Перейти до вмісту

Міфічні істоти


Повідомлень в темі: 54

#1 =MAVKA=

    Я в серці маю те, що не вмирає...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1153 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:м. Київ

Відправлено 26.12.2008 – 11:18

  • 54
От зацікавили легенди, походження назв різних міфічних істот. Матеріал брала з Вікіпедії.
Давайте викладати різні цікавинки, легенди.

1. Русалки

Цитата

Відомі головним чином з народних вірувань України й Білоруси і майже невідомі в Росії та серед західних і південних слов'ян. Згідно з цими віруваннями, русалками ставали дівчата, які потонули або померли на Зелені свята. Також і ті, що були заручені і померли перед шлюбом, або й діти, що народилися мертвими або повмирали нехрищеними — так звані страдчата чи потерчата. Русалки (дівчата і жінки-утоплениці) стають дружинами Водяника.
Русалок уявляли, як гарних дівчат, голих і з довгим русявим або зеленим розпущеним волоссям до колін або у сорочках, чи у дівочому прозорому вбранні у вінках з осоки та зілля.

В українській міфології русалки входять до класу демонів. Це дівчата-утоплениці, які, ставши русалками, навіки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу. Вони живуть на дні водойми в кришталевому замку, де одні розчесують свої золоті коси, інші відпочивають на лежанках із дорогоцінних мушлів. Їхні прозорі тільця здригаються від холоду, бо промені сонця не доходять до них. Русалки нетерпляче чекають променів, щоб погрітися. Інколи забирають дівчат до себе, в яких не склалася доля. Боги не мали права увійти до русалчиного замку.

2. Мавки

Цитата

Мавки є різновидом русалок, на відміну від яких мали довге лляне волосся. Ім'я Мавки утворено від "навь" (Навка), що значить "втілення смерті". Вони не мають тіла, не відзеркалюються у воді, не мають тіні та спини, тому видно всі нутрощі.

Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Мавки символізують душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті або стинають їм голови. Щоб урятувати душу дитини, потрібно було на Троїцькі святки підкинути вгору хустину, назвати ім'я й промовити:"Хрещу тебе", і врятована душа попадала в рай. Якщо ж душа доживала до семи років і не потрапляла в рай, то немовля перетворювалося на русалку або мавку і завдавало людям шкоди /Українська минувшина. - С.223; Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - С.49/.

Для того ж, щоб устерегти себе від Мавки, особливо на молодик, потрібно взяти із собою полинь і сказати: «На тобі, мавко, полинь, а мене покинь».

3. Потерчата

Цитата

Потерчá (поторочá, потерчук, страдча), в українській міфології так називають дитину, яка померла нехрещеною, або власне її душу. Демонічна істота.
За переказами душі потерчат сім років літають і просять: "Хреста!". Їх голоси подібні до жаб'ячого кумкання. Хто почує голос потерчати, кажуть повір’я, повинен пожаліти нещасну душу: кинути хустину, рушник або шматок полотна — як крижмо для хрещення — і промовити: "Іван та Марія! Хрещу тебе в ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь", — і дати ім'я дитині. Тоді померле немовля стає янголом. Коли ж за сім років по смерті таку дитину ніхто не охрестить, вона потрапляє до нечистих духів.

Таке маля крадуть русалки, та й саме воно, як кажуть подекуди в Україні, стає мавкою, "семиліткою". Ці русалки-семилітки володіють особливою мудрістю, що виявляється в розгадуванні чи загадуванні загадок.

Злі духи мучать украдених немовлят, і тільки на Зелені свята вони вільні від страшних тортур. Тому в Лубенському повіті на Полтавщині жінки, які поховали нехрещених малюків, збирали колись на Русалчин Великдень (четвер на Троїцькому тижні) всіх дітей із вулиці і пригощали їх. А на Поділлі під час архаїчного обряду "гоніння шуляка" жінки поминали своїх померлих, особливо нехрещених, дітей. Існувало вірування, згідно з яким на Зелені свята вони з'являлися "мавками", "нявками", "гречухами" й лякали всіх своєю непередбачуваною поведінкою.

Хоронили потерчат також під деревами. Дерево, яке садили на могилі, в уявленнях людей є світовим деревом, що поєднує світ живих зі світом померлих. Із троїцького обряду "завивати вінки" в Новгород-Сіверському повіті на Чернігівщині можна зрозуміти, що звичай ховати потерчат під деревами був доволі поширеним.

На Волині до потерчат ставилися обережно. Тут вважали поганою прикметою, коли раптом виявиться, що хату побудовано на місці, де колись закопали померлих дітей. їхні душі, як уже мовилося, весь час літають і просять хрещення. А хто почує їхній голос, має кинути все, що тримав на ту мить у руках.

4. Суккуб

Цитата

Суккуб (от лат. succuba, наложница) — в средневековых легендах демоница, посещающая ночью молодых мужчин и вызывающая у них сладострастные сны. Как ни странно, но при описании суккубов средневековыми демонологами слово succuba использовалось крайне редко. Для именования этого класса существ использовалось другое латинское слово: succubus, которое относится к мужскому роду. Вероятно, это связано с тем, что согласно воззрению демонологов, суккуб — это Дьявол в женском обличье. Часто описывается как молодая привлекательная женщина, однако, имеющая когтистые стопы ног и, иногда, перепончатые крылья.

5. Німфи

Цитата

Ні́мфи (грец. Nymphai; nymphe — дівчина, наречена, молода жінка) — другорядні божества у давньогрецькій міфології, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах, уособлювали сили та явища природи. Лісові німфи, що жили на деревах, звалися дріадами, гамадріадами, гірські — ореадами, або орестіадами, німфи текучих вод — наядами, морські німфи — нереїдами, океанідами тощо. За міфами, німфи були довговічні, але не безсмертні. Від шлюбів німф з богами народжувалися герої (Ахіллес, Еак). Перебуваючи поблизу людей, німфи краще, ніж олімпійці, розуміли їхні потреби й турботи, нерідко допомагали людям або карали їх. Дзюрчання струмків, шелестіння лісу, дзижчання комах — усі голоси весни й літа були ніби їхнім співом. Вони були втіленням усього приємного, зворушливого, милого в природі. Культ н. був дуже поширений у Греції й Римі, де їм споруджували величні храми. У мистецтві їх зображували вродливими веселими напівоголеними легковажними дівчатами.

Переносно німфа — вродлива жінка.


#2 Demoman

    маньячина (chaotic good)

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 981 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Sadistic Village of Remarkable Misfortune

Відправлено 26.12.2008 – 12:18

Легенди скандинавів. Ельфи і гноми.

Цитата

З того дня, коли на небі вперше засяяло сонце, життя на землі стало веселішим. Всі люди мирно працювали на своїх ланах, всі були задоволені, ніхто не хотів стати багатшим і шляхетнішим за іншого. В ті часи, боги часто покидали Асгард і мандрували по світу. Вони навчили людей копати землю і видобувати з неї руду, а також зробили для них першу наковальню, перший молот та перші клещі, за допомогою яких, потім виготовили інші знаряддя та інструменти. Тоді не було війн, крадіжок і злочинів. В горах видобували багато золота, але його не накопичували, а робили з нього посуд - от чому це століття називають золотим.
Одного разу, копаючись у землі в пошуках залізної руди, Одін, Вілі, та Ве знайшли черв'яків, які завелись у м'ясі Іміра. Дивлячись на ці незграбні істоти, боги мимоволі задумались.
- Що нам з ними робити брати? - вимовив Ве. - Ми вже заселили весь світ, і ці черв'яки нікому не потрібні. Може їх просто знищити?
- Ти помиляєшся, - сказав Одін. - Ми заселили тільки поверхню землі, але забули про її надра. Давайте краще зробимо з них маленьких людей-гномів або чорних ельфів і дамо їм у володіння підземне царство, яке буде називатися Свартальфахейм, тобто країна чорних ельфів.
- А якщо їм набридне жити там, і вони захочуть піднятися нагору, до сонця? - запитав Вілі.
- Не бійся брате, - відповів Одін. - Я зроблю так, щоб сонячні проміні перетворювали їх на каміння. Тоді їм прийдеться завжди жити під землею.
- Я згоден з тобою, - сказав Ве. - Але ми забули не тільки про надра - ми забули про повітря. Давайте одних черв'яків в чорних ельфів, або гномів, як сказав Одін, а інших - в світлих ельфів, і заселимо їх у повітря між землею і Асгардом, в Льесальфахеймі, або в країні світлих ельфів.
Решта богів погодилася з ним. Так з'явились в світі ельфи і гноми, і дві нові країни: Свартальфахейм и Льесальфахейм. Чорні ельфи, яких зазвичай називають гномами, незабаром стали досвідченими майстрами. Ніхто у світі не міг краще за них обробляти коштовні каміння і метали, і, як ви ще дізнаєтесь потім, самі боги часто звертались до них за допомогою. В той час, як їхні брати працювали у надрах землі, світлі ельфи працювали на її поверхні. Вони навчились вирощувати найгарніші і ароматні квіти, і с тих пір, кожен рік покривають ними землю, щоб вона стала ще краще і гарніше.

  • -1

#3 Усміхнена

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 116 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Січеслав

Відправлено 27.12.2008 – 03:24

О, легенди скандинавів... Я обожнюю "Едду".
А чому з української демонології згадали лише русалок, мавок та потерчат?

Цитата

Перелесник (летавиць) — різновид злого духу, що, як зірка, падає з неба та відвідує людей, прибираючи вигляд рідних, близьких, коханих. Вірили, що його можна "дістати" з великої туги за покійною людиною. Втілившись в її образ, Перелесник міг вступати у подружнє життя з живими людьми. Діти, що народжувалися від Перелесника, зовні нагадували одмінків. Вигнати Перелесника з хати, де він оселився, дуже важко.

Цитата

Одмінок (обмінчук, відміна) — дитина, підмінена нечистою силою. Українці вірили, що дика баба чи богиня може викрасти людське немовля, підкинувши натомість своє. Впізнати одмінка можна за мішкуватою будовою тіла (маленька голова, велике черево, тонкі ноги). Підмінені діти невгамовно кричали й погано розвивалися. Подекуди їм приписували здатність змінювати розміри свого тіла. Одмінок міг вигодовуватися у людей до двадцяти років. Аби позбутися одмінка, радилося винести його у мішку на перехрестя доріг чи кинути на смітник. Тоді нечиста, пожалівши свою дитину, забере її. Загальнопоширеною була засторога: не слід лихословити і згадувати нечистого (особливо після заходу сонця), щоб не накликати його на свою дитину.


Цитата

Баба (дика баба) — фантастичний образ українського фольклору. На заході України уявлялася жінкою з довгим волоссям, яка може вбити людину або залоскотати до смерті. Натрапити на неї можна було в лісових хащах або в полі. Існувало повір'я, що зловлена в полі дика баба служитиме господареві, як вірна наймичка. Подекуди вірили, що дика баба полюбляє підміняти ще нехрещених дітей на свої відміни, одмінки. Іноді у цьому образі вбачали жіночу іпостась домовика (домовинки, домані), генетичне пов'язану з прадавньою богинею родючості.

Цитата

Богині (лісниці, мамуни) — злобні людині істоти, зовні подібні до диких баб. Наділялися здатністю перевтілюватися, прибираючи вигляд та голос певних дівчат чи молодиць, щоб заманювати чоловіків. Українці вірили, що богині бувають не лише жіночої, а й чоловічої статі. Зваблені ними люди зникають безвісти. Як і дикі баби, богині підміняли нехрещених дітей, а іноді й виступали в ролі "пастухів від звіра". Для захисту від них слід було мати оберіг — металевий предмет, часник чи трой-зілля.

Далі буде...
  • 0

#4 Amili

    сама по собі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1458 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 27.12.2008 – 11:41

БУДНІТАЙ — божество деяких українських племен (зокрема — західних), яке будило своєчасно тих, що заспали.

ДВОРОВИК
(ДВОРОВИЙ) —добрий дух обійстя; бог, що охороняє від мору, пожежі, грабунку всю живність і все добро у дворі селянина. Сприяв збагаченню, добробуту, щастю хлібороба.

ЖИВА (ЦИЦА) —богиня життя, жіночого щастя в давніх українців, їй поклонялися безплідні жінки. Сприяли добрим пологам. Згідно з повір'ям — принесла протоукраїнцям перше зерно жита.

КАРНА — божество оплакування померлих, плакальниця. Згідно з повір'ям, дбала про обряд поховання. К. згадується в «Слові о полку Ігоревім».

МОКОША
(МАКОШ, ЦАРИЦЯ ВОДИ, ВОДЯНИЦЯ, МАТИ КОША) — давньоукраїнська богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води. Заступниця вагітних і породілей. Кожна п'ятниця в давніх українців була днем М. Ім'я М. академік Б. Рибаков трактує як словосполучення. МАТИ ВРОЖАЮ (МО — мати, КОШ — кошівниця для зерна). Популярність М. серед українського жіноцтва була такою великою, що її культ зберігався довгі століття після знищення язичництва, що зафіксовано в літописах («...по украинамь молятся богу Перуну, и Хорсу, и Мокоши»). Церква змушена була п'ятницю — день Мокоші—зробити днем Парасковії та Покрови. (За П. Трощиним).
За народними переказами, що дійшли до наших днів, первісне ім'я М. — МАТИ КОША. В цьому — відгомін культу жінки-матері часів матріархату, коли порядкувала серед роду, серед КОША (на стійбищі, в громаді, общині і т. п.) мудра, досвідчена жінка, яку всі називали Матір'ю. Вона лікувала, приймала пологи, визначала обов'язки кожному, навчала рукоділлю, куховарінню тощо.
МАТИ КОША була шанованою богинею у сарматів. (За М. Слободянюком).

ЧУР (ЦУР, ШУР) — один з найдавніших і найпопулярніших у давніх українців «домашніх» богів; охоронець домашнього вогнища, тепла, затишку. Бог добробуту, добрий дух дому та заступник роду. Іноді уявлявся та зображувався у вигляді вогню, що палає в печі. Вирізьблювався на дереві, вишивався на рушниках. За повір'ям, звертання до Ч. охороняло людину від зла.

Це з давніх українських вірувань. Більше матеріалу і легенди є В довіднику давньоукраїнської міфології

Повідомлення відредагував Amili: 27.12.2008 – 11:41

  • 0

#5 Bobua

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 400 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Бровари

Відправлено 29.12.2008 – 15:03



Дракони


Сідаємо читати цикл Robert Asprin — Myth series (Роберт Аспрін — Міфологія [не забудьте запастись водою і харчами :rolleyes:]), й бачимо, що дракони насправді дуже розумні, розвинуті й мирні істоти... я би навіть сказав — лагідні <_<.
То в середні віки темні люди могли вважати їх потворними чудовиськами, а насправді треба ж знати і точку зору самих драконів з цього приводу :happy1:.
Попри наявність магії в книгах (хоч і погано вона чомусь згадується — там більше дії й гумору), впізнаю в них так багато відгомонів «сучасного земного», що зовсім не бачу підстав зараховувати до середньовічної прото-фантастики [фентезі].


Врешті-решт, корисно почитати, щоби знати чому не мож годувати чужих дракончиків :)





Перше знайомство з драконами :)

Цитата

— Добре. Як я сказав, я ненадовго. Поки я обідаю, можеш подивитися драконів.
— Драконів? — перепитав я, але він уже зник за запоною намету.
Я повільно повернувся і подивився на виставку товарів позаду.
Дракони!
Не далі як п’ятнадцять футів від місця, де я стояв, перебувало величезне, набите драконами стійло. Більшість драконів були прив’язані до задньої стіни, що й перешкодило мені їх побачити, коли ми наблизилися, але при прямому огляді не виникало будь-яких сумнівів, що це дракони.
Цікавість змусила мене підійти ближче і приєднатися до невеликої юрби перед стійлами. Сморід був приголомшуючий, але після запаху збоченської кухні він здавався мені приємним.
Я будь-коли раніше не бачив жодного дракона, але зразки в стійлі втілювали всі очікування моїх мрій. Вони були величезні — добрячих десять-п’ятнадцять футів у чубку й повних тридцять футів довжиною. Шиї в них здавалися довгими й зміїними, а пазуристі лаби проорювали в землі величезні борозни, коли вони нервово тупцювали.
Я здивувався, побачивши, як багато тут різновидів. Мені будь-коли не спадало на думку, що дракони можуть бути різних типів, але тут стояли живі докази зворотнього. Крім драконів, які завжди й уявлялись мені зеленими, тут були також і червоні, й чорні, й золоті, й блакитні. Був навіть один блідо-бузковий. У деяких були крила, в інших — не було. Деякі відрізнялися широкими, масивними щелепами, інші — вузькими мордами. У деяких були вузькі розкосі очі, в той час як в інших — величезні, як місяць, очища, які, здавалося, зосім не кліпали. Однак в усіх були дві спільні ознаки — вони всі були великими і виглядали доволі таки бридкими.

[Роберт Асприн. Другой отличный миф (серія Мифология#1)]
[перепереклад]

Хоча про драконів автор, здається, відгукувався й краще, але сморід від їх нечищених зубів згадується повсюди в тексті (принаймні, 1 і 2 -га частини) разом з драконами ... Наче тінь якась :)



Окрема тема для них: Дракони й фантастика :) http://zorjanyjvovk....net/--vt36.html

Повідомлення відредагував Bobua: 29.12.2008 – 15:08

  • 0

#6 Теж пасічник...

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 332 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:краще не знати:)

Відправлено 25.02.2009 – 12:03

Для мене цікавою міфічною істотою є Мара

„Хай мудрий бореться з Марою мечем мудрості. Тепер він має захищати завойоване без привязаності” Будда
  • 0

#7 Neorlandina

    Schadenfreude

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3840 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Київ

Відправлено 25.02.2009 – 14:22

так, дракони міфічні.
особливо білі.

бо ніхто ніколи не бачив вживу білого дракона. всі про нього чули, бачили зображення, але ніхто з ним не зустрічався.

Повідомлення відредагував Neorlandina: 25.02.2009 – 14:22

  • -1

#8 Ulrick Stahlbehr

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 365 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Звенигородка

Відправлено 25.02.2009 – 21:21

Цікавлюся демонами. Ось, що я нарив на деяких (пардон, що на москальській)

Люцифер
Люцифер - солнечный ангел, чье имя означает "Несущий свет". Среди ангелов он был одним из прекраснейших и назывался Рафаэлем. Он думал что сам себя сотворил, а не Бог. Однажды он увидел пустой трон куда-то отлучившегося Бога и подумал: "О, как чудесно мое сияние. Если бы я сидел на этом троне, я был бы так же мудр как и он." И под разноголосицу ангелов, часть которых льстит ему, а часть - отговаривает от сомнительной затеи, Люцифер занимает трон Бога и провозглашает: "Вся радость мира пребывает на мне, ибо лучи моего сияния горят так ярко. Я буду как тот, кто выше всех на вершине. Пусть Бог идет сюда - я не уйду, но останусь сидеть здесь перед лицом его". И приказывает ангелам преклониться перед ним, внеся раскол в их ряды. За это Бог сверг Люцифера и преклонившихся перед ним ангелов и Бездну, превратив его красоту в безобразие. Он из огненного, стал черным, как уголь. У него тысяча рук и на каждой руке по 20 пальцев. У него вырос длинный толстый клюв и толстый хвост с жалами. Он прикован к решетке над адским пламенем, раздуваемым низшими демонами.

Буду розписувати по черзі.
  • 0

#9 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 28.02.2009 – 16:38

СФІНКС

Цитата

Сфінкс – міфічне чудовисько, істота з головою жінки, лапами і тілом лева та крилами орла. Легенди про сфінкса зустрічаються у стародавньому Єгипті періоду Стародавнього Царства. Образ сфінксу був також потім взятий стародавніми греками.

Цитата

[Сфінкс - крилате чудовисько з лев'ячим тулубом та жіночим обличчям, породження Тіфона та Єхидни (або Химери й Ортра). Сиділо на скелі біля Фів (куди його наслала Гера за те, що фіванський володар Лаій спокусив юного Хрісіппа) і вбивало подорожніх, які не могли відгадати його загадки. Креонт, володар Фів, обіцяв тому, хто визволить місто від Сфінкса, віддати царство і руку своєї сестри Іокасти. Загадку розгадав Едіп, після чого Сфінкс у розпачі кинувся в прірву і розбився.

Цитата

У переносному значенні Сфінкс — загадкова людина.

Прикріплені файли

  • Прикріплений файл  sphinkss.jpg   84.85К   3 Кількість завантажень:

  • 0

#10 carry

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 570 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Тернопіль

Відправлено 28.02.2009 – 20:32

Прикріплений файл  leshiy.jpg   29.23К   5 Кількість завантажень:
Лісовик - дух і хранитель лісу в слов'янській міфології, який живе в лісовій гущавині. Він уміє обертатися на дряхлого дідуся, ведмедя, або ставати деревом. Іноді він кричить в лісі і лякає людей. Лісовик - вовчий і ведмедячий пастух, йому підкоряються всі звіри в лісі. Він охороняє ліс і лісових звірів, тому його побоюються лісоруби і мисливці. Дізнавшись, що в якійсь гущавині живе лісовик, люди обходять її стороною.
Лісовик начальник над всіма деревами, без його дозволу в ліс заходити не варто. Лісовик то зростом з траву, то висотою з сосну, а зазвичай - простий дядько, тільки каптан у нього зачинений на праву сторону і взутий навпаки; очі горять зеленим вогнем, волосся у Лісовика довге сіро-зелене, на обличчі немає ні вій, ні брів. Виглядом з людиною схожий та тільки весь з голови до п'ят шерстю обріс. Стрічному прагне прикинутися людиною, але легко його викрити, коли глянеш через праве вухо коня.
Лісовик любить морочити голову подорожнім і збиває їх із стежини, плутаючи стежки і починаючи водити кругами.
Лісовик може обійти навколо необережної людини, і та довго вештатиметься всередині чарівного круга, не в силах переступить замкнуту межу. Але лісовик, як і вся жива природа, уміє дякувати добром за добро. А потрібно йому тільки одне: щоб людина, входячи в ліс поважала лісові закони, не заподіювала лісу шкоди. І дуже зрадіє Лісовик, якщо залишити йому де-небудь на пні ласощів, які в лісі не ростуть, пиріжок, пряник, і подякувати вголос за гриби і ягоди.
  • 1

#11 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 28.02.2009 – 21:39

Кентаври

Цитата

З часів грецької античності кентаври — міфічні істоти з тулубом коня та торсом і головою людини — є символом подвійності. Вони уособлюють поєднання нижчої природи людини, її тваринної натури, із високою природою, людськими чеснотами і здатністю до судження. Це комбінація сліпої сили інстинктів і керівного духу. Кінь уособлює чоловічу солярну силу й є підніжжям для підняття духу людини.

У грецькій міфології дикі істоти, напівлюди-напівконі, мешканці гір та лісових хащів, супроводжують Діоніса (Вакха) й відрізняються буйним норовом і нестриманістю. Можливо, кентаври першопочатково були втіленням гірських річок і бурхливих потоків. За переказами, вони народжені від Іксіона й хмари, що набула вигляду Гери за велінням Зевса. Кентаври б’ються зі своїми сусідами лапіфами (кентавромахія), намагаючись викрасти для себе дружин з цього племені. Після перемоги Геракла над кентаврами, їх було витіснено з Фессалії й вони розселились по всій Греції. Частину кентаврів під своє заступництво взяв Посейдон. У героїчних міфах одні з кентаврів є вихователями героїв, інші – ворожі світові героїв.

Особливе місце серед кентаврів посідають Хірон, син Кроноса й океаніди Філіри, і Фол, син Селена й німфи Мелії. Вони втілюють мудрість і доброзичливість. Хірон є вихователем героїв (Тезея, Ясона, Ахілла, Діоскурів). Він належить до скинутого Зевсом роду титанів, неприборканих природних божеств, яким відома давня мудрість. Хірон знає таємниці лікування й навчає Асклепія. Його ім’я – Хірон – вказує на вмілі руки. Він належить до числа тих архаїчних божеств, які ввійшли в союз із героїчним світом, але разом з тим змушені загинути від руки героїв.

Кентаври смертні, безсмертний лише Хірон, але й він, страждаючи від рани, нанесеної йому Гераклом, прагне смерті. Прометей пізніше згодився стати безсмертним замість нього, і Зевс затвердив цей обмін і переніс Хірона на небо як сузір’я Стрільця (Кентавра).

У християнстві кентавр символізує чуттєвість, неприборкані пристрасті, надмірності, перелюб, втілення диявола. Крім того, цей персонаж служив утіленням людини, що розривається між добром і злом, єретика, який хоча й знає вчення, але застосовує його невірно. У середньовічній символіці кентавр, поскільки він не подолав своєї тваринної природи, вважається протилежністю шляхетного лицаря, а часто – втіленням зарозумілості.

У образотворчому мистецтві були популярними сцени кентавромахії. Особливе місце як в античному світі, так і в мистецтві наступних епох посідає образ Хірона. У Середні віки зображення кентаврів з’являються в мініатюрах арабських і європейських космологічних трактатів серед знаків Зодіаку.

Прикріплені файли

  • Прикріплений файл  kentavr555.jpg   66.89К   1 Кількість завантажень:

  • 0

#12 Крихітка

    Мрійниця

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4030 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ, Castelló, Ibiza, Hildesheim

Відправлено 01.03.2009 – 01:17

Феї

Цитата

Феи, по поверьям кельтских и романских народов - фантастические существа женского пола, волшебницы. Феи, в европейской мифологии - женщины, обладающие волшебными знаниями и могуществом. Феи, обычно, добрые волшебницы, но есть и "темные" феи. Существует множество легенд, сказок и великих произведений искусства, в которых феи творят добрые дела, становятся покровительницами принцев и принцесс, а иногда и сами выступают в роли жен королей или героев.
Согласно валлийских легенд феи существовали в облике обычных людей, временами прекрасных, но иногда и ужасных. По своему желанию, творя волшебство, они могли принять вид благородного животного, цветка, света или могли стать невидимыми для людей.
Собственно, происхождение слова фея остается неизвестным, но в мифологиях европейских стран оно весьма схоже. Слову фея в Испании и Италии соответствуют "fada" и "fata". Очевидно, они являются производными от латинского слова "fatum", то есть судьба, рок, что являлось признанием умения предсказывать и даже управлять человеческой судьбой. Во Франции слово "fee" происходит от старофранцузского "feer", которое видимо появилось на основе латинского "fatare", означавшее "очаровывать, околдовывать". Это слово говорит о способности фей изменять обычный мир людей. От этого же слова происходит английское слово "faerie" - "волшебное царство", которое включает в себя искусство колдовства и весь мир фей. Слова "fairy" и "fay", означающие фея, эльф, являются другими производными слова "faerie".
Зображення
©http://godsbay.ru/paint/
  • 0

#13 Повітруля

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 41 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ

Відправлено 01.03.2009 – 01:55

Цитата

"Если и жить на этом свете, то на самом его верху", - говорят карпатцы. Речь идет о горных пастбищах - полонинах. А еще - о таинственных женских существах, которые издавна облюбовали солнечные и ветреные карпатские плоскогорья. В польских Татрах их называют "дивоженами", у румын - нимфами-"желями". Румынские "желе", правда, больше обитают в лесах, где неустанно прядут нити людских судеб. Однако летом они все же сырым чащам предпочитают солнечные, открытые ветрам полонины. Именно с ветрами связывают полонинных красоток украинцы, называя их "повитрулями".
"Кто видел, не скажет, кто знает, тоже не скажет, а кто и скажет, так сам черт сказанное не разберет," - такие вот примерно ответы я получал от чабанов, которых расспрашивал о повитрулях. А между тем в карпатских селах о них вспоминают частенько по самым различным поводам. "Смотри, а то повитруля тебя украдет", - пугают бабушки внуков, которые любят забираться в лес аж под самые полонины. "Окрутит тебя повитруля - узнаешь почем коряк ветра", - предупреждают матери своих непутевых сыновей. "Ты там ненароком не с повитрулями кохался?" - подозрительно спрашивает жена у мужа, когда он небритый, пропахший дымом, возвращается с полонины.

Яка ж вона, карпатська Повітруля? Як виглядає? Слухів про її красу багато, однак ніхто достеменно не може намалювати її портрету. Одним врізались в пам'ять її довге волосся, інші пригадують блакитні холодні очі, треті ж мову ведуть про виразні тонкі чорні брови.
Повітрулі - дочки гірських вітрів. Вільними вітрами вони народжені, запашними вітрами доглянуті, на крилах вітру переносяться з місця на місце. Вітер завжди у Повітрулі в голові, але як туди потрапить щось лихе і повітруля раптом закапризує, то вже готовий вихор. Він може обкрутити дерево і тонко-тонко піднятись вгору-листочок буковий, котрий не ада на землю, а немов застигає у повітрі і різко злітає понад гіллям-вірна ознака вихрового танцю Повітрулі. Але як до вихору такого людина потрапить, то так його закрутить, що жодна знахарка на ноги не поставить.
Любовні втіхи ж для Повітрулі, що молоко для немовляти. Як кому дев'ять ночей підряд кохана сниться, то на десяту в її образі спускається з полонини Повітруля. У чабанів, котрі ні в чому не відмовляють повітрулям, вівці завжди цілими залишаються.
А також Повітрулі дуже полюбляють музику і мають здатність ставати невидимими, якщо скинуть одяг.
:) Ось такі ми, щирі карпатські Повітрулі :angry:
  • 1

#14 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 01.03.2009 – 10:11

«100 найвідоміших образів української міфології»

Чугайстер — це веселий, життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх. Образ Чугайстра (Чугайстрина, Лісового Чоловіка) не відомий іншим слов'янам. Його знають тільки в українських Карпатах. На Бойківщині його називають просто Дідом, а на Закарпатті — Ночником. Походження назви Чугайстер достеменно не зрозуміле. Сучасні дослідники пов'язують це слово з чугою, чуганею (верхнім одягом, який тчуть так, що він має вигляд великої овечої шкури з довгою вовною), з гайстром-лелекою або навіть зі сторожовими козацькими вежами, що їх називали чугами та природним рівчаком у камені — чугилом.

Чугайстер, кажуть, зовні як чоловік, але такий високий, як смерека. Він ходить лісами в білому одязі або й зовсім без вбрання, і не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Він мусить десь заховатися в листі й чатувати на мавок. А коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. Гуцули твердять, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом. Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю. Багато рис Чугайстра поєднують його з вітром. Він може й сам являтися в подобі вітру або вихору. Як вітер, Чугайстер може залазити в димар і співати. Танцює він, як вихор, — прудко. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що взуття не витримує. Проте доброго танцюриста Чугайстер може ще й нагородити. Під час танцю Чугайстер шепеляво приспівує: «Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!» (Запис С.Пушика). Саме оця шепелявість і змушує думати, що Чугайстер належить до потойбічних істот. Надзвичайно старі, не завжди із зубами, вони можуть не вимовляти всіх звуків. З іншого боку — прихильність Чугайстра до людей, його охоронна функція (нищення мавок) свідчить, що він може бути предком, який оберігає лісорубів і літувальників на полонині. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Часто твердять, що Чугайстер «на одній нозі». Він, як і Баба-Яга, може відірвати свою ногу — й рубати нею дрова. У лісі Чугайстера не слід свистіти й кричати, щоб не прикликати Лісового Чоловіка. Все це — ознаки представників «нижнього світу»: одноногість або кульгавість, а також прикликання свистом — їхні ознаки.

Проти Чугайстра, як і проти всіляких потойбічних «прибульців», використовували сокиру — як оберіг. Маючи її, цього міфічного велетня можна втримати двома мізинними пальцями й випитати про майбутнє: «Чугайстер зайшов до полонинської колиби, поправляв ватру. Вівчар каже: „А що ти тут робиш?“ — „Хочу зігрітися“. А вівчар схопив сокиру та й перед ним поклав вістрям угору. „Сідай“, — сказав. Той сів. Став Чугайстрин проситися, аби його відпустили. „Не пущу!“ — зловив його двома мізинчиками вівчар і тримав. „Пустіть, то скажу, що завтра тут буде“. І Чугайстрин попередив, аби не спали пастухи завтра, бо прийдуть на полонину вовки й ведмеді та й усю худобу понесуть. І дійсно, другого дня прийшли вовки та ведмеді — всі по парі, та вівчарі їх відігнали від отари» (запис А.Онищука).

Чугайстер має могутній зріст, а тому може скрутитись у велетенське колесо довкола ватри і грітися. Цим він подібний до змія, потойбічна природа якого безперечна. С.Пушик вважає, що Чугайстер — праобраз бога Волоса, який поєднує Лісового Чоловіка з ведмедем (через його волохатість) та гайстром-лелекою.

Як лісоруби варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові на сволоці. Вірили, що Чугайстер зуміє звідти здійняти, бо має могутню статуру. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали, то раділи, бо можна було спокійно спати: приходив Чугайстер, отже, в тому місці мавок уже не було. Захисник пастухів і лісорубів, Чугайстер міг попередити про напад ведмедя. Вірили, що Лісовому Чоловікові підвладні всі звірі. Був він і звіриним пастухом, що пас «лісову худобу» в чоловічі дні тижня: понеділок, вівторок і четвер. Вважали, шо саме в ці дні можна успішно полювати, бо пастух, на відміну від пастушки — Лісової Діви, — дозволяв мати здобич. Пас Чугайстер на полонині й кози біднякам — разом зі своїми. Влада над тваринами в Лісового Чоловіка була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстер посилав лиса або вовка.

Особливо турбувався Чугайстер про воду. Вночі він приходив до хати й перевіряв, чи є вона в запасі. Коли ж не було, — щоб покарати газду, забирав із собою дитину. Такі дії Чугайстра вказують на його спорідненість із лісовиком, який викрадав недоглянутих немовлят, щоб виховати з них подібних до себе.

Кажуть, що Чугайстер навчав майстрів, коли якому робота не вдавалася. «Чугайстер усякий дар людям дав!», — твердили гуцули. Про Чугайстра також знали як про захисника бідних. В одній із легенд він зустрічає бідного слугу, ображеного паном, пропонує йому свою допомогу, а згодом провчає пана: «І напустив Чугайстрин на пана ведмедя, що той постоли в потоці лишив, сердак на суці завис…» (запис С.Пушика). В іншій оповідці Чугайстер — справжній добродійник: він не тільки рятує хлопця від повітрулі, а й виводить його із лісових нетрів: «Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком Через кілька хвилин вертається дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у діда в руках. І дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: „Тобі ще пощастило, що я тебе побачим, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу“. Ну він за тим дідом пішов і очутився недалеко від своєї хати» (запис С.Пушика).

Таким добродійнйцтвом образ Чугайстра нагадує домовика, який оберігає мешканців оселі, — справжнього духа-покровителя.

  • 0

#15 Ласочка:)

    Сова всія Теревень

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1002 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Славне місто Утопія

Відправлено 01.03.2009 – 10:24

Перепрошую,що російською. Умберто Еко "Ім"я рози"
"Бойся василиска! Се царь гадов, полный страшных ядов.
Оными плюется! И хуже плевков. Пустит вонь, злостно так --
убьет наповал! Брысь, брысь! Отрава! На горбу белый крап, башка
петуха, передом стояч, задом ползуч, како всякий змий. Мрет от
ласки..."
"Как от ласки?"
"Так! Ласка -- невеликий зверь, премилый, ростом
ма-лым-мало выше мыши. Мышь от нее в страхе. И змея и жаба. Как
укусят ласку -- та бежит, где укроп и чина. Их грызет. И снова
воевать. Есть кто верит -- родится-де из глаза. А другие верят,
что сие неверно".
  • 1

#16 Крихітка

    Мрійниця

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4030 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ, Castelló, Ibiza, Hildesheim

Відправлено 01.03.2009 – 10:58

Перегляд дописуЛасочка:) (1.03.2009 09:24) писав:

Перепрошую,що російською. Умберто Еко "Ім"я рози"
"Бойся василиска! Се царь гадов, полный страшных ядов.
Оными плюется! И хуже плевков. Пустит вонь, злостно так --
убьет наповал! Брысь, брысь! Отрава! На горбу белый крап, башка
петуха, передом стояч, задом ползуч, како всякий змий. Мрет от
ласки..."
"Как от ласки?"
"Так! Ласка -- невеликий зверь, премилый, ростом
ма-лым-мало выше мыши. Мышь от нее в страхе. И змея и жаба. Как
укусят ласку -- та бежит, где укроп и чина. Их грызет. И снова
воевать. Есть кто верит -- родится-де из глаза. А другие верят,
что сие неверно".
А хіба ласка-міфічна? Я думала це звичайна тваринка щось тіпа норки.
  • 0

#17 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 01.03.2009 – 12:38

Горгони

Цитата

Горгони - "грізні" - три дочки Форкія і Кето із зміями замість волосся: безсмертні Сфено та Евріал, і смертна Медуза. Чудовиська-сестри мали тіло, покрите міцною блискучою лускою, розрубати яку міг тільки меч Гермеса, величезними мідними руками з гострими кігтями і крилами із золотим виблискуючим пір'ям. Обличчя були з гострими, як кинджали, іклами, а замість волосся звивалися, шиплячи, отруйні змії. Жили на крайньому Заході біля берегів річки Океан. Їхній погляд перетворював в камінь все живе. Персей, звільнивши красуню Андромену, залишив без голови Медузу горгону, дивлячись на її відображення на щиті, який йому подарувала Афіна.

Прикріплені файли


  • 0

#18 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 01.03.2009 – 16:18

Перегляд дописуКрихітка (1.03.2009 10:58) писав:

А хіба ласка-міфічна? Я думала це звичайна тваринка щось тіпа норки.

Так і є. Просто Пліній-старший написав колись, що вони єдині, хто не боїться василіска, а нападає на нього.
  • 0

#19 Хтось_дивний

    Я пытался быть спpаведливым и добpым...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1037 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Україна, Тернопіль

Відправлено 05.03.2009 – 13:55

Ангели

Ангелы живут в мире Духа, небесном мире, а мы – в мире материй.
Одним из качеств традиционно является преданность. Считается, что ангелы по-настоящему преданы в силу того, что у них нет собственнических интересов. Ангелы целиком и полностью преданы Богу, и их преданность не подлежит сомнению.

Пример верности человека в сравнении с верностью ангела можно найти в Ветхом завете. Юный Давид был солдатом в армии филистимлян под предводительством Анхуса, когда эта армия отправилась штурмовать поселение израильтян. Солдаты не доверяли Давиду, поскольку он был евреем, и отказывались воевать рядом с ним, опасаясь предательства. Анхус сказал Давиду, что сам он не видит в этом ничего дурного, но что другие солдаты отказываются видеть его в своих рядах.

Поэтому Давиду было ведено идти домой. Давид возражал и спрашивал, почему ему нельзя сражаться в этой битве вместе с Анхусом, как он делал весь последний год. "И отвечал Анхус Давиду: будь уверен, что в моих глазах ты хорош, как Ангел Божий; но князья Филистимские сказали: пусть он не идет с нами на войну" (1-я кн. Царств 29:9). Анхус выразил свою уверенность в преданности Давида, сравнив его с ангелом.

Безошибочная проницательность - другая черта ангелов. Ангелы отделены от человеческой расы и не испытывают присущих ей сомнений, в частности, когда речь идет о верности и неверности. Мудрая женщина из Фекои польстила царю Давиду, чтобы обеспечить возвращение юного Авессалома в Иерусалим, сравнив его проницательность с проницательностью ангела. Она сказала: "Да будет слово господина моего царя в утешение мне; ибо господин мой царь, как Ангел Божий, и может выслушать и доброе, и худое" (2-я кн. Царств 14:17).

Мудрость - еще одна черта ангелов, которую женщина из Фекои распознала в царе Давиде, когда он спросил ее, пришла ли она по наущению Иоава. Женщина призналась, что это так, и сказала: "Господин мой мудр, как мудр Ангел Божий, чтобы знать все, что на земле" (2-я кн. Царств 14:20).

Ангелы обычно знали обо всем, что происходит на земле. Это сочетание абсолютного знания с абсолютной проницательностью, а также тот факт, что единственной целью ангелов было выполнение воли Божьей, делало их воистину мудрыми.

Другое качество ангелов, к которому должен стремиться человек - рассудительность, и царь Давид обладал этим качеством в полной мере. Собственный слуга усомнился в преданности Мефиботе царю Давиду. И Мефибот сказал царю: "Ты велик, как ангел Божий: поступай как считаешь.
Падший ангел - Ангел, проклятый Богом за непослушание.
  • 0

#20 Nana

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 751 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Dnipropetrovsk

Відправлено 14.03.2009 – 15:12

Гноми

Цитата

Гноми — духи землі і гір. У міфології народів Європи — маленькі, людиноподібні істоти, що мешкають під землею, в горах або в лісі. Зростом вони з дитину, але наділені надприродною силою, носять довгі бороди і живуть набагато довше, ніж люди. Гноми надзвичайно образливі й примхливі. У надрах землі гноми зберігають скарби — коштовні камені і метали; вони майстерні ремісники, можуть виковувати чарівні перстені, зброю й інші чарівні предмети. Дракони полюють за скарбами гномів, і тому гноми тому перебувають з ними в постійній війні. Загалом — це добрий і працьовитий народ, але вони сильно постраждали від людської пожадливості й пихи, тому людей не люблять. Вони ховаються в глибоких гірських печерах, там побудовані ними підземні міста і палаци. Іноді вони виходять на поверхню, і якщо зустрінуть в горах людину — лякають її гучним криком.
Гноми, давніші, ніж їхня назва, що, як вважається походить з грецькї мови і виникла в 16 столітті. Етимологи приписують їх назву швейцарському алхімікові Парацельсу, в чиїх працях воно з'явилося вперше. «Гносис» у грецькій мові означає «знання». Існує гіпотеза, що Парацельс винайшов слово «гном» тому, що гноми знають і можуть відкрити людині точне місцезнаходження прихованих в землі металів. Подібно до грифів в еллінських і східних повір'ях та драконів — німецьких, обов'язок гномів в тому, аби охороняти потаєні скарби.
За розповідями про гномів може ховатися історична правда: під час Бронзового віку шахтарі з південних і південно-східних районів Європи помалу переселялись на північ за відносно рідкісними родовищами олова, які, як і мідь, були необхідні для виплавки бронзи. Як і решту мешканців південих регіонів, вони, в основному, були нижчими і темнішими шкірою та волоссям. Їх знання металургії, можливо здавалося чарівним для мешканців півночі, які жили в неоліті: потужніша зброя і щити мешканцями півночі сприймалися як зачарованими. Це може пояснювати, чому історії про гномів поширені, в основному, в північній Європі, і чому гномів змальовують як робітників, хоча мало інших міфологічних істот пов'язано з якою-небудь організованою працею.

Прикріплені файли

  • Прикріплений файл  gnommi.jpg   66.33К   0 Кількість завантажень:

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних