є квартира своя, двокімнатна :) . Майже в центрі міста! На 12 Апреля. Еххх....А тут в Києві ніфіга немає. :(
  • 0

#83 Neorlandina

    Schadenfreude

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3840 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 24.01.2007 – 16:55

Deimos
Ну добре, якщо тобі цікаво, то тобі розповідать і буду.
Так от, з приводу площі Анкари, що з'явилася у нас нещодавно.
Я доречі саме на цій площі і живу. Нє, живу в будинку, але з вікна в мене її видно.

Так от. Було діло навесні. Почали у нас там шось таке копати, рити, переривати біля будинку.Ми думали, шо то труби міняють. Аж раптом, - нє! Будують шось таке красііііве...
Гарненьку таку клумбу зробили, ліхтарі поставили, лавочки там всьо такоє.... Гарно, одним словом. А посередині там монумент на честь побратимства Києва та турецького міста Анкари. О! Цей монумент вже, доречі, матюками обписали.
Але то пізніше було.
Відкривали цей монумент дуууже урочисто і чомусь на перше квітня. Чого б то? Так от після того ми пройшлися біля будинку. А там такі гарнюні рослинки маленькі посадили, шо одразу захтілося викопати і собі вдома у горщику вирощувать. Але одразу подумалося - та ну, хай росте, таке гарне, хай всі бачать та радіють цій красі.... Позитив, кароче, такий пішов, шо куда там твоє діло. Потім виявилося, шо не я одна так думала, а ше десь із десяток моїх сусідів.
На наступний день приїхали раненько люди із Зеленбуду, за півгодини викопали ці чудові рослинки, закинула на свою машинку і поїхали далі.....Жлоби, шо я можу ще додати?
Мабуть поїхали ще комусь свято робити.....
  • 0

#84 zloy bober™

    Постійний житель

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPip
  • 187 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Чорнобиль

Відправлено 24.01.2007 – 17:47

Цитата

Я доречі саме на цій площі і живу. Нє, живу в будинку, але з вікна в мене її видно.
Це ж треба! Майже сусіди :)

Цитата

На наступний день приїхали раненько люди із Зеленбуду, за півгодини викопали ці чудові рослинки, закинула на свою машинку і поїхали далі.....Жлоби, шо я можу ще додати?
Мабуть поїхали ще комусь свято робити.....
скажіть "дякую", що ліхтарі і лавочки з собою не забрали.. :(
  • 0

#85 Гуцул

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 792 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 11.06.2007 – 08:56

Напишіть про свій край,місто,село.......





А я про своє)
Косів — районний центр Івано-Франківської області, адміністративно-торговельний осередок галицької Гуцульщини.

Лежить біля самого підніжжя Карпат, у долині р. Рибниці, притоки Пруту.

Населення - 8,3 тис. мешканців (2001).

У 1424 р. Свидригайло подарував село Косово “вірному слузі” Максимові Владу Драгосиновичу.

Місто виникло за польсько-литовської доби в II половині XVI ст. завдяки цінним покладам солі. Ще задовго до того тут, за чверть милі від села Косів (тепер Старий Косів), існувала соляна баня, у якій із добутої сировиці виварювали сіль. І село, і баня належали до королівської, тобто державної власності, тому адміністративно входили до Снятинського староства та підпорядковувалися старості — представникові короля. Зрозуміло, що снятинські старости, користуючись своїм правом, орендували косівську баню, беручи з неї дохід, а близько 1560 р. тодішній староста Генчинський навіть заснував при ній містечко, назвавши його «Риків». Але незабаром він помер, піддані та слуги Юрія Язловецького, якому дісталося в посесію (земельне орендне володіння) село Косів, учинили збройний наїзд на Риків і зруйнували його, а соляну баню взяв у свою посесію Язловецький.

Через деякий час містечко було відновлене, але вже під сучасною назвою. У податковому реєстрі 1579 р. поряд із назвою «Koszow, villa» (Косів, село) вперше зустрічаємо «Koszow, oppidum» (Косів, містечко). У документі Косів виступає як приватне містечко, власник якого (син Юрія Язловецького) Михайло. Опинившись у шляхетській власності, воно відділилось від снятинського староства й утворило разом з чотирма селами окрему косівську волость у володінні Михайла Язловецького. У всі наступні роки (аж до розпаду польського королівства) Косів залишався приватним і передавався від одного власника до іншого шляхом спадщини. Двічі місто було спалене й знищене: восени 1621 р. — турками, татарами, волохами (підданими Османської імперії), а в лютому 1624 р. — буджацькими татарами. Однак не зникло, як це часто трапляється.

Видобуток та виробництво солі вимагали зайнятості великої кількості робітників і ремісників. Чудовий клімат приваблював сюди поселенців, завдяки чому добре розвинулось садівництво. Дбаючи про збільшення прибутків, власники Косова заохочували євреїв різними привілеями тут поселятися, а ті успішно займалися торгівлею, орендою маєтків та промислових закладів (солярня, млини, корчми та ін.), збиранням податків тощо. Так, у центральній частині (середмісті) переважало єврейське населення, а на околицях, що були спершу окремими селами (Монастирське і Москалівка) жили переважно українці. У Косові разом із його окраїнами налічувалось близько 50 відсотків українців, 35 — євреїв і 15 — поляків. Багато з них швидко збагачувалося. Це, звичайно, привертало увагу опришків. Вони часто нападали на місто, зокрема під керівництвом Василя Лунги (1698), Пинті та Пискливого (1704), Баюрака (1750). Приблизно 1740 р. до шляхетського двору в Косові підступив Олекса Довбуш і чомусь «посилав рушниці до двора», але не нападав. 1759 р. у зв'язку з активізацією опришківського руху організовано головну стоянку карального війська проти опришків, яке очолив Тадеуш Дідушицький, тодішній власник Косова, галицький хорунжий.

За австрійських часів життя стало впорядкованішим. Згідно з патентами від 1773, 1778 і 1786 рр., спрямованими на одержавлення солі, косівські соляні маєтки, тобто ціле містечко з довколишніми селами, перейшли з приватної власності в державну. Адміністративно воно кілька років належало до Червоноруського округу («циркулу»), згодом — до Станіславівського і, нарешті, Коломийського. З упровадженням 1867 р. нового устрою Косову надали статус повітового міста, унаслідок чого вся адміністративно-політична влада була передана повітовому управлінню — староству, очолюваному старостою та підпорядкованому безпосередньо галицькому намісництву у Львові. Крім солеваріння, розвивалися мистецькі промисли — різьба, вишивка, килимарство, кераміка. У 1850 р. засновано ткацьке товариство, Косів стає центром ткацтва. 1882 р. воно заснувало ткацьку школу. У кінці XIX ст. починає розвиватися дуже перспективна курортна галузь.

У рамках українського національного відродження, що відбувалося у всій Галичині, в Косові на зламі XIX—XX ст. значний вплив мала Українська Радикальна партія. Одним із засновників її, поряд з І. Франком та іншими діячами був косівчанин Михайло Павлик. Діяли товариства «Січ», «Воля», «Жіноча громада», «Просвіта». У червні 1914 р. створено перший відділ стрілецтва «Кіш Січових Стрільців». На початку світової війни повітова управа УСС набирала добровольців для боротьби на боці Австрії. Від осені 1914 до початку літа 1915 р. і від літа 1916 до літа 1917 р. Косів двічі займала радянська армія, яка при відступі чинила страшні погроми й бенкети. Після розпаду Австро-Угорщини (листопад 1918 р.) встановлена Західно-Українська Народна Республіка, яка проіснувала до травня 1919 р. З 26 травня до кінця серпня румунську окупацію змінила 20-річна польська.

За Польщі продовжували розвиватися мистецькі промисли, зокрема, виробляли продукцію килимарні «Гуцульське мистецтво», Грунковського, Медведчука, Гільмана, трикотажні Шніберга і Рунда. Особливо збільшився приплив літників і курортників, річна відвідуваність яких становила близько 3 тисяч осіб, а обслуговувала їх широка мережа пансіонатів. Розквіт соляної промисловості гальмувався, а в 1938 р. солярню остаточно зупинено.

Діяли українські товариства «Бесіда», «Союз українок», «Просвіта», «Луг», «Пласт», «Каменярі», «Відродження», українські партії УСРП, нелегально — КПЗУ з прибудівками — комсомолом і МОДР, осередок підпільної ОУН, польське товариство приятелів Гуцульщини, єврейське спортивне товариство «Маккабі» та культурне «Мерказ Рухані».

Радянська окупація Косова почалась 22 вересня 1939 р. Під лозунгом допомоги пригнобленим "братам-українцям" були націоналізовані пансіонати, килимарні, млини, крамниці та інші господарства, що контролювалися переважно поляками та євреями. Почала працювати середня школа з українською мовою навчання. На базі ткацької створено багатопрофільну промислову школу гуцульського мистецтва. Одночасно радянська влада ліквідувала українські політичні партії, організації, кооперативи, а в ніч на 19 грудня 1940 р. в пошуках уявних «ворогів народу» заарештовано й знищено 18 чоловік.

На початку німецько-радянської війни Косів 1 липня тимчасово зайняли союзницькі з Німеччиною угорські війська, які грабували крамниці, пансіонати, оселі, звідки забирали посуд, білизну, столи, крісла, малюнки, вікна, двері й усе це вивозили в Угорщину, однак утворенню української адміністрації не перешкоджали. Німці, перебравши в серпні владу від угорців, розпочали серію терористських акцій: у перші ж дні негайно арештували й розстріляли діячів ОУН, які при угорцях масово вийшли з підпілля. 16-17 жовтня 1941 р. рано-вранці німці несподівано оточили єврейські квартали, вигнали всіх на вулиці й колонами проводили до в'язниці, а звідти підвозили Пістинською вулицею до гори, а потім вели до великих ям, викопаних на Міській горі. Примушували роздягатися, а тоді підводили до краю ями і вбивали пострілами в голову. Не було пощади ні жінкам, ні старим, ні немовлятам. Решта вивозили в гетто (Коломия) і згодом розстрілювали в Шепарівському лісі. Сотні людей забрали на роботу до Німеччини; створили штучний голод.

Для захисту населення від сваволі німецької влади в червні 1943 р. провід ОУН організував у карпатських лісах Українську Народну Самооборону (УНС), яку 27 січня 1944 р. включено до УПА.

31 березня 1944 р. Косів зайняли більшовики, а гірський терен за містом — угорці. Отже, воно опинилося аж до літа на лінії фронту, унаслідок чого зазнало значних руйнувань. Після невдачі тривалих визвольних змагань УПА та СБ (таємна поліція ОУН) удруге запанувала більшовицька влада, яка розправлялася з підкореним народом, організовуючи розстріли та депортації «ненадійних елементів». У повоєнний період вона гальмувала розвиток курортництва, натомість пріоритетності надала народним художнім промислам, були різьбярська артіль «Гуцульщина» та килимарські фабрики ім. Тараса Шевченка та ім. Івана Франка, на базі яких 1968 року почали діяти виробничо-художні об'єднання «Гуцульщина», художньо-виробничі майстерні Спілки художників.

Після здобуття Україною незалежності зусилля Косова спрямовані на відродження культури, духовного життя, економіки. У цьому напрямі діють різні громадські організації, політичні партії, церковні громади, а також міська влада, яка виклопотала спеціальний статут курортного міста.

За кількістю зелених насаджень на душу населення Косів 2004 року входив до першої вісімки міст України (65,2 м² на 1 мешканця – при міжнародній нормі не менше 20 м²).
  • 0

#86 Marcos

    ....

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3363 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 11.06.2007 – 09:32

В 2348 раз прошу "ПЕРЕД ТИМ ЯК СТВОРЮВАТИ ТЕМУ, ПОДИВІТЬСЯ ЧИ Є ПОДІБНА ". теми з"єднав.
  • 0

#87 borshchiv

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 5 повідомлень

Відправлено 05.07.2007 – 10:45

Місто Борщів, Тернопільської області. Кому цікаво заходьте сюди!
  • 0

#88 Idearter

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 673 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 24.11.2007 – 20:07

Красиве місто Рогатин із давньою історією і відомими людьми. Містозасновани приблизно у1000-1200рр
точної дати не відомо. Розміщенне на перетенні різних торгових шляхів Франківськ-Львів Тернопіль-Ужгород. Місто розміщенне у мальовничому куточку України. Найкрасивіше місто уперіод Весна-Літо.
Літом цього року знайшли підземну сітку тунелей під містом.
  • 0

#89 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 24.11.2007 – 20:46

Все свідоме життя прожила в м. Немирові Вінницької обл., тому вважаю своїм рідним.

Немирів в літописах вперше згадується біля 650 років тому, проте є набагато древнішим.
За кілька кілометрів від міста є так звані малі та нові скіфські вали - їх і досі можна спостерігати. Тут відкрито було чимало відомих історичних знахідок. По району є ще кілька древніх скіфських городищ.

Немирів - місто, що у всі часи було на перетині головних доріг, які вели у різні боки, тому й розвинене було відповідно.

Кілька днів за керування Юрія Хмельницького Немирів навіть був столицею України.

Хочу розповісти про палац княгині Щербатової. Зараз там існує санаторій "Авангард" (за радянських часів - всесоюзний будинок відпочинку). Палац та парк поруч просто неперевершені...були...
В парку є рідкісні дерева, яких немає навіть у славнозвісній Софіївці.
І досі переповідають легенду про палац. Одного разу ворожка передбачила княгині, що та по завершенню розбудови палацу, помре. Тож палац перебудовувався постійно.
Якось під час гостювання княгиненої племінниці, несподівано нагрянули совіти. Щербатова з племінницею були розстріляні. Синові вдалося втекти. Та недалеко. В сусідньому селі лісник, подумавши, що у втікача є гроші, вбив нещасного...
Така-от сумна історія.

Чимало цікавого і в околицях міста. Приїжджайте, - усе розповім і покажу в реалі.
  • 0

#90 Р0М@ННь0

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 580 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Рогатин

Відправлено 01.12.2007 – 08:09

Рогатин
Рання доба
За даними археологів територія Рогатинщини була заселена понад сто тисяч років тому. Підтвердженням цього є численні археологічні знахідки, виявлені на цій місцевості, - знаряддя праці кам’яного віку та епохи бронзи, залишки стоянок і городищ, пізнього палеоліту, могильники, кургани, тощо. А перші письмові згадки про Рогатин датуються 1200 роком. Рогатин був тоді звичайним середньовічним містом. Він виконував роль оборонного пункту спочатку Галича, а потім володінь польського короля.Основна частина будівель була обведена земляними валами і дерев’яними укріпленнями.

В XIV – XV століттях, після занепаду Галича, Рогатин стає відомим осередком ремесла і торгівлі. Цьому сприяло вигідне розташування його на важливих торгових шляхах. Рогатинські ярмарки славились і за межами Галичини.В кінці XV століття почалися масові напади на Галичину з боку Туреччини і Кримського ханства і поділля під час одного з таких нападів на Рогатин була схоплена дочка місцевого св’ященника Настя Лісовська, названа пізніше Роксоланою, і яка стала дружиною Сулеймана Пишного – наймогутнішого султана Османської імперії.

Польська шляхта також чинила збройні напади на міста і села Галичини. Політика грубого насильства і грабежу, жорстокої експлуатації і розорення посилювали незадоволення народу. Це викликало різкий протест і масову участь населення Рогатинщини у визвольній війні українського народу 1648 – 1654 років під проводом Богдана Хмельницького.

Після поділу Польщі 1772 року і прилучення Галичини до Австро-Угорщини Рогатин став незначним провінційним торговим містом. Селяни і дрібні міщани в основному працювали в полі. Занепадало ремісництво...
Пізня доба
Багато лиха зазнали мешканці Рогатинщини в роки першої світової війни. В Рогатині вогнем російської і австрійської артилерії було зруйновано 70 процентів будинків.В той час на Рогатинщини сильно посилився патріотичний національний рух. Важливу роль в тому відіграла українська інтелігенція. Як тільки трапилась можливість випробувати свій патріотизм на ділі, сотні молодих людей зголосилися в лави українських січових стрільців. Першим їх командиром став директор Рогатинської гімназії Михайло Галущинський. Серед добровольців були вчителі цієї гімназії Никифор Гірняк, Микола Угрин – Безгрішний, а також поет в музикант Левко Лепкий, Юліан Соколовський та інші. Микола Угрин – Безгрішний навіть створив рогатинську сотню добровольців.

У вересні 1939 року під ударами гітлерівських і сталінських політиків і військ розпалася польська держава. Ще до приходу червоної армії, польських вояків, поліцаїв та жандармів стало роззброювати місцеве населення. Це робили як комуністи, так і націоналісти.Коли в червні 1941 року територію Рогатинщини зайняли німці, всі більшовицькі організації, колгоспи, радгоспи, сільради, партійні і радянські установи розлетілись, як пух на шаленому вітрі. По селах замайоріли синьо – жовті прапори, стали працювати українські установи, поліція. І майже всі вже думали, що аж тепер буде самостійною Українська Держава. Але досить було 30 червня 1941 року у Львові ОУН під проводом Степана Бандери проголосити відновлення Української державності та утворити Українське Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком, як гітлерівці відразу ж продемонстрували своє фашистське обличчя. Вони посадили під арешт керівників і організаторів проголошення Акту і провели масовий терор проти Українських Націоналістів. Тюрми переповнилися українськими патріотами, почалися масові розстріли оунівців.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Церква Різдва є одною з найдавніших культових споруд міста Рогатина, яка майже без змін збереглася з часів Галицького князівства. Побудований храм в ХІІ столітті.За народними переказами, в стінах саме цього храму рогатинці переховувались під час татарських набігів. В 1723, 1872, 1941 роках церква горіла. Після пожеж храм відбудовували, часом з невеликими змінами, ось чому тепер він являє собою привабливу суміш з готичних та барочних елементів. Фасади споруди декоровані глибокими нішами, в яких - високі вікна стрільчатого окреслення, а також маленькими нішами з живописними вставками. До західного фасаду пізніше був прибудований барочний портал на двох колонах та сходи.

При храмі діяло братство. Церковне братство у 1642 році своїми стараннями спорудило в святині новий іконостас. Під час відступу німецьких військ в 1944 році храм було сильно пошкоджено. Прямим попаданням бомби було знищено центральне склепіння церкви та іконостас. Реставрація святині тривала майже 10 років. В церкві встановлена меморіальна дошка на честь загиблих воїнів УГА. Церковне подвір'я оточене міцними мурами, в яких є дві брами. Одна з брам має мініатюрну вежу (див. фото 3), яка в свій час служила головним входом в цю оборонну церкву. На зовнішній стіні мурів храму є меморіальний барельєф на честь розстріляних в грудні 1943 року німецькими окупантами жителів міста.
Церква Святого Духа
Високі ворота, дерево потемніло від часу й дощів. Хвіртка відчиняється поволі, натруджено скрипить. Кілька кроків у подвір'я — і опиняєшся поза часом. Галасливе і швидкісне сьогодення залишається за дерев'яним муром. Він — це межа. Всередині триває шістнадцяте століття. На пагорбі, до якого від воріт веде заросла пахучим зіллям доріжка, — старезна церковця. Обабіч неї тихо спить кладовище: з високої трави і заростів квітів піднімаються вкриті мохом надгробки, залізні хрести, пофарбовані у блакитне. Давні могили вже зовсім втратили вигляд поховань, перетворившись на зелені пагорби. Сонячно цвіте пижмо. З-під дашка каплиці вилітають ластівки. Тут спочиває історія.

У літописах Опілля не зазначено, коли саме була зведена Церква Святого Духа в Рогатині (Івано-Франківщина). Однак на північній стіні храму є напис: 1598. Дослідники вважають, що його зробили будівничі. Сьогодні храм та його іконостас є однією з найвизначніших пам'яток давньоукраїнської дерев'яної архітектури та монументально-декоративного мистецтва.

Церкву відносять до десяти найцінніших дерев'яних сакральних споруд України. Храм збережено в такому вигляді, яким він був більш, ніж чотириста років тому. Відтворено п'ятиярусний вівтар, споруджений у 1650 році на замовлення і коштом рогатинського Братства — місцевого просвітницького об'єднання. Перший в Галичині ренесансно-бароковий іконостас був мальований олійними фарбами. Припускають, що його виконали майстри Львівської школи. В експозиції іконопису, скульптури і різьби, яка діє в церкві Святого Духа з 1983 року, представлені автентичні образи вівтаря, а також інший сакральний живопис. Полотна презентують церковне малярство Галичини 16-19 століть.

Найдавніший образ «Іван Хреститель Житній» (початок 16 ст., візантійський стиль) унікальний тим, що на одній картині відображено все життя Предтечі. Полотно розбито на частини, кожна з яких відтворює якийсь біблійний епізод земного шляху Хрестителя. Збереглися іще шість ікон найдавнішого іконостасу. Серед них дві, на які обов'язково звернуть увагу гостей. На лівих, так званих дяківських, дверях Царських врат зображено Архангела Михаїла. Автор відступив від церковної традиції зображати грізного захисника у важких обладунках. Натомість він намалював Архангела життєлюбним молодим чоловіком, який, здається, настільки впевнений у своїй силі й свободі, що мимоволі проймаєшся відчуттям його непереможності. На протилежних дверях доволі рідкісна картина — Авраама з переможного походу зустрічає Цар Сарімський. «Якщо тлумачити ці зображення у світському, філософському контексті, — каже хранитель храму Михайло Сімка, — то маємо в особі Архангела втілення нашої міці, Авраама ж — мудрості. Художники, які створювали ікони для вівтаря церкви Святого Духа, без сумніву, поєднували релігію з історією та сучасністю України.»
Рогатинська гімназія імені Володимира Великого
При наближенні до Рогатина з усіх його сторін можна побачити величну споруду, яка розташована неподалік центральної частини міста. У цій будівлі колись розміщувалась українська приватна гімназія імені Володимира Великого). Проект будови розробив архітектор Лев Левинський з міста Долини. Спочатку збудовано було двохповерхове приміщення, а в 1912 році здано в експлуатацію триповерховий будинок. Збудована гімназія була виключно за кошти пожертвувань як місцевого населення, так і українців із-за кордону. Митрополит Андрей Шептицький напередодні відкриття гімназії відвідав її, мав розмову з вчителями, давав корисні поради. Він у почесній книзі зробив запис "нехай Бог благословить велике діло".

Рогатинська гімназія розпочала свою діяльність 1909-1910 навчального року. З висновками фахівців вона була визнана кращою в Австро-Угорській імперії саме тому, що тут працювали талановиті та досвідчені педагоги. Серед них - перший директор рогатинської гімназії Михайло Галущинський, педагог, громадсько-політичний діяч, командир легіону Січових Стрільців, голова товариства "Просвіти" в Галичині. Він вніс вагомий вклад у справу навчання і виховання. При вході в гімназію встановлена меморіальна дошка з написом: "Першому директору рогатинської гімназії Михайлові Галущинському - великому педагогові і громадянинові - молодь і громадянство Рогатинщини в перші роковини смерті дня 25 вересня 1932 року".

Так було заведено, що до гімназії приймали вчителів не пересічних здібностей. Серед таких Антін Крушельницький, Осип Турянський, Іван Крип'якевич, Микола Угрин-Безгрішний, о. Теодозій Кудрик, Антін Лотоцький, Роман Грицай, Микола Чайковський, Борис Кудрик та багато інших. Останнім директором гімназії був Василь Ратич.

Коли на західні землі прийшли більшовики, гімназію було ліквідовано. Ліквідовано те, чим найбільше гордилася Рогатинщина.

Лише з приходом до влади демократичних сил Рогатинська гімназія була поновлена. 1 вересня 1991 року відбулося свято "Першого дзвоника", яке вилилося у велику маніфестацію рогатинців. Першим директором оновленої гімназії було призначено колишнього її випускника Богдана Бандуру. У 2000 році гімназія стала Колегіумом Національного університету "Києво-Могилянської академії". Зараз частина навчальних класів знаходиться в будинку по вулиці Шевченка, 1, а більша частина - в історичному приміщенні. Нині тут працює ціла плеяда прекрасних педагогів, які гідно продовжують традиції своїх попередників. Учні гімназії - призери і переможці районних та обласних конкурсів, олімпіад, турнірів.

Офіційний сайт рогатинської гімназії імені Володимира Великого, колегіуму НАУКМА
  • 0

#91 Р0М@ННь0

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 580 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Рогатин

Відправлено 01.12.2007 – 14:39

Шановна ))((Кришталюся))(( на другий раз отримаєш +10
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних


Магазин кубиков Рубика Cubes.in.ua