Перейти до вмісту

Русини / Рутени


Повідомлень в темі: 59

#41 kavalera

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1258 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 17.02.2009 – 09:51

Перегляд дописуБілий Дракон (16.02.2009 15:54) писав:

Завдяки тобі я трохи повчив грецьку. Але чим далі в ліс тим більше доказів иншомовного походження слова «русини».
Докази є? Та ти хочаб один навів би. Сам сказав, що це слово у Европу з грецького прийшло. :cool2:
Ти його так захищаєш ніби сам винайшов. :D

Мене ваш мінус пане Білий Драконе не "возбуждає". Можете ще один уліпити. Стосовно хамства - маєте оригінальне його бачення, бо я і близько не стояв вам хамити. Стосовно історичного гону - і вам того ж пане Білий Драконе.
Стосовно доказів. Я протягом усієї нашої дискусії доводив вам. Складається враження, що протягом усієї цієї дискусії ви нічого не читали до пуття, а тільки дратувалися від того що знайшовся якийсь нахаба не погодитися з вашими ідеями. Але ж пане Білий Драконе! У чому та ідея полягала, і з чим там погоджуватися? Ви винесли на суд форумчан пропозицію вважати прикметник достовірною самоназвою. Це хоч колись піднімали раніше? Ви заперечували назву "русини" яка однозначно вважається самоназвою українців, запропонувавши натомість такою самоназвою вважати "руські"! Та це взагалі ніколи навіть не розглядалося в нашій історії! Ви ризикуєте стати піонером у цій справі.
Я вже не кажу про дивний стиль дискусії, коли нічого не можна було запитати без гарантованих грубощів. Ось до речі хамство пане Білий Драконе.
Часу ця суперечка забрала у 10 разів більше ніж на те заслуговувала. Ніяких причин спорити тут не було. Якщо б я відповідав вам у вашому стилі, то це б мало приблизно такий вигляд: "Тобі подобається так називатися - то й називайся. Будеш першовідкривачем."
І нарешті, я захищав його тому що був відверто подивований, наскільки дивні "м*яко кажучі" іноді трапляються
"теорії". Думав, вкажу на ОЧЕВИДНІ істини, - і це розставить усе на свої місця. Та тут я глибоко помилився, бо як і слід було чекати, тут ми маємо справу з іще однією нав*язкуватою гіпотезою, де, як завжди, не має місця ані бажанню чути контраргументи, ані здоровому глузду не має місця взагалі.
Зважаючи на сказане вище, і на те, що я доволі не мало сказав з цього приводу раніше, вважаю свою подальшу участь у цій дискусії - яка постійно балансувала на межі доцільности, і часом нагадувала пародію на якийсь науковий спір без приводу - не потрібною. Бо надалі це може бути лише флейм. Моя ця відповідь уже сильного його нагадує. Дозволив собі це лише тому, що потреба відповісти у мене була.


Перегляд дописукришко (16.02.2009 17:31) писав:

Я тут вперше, мене це теж цікавить, і чим більше читаю, тим більше у нашому минулому бачу білих плям. Одна з загадок - походження назви РУСЬ (рос, русич, русин, рутен та ін.).
Літописам також не довіряю, особливо руським, бо там щось не видно жодного оригіналу, а все пізніші переписи московських попів-д"яків.
Нещодавно прочитав досить цікаву працю Омеляна Пріцака "Відкіль єсть пішла Руська земля", невелика лекція, читана у 1975 році. Рекомендую.
Пане кришку, плям дійсно дуже багато. Мене наприклад дуже дратує, що нас в кращому разі від Русі виводять, наче до цього наших предків не існувало. І те що джерела наші кацапи повивозили у XVII- XVIII ст. - дуже великої шкоди завдало. Усе це так. Просто тут не про походження кореня русь ішлося, а про, як на мене, дуже пусту, суперечку - яка дійсна самоназва нашого народу у часи Руси. Пан Білий Дракон вважає, що назва ця - "руські", "руські люди". А я (а також усі історики всіх часів :rolleyes:) вважаємо що люд наш, після того, як племінний устрій розпався, і утворилася централізована держава з назвою Русь, і зі столицею в Києві почав називатися (називати себе) русинами, а мову руською. І назва ця утворилася від кореня русь (про походження якого багато спорять і нині), за правилами тодішньої розмовної мови наших предків. Схема саме так утворювати етноніми зокрема (корінь + суфікс -ин) мала і має величезне застосування і у нас, і у інших слов*ян. Про що і свідчить купа прикладів. В той час як схема створення етноніму з прикметника АБСОЛЮТНО відсутня в нашій мові і тоді і зараз, про що і свідчить відсутність таких етнонімів.
  • 0

#42 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 17.02.2009 – 16:23

Традиія створювати етнонім з прикметника існує. Инша річ, що не всі його вважають етнонімом. Як приклад жителів Жмуді називали «литовські люди», жителів русі — «руські люди», поляків — «народ польський». Чи це САМОназва? «Народ руський» як і «руський люд» вживався правлячою елітою і духовенство.
Термін «русини» вперше зустрічається у повісті «Временних літ» у частинах пов’язаних з договорами із Візантією. Информація у повісті була взята з візантійських хронік.
Цікаво, що у самій повісті автор не виділяє самоназви, проте постійно перераховує племена.

Цитата

В лът(о) 6415. Иде Олегъ на Грекы. Игоря остави в Киевъ, поя множество варяг, и словенъ, и чюд(и), и словене, и кривичи, и мерю, и деревляны, и радимичи, и поляны, и съверо, и вятич(и), и хорваты, и дулъбы, и тиверци, яже сут(ь) толковины: си вси звахутьс(я) от грекъ Великая Скуф(ь). Съ сими со всъми поиде Олегъ на конех и на кораблех, и бъ числомъ кораблей 2000. Прииде къ Ц(а)рюграду; и греци замкоша Суд, а град затвориша.
Цікаво, що перша згадка про назву держави має назву «Великая Скуф(ь)».


Цитата

И выиде Олегъ на брегъ, и воевати нача, и много убийства сотвори около град(а) грекомъ, и разбита многы полаты, и пожгоша ц(е)ркви, а ихже имаху плънникы, овъхъ посекаху, другиа же мучаху, иныя же растреляху, а другыя в море вметаху. И ина многа творяху русь грекомъ, елико же ратнии творять.
Тут «русь» використовується з маленької букви. Що автор мав на увазі? Державу? Народ? Військо?



Тут знову перераховується племена.

Цитата

кову. Тъмже словеньску языку учителе есть Андроникъ ап(о)с(то)лъ. Въ Моравы бо доходиль и ап(о)с(то)лъ Павелъ и училъ ту; ту бо ес(ть) Илюрикъ, егоже дошел ап(о)с(то)лъ Павелъ; ту бо бъша словене первое. Тъмже и словеньску языку учитель ес(ть) Павелъ, от негоже языка и мы есмо рус(ь), тъмъж(е) и цам рус(и) учитель ес(ть) Павелъ, понеж(е) учил ес(ть) языкъ словескъ (А — словънескъ) и поставилъ ес(ть) еп(и)с(ко)па и намъсника въ себъ Андроника словеньску языку. А словеньскый языкъ и рускый одно ес(ть), от варягъ бо прозвашас(я) рус(ь)ю, а первое бъша словене; аще и поляне звахуся, но словеньскаа ръч(ь) бъ. Полями же прозвани быши (А — быша), зане в поли седяху, а язык словенски един.



А ось про справи з греками:

Цитата

В лът(о) 6420. Посла муж(и) свои Олегъ построити мира и положити ряд межю Рус(ь)ю и Грекы, и посла:

"Равно другаго свещания, бывшаг(о) при тъх же ц(а)рьхъ Лва и Ал(е)ксандра. Мы от рода рускаг(о), Карлы, Инегелдъ, Фарлоф, Веремуд, Рулавъ, Гуды, Руалдъ, Карнъ, Фрелавъ, Руалъ, Актеву, Труанъ, Лидул, Фость, Стемид, иже послани от Олга, великог(о) кн(я)зя рускаг(о), и от всъх, иж(е) сут(ь) под рукою ег(о), свътлых и великих кн(я)зь, и ег(о) великих бояръ, к вам, Лвови и Александрови и Костянтину, великим о Бозъ самодержьцем, ц(а)ре(м)ъ греческым, на удержание и на извещение от многих лът межи хрестианы и рус(ь)ю бывьшюю любовь, похотъньем наших великих кн(я)зь и по повелънию от всъх, иже сут(ь) под рукою его сущих руси. Наша свътлость болъ инъх хотящихъ еже о Б(о)зъ удержати, известити такую любовь, бывшую межи хрестьяны и рус(ь)ю, многажды, пра-


У новій редакції навіть близько слово «русин» не зустрічається. Проте воно є в грецькій мові.

П.В. У повісті згадується зв’язок між нашими і польськими полянами:

Цитата

звашас(я) ляхове, а о (А— отъ) тъх ляховъ прозвашас(я) поляне. Ляхове: друзии лутичи, инии мазовшане, инии поморяне.

Також(е) и тии словене пришедше и седоша по Непру и нарекошас(я) поляне, а друзии деревляне, зане седоша в лесъх, а друзии седоша межи Припят(ь)ю и Двиною и нарекошас(я) дрегвичи;

П.П.В.

Цитата

И после этих братьев стал род их держать княжение у полян, а у древлян
было свое княжение, а у дреговичей свое, а у славян в Новгороде свое, а
другое на реке Полоте, где полочане. От этих последних произошли кривичи,
сидящие в верховьях Волги, и в верховьях Двины, и в верховьях Днепра, их же
город - Смоленск; именно там сидят кривичи. От них же происходят и северяне.
А на Белоозере сидит весь, а на Ростовском озере меря, а на Клещине озере
также меря. А по реке Оке - там, где она впадает в Волгу, - мурома,
говорящая на своем языке, и черемисы, говорящие на своем языке, и мордва,
говорящая на своем языке. Вот только кто говорит по-славянски на Руси:
поляне, древляне, новгородцы, полочане, дреговичи, северяне, бужане,
прозванные так потому, что сидели по Бугу, а затем ставшие называться
волынянами. А вот другие народы, дающие дань Руси: чудь, меря, весь, мурома,
черемисы, мордва, пермь, печера, ямь, литва, зимигола, корсь, нарова, ливы,
- эти говорят на своих языках, они - от колена Иафета и живут в северных
странах.

Повідомлення відредагував Білий Дракон: 17.02.2009 – 16:24

  • 0

#43 kavalera

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1258 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 17.02.2009 – 16:55

Хай вам русин буде грецьким словом, я обіцяв більше не спорити. Просто у зв*язку з наведеним хочеться додати:
Традиція є, але не у слов*ян.
Це не не усі вважають етнонімом, це ніхто не визнає.
Ви визначтесь - є слово русин у повісті чи нема, а потім вже судіть про його походження.
Нічого з наведеного як не суперечить що русин - самоназва, так і не доводить, що руські люди це вона. Це просто цитати (які через неправильну передачу важко читати) з повісті які нейтральні з точки зору суперечки.
У той час було дуже поширена об*єднувальна назва народів. Це, як правило, слово жіночого роду, яке вживалося в однині і означало одразу весь народ. русь, чудь, литва тощо. Зараз лишилася хіба що татарва, та й то з якимось відтінком.
Те, яким літописець бачив походження слов*ян, з одного боку, і те, - які реальні свідчення, факти він нам доніс з іншого боку - це зовсім різні речі. Бо перше це легенди, які зараз мають вигляд казок, а друге це факти. Якщо він пише, що в такому то році хтось кудись пішов, - то це, мабуть факти, а якщо він каже, що усі - словене, і усі з Дунаю прийшли - то це мабуть легенда у яку, мабуть, літописець вірив. Принаймні вона йому була потрібна, щоб прив*язати русинів до словен, від яких на Русь прийшло християнство, і чиєю мовою власне літописець писав. Я згадував повість по-перше як один з документів, а по-друге я мав на увазі саме ту її (повісті) складову яка безсумнівно може вважатися фактажем, а не легендами. А саме: чи зустрічається слово русин.
Крім того, ви ж не визнавали доствірности цих документів. Не послідовно зрештою посилатися на документи у які не віриш.
Останній раз хочу наголосити: ви заперечуєте очевидні речі.
Ось вам іще один доказ. Візьміть переклад Біблії сторослов*янською мовою. Він був зроблений поза польським впливом. Там дуже добре видна характена усім слов*янам риса називати народи за схемою корінь+ суфікс№1...+суфікс -ин. Урія Хеттеянин, Навуходоносор Халдеянин, Галилеянин, Самаритянин, Сирин тощо. Це одна зі схем, але поширена. Схеми з прикметниками немає.
  • 0

