Перейти до вмісту

Оттоманська Порта (Туреччина)


Повідомлень в темі: 7

#1 Білий Дракон

    Хлопець

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6385 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Палацу

Відправлено 08.12.2008 – 00:34

  • 7

Зображення


Українська зовнішня політика затиснута між двома векторами: до Москви та до Європи. Cучасні вершителі народної долі не бачать для нас інших політичних партнерів.

Козацька верхівка XVII століття була більш вигадливою. Дипломати Богдана Хмельницького зондували ґрунт для перспектив союзництва по всій Європі та Малій Азії, Іван Виговський фактично пропагував відродження Великого Князівства Литовського, устремління Мазепи є загальновідомими, ми ж звернемо увагу на турецький напрям української політики.

Османська імперія XV-XVII століття була нічним кошмаром для більшості європейських країн. Агресивна політика, загартована у численних перемогах та територіальних анексіях, призвела до того, що бідолашним монархам Західної Європи довелось утворювати союзницькі угрупування - щоб хоч якось зарадити невпинному просуванню малоазійського монстра на європейський континент. Українські землі постійно перебували в сфері османського впливу – близькі сусіди Крим та Молдова були васалами Туреччини, та й не так вже далеко від Хортиці до Стамбулу. Тодішній неспокій та постійні війни, нетривкі та ненадійні політичні союзники молодої козацької республіки примушували її керманичів майстерно лавірувати у геополітичному трикутнику: Річ Посполита-Московське царство-Оттоманська Порта. Раз-по-раз вибір гетьманів випадав на користь останньої.

Рішучі кроки у цьому напрямі почав робити ще Богдан Хмельницький. У листі від 2 серпня 1650 року він писав Великому Візиру: «Ваша світлосте, великий візире, мій добрий приятелю, хай мій Бог дарує Вашій милості довге життя і зберігає Вас у ласці могутнього царя! Від посла Османа-аги ми одержали листа його світлості Бекташа-аги. З нього ми з радістю довідалися, що нашу дружбу, яку ми запропонували Високій Порті, згідно з нашими сподіваннями, ласкаво прийняли і схвалили. Вже давно ми мали намір засвідчити наше підданство Високій Порті і також вислати наших послів…. » Дипломатичний хист поляків не дозволив гетьману розвинути вигідне співробітництво, більших успіхів в україно-турецьких стосунках досягнув Петро Дорошенко.

10 серпня 1668 року було надіслано посла до султана з проектом союзницької угоди, а вже в 1670 козаки присягнули Магомету IV. Договір з Оттоманською Портою був достатньо лояльним і фактично закріпляв за Україною права автономії. На жаль, Польща не хотіла відмовитись від територіальних претензій до козацької держави: похід в землі Дорошенка на початку 1671 року мав сумні наслідки. Після нетривалої війни Туреччина підписала з Річчю Посполитою Бучацький мирний договір, за яким Правобережна Україна залишалась під владою Дорошенка, крім Поділля, що увійшло до складу Порти. Кажуть, у місті Бучач на Тернопільщині досі є та липа, під якою було підписано незручний для поляків мир.

В польській та радянській історіографії факт турецької окупації Поділля оцінювався однозначно негативно. Туркам приписують різного роду безчинства: масовий відгін населення у неволю, розорення храмів, грабунки та здирства, їх звинувачують у масовому обезлюдненні краю. Такі оцінки перейшли і в окремі сучасні українські видання. Звинувачення турків у різного роду гріхах почалось ще в писемних джерелах козацької доби. Однак, не слід забувати, що переважна більшість документів, якими ми послуговуємось, були створені людьми, що були підвладні лютим супротивникам Порти – Річі Посполитій та Росії. Шукати у російських та польських джерелах позитивні сторони окупації марно, їх творцям не було сенсу та розглядати цей процес об‘єктивно та відсторонено. Альтернативну оцінку діям турецької адміністрації дали в 90-их роках польський історик Д. Колодзейчик та українські вчені І. Данілов, В. Степанков.

Як виявилось, Туреччина XVII ст.. була набагато демократичнішою за інших сусідів української держави. Відчутна різниця між польським та турецьким паном для подільського селянина була помітна одразу: турки відмінили осоружну панщину, працювати потрібно було виключно на своєму господарстві, сплачуючи окупантам грошовий або продуктовий податок.

Щодо примусового набору в яничари. З середини XVII століття Порта помалу згортала практику набору майбутніх воїнів з віддалених християнських провінцій. Сам інститут яничарства переживав глибоку кризу: професійним воїнам дозволили займатись купецтвом та ремісництвом, оскільки держава не могла їх прогодувати. До речі, потрапити до яничарського училища (девширме) було мрією як багатьох хлопчиків, так і їхніх родин. До 1683 набір до елітних підрозділів дозволявся винятково з християнських сімей, відомі часті випадки підкупу мусульманами батьків, щоб ті видали їхню дитину за свою. Почавши кар‘єру в девширме, деякі яничари могли піднятись до рангу Великого Візира.

Православна церква була у привілейованому становищі завдяки Дорошенку. Навіть у Кам‘янці турки залишили вірменам та полякам по одному храму, а українцям три. Звісно, окремі церкви було перетворено на мечеті, однак масового знущання над християнськими цінностями не спостерігалося.

Знелюднення місцевості є швидше наслідком попередніх військових конфліктів та організованої поляками блокади Кам‘янця. У 1680-их роках сільське господарство на Поділлі було майже паралізоване, а поля під містом оброблялись не далі, ніж на відстань гарматного пострілу. Увійшовши на Поділля, турки застали не «землю текучу молоком і медом», а землю, виснажену довготривалими війнами, початими повстанням Хмельницького, спустошену татарськими наїздами, польськими походами, чи врешті - звичайними набігами місцевих опришків…», як пише Д.Колодзейчик.

У 1699 році турки з гідністю повернули Поділля Річі Посполитій, але люди надовго запам‘ятали це 27-річне правління. На Поділлі та Буковині «турецькою» люблять називати будь-яку давню споруду, якщо не знають її походження. «Турецькі» замки, криниці, стовпи, вали, скарби, печери є мало не в кожному селі. У моїй Ляшковиці гора над селом називається Красною, бо почервоніла від крові після великого бою з турками. Місцеві жителі сховались до лісу від кровожерливих окупантів, а ті, боячись заходити, примовляли: «Марія, погана віра, виходи!». У Сокільці на річці Ушиці є гора Батарея, де стояли турецькі гармати. Їх поскидав в долину місцевий хлопець Томаш, на ранок його спіймали і розіп‘яли на камені, з-під якого забило цілюще джерело.

Дипломатичні стосунки між Туреччиною та Україною відновились під час Першої світової війни. У 1914 році в Константинополі діяла філія Союзу Визволення України. Її найбільшим досягненням було укладення декларації з міністром внутрішніх справ Таалат-беєм. Документ стверджував, що «утворення української держави буде значною послугою світові й людяності». «Талаат-бей заявив, що Висока Порта, так само як кабінети берлінський і віденський, визнає необхідність визволення України з-під російського панування; після розгрому Росії Османський уряд буде готовий допомогти українському народові створити незалежну державу. Союз визволення України визнавався як загальнонаціональний представницький орган українського народу, що живе в російській Україні.» (Цитую за М.Несуком «Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни»)
Чи може сучасна Туреччина стати для України таким вагомим політичним партнером, як в давнину? У мене немає підстав для теоретизувань на цю тему. Немає у нас і жодної політичної сили, яка б розробляла азійську модель розвитку країни і шукала союзників у мусульманських державах.

© Павло Нечитайло
Узято з infoporn.org.ua

Повідомлення відредагував Білий Дракон: 08.12.2008 – 00:35


#2 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 08.12.2008 – 10:16

Перегляд дописуБілий Дракон (8.12.2008 00:34) писав:

Рішучі кроки у цьому напрямі почав робити ще Богдан Хмельницький. У листі від 2 серпня 1650 року він писав Великому Візиру: «Ваша світлосте, великий візире, мій добрий приятелю, хай мій Бог дарує Вашій милості довге життя і зберігає Вас у ласці могутнього царя! Від посла Османа-аги ми одержали листа його світлості Бекташа-аги. З нього ми з радістю довідалися, що нашу дружбу, яку ми запропонували Високій Порті, згідно з нашими сподіваннями, ласкаво прийняли і схвалили. Вже давно ми мали намір засвідчити наше підданство Високій Порті і також вислати наших послів…. » Дипломатичний хист поляків не дозволив гетьману розвинути вигідне співробітництво

На жаль дипломатичний хист поляків був не єдиною причиною. Хмельницький, стурбований отриманням незалежності і визволенням з-під польської влади своїх територій, забув про таку річ, як асиміляція, яку завжди зручніше проводити близьким народам. Якби він шукав прихильності у турків чи поляків, культурні та релігійні відмінності підживлювали б прагнення українців до остаточно закріпленої незалежності, натомість вибір культурно близьких та релігійно однакових росіян дав українському народу видимість спокою, приспав його обережність і зрештою призвів не лише до винищення більшої частини населення, а й до розколу в суспільстві між "самостійниками" та прихильниками "братерства", які вважають, що краще бути під "родичами", аніж мати справу з "чужинцями".
  • 0

#3 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6188 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 08.12.2008 – 12:37

Перегляд допису-=VJ=- (8.12.2008 10:16) писав:

....натомість вибір культурно близьких та релігійно однакових росіян ....

ти справді так вважаєш? може тобі варто почитати класиків української літератури, щоб зрозуміти культурну і релігійну різницю навіть в XVIII столітті!!! Ні культурно, ні релігійно вони ніколи не були близькими, і сьогодні також! Крім того, не треба забувати, що Московське царство - улус Кримського Хана, А Кримський хан - васал Турецького султана. Союз з турками - це просто обхід посередників.
  • 0

#4 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 08.12.2008 – 18:22

Перегляд дописуDarkLordVillis (8.12.2008 12:37) писав:

ти справді так вважаєш? може тобі варто почитати класиків української літератури

Для таких речей варто читати не класиків української белетристики, а історичні документи - зокрема листи та грамоти.
  • 0

#5 Sergiy_K

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6889 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:штори

Відправлено 08.12.2008 – 19:01

Перегляд допису-=VJ=- (8.12.2008 18:22) писав:

Для таких речей варто читати не класиків української белетристики, а історичні документи - зокрема листи та грамоти.
тобто москалі були - культурно ближче за турків?
  • 0

#6 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6188 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 08.12.2008 – 19:16

Перегляд допису-=VJ=- (8.12.2008 18:22) писав:

Для таких речей варто читати не класиків української белетристики, а історичні документи - зокрема листи та грамоти.
а наприклад? якими документами зафіксована схожість Московської і Київської культури XVII століття?
Крім того, Московська Православна церква в той час значно більше відрізнялася від Київської ніж зараз. Назва одна, суть різна. І взагалі, той міф, що Богдан обрав Православного царя, самі церковники й вигадали.

Повідомлення відредагував DarkLordVillis: 08.12.2008 – 19:20

  • 0

#7 Феєричний неук :)

    Козак - перевертень

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6188 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:пекельне болото

Відправлено 08.12.2008 – 20:31

Зовсім нещодавно російський філософ К. Леонтьєв писав:

Цитата

А что, как не Православие скрепило нас с Малороссией? Все остальное у малороссов - предания, воспитание и все иное - на Московию не похоже.
хоча й в православії спільна лише назва.
  • 0

#8 -=VJ=-

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 6536 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Київ

Відправлено 08.12.2008 – 23:39

Перегляд дописуDarkLordVillis (8.12.2008 19:16) писав:

І взагалі, той міф, що Богдан обрав Православного царя, самі церковники й вигадали.

Зичили бихмо соби самодержца господаря такого в своей земли, яко ваша царская велможност православний хрестиянский цар

(с)Лист Богдана Хмельницького 8 червня 1648 г.

Нагадаю - це за шість років до "воз'єднання".
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних