Перейти до вмісту

Фанфи по Star Wars


Повідомлень в темі: 3

#1 Atteira

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 8 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Звена

Відправлено 25.01.2009 – 00:43

  • 3
Отже так, для початку скажу що в цій темі викладаються не просто твори на вільну тему, а саме творчість фанатів Зоряних Війн. Першою буду я. Сподіваюсь, що не останньою.)) Вибачайте, коли щось не так!

#2 Dema V

    404

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1365 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів

Відправлено 25.01.2009 – 00:44

а де творчість ?
  • 0

#3 Atteira

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 8 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Звена

Відправлено 25.01.2009 – 00:51

Star Wars. Darth Maul.

Він стояв і дивився вслід відлітаючому нубійцю. Вимкнув свій світловий меч і прикріпив його до шкіряного пояса, де завжди носив. Корабель швидко віддалявся, втрачаючи форму і перетворюючись на сріблясту пляму на фоні синього татуїнського неба. Татуйоване чорно-червоне обличчя було, як завжди, спокійним і зосередженим. Він не виконав завдання, випустив королеву, але для цього ще буде час. Зате він дізнався багато корисного для себе. Наприклад ця сутичка з джидаєм... Тепер він знав що Амідалу охороняють два джидаї - майстер і падаван. Той з ким бився Мол був не досить сильним, хоча судячи з віку він і був майстром. Другого ситх не бачив, але відчував. Якщо цей учень такий же слабкий , як і його вчитель, то Мол з легкістю їх обох переможе. Але що ж тоді за тривожне відчуття мучить його? Що може загожувати йому, ситху,найкращому учню Дарта Сідіуса, який бездоганно володів техніками Джайо, Терас Касі та Джар-Кай? Гати? Чи таскени? Це навіть смішно!
Раптом...спочатку шосте чуття вловило чиюсь присутність, потім вже Мол почув швидкі кроки і дзвінкий дівочий голос.
- Ви куди?!! А я?!! Мене забули!!!
З-за пагорка вибігла маленька тендітна дівчина в білій, майже прозорій сукні, з ропатланим чорним, як плащ Дарта Мола, волоссям.
"Амідала?!!" - подумав ситх, - "Ні, вони б не забули королеву. Але вона з Нубійця і може мені згодитися."
Дівчина ступила ще кілька непевних кроків і стала, вдивляючись у сліпучу блакить пустельного неба.
- От халепа! - промовила вона тихо, заломивши руки.
Мола вона не бачила і він вирішив цим скористатися. Сит підкрався ззаду (дівчина була настільки засмучена, що навіть тіні його не помітила) і приставив їй до горла меч. Вона злякано сіпнулася.
- Раджу не рухатися, бо меч ввійде в тіло, як розпечений ніж в масло. Ти ж знаєш що це таке?
- Подвійний світловий меч.Червоний. Ти що Дарт Мол?
В голосі її не тільки не було ні краплі страху, а навіть чулося якесь захоплення. Мол був на стільки здивований, що навіть меча опустив.
- Ти...Звідки ти знаєш? - спокійно запитав він.
- Я багато про тебе знаю. Цікавилася.
Вона повернулася до сита обличчям.
"Янгол." - перше що прийшло на думку Молу.
Вона й справді мала якісь янгольські неземні риси. Величезні, неймовірно зелені сяючі очі на дитячому білому личку з рожевими щічками і надзвичайно милий чубчик, зачесаний на правий бік. Він постійно спадав на праве око роблячи її ще привабливішою, але й страшенно заважав дівчині, через що вона увесь час дмухала на нього або відгортала рукою.
Вона дивилася на Мола з якимось надзвичайним захопленням, що дуже його спантеличувало.
- То ти значить була на Нубійці? Як ти туди потрапила?
- Випадково.
- Ти багато знаєш про тих двох джидаїв?
- Не дуже, але трохи знаю.
- Добре. Тоді підеш зі мною.
Ситх повернувся і пішов. Знав, що дівчина послідує за ним.
- Мене звати Джана! - крикнула вона.
Мол ніяк не відреагував, продовжував іти. Джана побігла за ним.
- Ми полетимо на Сімітарі? - поцікавилася вона, догнавши ситха.
- Так. - Мол, як завжди був лаконічним.
- Клас!!! - аж підскочила дівчина, - Я побачу справжній Сімітар!
Дарт Мол здивовано обернувся. Вона була схожа на дитину, якій пообіцяли купити іграшку.
Вони повернули за одну з химерних жовтих скель і побачили маленький сріблястий корабель. Він був справжньою знахідкою для шпигуна. Дуже легкий в керуванні, маневровий, ним можна було непомітно пролетіти будь-куди і сховатися будь-де. Джана застигла на місці і з захопленням розглядала легендарний Сімітар. Мол підійшов ближче і натис кнопку на своєму браслеті. Вхідні двері безшумно опустилися вниз. Ситх зайшов всередину, дівчина послідувала за ним. Тепер Джана зрозуміла що маленьким корабель здавався лише зовні. В кабіні пілота Мол з явним задоволенням всівся за пульт керування.
- Сідай. - наказав він дівчині і та покірно зайняла крісло зліва від нього.
Дарт Мол натис кілька кнопок та важелів і Джана відчула легку вібрацію. Сімітар піднявся і завис над землею, ніби чекаючи команди від свого господаря. Нарешті Мол потягнув важіль на себе і корабель рвонув у відкритий космос.
Джана не відривала очей від свого кумира, а він тим часом заносив дані про місце призначення на автопілоті.
- Куди ми летимо? - раптом запитала вона.
- Яка різниця? - Мол навіть голови не повернув в її бік, намагався взагалі не дивитися. Його дуже непокоїли ті відчуття, які Джана в нього викликала.
- Хочу знати. - не вгавала дівчина.
- Обійдешся.
- Не обійдуся. Ну скажи!
- Ні.
- Ну мені ж треба знати!
- Навіщо?
- Цікаво.
- Хм!
- Що "Хм"?
- Надмірна цікавість ще нікого до добра не довела.
- Це не надмірна, а природна цікавість... Ну скажи!
- Все, набридла! Відстань!
- Скажи і відстану!
- Ти завжди стільки теревениш? Як тебе на Нубійці терпіли?
- А що поганого в тому що я теревеню?
- Не відповідай питанням на питання.
- Чому?
- Так, досить вже! - Ситх вже явно починав дратуватися.
- Що досить?
- Та замовкни!!!
Завжди такий спокійний і врівноважений, Дарт Мол вперше в житті дав волю емоціям. Колись за таке його жорстоко карали. І хоч зараз карати було нікому Мол відразуж опанував себе і заспокоївся. Він розумів що такі от зриви - це дуже небезпечна штука, але, як виявилось, також ще й дієва. Джана й справді притихла і тільки злякано поглядала на нього з-під свого кумедного чубчика. Але мовчала вона не довго.
- То куди ми летимо?...

Дарт Мол сидів в кріслі пілота, відвернувшись від пульту і довіривши керування автопілоту. Вже кілька хвилин він насолоджувався цілковитою тишею, не враховуючи легкий непомітний шум моторів. Джана нарешті втомилася балакати, та й взагалі день в неї видався насичений, тож вона вже засинала, скрутившись в своєму кріслі калачиком. Ситх не звертав на неї жодної уваги і продовжував чистити світлового меча, хоч він і так вже блищав, як нова копійка. Але попри те він не міг примусити себе не думати про дівчину і мимоволі постійно прислухався що вона робить. Хвилин десять не було жодного звуку і Мол все ж наважився глянути на Джану. Вона спала ніби кошеня, обійнявши коліна руками і вткнувшись в них носом. Така спокійна, така прекрасна! Ситх відвернувся, встав і пішов до центральної каюти.
"Треба пару годин поспати", - подумав він, натискаючи кнопку на стіні і видобуваючи ліжко прямо з шафи.
Проте спати він не ліг. Стояв біля ліжка і вагався. Думав про Джану, яка спала на твердому не зручному кріслі. Але чому він про неї думає? Чому йому не все одно де і як вона спить? Яке йому до того діло?
Мол повернувся в кабіну пілота, обережно взяв Джану на руки і переніс на ліжко. Довго дивився як вона спить. Сам не знав навіщо. Вона потягнулася, витяглась граційно, як кішка, повернулась на інший бік, але не прокинулась.
Пройшло вже кілька годин. Аж дивно було як не вистачало зараз Молу Джаниного голосу, її теревенів. Взагалі то він звик до тиші і до самотності, але тепер, як ніколи, хотілося з кимось поговорити. Не знав чим же зайнятися доки дівчина прокинеться. Летіти лишалося ще біля двадцяти годин і Ситх вирішив зв'язатися ще з лордом Сідіусом щоб розповісти йому про все що сталося на Татуїні. Розмова була короткою і не приємною. Мол змовчав про Джану, сам не знав чому, а Сідіус весь час допитувався чи не хоче він йому ще щось сказати. В кінці кінців вчитель сказав йому летіти на Набу за королевою.
Знову тривожне відчуття закрадалося в душу. Мучило його, не давало дихати, ніби душило горло. Передчуття небезпеки... Мол дивився на міріади зірок, що пролітали повз них. Палаючі небесні тіла і планети, все зливалося в одну сяючу пляму. Тут не було тривоги, переживань, проблем, почуттів і відчуттів. Лише спокій, безмежний спокій. Втрачалося відчуття часу, бо все тут вимірювалося лише в світлових роках. Він сидів наче ізольований від зовнішнього світу, не думав ні про що, не відчував нічого.
- Хіба ситам не треба спати? - знайомий голосок ніби розбудив від сну.
Мол повернувся. Біля дверей стояла Джана загорнута в ковдру.
- Треба.
- Тоді чому ти не спиш?
- Ліжко було зайняте.
- Вже ні.
- Я не хочу спати.
- Треба.
Дивне було відчуття. Ніхто ніколи ще не турбувався про Мола. Солодке тремтіння пробігло по тілу і він вперше в житті посміхнувся. Посміхнувся від задоволення, від її наївності, від хвилі почуттів, що огорнула його в цю мить і йому захотілося піддатися цій маленькій дівчинці з очима кольору зеленого листя, дозволити їй керувати ним.
- Ну добре. - погодився він.
- Тоді ходімо! - зраділа Джана.
Ситх встав і пішов до каюти. Слідом пішла і дівчина. Мол ліг на ліжко і заплющив очі, не сподіваючись заснути, бо зовсім не відчував втоми. Джана сіла поруч і дбайливо вкрила його ковдрою. Дарт Мол відчував її погляд на собі і вже від цього було нестерпно солодко. Він вже ні трохи не стримував ці відчуття, не було сенсу. Зрештою ніхто ні про що не довідається. Боятися немає чого, цей час вже давно минув.
- Що? - запитав він, не розплющуючи очей.
- Я просто...- Джана почервоніла.
Мол розплющив очі і глянув на неї. Вперше в його погляді не було ненависті чи зла, лише щось лагідне і трохи сумне.
- Я хотіла спитати чи можна торкнутися до ріжок.
Замість відповіді ситх просто взяв і поклав свою голову їй на коліна. Джана обережно доторкнулася кінчиком пальця до ріжок, які ніби корона увінчували голову Дарта Мола, потім провела рукою по малюнку на обличчі. Від цього дотику Молу стало жарко, серце билося швидко як ніколи, дихати було важко. Він не розумів що відбувається, і не хотів цого розуміти. Просто сліпо підкорявся інстинкту. Вони й не помітили коли почали цілуватися. Один вправний рух і Мол опинився зверху. Джана обійняла його ногами щоб міцніше притиснутись. Мол відчував її гаряче дихання. В якусь мить вони позбулися одягу і розпалені тіла ніби злилися в єдине ціле, як дві половинки Інь і Янь. Дві різниі істоти з різних планет, з різних світів зараз мали одне дихання, одне серцебиття...

- Як називається твоя рідна планета?
Мол обійняв її ще міцніше. Йому чомусь увесь час здавалося, що варто лише на мить відпустити і він її втратиь.
- Ірідонія.
- Ти забрак?
- Звідки ти знаєш?
- Я багато про тебе знаю. - посміхнулася дівчина.
- А ти? Ти звідки?
- Я із Землі. Тобто народилася я на Набу, але батьки були звідти.
- То твоєї планети вже немає, як і моєї.
- Виходить так.
- А звідки ти джидаїв знаєш?
- Так, випадково зустрілися. Здається я Обівану подобаюсь.
- Обівану?
- Він учень Квайгона.
- Він симпатичний?
- Ага.
Мол раптом відчув страшенну ненависть до того Обівана. Хай но він тільки його знайде!
- Він тобі подобається?
Джана здивовано глянула на Дарта Мола. Потім засміялася голосно й весело.
- Що за питання, Мол? Якби він мені подобався, хіба б я була зараз з тобою?
- Ти тут не по своїй волі.
- Повір, якби не хотіла, то не була б тут.
Мол посміхнувся. Така самовпевнена як і він сам.
Вони дивилися один на одного і мовчали. Мол знову притис Джану до себе. Нікому він її не віддасть, ніякому Обівану. Вона буде тільки з ним. Сама його обрала, хоча він і досі не розумів чому. Ця маленька дівчинка побачила в ньому не злого вбивцю-ситха, а затравленого нещасного забрака, який ніколи не знав любові і ласки. А може це просто жалість? Ну як можна любити ситха, зовнішність якого наганяла страх на супротивників ще до бочатку битви?
- Джана.
- Що? - дівчина піднялась і глянула на Мола.
- Чому ти зі мною?
Він дивився їй в очі пристально і цей погляд проникав в її душу, страшенно її лякав. Він знав що відчує якщо вона збреше. Був не впевнений чи хоче чути правду, але не вагався. Джана раптом посміхнулася лагідно.
- Я не можу це пояснити. В мене не було ще такого почуття, тому я не знаю що це. Просто мені хочеться бути поруч, бачити тебе, відчувати...
Вона почервоніла і опустила очі. Мол поклав долоню їй на щоку і поцілував солодкі губки. Джана відповіла на його поцілунок, обняла руками його шию і притислася всим тілом. Ситх відчув що вона тремтить і майже відразу по щоках її потекли солоні гарячі сльози.
- Що сталося?
Дівчина підняла голову і дивилася на нього благально мокрими від сліз очима.
- Давай не будемо летіти на Набу.
- Що?
- Полетимо куди інде.
- Чому?
- Не питай мене нічого. Просто послухайся.
- Я не можу так, Джана.
- Будь-ласка, давай просто втечимо десь разом.
- Ти не розумієш...
- Ні, це ти не розумієш! Тебе вб'ють! Ти ж сам це знаєш, відчуваєш небезпеку!
Вона заридала і вткнулася обличчям Молу в груди.
- Я повинен виконати завдання. - тихо промовив він.
Джана продовжувала ридати, а він просто обіймав її і притискав до себе, не знав як заспокоїти.

Вони от-от мали приземлитися на Набу. Мол збирався. Джана підійшла до нього, допомогла застебнути пояс і вдягти плащ. Потім обняла, а він гладив її волосся.
- Я не хочу тебе відпускати.
Ситх мочав. Вона підняла голову і глянула на його обличчя. Він був спокійним і безпристрасним. Ніяк не можна було зрозуміти про що він думає, що відчуває.
- Чекатимеш мене на Сімітарі.
- Ти не повернешся.
- Пообіцяй мені, - його погляд знову став дбайливим і лагідним, - Пообіцяй що більше не будеш плакати.
- Не йди.
- Пообіцяй мені що більше не будеш плакати. - повторив Мол.
Джанині очі були повні сліз, але жодна сльозинка не скотилася.
- Я обіцяю.
Вона знову притислась до нього всім тілом щоб хоч фізично відчувати його присутність, бо думками він був десь далеко.
- Ходімо.
Голос Мола знову був холодним. Вони пішли до кабіни пілота ситх переключив корабель на ручне керування. Коли приземлилися він ще щось змінив у налаштуваннях автопілота, кілька хвилин сидів нерухомо, ніби щось обдумуючи. На Джану не глянув ні разу, а вона не відводила від нього погляду. Знала що бачить Мола востаннє і не могла нічого вдіяти, не могла зупинити його. Відчувала як боляче стискається її серце, як не дає їй дихати.
Мол встав, взяв меча і пішов до виходу. Джана пішла за ним. Вона стояла і дивилася як він віддаляється від неї. Раптом ситх зупинився, повернувся і глянув на неї. На мить здалося що він зараз повернеться і вони полетять геть з цієї клятої планети. Але насправді то був лише прощальний погляд. Він ішов далі, а вона мала лишатися на кораблі і чекати. Чого чекати? Адже він не повернеться! Ніколи! Ні, вона просто так не здасться! Джана кинулася в центральну каюту і почала нишпорити по всіх шафках, які там були. Потім побігла в кабіну пілота і там нарешті знайшла бластер. Не знаючи ще що збирається робити, вона пішла до королівського палацу.

Тиша. Значить бій ще не почався. Раптом чиїсь швидкі кроки. Джана сховалась за однією з колон. Повз неї пробігла королева з капітаном Панакою і ще купою людей. Невже вона запізнилася і Мол вже мертвий! Не може бути! Вона побігла до центральної зали палацу. Там вже нікого не було, але видно було сліди бою. Джана знала що вони пішли до основного генератора і рушила туди. Вона й справді запізнилася бо плазмові перегородки вже були зачинені, відчинялися лише на пару секунд. Вона не встигне пробігти. І все ж спробує. Щойно відкрилася перша, Джана з усієї сили рвонула вперед. Лишалося ще пробігти повз дві останні, коли вони знову зачинилися і дівчина лишилася всередині. Могла спостерігати що відбувається, але зробити вже нічого не могла. Квайгон Джин був уже мертвий, а Мол зараз бився з розлюченим Обіваном. Ще мить і Дарт Мол скинув його в шахту, але той втримався.
- Мол. - тихо промовила Джана.
Він не міг її чути, але обернувся, відчувши її присутність. В цю мить з шахти вистрибнув Обіван, схопив меч Квайгона і одним рухом розтяв тіло Дарта Мола навпіл. Джана розтулила рота щоб крикнути, але крик обірвався ще на пів дорозі. Вона тільки дивилася на нього широко розплющеними очима і не могла повірити що це все відбувається насправді. Вона бачила як він остоанній раз глянув на неї якось розгублено і винувато. Потім тіло його розділилося і полетіло в безодню. Перегородка нарешті відкрилася і дівчина кинулася до краю шахти. Обіван встиг схопити її за талію і затримати. Вона засіпалася, намагалася випручатись, але марно. Згодом вона заспокоїлась і опустилася на металеву підлогу. Сил не було зовсім, вона вся тремтіла і дивилася в чорну безодню шахти, ніби сподіваючись там ще його побачити. Нестерпний біль пронизував усе її тіло з кожним подихом. Хотілося кричати, плакати, але очі були сухими. Жодної сльозинки! Вона ж обіцяла...








Читайте, хваліть, критикуйте, але не мовчіть! Буду вдячна!
  • 0

#4 Atteira

    Чайник

  • Користувачі
  • Pip
  • 8 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Звена

Відправлено 25.01.2009 – 02:53

А це для більшого ефекту)))

Прикріплені файли


  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних


Магазин кубиков Рубика Cubes.in.ua