#44 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 17.02.2009 – 17:09

Покажи мені історичне джерело слова «русини». Саме джерело, а не те, як за козаків прийнято давати назви.
Щодо твоєї версії закінчення -ин, то є у мене контраргумент. Слово «русини» можна розглядати як адаптацію/переклад з грецького слова ρουθήνιο. Хоча в самій повісті головний народ Русі називають «поляни» та «русь».

Тобто у повісті «Временних літ» я не знайшов згадки цього слова (лише у грецькій мові), навіть у грецьких договорах нема. Инших документованих доказів до польського періоду не бачив.
Закінчення -ин також зустрічається в польській мові. І за поляків є повно документів, де вони записують нас як русинів.
П.В. Старі біблії писалися болгарською мовою. Там також є закінчення -ин.

Повідомлення відредагував Білий Дракон: 17.02.2009 – 17:10

  • 0

#45 kavalera

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1258 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 17.02.2009 – 17:54

Перегляд дописуБілий Дракон (17.02.2009 17:09) писав:

Покажи мені історичне джерело слова «русини». Саме джерело, а не те, як за козаків прийнято давати назви.
Щодо твоєї версії закінчення -ин, то є у мене контраргумент. Слово «русини» можна розглядати як адаптацію/переклад з грецького слова ρουθήνιο. Хоча в самій повісті головний народ Русі називають «поляни» та «русь».

Тобто у повісті «Временних літ» я не знайшов згадки цього слова (лише у грецькій мові), навіть у грецьких договорах нема. Инших документованих доказів до польського періоду не бачив.
Закінчення -ин також зустрічається в польській мові. І за поляків є повно документів, де вони записують нас як русинів.
П.В. Старі біблії писалися болгарською мовою. Там також є закінчення -ин.

Це такий контраргумент, як коли б я сказав, що слово francais - це адаптація\переклад з української "француз".
Поляни - це множина. Однина - полянин, русь - об*єднувальна назва (рос. собіратєльноє), однина - русин.
Це не закінчення, а суфікс, але головне - воно зустрічається не тільки у польській, а й усіх інших слов*янських мовах.
Старі Біблії писалися мовою, яку зараз прийнято називати старослов*янською. Вона утворилась з мови солунських слов*ян (Салоніки, Греція), і справедливіше за все вважати її давньомакедонською. Те що там назви народів утворюються з суфіксом -ин, добрий доказ того, що не тільки для поляків характерним є утворювати назви народів з цим суфіксом. Переклад Біблії на українську мову також засвідчує, що і в українській мові - це своє правило.
Якщо не знайшли у повісті, пошукайте у "Руській правді" наприклад. Але головний доказ - це не конкретне джерело, а сам факт, що в конкретній мові, правило саме так утворювати етноніми, є законним. Цей факт в свою чергу настільки очевидний, що доводити щось просто зайве. Вода - наше слово, нічого доводити тут не треба, так же і тут. Все занадто очевидно. Справа в тому, що в тій же повісті перелічені в основному множини, бо там це вимагається за змістом, а от якби була потреба ті ж назви вказати в однині - то ми б і побачили: полянин, древлянин, сіверянин, волинянин. Коли стала Русь, став русин, але у повісті частіше згадується об*єднувальне русь. Це різновид множини так би мовити.
  • 0

#46 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 17.02.2009 – 18:55

Алах Акбар. З фанатика сперечатися безглуздо. :cool2:
  • 0

#47 kavalera

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1258 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 17.02.2009 – 19:04

Перегляд дописуБілий Дракон (17.02.2009 18:55) писав:

Алах Акбар. З фанатика сперечатися безглуздо. :cool2:
Ін-шА-аллА.
Сперечаючись з вами у мене виникали саме такі думки.
  • 0

#48 Вєлєсвєт

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 30 повідомлень

Відправлено 05.05.2009 – 11:54

Перегляд дописуКиря (29.04.2009 17:47) писав:

Хто такі русичі і як їх розпізнати? Про це вже мовилось, здається тут

Русичі - це :lol: МИ.
  • 0

#49 Сварус

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3815 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Вінниця

Відправлено 05.05.2009 – 12:18

Перегляд дописуВєлєсвєт (5.05.2009 12:54) писав:

Русичі - це :lol: МИ.
Тобто це ті, хто тримає прапор "вверх ногами"?
  • 0

#50 Вєлєсвєт

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 30 повідомлень

Відправлено 06.05.2009 – 08:27

Русичі - узагальнююче ім'я східних слав'ян, нащадків Київської Русі. А що до жовто-блакитного прапора, то це питання спорне, все залежить від того який зміст вкладати в кольори, якщо жовтий - це пшеничні лани, а синій - небо, то в такому значенні все вірно; якщо ж жовтий - сонце а синій море, то дійсно виходить що прапір вверх дригом. :lol:
  • 0

#51 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 06.05.2009 – 08:45

Перегляд дописуВєлєсвєт (6.05.2009 09:27) писав:

Русичі - узагальнююче ім'я східних слав'ян, нащадків Київської Русі. А що до жовто-блакитного прапора, то це питання спорне, все залежить від того який зміст вкладати в кольори, якщо жовтий - це пшеничні лани, а синій - небо, то в такому значенні все вірно; якщо ж жовтий - сонце а синій море, то дійсно виходить що прапір вверх дригом. :lol:
Рус-ич — закінчення -ич властиве «північним слов’янам», які до слов’ян мають дотичне відношення.
У середні вікі й аж до 20-го століття українців і білорусів (кістяк Рісу) називали русинами.
  • 0

#52 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6059 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 06.05.2009 – 11:21

Перегляд дописуБілий Дракон (6.05.2009 09:45) писав:

Рус-ич — закінчення -ич властиве «північним слов’янам», які до слов’ян мають дотичне відношення.
У середні вікі й аж до 20-го століття українців і білорусів (кістяк Рісу) називали русинами.
Тут треба звернути увагу на лінгвістику:
"Рус-ич" - це син Руса
"Рус-ин" - це раб Руса. "-ин" вказує на приналежність, присвійний відмінок (чий?)
  • 0

#53 Сварус

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3815 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Вінниця

Відправлено 06.05.2009 – 11:39

Перегляд дописуХмурий Князь Вітольд (6.05.2009 12:21) писав:

Тут треба звернути увагу на лінгвістику:
"Рус-ич" - це син Руса
Це в якій мові? Наприклад головні тренери збірної фоутболу у хорватів: Єркович, Поклепович, Маркович, Блажевич, Йозич, Барич, Краньчар і Билич. А Хорватія по відношенню до нас де знаходиться? На заході.
  • 0

#54 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 06.05.2009 – 11:58

Перегляд дописуХмурий Князь Вітольд (6.05.2009 12:21) писав:

Тут треба звернути увагу на лінгвістику:
"Рус-ич" - це син Руса
"Рус-ин" - це раб Руса. "-ин" вказує на приналежність, присвійний відмінок (чий?)
Полянин, киянин, львів'янин.
Не видумуй. -ич варязьке закінчення, а -ин слов’янське (полянське).

Перегляд дописуКиря (6.05.2009 12:39) писав:

Це в якій мові? Наприклад головні тренери збірної фоутболу у хорватів: Єркович, Поклепович, Маркович, Блажевич, Йозич, Барич, Краньчар і Билич. А Хорватія по відношенню до нас де знаходиться? На заході.
Їхню традицію -ич варто розглядати окремо від нашої. Бо в нас в тих же літописах видно, що для Русі властиве -ин та -кий, а для північних територій -ич.
-кий присвійний відмінок. Пізніше використовувався для шляхетських прізвищ.
-ин більш територіальне закінчення для населення.
-ич на півночі використовувався так само, як у нас -ин

Повідомлення відредагував Білий Дракон: 06.05.2009 – 12:01

  • 0

#55 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 06.05.2009 – 11:59

Перегляд дописуБілий Дракон (6.05.2009 09:45) писав:

Рус-ич — закінчення -ич властиве «північним слов’янам», які до слов’ян мають дотичне відношення.

Читаємо довідник

В залежності від реґіону прізвище може мати такі закінчення:

* -енко - Наддніпрянщина, Полтавщина, Слобожанщина, Запоріжжя;
* -ів, -ишин - Галичина;
* -чук - Волинь;
* -ук, -юк - Гуцульщина;
* -ич - Лемківщина;
* -ович - Закарпаття;
* -ко - Запоріжжя;
* -ський, -цький - закінчення, яке використовувалось українськими і польськими шляхтичами в часи Речі Посполитої.


Закінчення "-ич" прийшло з заходу, колись воно означало належність до хорватів, згодом просто до поляків - громадяни з прізвищами на "-цький" та "-ич" мали свої привілеї в Річпосполитій.

Повідомлення відредагував -=VJ=-: 06.05.2009 – 12:04

  • 0

#56 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 06.05.2009 – 12:27

Перегляд допису-=VJ=- (6.05.2009 12:59) писав:

Читаємо довідник

В залежності від реґіону прізвище може мати такі закінчення:

* -енко - Наддніпрянщина, Полтавщина, Слобожанщина, Запоріжжя;
* -ів, -ишин - Галичина;
* -чук - Волинь;
* -ук, -юк - Гуцульщина;
* -ич - Лемківщина;
* -ович - Закарпаття;
* -ко - Запоріжжя;
* -ський, -цький - закінчення, яке використовувалось українськими і польськими шляхтичами в часи Речі Посполитої.


Закінчення "-ич" прийшло з заходу, колись воно означало належність до хорватів, згодом просто до поляків - громадяни з прізвищами на "-цький" та "-ич" мали свої привілеї в Річпосполитій.

Лемківське -ич від хорватів. Але більшість громадян України з -ич мають це закінчення завдяки північним народам (з Білоруси).

Цитата

3. ИЧН-(ИЙ), -ІЧН-(ИЙ) [-ЇЧН-(ИЙ)]. Складні суфікси -ичн-(ий), -ічн-(ий) [-їчн-(ий)] виступають переважно у прикметниках, похідних від слів иншомовного походження; при цьому після кінцевого основи д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживаємо -ичн-(ий): істори́чний, класи́чний, математи́чний, ортопеди́чний; після решти приголосних — -ічн-(ий); академі́чний, анархі́чний, археологі́чний, епі́чний, ідилі́чний, органі́чний; після голосних — -їчн-(ий): архаї́чний, герої́чний, прозаї́чний.

4. –ИН, -ЇН. У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої відміни, після приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин: ба́ба — ба́бин, Га́ля — Га́лин, Ка́тя — Ка́тин, Ко́ля — Ко́лин, Мару́ся — Мару́син, Ната́ля — Ната́лин, свекру́ха — свекру́шин, ті́тка — ті́тчин; після голосних та апострофа — -їн: Марі́я — Марі́їн, Софі́я — Софі́їн, Да́р’я — Да́р’їн.

Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч(щ), ш: О́льга — О́льжин, дочка́ — доччи́н, сва́ха — сва́шин.


Але ми зовсім відхилилися від теми. Мова йде не про прізвища, а про назви із закінченнями -ич та -ин.

Рус-ин — слов’янський варіант
Рус-ич — північний варіант
Русь-кий — присвійний відмінок. В певному сенсі вираження власності. Саме тому слов’янська шляхта додавала його до прізвища. Наприклад князь київський буквально означало — володар Києва. Але російське «русский» штучне слово, придумана без дотримання правил мови. Хоча можливо воно на початку існувало в якості «русский люд», а потім скоротилося.

