Перейти до вмісту

Будь-ласка напишіть історію міста Антананаріву


Повідомлень в темі: 4

#1 YarikKumarik

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 13 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:БЕЦИК FOREVER!!!!!

Відправлено 26.03.2009 – 15:53

  • 4
Мені цікаво :dontknow: :( ;) :) :) :)

#2 Sergiy_K

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6889 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:штори

Відправлено 26.03.2009 – 16:02

катсапвікі рече:

Цитата

Основан в 1-й половине XVII века королём Имерины Андрианзакой. В переводе с языка мерина название города означает «тысяча деревень» или «город тысячи воинов». В XIX веке — столица объединённого Мадагаскара. При этом долгое время в городе практически не было каменных зданий, за исключением королевского дворца Рува (Рова), поскольку их строительство было запрещено указом королевы Ранавалоны I в 1825 году. После оккупации острова французами и низложения королевы Ранавалоны III в 1896 году город (под названием Тананариве) стал центром французской колонии Мадагаскар. 

  • 0

#3 YarikKumarik

    Ледар

  • Користувачі
  • PipPip
  • 13 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:БЕЦИК FOREVER!!!!!

Відправлено 26.03.2009 – 16:08

Перегляд дописуSergiy_K (26.03.2009 16:02) писав:

катсапвікі рече:
Спасибі велике А у кого є фотографії цього міста?? :dontknow:
  • 0

#4 Woman

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 543 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Львів

Відправлено 26.03.2009 – 16:44

Ось що знайшла:


Якщо говорити про назву, то вона перекладається як «Місто тисячі воїнів». Неподалік, на пагорбі Амбухіманга, кілька сотень років тому було поселення королів, і одного разу напад другого племені довелося відбивати рівно тисячі воїнів, які піднялися на пагорб. Звідси й назва Антананаріву — довга, як зазвичай у малагасійців. Таким чином, у ній закладено незвичайне для місцевих мешканців значення. Малагасійці — дуже мирний народ. Вони і в мовному, і в антропологічному сенсі є переважно спадкоємцями малайсько- індонезійської раси. Малагасійська мова має своїм найближчим родичем один із діалектів острова Калімантан. Відповідно, культура південно-східної Азії, коли всі кланяються, всі ритуально оформлюють свої стосунки, — в дещо зміненому вигляді збереглася і в малагасійців, особливо у тих із них, хто живе в Антананаріву. Зовні вони найбільше схожі на в’єтнамців, але через додавання крові різних племен, що припливали на острів, окремі етнічні спільноти на Мадагаскарі схожі часом навіть на індіанців. Антананаріву на острові — найбільш «азіатське» місто. З кінця ХIХ століття існує поняття про геополітичний розподіл народів на євразійців і атлантистів; наприклад, Росія і Китай — типово євразійські країни, а Франція і Велика Британія — атлантичні держави. На Мадагаскарі поступово перемогли «євразійці»; саме азіатська форма витіснила африканську й арабську. Острів відкрили давні авантюристи не більше, ніж 2 500 років тому, а всі попередні мільйони років існування людини острів був безлюдним. Першовідкривачі- протоіндонезійці були мореплавцями, мисливцями, торговцями, і вони тривалий час освоювали лише узбережжя, на величезні простори всередині острова не вибиралися — а саме там, у центрі, на високому плато, і знаходиться Антананаріву. Потім, у кінці першого — на початку другого тисячоліття нашої ери з боку Індонезії прибули нові авантюристи зі схожою мовою, але більш схильні до осілого життя. Вони принесли з собою рисівництво, помітно змінивши ландшафт. Вони випалювали на величезній території ліси для своїх рисових чек; через це, на жаль, від незайманих багатоярусних джунглів, що вкривали Мадагаскар на три чверті, лишилися невеликі масиви. Тож центральна частина країни — люди на полях, із близьким до китайського способом мислення, для яких важлива ієрархія. Антананаріву населяє плем’я Меріна — найбільш аристократичне, яке зуміло свого часу підкорити інші 18 племен острова. Саме з нащадками авантюристів, які не люблять сухопутне життя, вони сотні років конкурували. Найсильніше з прибережних племен називається Сакалава; навіть у французькій літературі, коли йдеться про Мадагаскар, найчастіше говорять не про Меріна, про яких французи майже не знали, а про Сакалава, що мешкали вздовж західного узбережжя, зверненого до континентальної Африки. Вони якраз були негроїдами, й тому довгий час вважалося, що на острові живуть саме негроїди — а це просто домішка на узбережжі. Столиця знаходиться на значній відстані від моря, відповідно, там переважає сухопутне мислення, на вигідних посадах як і раніше найчастіше люди або з племені Меріна, або з близької до нього народності Бецилеу. А найактивніші, найрухливіші племена узбережжя найчастіше займають у соціальній ієрархії нижчі місця. Столиця, за великим рахунком, не представляє етнічного різноманіття країни. Антатанаріву став столицею уже років триста тому, невдовзі після свого виникнення.Проте до ХVIII столiття племена Сакалава ще мали можливість домогтися верховенства — тоді столиця була б морська, і Мадагаскар швидше переймав би новації європейської культури. А так досить довго збереглося протистояння, бо столиця далеко від моря, і цю відстань не менше 150 кілометрів треба пройти важкодоступною місцевістю. Через центральне місцеположення столиці острів створював додатковий буфер для проникнення західної цивілізації; у середині ХIХ столiття там навіть виявилася сильна антиєвропейська лінія, коли одна з королев знищила всіх християнських священиків. Утім, це останні сплески агресії на державному рівні. Уже наприкінці того ж столiття Антананаріву — місто багато в чому європейської колоніальної архітектури, і цей історичний центр там зберігся.
Наприкінці ХIХ столiття Мадагаскар після довгих спроб завоювали французи. Тому друга державна мова — французька, й архітектура відповідно колоніальна — у себе вдома, до речі, на Середземноморському узбережжі, французи будують трохи інакше хоч б тому, що там набагато менше дощів. У Антананаріву зараз мало дерев’яних будівель, усе з каменю — бо дерево гниє, і терміти з’їдають дуже швидко, якщо не просочити смолою. Мені здалося дивним, що Антананаріву — дуже гарне, дуже виразне за своєю архітектурою місто, хоч і невисоке. Навіть у 60—70-ті, в роки великої дружби з СРСР, наша естетика 16 поверхових багатоповерхівок туди не проникла. Єдиним серйозним розчаруванням було відвідання давньої резиденції мадагаскарських королів у Амбухіманга. Там дуже невибаглива аристократична побутова культура. Традиційні будинки малагасійських королів дуже примітивно оббудовані: просто такі дерев’яні полаті на триметровій висоті. Король піднімався до себе на ліжко простенькими сходами, і тільки висота цього ліжка, а не додаткове оздоблення, свідчили про те, що людина займає високе соціальне положення. Іншими словами, це піднята до рівня королів естетика не злиднів, а саме бідності — малагасійський феномен. Зустрінеш де-небудь серед безкраїх саван замурзаного старого в дірявій накидці й порваному солом’яному капелюсі, а потім з’ясовується, що це дуже багата людина, й у нього 500 корів, але він ніяк цього не демонструє, а корів цих заколють лише на його похорон. Але і простий народ живе в маленьких будинках, дерев’яних або зв’язаних із листя великих рослин, що швидко руйнуються. Характерно, що навіть у сухих місцях Мадагаскару будинки робляться на невисоких палях, заввишки 30—50 сантиметрів, і кури або собаки під час спеки ховаються під підлогою хатини. Розраховано так, що в цій місцевості зливові потоки в сезон дощів досягнуть 20 або 30 сантиметрів — а палі обов’язково на 10 сантиметрів вищі, тому в будинку відносно сухо. Але якщо ми говоримо про міські будівлі, сильних відмінностей від європейського містобудування немає.
Антананаріву, хоч і є бастіоном старовини, містики має не більше, ніж інші столиці світу. А ось у селах важливу роль відіграють чаклуни, з якими французи дуже сильно боролися через те, що ті мали духовний вплив на маси. Але в цілому малагасійці за своїм менталітетом дуже налаштовані на постійний контакт із містичною стороною життя і постійно спілкуються з померлими. Для них той світ набагато більш зримий і реальний, аніж для європейців. Малагасієць готовий усе життя жити бідно, щоб виростити трохи биків, і всіх їх він заріже на похорон матері або батька, або навіть під власну смерть вирощуватиме. Половина малагасійців — християни, та навіть вони використовують духів предків як кращих медіаторів із Господом. Якщо ми звертаємося до Нього за допомогою святих, то малагасійці — через померлих бабусь-дідусів, щоразу через когось конкретно. Вважається, що ті, хто помер, клопочуться за своїх родичів.

Повідомлення відредагував Малюсінька: 26.03.2009 – 16:50

  • 0

#5 Marcos

    ....

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3363 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 26.03.2009 – 16:52

офф-топ видалено
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних