Символіка укр. рушника
ВЕЛИКУ РОЛЬ У ЖИТТІ у житті українського народу відігравали рушники, такі поширені в різних родинних церемоніях і обрядах: під час сватання, весілля, поховання, закладання хати і на входини, зустрічі почесних гостей, народження дитини. Мали вони символічне значення і в оздобленні хати, оскільки в найдавніші часи виникла віра в їхні охоронні властивості. Не менш важливу роль відігравала в обрядодіях, сімейному побуті хустка.
Цінна колекція рушників, хусток, зразків вишивок зберігається в етнографічному зібранні Дніпропетровського історичного музею. Переважну частину колекції складають тканини кінця XVIII-XIX ст. з Катеринославської, Подільської, Полтавської, Чернігівської, Київської губерній.
Зібрання значно поповнилося в 1904 — 1905 рр., коли в зв'язку з підготовкою до XIII археологічного з'їзду в Катеринославі за ініціативи Яворницького була організована етнографічна експедиція для дослідження і збирання пам'яток у Катеринославській губернії. На запрошення Дмитра Івановича активну участь у ній взяв харківський етнограф В.О.Ба-бенко, який здобув для музею цінний матеріал і опублікував свої дослідження.
Тоді ж, на ознаменування століття місцевої духовної семінарії, за рішенням Єпархіального з'їзду духівництва з благословення єпископа Таганрозького і Катеринославського Симеона, Яворницький обстежив церкви губернії задля створення в музеї церковного відділу. У фонди потрапили не тільки давні сакральні предмети, а й рушники, хустки, килими, запорозькі пояси. Багато творів українського народного шитва надійшло з власної колекції видатного українського живописця О.Г.Сластіона, з яким багато років товаришував і листувався Дмитро Яворницький.
Сластіон робив замальовки пам'яток української старовини, зразків орнаменту, збирав етнографічні матеріали, в тому числі старовинні запорозькі речі — для себе і для Яворницького. З часом, опинившись у скрутному становищі, М.О.Сластіон продав свою колекцію в Катеринославський музей дешевше справжньої ціни, мовляв, тільки у Д.І.Яворницького вони і збережуться. Першу спробу систематизувати етнографічне зібрання Катеринославського — Дніпропетровського музею (в тому числі й колекцію рушників) зробив відомий український вчений Кравченко В.Г., який працював у музеї в 1932-1933 рр. і під-
готував рукописний каталог.
У цій збірці, крім українських, є рушники російські, грецькі, волоські, рушники й хустки весільні, поховальні, великодні. їх вишивки приваблюють своєрідністю і неповторністю. Малюнки вражають зворушливою наївністю, дитячою безпосередністю в зображенні навколишнього світу — комах, птахів, звірів, фантастичних істот.
Привертає увагу рушник з домотканого полотна кінця XVIII — початку XIX ст., вишитий червоною заполоччю, на якому зображено добовий рух Сонця навколо дерева світового, оточеного чудернацькими звірами, птахами з багатьма ніжками, зорями. Знаки Сонця (у вигляді свастик, розеток, ромбів з променями, хрестів у колі), Місяця, зірок (вось-микінцевихта інших) можна побачити на багатьох зразках вишивок та інших побутових предметах музейного зібрання — кахлях, сволоках хат, деталях прядок, писанках.
На багатьох весільних хустках, жіночих сорочках бачимо знаки засіяного зерном поля (ромбо-крапкові), що втілюють ідею родючості землі та жінки.
В одній з стародавніх колядок співають:
Над морем глибоким
Стоїть явір високий.
край, море, іграй, море,
Радуйся, земле, вік до віку.
На тим яворі сиз орел сидить,
Сиз орел сидить да в воду гледить.
Саме ця колядка, можливо, надихнула вишивальницю рушника XIX ст, розшитого сірою, червоною, жовтою заполоччю, зобразити дерево життя зі знаком води під ним; орел над верхівкою дерева як володар верхнього світу, правда перетворений на двоголову рептилію. Існує думка, що геральдичний двоголовий орел тотожний дуже давньому міфологічному образу, відомому багатьом культурам — космогонічному персонажу, якого вважали творцем землі, дерев, людей. Вірогідно, саме цим пояснюється поширеність цього образу у вишивці. Можливо тому двоголові орли на рушниках з колекції ДІМ мають вигляд оточених зорями космічних істот. Найцікавіший з них має реалістичне зображення на тулубі орла пташиного ембріона в яйці.
Мотиви дерева набувають у народній вишивці різних форм. Часом уява вишивальниць наділяла їх антропоморфними рисами. Так зображено дерева — велике і маленьке — на рушнику се-редини XIX століття, розшитому червоною, жовтою, сірою заполоччю; вони оточені прямими хрестами, зорями, знаками зерна, паростками. В інших композиціях образ дерева світового поєднується із зображенням жінки (Богині) з піднятими догори руками та двоголового орла — гібридні образи.
Цікавий рушник з Чернігівщини, вишитий білою прорізною гладдю з перевернутим відносно дерева життя геометризованим зображенням Богині в човні з го-ловою-трикутником з хрестом на його верхівці, з птахами (або зміями) в піднятих руках. Дослідники вбачають у такому зображенні відгомони давніх уявлень про предка в жіночій статі. Називають цей персонаж також Велика Матір природи, Мокоша, Рожа-ниця, Берегиня. Дійсний зміст цього образу губиться в глибині віків.
Звичайно, вишивальниці XVIII-XX століть не вкладали в своє шитво первісного змісту старовинних символів. "Ці оздоби й символи вживав український народ, так як і старовинні пісні, колядки, веснянки, купальські тощо, — писав Вадим Щербаківський. — Вживали їх, не питаючи пояснення, лише тому, що "так годиться". Але вишивали, за старими зразками стародавні мотиви, що зберегли відгомони міфопоетичних уявлень про світ наших далеких предків. З цими давніми знаками була пов'язана віра в захист від ворожих сил, рясні врожаї, в численних нащадків, добробут, щастя.
Ірина ФОМЕНКО,
старший науковий працівник ДІМу
мистецька толока
Український рушник. Семантика.
Були за князя Кия ми, і єсть у час космічний, Бо не мина народ у просторі і в часі не мина.
В віках живе, не меркне наша полотняна вічність, 1 прахом не стають, не гаснуть полотняні письмена...
Щоб нащадки відали, як ми жили, воювали, Як ми народжувались, як помирали на схилі днів, Скільки ми рушників полотняних навишивали, Скільки в майбутнє ослали отих полотняних листів.З поеми Євгена Гуцала "Материзна"
Відколи існує пам'ять народна, українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які формували естетичні смаки поколінь, були взірцем їхньої рацьовитості та мистецьких здібностей. Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками-символами та оберегами.
Мабуть, не зможемо сказати напевне, кому першому спало на думку втілити в орнаменти красу оточуючого світу. Археологічні знахідки та літописи підтверджують, що вишивати на Україні власне ніколи не припиняли, тож уся орнаментика, незалежно на якому матеріалі (кераміка) виконана, має спільні риси.
Впродовж віків вишивки зазнавали різних етнографічних впливів але асимільовано її так, що українська основа залишалася незмінна, лише постійно збагачувалася. В системі українських візерунків домінує простота, а також система знаків і символів, розуміння яких, на жаль, частково загублено. Відомо, що в цю систему знаків входили явища природи та речі, якими люди користувалися повсякденно.На початок XIX століття сформувалися найхарактерніші особливості орнаментики різних регіонів України та тільки їм притаманні технічні прийоми. Основною прикметою нашого народного орнаменту є його ритм, такий же як у пісні. Як правило, один сегмент орнаменту можна повторювати в безконечність або замкнути в єдине обрамлення і так завершити композицію візерунка.
Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику несли новонароджену дитину до хресту, на ньому проводжали людину в останню дорогу.
Рушники Галичини дещо відрізнялися від тих, що у східних областях, за звичай, були вони коротші. Вишивали смугами геометричних, рідше рослинних орнаментів. На образах їх призбирували посередині складками та зав'язували кольоровою стрічкою. Кінці не спадали з обох боків образу, а ніби розпростерті крила птаха увінчували його горизонтальною лінією.
Рушники як певний декор хати вишивали двома або трьома смугами орнаменту. Дві смуги вишивали "з лиця" полотна, а третю — на зворотнім боці. Такі рушники завішували на спеціальному держаку з планкою, інколи різьбленому так, що всі три смуги орнаменту через певні інтервали доповнювали одна одну. Тим рушником ніхто не витирався. він був своєрідною візитною карткою господині дому, її працьовитості та почуття краси.
У різних регіонах Галичини, зокрема таких, як Надсяння, побутували певні назви держаків, а саме: жердь, жердка, палка, держак, гряда, гредка, греда. Часто держак був різьблений.
У лемків греда — то широка планка, з прекрасною, різьбленою головою оленя посередині, прикрашена з боків листям клена або дуба. Палку, на яку завішували рушник, закріплювали під сподом греди. В гуцулів жердь прикривали багато інкрустованою геометричним орнаментом широкою планкою. На території Надсяння та у Львівській області з початку XX століття держаки почали прикрашати плоским гравірованим геометричним орнаментом, який розмальовували акварельними фарбами. Такі держаки, що імітують вишивку, побутують удеяких домівках і нині.
Зберігся також звичай, будуючи хату, останню крокву на завершення даху заносити на рушниках, потім наймолодший з майстрів має поставити на вершину даху "вінок" — букет з гілок берези або дуба (не сухі гілки, а свіжі, бо може загинути рід), разом з квітами, пов'язані рушничком, якого для цієї мети вишивала майбутня господиня дому. У наш час у деяких районах Галичини його замінюють кольоровою стрічкою, якою пов'язують "віху".Побутували також невеликі за розміром так звані "хлібники" (у лемків з польських Бескидів та лемків словацьких — "хлібовки"), в які загортали хліб. їх оздоблювали по краях двома невеликими смужками орнаменту. Часом "хлібники" гарно вишивали й посередині, а їх краї завершували вузенькими смужками орнаменту.
На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без жодного чорного стібка, несли дитину до хрещення. Хресна мати готувала його заздалегідь, а загортаючи в нього немовля, примовляла 'красну дорогу" новонародженому, щоби життєвий шлях був такий же світлий і добрий, як той рушник. Після хресної купелі дити ну знову за-гортали в рушник, а поверх нього кожен з хресних батьків неодмінно клав "крижмо" — золоту або срібну монету з побажанням добробуту. Цього рушника та "криж-ма" не можна було нікому пере- ¦' даровувати. " Вважали, щоче- ^ рез "те" зло- ' миться дорога життя. В першій половині XX століття " рушник "крижмо" ЧК замінено на чисте біле полотно, якого має бути непарна кількість метрів. З того полотна цій дитині шили сорочечки чи платтячка і т.п.
Тепер новонародженим разом з крижмом при хрещенні дарують цінний подарунок.
Важлива функція рушника в обрядах сватання та вінчання. Вдеяких селах Галичини, Надсяння, Лемковини, Холм-щини, крім рушників для сватів, дівчина повинна була вишити ще дванадцять. Дванадцять дружок несли їх перед нею через ціле село, якщо вона переходила жити до хати молодого, а скриню з приданим везли на возі. Якщо парубок ішов у прийми до тещі, то також відбувався урочистий похід через село, щоби всі бачили, яка то молода працьовита і "файна". Ось чому кожну дівчину привчали до вишивання змалку, і в орнаменти вона вкладала своє бачення краси, але при тому старалася зберегти деталі візерунка й мову знаків, які передавали з роду в рід. Орнаменти на весільних рушниках вишивали геометричними або рослинними мотивами, часто із зображенням голубів, які в народних обрядах були символом любові, чесності, щирості та вірності молодят. Саме їх щедро прикрашали.
Коли дівчина виходила юною заміж і ще не надбала тради-ці й н их два-над-ц я т и рушників, тоді допомагали їх вишивати всі жінки роду аби не було осуду, що дівчина лінива. Згаданий похіддружокдотеп-ними ритуальними піснями та приказками супроводжували дружби, свашки та молодь.
Найкращого рушника перші дружби стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоби їхнє подружнє життя було щасливе, а ще вірили — хто перший стане на рушника, той верховодитиме в сім'ї (звичай зберігся). Молодих, які після вінчання поверталися додому, на порозі хати зустрічали батьки з короваєм на вишиваному рушнику та добрими побажаннями. Коровай прикрашали голубками,колоссям, квітками. Рушник, на якому ставали до шлюбу, завішували над образами або на видному місці в світлиці.
Одними з етнічних регіонів західних земель України були землі Надсяння, Лемковини та Холмщини. Після переселення українців на територію колишнього Радянського Союзу та на північ Польщі дуже багато творів народного мистецтва безповоротно втрачено. Але те, що збереглося, дає нам змогу розглянути певні, дуже характерні для цих око-л и ц ь візе-рунки. В орнаментах втілено мотиви й сюжети усної поетичної творчості, образи народної лірики й календарної поезії.
Рушник із села Торки біля Перемишля (рис.2) короткий, з широкою смугою вишивки посередині. Орнамент вишиваний чорними, або темно-вишневими нитками з вкрапленням червоного або синього кольорів. Елементи орнаменту — безконечник та місяченько. Символ місяця у всіх фазах, а саме: ріжок, півмісяць, повня символізував безконечне життя на землі. А ще в основі цього орнаменту народний місяцелік — коло (повні). Основні свята землеробства поділено відмітками на частини місяця (пори року), вказують час сіяння, збирання врожаю, а також ворожби на врожай. Орнамент з обох сторін "місяченька" завершено смугами "безконечника", як безконечним є життя. В селах поблизу Перемишля орнаменти в "місяці" називали календарем.
Цікавий орнамент із села Негрибки поблизу Перемишля. Чіткий геометричний візерунок складається з вузької центральної частини, основним компонентом якої є " п є р і ж к и' П окра-йниці складаються з половини квіток. У цілому творять неповторний ритм орнаменту.
Рідкісний орнамент з села М'якиш Новий (повіт Ярослав), Центральна смуга — буряк із гичкою, обрамлений з боків меншими смугами рослинно-геометризованого зображення чорнобривців. Не менш цікавий орнамент рушника з села Лагівців, Холм-щина. Це оспіване в піснях і легендах дерево розмарину. Ідучи до вінця, дівчата прикрашали волосся, вінок гілками розмарину, а хлопець припинав розмаринову гілоч-ку до одягу біля серця. її вважали символом любові.
Орнамент "гейсики" на малому рушнику, очевидно робочому, якого дружина вишила чоловікові, котрий йшов на заробітки.
В шахтах Зверху над орнаментом цікаво закомпоновано свіч-ники-трійники, адже Бог перебуває в трійці. Ось так, з далеких часів від предків шйшов до нас оцей полотняний лист.
Орнамент з Жидачева Львівської області — ромб у квадраті — символ засіяного гіоля, покрайниці — баранці 'говорять, що врожай зійшов, поле заколосилося, а навколо зтоять обереги".
Рушник, оцей довгий, прикрашений візерунками виши-гий сувій полотна, як дорога роду людського, людського киття, завжди був нерозривний з віруваннями,звичаями та побутом українського народу.
Зеновія КРАКОВЕЦЬКА,
мистецтвознавець,
голова Львівського
осередку Спілки
мистецька толока
1
візерунок тож 
, jak pryjidu dodomu, pidu v shkolu i sfotkaju 