Повідомлення відредагував Білий Дракон: 06.05.2009 – 12:09

  • 0

#57 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 06.05.2009 – 13:21

ОСОРУЖНИЙ ЕТНОНІМ

Попередньо вже говорилося, що політонім “Русь” не вимагав якогось додаткового уточнення. Русь була одна, і всі знали, що під цією назвою розуміти. Жодного разу в руських літописах не виступає, так поширене зараз, історично некоректне словосполучення Київська Русь. “Назва “Київська Русь” є штучною, вигаданою російськими істориками, як антитеза “Московській Русі”.1

Не менш зумисне заплутаним є етнічне ім’я титульного народу Русі. Коли вірити підручникам, а саме з них отримує інформацію про минуле більшість людей і, взагалі, націю формують підручники з історії, то титульне населення Київської держави називало себе інколи “рус”, а інколи “русси”.

Саме цей широко вживаний з XIX ст. царськими істориками термін “руссы” наполегливо пропагується в сучасних шкільних підручниках, буцімто він є стародавнім узвичаєним терміном ще з часів Київської держави. Ось як, наприклад, це робиться:

“Перші історичні відомості про Русь, про народ “рус” або “рос” належать до XI ст. н. е. — у Середньому Придніпров’ї, де в Дніпро впадає річка Рось, і розміщувалось слов’янське плем’я русь.

Не будемо непокоїтися тим, що в назві цього народу постійно змінюються букви “о” та “у” (“рос”, річка Рось і “рус”, Русь) — так змінювалися ці букви і в середні віки (“Русская земля”, “Правда Роськая”), і в наш час ми теж говоримо двояко: “русский язык”, “Российская республика”. Про русів VI ст. пишуть, що це “мужі величезного зросту”. Пізніше, у IX–X ст.ст., описували русів так: “Руси мужні й хоробрі… Плем’я русів очолювало союз придніпровських слов’янських племен. До IX ст. під владою русів опинився цілий ряд слов’янських племінних союзів”.2

Автори підручника закликають не “непокоїтися, що в назві цього народу змінювалися букви”, бо яка тут нібито дрібна різниця. Насправді різниця принципова. Терміни “русси” або “руси” є за походженням східними (арабськими, перськими). У фонетичному оформленні східних мов назва головного народу Русі звучить перекручено. Неточною є і візантійська за походженням назва “роси”.3

“Візантійські греки замінили в імені Русь звук “у” звуком “о” і називали руських народом Росс або Россами, а їх країну — Россією. Цьому знаходять два пояснення: або греки, по вченому домислу, ототожнювали Русь зі згадкою пророка Езекіля про народ Рош, або вони перейняли вимову від якогось тюрко-татарського племені, наприклад, від хозар, бо “у” тюрко-татари вимовляють часами як “о”.4

На Русі в княжу епоху і пізніше таких назв не вживали. “Інколи в літературі зустрічаємо термін “руссы”, вигаданий вченою історіографією: в джерелах невідомий”.5 Отже, етнонімічні відомості, що їх подає російський шкільний підручник, є неправдиві. А на такому баламутстві виховуються покоління школярів. Усі ці жонглювання назвами чиняться для того, щоб не назвати дійсний етнонім титульного народу Русі. Цим етнонімом, про що підручник навіть не згадує, було слово “русин”.

Різноплемінне населення Русі, — найбільшої на той час в Європі держави, — етнічно ділилося на дві частини: на “русинів” і на решту народностей. Вважається, що сама назва (етнонім) “русин” походить від назви країни “Русь”, хоча можлива зворотна послідовність. Коли під державне поняття “Русь” входила вся територія, що підлягала княжій владі, з головним осередком у Києві, то під етнічне поняття “русин” — тільки населення Подніпров’я (земля полян), а згодом воно поширилось на населення прилеглих земель. На населення Залісся цей термін ніколи не поширювався. Через те етнонім “русин” для російської історіографії є осоружним. “Перекладаючи на російську мову старокиївські літописи, наявний в оригінальному тексті етнонім “русин” перекладався як “русский”! У той же час вживання стосовно доби Київської Русі понять “українці”, “український” вважалося виявом “буржуазного націоналізму” і суворо переслідувалося”.6 У середньовічних часах етноси звичайно, повсякдень називали себе розмаїто: “людьми”, “тутешніми”, “мужиками”, а як збірним іменем — “громадянами” або “підданими” — приналежними до конкретного державного зв’язку. Міжнародні угоди вимагали іншого — точної етнічної назви. Тому вперше, і це не випадково, етнонім “роусинъ” у літописах зустрічається у статтях міжнародних договорів Русі з Візантією 911–945 рр. Наприклад: “аще кто оубисть кртыя на русинь” (тут русин — представник Русі, не християнин; християнин — грек), “или християнин русина” (стаття четверта договору 912 р. за Іпатіївським літописним списком). Або: “аще ли ключится оукрасти русину от грек что, или гречину от русина” (з договору 945 р.).7 “И еще оубьєть крестянин русина или русин крестыяна” (стаття тринадцята договору 945 р. за Іпатіївським літописним списком). Або, вже за Лаврентійським літописним списком: “аще оударить мечем или копьем или кацем любо оружьем русин гречина или грьчинь русина”.8

Отже, у міжнародному договорі Олега з греками 911 р. термін “русин” згаданий сім разів, у міжнародному договорі Ігоря 944 р. — шість разів.

Християнство прийшло на Русь з Візантії, і протягом довгого періоду вища руська церковна ієрархія складалася з присланих греків. Коли з’явився нарешті перший автохтонний Київський митрополит, то про нього літописець з гордістю сказав: “Митрополитъ Иларионъ Русинъ”. З головного духовного центру Русі — Києво-Печерського монастиря — вийшли перші кадри автохтонного єпископату. Завдяки діяльності Києво-Печерського монастиря у Руській церкві “до середини XI ст. більшість архієреїв складали “русини”.9 У Густинському літописі під 1225 р. записано: “В тож літо посвящень бысть митрополит Кієву Кирил Русин, ученый і побожный”. Під 1355 р.: “Посвящен бысть на митрополію Кыивскую Алексій Русин от Філофея патріярха”.

Як походження хороніма “Русь”, так і походження етноніма “русин” має переважно двояке тлумачення: існує норманська теорія і розмаїті версії, що цю норманську теорію заперечують. Що ж до практики вживання етноніма “русин” в епоху Київської держави, серед дослідників розбіжностей немає. Всі сходяться на тому, що русин — це південець (южанин) із полян.10 “Русь — се земля полян, Русини — се поляне”.11 Або що русин — взагалі корінний житель південної Київської Русі.12 “Русин” — киянин, наприклад, митрополит Іларіон, “в розумінні, звичайно, не варяго-русса, а уродженця Києва або Подніпров’я”.13 “Русин” — житель Київщини, “згадка про русина в “Новгородській Правді” природна при тому спілкуванні, яке існувало між Новгородом та Києвом в X–XII сторіччях”.14 Словник староукраїнської мови, наводячи відповідні приклади, стверджує: “Русин — назва українця феодальної доби”.15

У наших найближчих історичних сусідів — поляків — щодо вживання етноніма “русин” теж немає невизначеності. У польській науковій літературі, як і в побутовому мовленні, етнонім “русин” протягом століть вживався і вживається у значенні сучасного терміна українець. І, як відзначає польський дослідник, “належить до тих виняткових етнічних назв, які не вміщують у собі нічого насмішкуватого або образливого”.16 Для українців поляк був “ляхом”, іноді “ляшком”, часами “ляшурою”. Для поляків українець завжди був тільки “русин”.17 Перші польські літописці — Мартин Галь, а за ним Кадлубек — називають країну на схід від кордонів Польщі — Ruthenorum regnum (королівство русинів). Єпископ краківський Матвій писав 1150 р. Бернардові з Клєрво: “Gens ruthena multitudine innumerabili ceu sideribus adequata” (плем’я русинів своєю безчисленною кількістю адекватне зорям). Отже, в епоху Русі етнонім “русин” вживали як самі жителі теперішньої України, так і суміжні народи.

У Західній Європі вже в другій половині XI ст. в латиномовних джерелах з’явився переклад назви “русин” у формі Rutheni. З латини Ruthenia перейшла на означення русинів до німців, французів, англійців — Ruthenen, Ruthenes, Ruthenians. Вислів Ruthenus є латинською формою грецького Routhenos, що передає слово “русин”. У новогрецькій вимові th (theta) відповідала звукові s, а e (eta) — звукові i. Русин — грецьке Routhenos. У латинській транскрипції th (theta) передавалось через th, а e (eta) — через e, — звідси Ruthenus.

Процес визначення терміна “русин”, наповнення його етнічним, релігійним, політичним та культурним змістом постійно стимулювався нашими західними сусідами, які виходили з практичних міркувань — треба було розрізняти чужий народ. “Це почуття спільноти проявлялось дуже скоро у загальновживаній спільній назві “русин”. Цю назву прикладало до себе все наше етнічне населення у зносинах назовні, хоч у внутрішних взаєминах задержано ще довго місцеві або племінні назви. Ця назва “русин” прийнялась була твердо серед етнічно наших племен і областей, а особливо сильно на пограниччях, щоб зазначити й підкреслити противенство до державно, культурно й етнічно чужих елементів”.18

Російські історики, неспроможні заперечити термін “русин”, що утворений цілком закономірно за правилами слов’янського словотвору: роус + инъ (литвин, мордвин тощо) і який зберігає наголошений у західноукраїнських діалектах початковий склад слова русин (один з двох стародавніх наголосів), заперечують його множинну форму — “русини”. На початку множиною до слова “русин” була Русь. “Збірне ім’я народу — Русь, як Чудь, Сербь, а одиничне — Русин, як Чудин, Болгарин, Сербин, або Серблянин”.19 Але згодом від однини “русин” утворюється, за законами української мови, множина “русини”. Подібно утворюється множина, наприклад, в словах: син-сини, сестра-сестри, він-вони, пан-пани, млин-млини тощо.

“Є беззастережним фактом, що Суздаль і Новгород виразно відмежувалися від назви “Русь” у XII–XIII століттях і пізніше, а також є беззаперечним фактом, що росіяни ніколи не присвоїли собі етноніма “русин”, який існував безперервно на українських територіях від IX по XX століття”.20 Щоб нейтралізувати осоружний етнонім у старих текстах, російські дослідники фальшують, переробляючи термін “русин” на притаманну їхній мові прикметникову форму “русскій”. Таким зразком “може служити переклад “Ларионъ русинъ” з літопису 1051 р. як “Иларионъ русский родом” (“Повесть временных лет” под ред. В. И. Андрияновой-Перетц, М.-Л., 1950). Тут поняття гранично точне замінено половинчастим, бо “русинъ” — визначає члена комплексу, що обіймає рід, плюс територію, плюс свідомість зв’язку з ним. Тим часом “русский родом” може народитись і в Китаї”.21

Як видаються чи, точніше, видавалися у Радянському Союзі історичні тексти, написав акад. Я. Ісаєвич: “На Україні розцінювалося як “націоналістичний”, тим самим і найважчий, злочин користуватися словами “український” і “українці” для доби Київської Русі, натомість російські історики вільно вживали “русский” як синонім терміна “давньоруський”, а давніх русинів ідентифікували з росіянами. Наприклад, у найбільш поширеному перекладі “Повісті временних літ” слова “положити ряд межю Русью й Грекы” (тобто між Руссю і Грецією) перекладено “установить договор между греками й русскими”. Далі в тексті слово “русин” також послідовно перекладається як “русский”. Такий переклад став вважатися обов'язковим; пильнували цього дуже суворо. Одного разу, коли рецензенти і редакція наукового збірника, виданого під егідою АН СРСР, недодивилася, що автор однієї зі статей вжив слово “русин” стосовно населення Київської Русі, то перед випуском у світ до всіх примірників була вкладена карточка — Errata: “Надруковано “русины”. Має бути “русские”. Прикладів ідентифікації у російських наукових виданнях понять “давня Русь” і “Росія” можна було б навести безліч”.22

Одним зі способів затемнити факт існування у Київській державі етноніма “русин” є його заміщення книжною назвою “русич”. У нашу суспільну історико-культурну свідомість, завдяки передусім школі, міцно ввійшла псевдоетнонімічна назва “русич”. Термін “русич” відомий із “Слова о полку Ігоревім”.23 Про цю поему доречно буде сказати, що “класичним прикладом абсурдних претензій на культурну спадщину України-Руси є проголошення “Слова о полку Ігоревім” найдавнішим твором “давньоруської літератури”, незважаючи на те, що події твору відбуваються більш як за півтисячі кілометрів на південь від російських етнічних земель, на прабатьківщині українців. Поза всяким сумнівом, українськими є не тільки місце дії, а й історичні реалії, лексика, художні образи, літературна форма твору. Абсурдність твердження стає ще яснішою, коли згадати, що саме під час антиполовецького походу південних русичів на чолі з князем Ігорем Володимиро-Суздальщина була найближчим союзником половців у боротьбі з Києвом. Отже, ні здійснити військовий похід на половців, ні оспівувати його суздальці не могли, а значить проголошувати “Слово” продуктом творчості росіян немає жодних підстав”.24

Здибуваний у “Слові о полку Ігоревім” термін “русич” зустрічається лише там. “Це, — пояснюють, — авторське слово, своєрідна формула високого стилю староруського поета”.25 Якщо не брати до уваги поетичних та публіцистичних опусів, то цей термін в якості етноніма ніколи практично не вживався. Цікаво, що слово “русич” не має жіночого роду, на відміну від етноніма “русин” — “русинка”. Відомий французький дослідник Анрі Мазон і російський вчений Зимін, які виступають проти давньоруськості “Слова”, вважаючи його стилізацією, написаною в XVIII ст. вихованцем Київської духовної академії Іваном Биковським, посилаються якраз на термін “русичі” як на аргумент неоригінальності твору. Вони посилаються на той факт, що термін “русич” не засвідчений у жодних інших староруських текстах.26 “Чудернацька назва “Русичі” із “Слова о полку Ігоревім”, на нашу думку, походить не від Русь, а від легендарного князя Руса, що його вигадали польські літописці. Якраз оці “Русичі” є одним з доказів неавтентичності “Слова”, бо легенда про князя Руса з’явилася лише в XV–XVI в.в.”.27

Прискіпливий аналіз терміну “русичі” навів дослідників на думку про можливу тут помилку в написанні. Відомо, що у “Слові” багато темних місць. Виникло припущення, “що в “Слові о полку Ігоревім” замість міфічного “русичі” більш коректно читати “русьци”.28 Отже, улюблений поетами і публіцистами “русич” втрачає свою непевну роль замінника етноніма “русин”. Термін “русин”, як побачимо далі, віками вживався на українській етнічній території.



--------------------------------------------------------------------------------

[1] Висоцький С. О. Київська писемна школа X–XII ст. (До історії української писемності).— Львів; Київ; Нью-Йорк, 1998.— С. 52.

[2] Історія СРСР: Підручник для 8 кл. серед. шкіл / За ред. Б. О. Рибакова.— 3-тє вид., доопр.— К.: Рад. шк., 1990.— С. 39–40.

[3] Мавродин В. Происхождение названий “Русь”, “русский”, “Россия”.— Л., 1958.— С. 23.

[4] Стороженко А. В. Малая Россия или Украина? — К., 1918.— Вып. 1.— С. 9.

[5] Назаренко А. В. Об имени “Русь” в немецких источниках IX–XI вв. // Вопросы языкознания.— 1980.— № 5.— С. 54.

[6] Ісаєвич Я. Михайло Брайчевський і його концепція історії України // Український історик.— 1994.— № 1/4.— С. 195.

[7] Правда Русская / Под ред. Б. Д. Грекова.— М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1940.— Т. I.— С. 38.

[8] Обнорский С. П., Бархударов С. Г. Хрестоматия по истории русского языка.— М.: Учпедгиз, 1952.— С. 109.

[9] Цыпин В. От крещения Руси до нашествия Батыя // Вопросы истории.— 1991.— № 4/5.— С. 40.

[10] Романов Б. А. Люди и нравы Древней Руси.— Л.: Изд-во ЛГУ, 1947.— С. 145.

[11] Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т.— Львів, 1904.— Т. I.— С. 168.

[12] Киевская Русь: Сб. / Под ред. В. Н Сторожева.— М., 1910.— С. 547.

[13] Правда Русская / Под ред. Б. Д. Грекова.— М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1940.— Т. II: Комментарии.— С. 37.

[14] Там же.— С. 39.

[15] Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.— К.: Наук. думка, 1978.— Т. 2.— С. 308.

[16] Ficher A. Rusini.— Lwów; Warszawa; Kraków, 1928.— S. 1.

[17] Мациевич Л. Поляки и русины // Киевская старина.— 1882.— Т. 1.— С. 301.

[18] Стахів М. Вплив Хмельниччини на формацію української нації // ЗНТШ.— 1948.— Т. 156.— С. 75.

[19] Максимович М. Собрание сочинений.— К.: Тип. Фрица, 1876.— Т. 1.— С. 48.

[20] Книш Ю. Мілленіюм християнізації України і проблеми історичної термінології // Український історик.— 1988.— № 1/4.— С. 228.

[21] Гординський С. Назви “Русичі” й “Русовичі”.— Вінніпег, 1963.— С. 8.

[22] Ісаєвич Я. Проблема походження українського народу: історіографічний і політичний аспект // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність.— Львів, 1995.— Вип. 2.— С. 7.

[23] Слово о полку Игореве // Хрестоматия по древней русской литературе XI–XVII веков / Сост. Н. Гудзий.— М.: Учпедгиз, 1947.— С. 110.

[24] Залізняк Л. Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність // Пам’ять століть.— 1996.— № 2.— С. 13.

[25] Ковалев Г. Ф. Этнонимия славянских языков. Номинация и словообразование.— Воронеж, 1991.— С. 46.

[26] Словарь-справочник “Слово о полку Игореве”.— Л.: Наука, 1978.— Вып. 5.— С. 62.

[27] Борщак І. Рецензія // Україна. Українознавство і французьке культурне життя.— Париж, 1950.— Зб. 4.— С. 300.

[28] Милов Л. В. Ruzzi “Баварского географа” и так называемые “русичи” // Отечественная история.— 2000.— № 1.— С. 96.
  • 0

#58 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 06.05.2009 – 13:47

Русичі — штучний замінник терміну русин — першої самоназви українського народу. Термін “русич” не засвідчений у жодних інших староруських текстах.

Здибуваний у “Слові о полку Ігоревім” термін “русич” зустрічається лише там. “Це, — пояснюють, — авторське слово, своєрідна формула високого стилю староруського поета”. Якщо не брати до уваги поетичних та публіцистичних опусів, то цей термін в якості етноніма ніколи практично не вживався. Цікаво, що слово “русич” не має жіночого роду, на відміну від етноніма “русин” — “русинка”. Відомий французький дослідник Анрі Мазон і російський вчений Зимін, які виступають проти давньоруськості “Слова”, вважаючи його стилізацією, написаною в XVIII ст. вихованцем Київської духовної академії Іваном Биковським, посилаються якраз на термін “русичі” як на аргумент неоригінальності твору. Вони посилаються на той факт, що термін “русич” не засвідчений у жодних інших староруських текстах. “Чудернацька назва “Русичі” із “Слова о полку Ігоревім”, на нашу думку, походить не від Русь, а від легендарного князя Руса, що його вигадали польські літописці. Якраз оці “Русичі” є одним з доказів неавтентичності “Слова”, бо легенда про князя Руса з’явилася лише в XV–XVI в.в.”.

Прискіпливий аналіз терміну “русичі” навів дослідників на думку про можливу тут помилку в написанні. Відомо, що у “Слові” багато темних місць. Виникло припущення, “що в “Слові о полку Ігоревім” замість міфічного “русичі” більш коректно читати “русьци”. Отже, улюблений поетами і публіцистами “русич” втрачає свою непевну роль замінника етноніма “русин”. Термін “русин”, як побачимо далі, віками вживався на українській етнічній території.


* Словарь-справочник “Слово о полку Игореве”.— Л.: Наука, 1978.— Вып. 5.— С. 62.
* Борщак І. Рецензія // Україна. Українознавство і французьке культурне життя.— Париж, 1950.— Зб. 4.— С. 300.
* Милов Л. В. Ruzzi “Баварского географа” и так называемые “русичи” // Отечественная история.— 2000.— № 1.— С. 96

Євген Наконечний — Украдене ім’я; чому русини стали українцями? 7 голова.




Далі пропоную це обговорювати ТУТ
  • 0

#59 kalamar

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3688 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Чорнильщина

Відправлено 31.05.2009 – 01:10

Перегляд дописуБілий Дракон (16.02.2009 02:44) писав:

Я тобі навів слово з грецького словника. Твого варіанту там нема.
Була Русь, тому греки назвали той народ русинами. Тоді ще не було націоналізму. Була феодальна держава. Тому в середині загальної країни самоназви не було.
В Европі і в Русі була традиція називати людей за містом/селищем/князівством проживання. Назви народів з’явилися пізніше, а в инших випадках ще за Римської Імперії. За Риму населення нашої країни звалося Скітами та Сарматами.
Перша згадка слова «русини» з’явилася в грецькій мові. Гарне слово, але нажаль не має доказів саме нашої самоназви.


Гадаю ви зробили дуже слушне завваження щодо націоналізму й феодальної держави. Бо національності з'являються лише після французької революції, а в основі середньовічних держав була аристократія, не народ. Більшість поляків Речі Посполитої тоді ще не знали що вони теж поляки. Бо тоді поляки був політонім який позначав шляхетську верхівку, а не етнонім. За вірою ці "поляки" були католиками, православними, та протестантами, й ще строкатішими за етнічним походженням. За віровизнанням (православні), за походженням ( князі), чи просто місцем проживання були й руські. Наприклад який небудь князь Острозький був і поляком (належав до панівної аристократії), і руським (князівське походження, православна віра, володіння в Русі). Гуманіст Павло Русин за етнічним походженням імовірно був німець, однак спокійно користувався назвою країни свого народження. Таких прикладів - безліч, тому мабуть не варто переносити сучасне значення слів, що позначають національності, на середньовіччя, коли значення цих слів було суттєво іншим.

Щодо виразу "польське панування" який ви любите вживати, боюсь це кліше із сучасного недолугого викладу української історії, який кишить перенесенням в минуле поглядів та ідей які виникли багато пізніше (на додачу до радянського підходу про віковічне прагнення українського народу до возз'єднання з російським). Території сучасної України просто були частиною середньовічних ВКЛ та Речі Посполитої, обидві ці держави зовсім не були чужі для України. Почитайте "Паралельний Світ" Н. Яковенко на http://litopys.org.u...kovenko/yak.htm.

А сучасних українців мабуть варто залишити українцями.
  • 0

#60 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 31.05.2009 – 12:03

Перегляд дописуkalamar (31.05.2009 02:10) писав:

Щодо виразу "польське панування" який ви любите вживати, боюсь це кліше із сучасного недолугого викладу української історії, який кишить перенесенням в минуле поглядів та ідей які виникли багато пізніше (на додачу до радянського підходу про віковічне прагнення українського народу до возз'єднання з російським). Території сучасної України просто були частиною середньовічних ВКЛ та Речі Посполитої, обидві ці держави зовсім не були чужі для України. Почитайте "Паралельний Світ" Н. Яковенко на http://litopys.org.u...kovenko/yak.htm.

А сучасних українців мабуть варто залишити українцями.
Ця територія зв часів ВКЛ і РП звалася Велике Князівство Руське. А західна Україна звалася Королівство Русі.

Повідомлення відредагував Білий Дракон: 31.05.2009 – 12:03

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних