Перейти до вмісту

Не бійтесь, містер Блек…


Повідомлень в темі: 10

#1 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 07.09.2008 – 18:18

  • 10
Не бійтесь, містер Блек…
Боги нам заздрять. Бо ми смертні. Ти ніколи не будеш гарнішою ніж зараз. Ми ніколи не будемо більше тут. Адже життя набагато цікавіше, коли воно закінчується... «Троя, Ахілес»

Він викинув у смітник цигарку і присів на лавочку. Чомусь стало важко дихати і містер Блек вирішив перепочити. Кілька глибокив подихів і стало набагато легше.
- Треба кидати палити, - тихо промовив містер Блек і дістав чергову сигарету.
Сонце ліниво пускало на землю проміння, ніби дивувалося і само собі промовляло « Чорт забирай, але чому я маю вам світити? Що ви мені зробили? Між нами нема симбіозу! Я роблю ваше життя кращим, теплішим, яскравішим, а ви лише вичислюєте той день, в який я згасну…». Проте сьогодні воно було на диво щедрим. Що і викликало посмішку на обличчі містера Блека.
- Котра година? – запитав перехожий.
- Пів на шосту, - відповів містер Блек і знову подивився на сонце. « Але колись воно згасне…», промайнула думка в його голові. І що буде тоді? Що знову вигадають японці? Штучне сонце, яке спочатку буде викликати захоплення у людей, а потім, через надцять років, до людей таки дійте, що воно випромінює хімію, яка вкорінюється у мозок і викликає рак. Тільки людям буде все одно. Бо вони хочуть жити. Жити, навіть якщо вони і звичайні бомжі, яким ніде нема притулку. Бо люди прагнуть одного – життя. Дівчата прагнуть багатого чоловіка, чоловіки – просто прагнуть сексу і пива. Їм подобається керувати машиною в той момент, коли вони п’яні, хоча й розуміють, що не впораються з керуванням, бо рівень алкоголю в крові зашкалює, а очі не бачать перед собою нічого. Окрім того, вони не хвилюються через те, що зіб’ють невинну людину, яка повертається додому з магазину. Гм…з чого б це? Адже всі вони правильні і ходять до церкви, слухають молитви і розуміють, що вбивсто це гріх. Найстрашніший з гріхів. Проте ніхто з них жодного разу не думав про те, що вони також можуть стати жертвою такого водія, який хропе за кермом. І тоді всі будуть жалкувати і казати: « О так, він був доброю людиною, вірним товаришем і співчутливим чоловіком». Та ніхто і не згадає про те, що 20 років назад, коли йому було 18 і він тільки отримав права, «обмивши» автомобіль він гнався по трасі і збив людину, але втік з місця злочину. І чорт забирай, він все одно буде «вірним товаришем». Бо це суть людини. Кожної.
- Містере, у вас випав гаманець, - сказала літня жінка і посміхнулась. Містре Блек також посміхнувся у відповідь і підняв гаманець з під лавочки.
«Треба бути уважнішим», подумів містер Блек і встав, вирішивши піти додому. Там його чекає дружина, з третім розміром цицьок, яка завжди хоче займатися сексом, син, якому вже стукнуло 20 але він все одно сидить на шиї в батьків і дочка, яка в свої 13 вже все знає про міньєт і презервативи.
Так, містер Блек, тобі пора додому.
Він ще раз глянув на сонце, примруживши очі і вирушив в дорогу. Зараз він був абсолютно щасливим. В його голові вже складалась думка про пиво, яке він купить у пиварні, щоб подивитися вдома баскетбол, а після нього піти з жінкою на кухню і зробити їй те, про що вона мріє. Головне щоб діти заснули. Але чи засинали вони? Можливо, але тоді вони були лунатиками. Бо дочка підглядає за ними через отвір в дверях, а син закрився у своїй кімнаті і висить в Інтернеті, переглядаючи порножурнали…
Клац.
Містер Блек зупинився. Серце неприємно закололо. Знову стало важко дихати. Він стиснув те місце, де кололо рукою і витер спітніле чоло платком.
«Що це в біса діється?»
Серце ще раз неприємно шарпнуло і ноги містера Блека підкосились. В голові щось загуділо.
«Невже це все?»
«Так. А ти сподівався на ще щось?»
«О Господи…ні..благаю, ні…»
«Так. Все вже вирішено»
«Благаю…БЛАГАЮ!!!»
Серце почало нестерпно пекти і звиватися. З рота потекла кров. Люди, які проходили повз містера Блека з огидою спостерігали за ним. Якась жінка сказала своїй доньці.
- Не підходь до нього, люба.
- А може йому погано? – тихо сказала дитина.
- Йому? – презирливо мовила жінка, - Мабуть перебрав у пиварні, хай тут сидить, клятий алкаш.
«Невже мені ніхто не допоможе?»
«Ти сам знаєш відповідь»
Містер Блек вирячив очі, здвинув на бік галстук і впав на теплий асфальт.
Сонце нагріло його для нього.

#2 Мурзілка

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 321 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Дім там де він

Відправлено 07.09.2008 – 18:57

Мені здається що це не історія життя, а якась утопія, просто останні миті життя, по своєму трагічного
  • 0

#3 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 07.09.2008 – 19:01

звичайно не історія життя)
то я так написав...мав на увазі саме останні хвилини життя...але і це не головна ідея :prapor3:
  • 0

#4 Ромашечка

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 293 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Чернівці

Відправлено 09.09.2008 – 15:25

Теодоріусе, знаєш, непогано. Тільки я б на твоєму місці трохи розписала б цю новелку, ще якісь деталі додала б. Працюй над собою, задатки маєш хороші. :)

P.S. Чи не у прозі форумчан мав би бути твій твір? :lol:

Повідомлення відредагував Ромашечка: 09.09.2008 – 15:25

  • 0

#5 lorelei

    Місцевий

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPip
  • 226 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Калуш ->Львів

Відправлено 09.09.2008 – 15:54

А мені навіть дуже сподобалось. В ці кілька речень насправді складено дуже багато змісту. Так тримати!!! :)
Але чому саме містер блек? Це ім'я є якесь занадто приземленим для такої новели...
  • 0

#6 serotonin

    Абориген

  • Користувачі
  • PipPipPipPip
  • 109 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 09.09.2008 – 17:11

Ромашечка має рацію - варто подумати над "расширіть і углубіть" . Але взагалі опус супер! Трохи філософії, трохи іронії, трохи рефлексії, трохи драми... Маєш смак до стилю, респект :)

Що чи хто надихнув, якщо не секрет?
  • 0

#7 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 09.09.2008 – 23:24

всім дякую) буду розвиватись)
надихнув фільм Знайомтесь, Джо Блек і Троя)
якщо не проти - я викладу ще два своїх твори)

Випадок - припадок
«Вона повинна була зателефонувати…вона завжди телефонує, коли запізнюється»
Олег натиснув на гальмо і зупинився поблизу заправки. Він дістав з кишені мобільний телефон і набрав знайомий до болі номер.
«Абонент не відповідає. Зателефонуйте будь ласка пізніше» І це саме по англійській.
Олег ще двічі набрав номер але у відповідь чув те саме.
«Потрібно їхати додому…якщо її нема вдома, то вона в коханця»
Голова неприємно пульсувала. П’ятка на лівій нозі чомусь нестерпно чухалась. Весь на нервах, Олег їхав десь під 200 по пустій, залитій дощем, трасі. По радіо грала якась дурна, на думку Олега, пісня про дівчину, яка покінчила життя самогубством.
«Дурна молодь» тільки і подумав він, скрививши обличчя.
Знову почався дощ.
Чи може він і не закінчувався?
Олег підпалив цигарку і вимкнув радіоприймач. Знову його думки поринули вдалечінь…туди, де є місце Анюті…Анюта…саме так він називав свою жінку. Він її кохавє. По-справжньому. Не так, я к в дурних голлівудських фільмах, а справжня! Він кохає Анюту вже більше 10 років. Довгих 10 років, які проносяться зараз в очах Олега. І вона жодного разу не зраджувала йому. Він завжди думав, сидячі на унітазі і купаючись у ванній, про те, як йому пощастило. Ні у кого нема такої дружини, як в нього. Анюта…
Він викинув недогарок і дістав мобільний, не зменшуючи швидкості.
- Слухаю.
Камінь відліг від серця Олега.
- Сонечко...я їду додому…
Шкряб-шкряб.
- Ти мене чуєш кохана?
- Так, чую…
- Я скоро буду. Дзвони мені!
І відключився. На серці стало так легко, що він навіть збавив швидкість. Їхати залишалось зовсім нічого, а головне, що він почув її голос.
Голова все ще неприємно пульсувала.
***
Дзинь-дзинь.
Дивно…він не чув її кроків…
Дзинь-дзинь.
Тиша…
Він тремтячою рукою дістав ключі.
«Вона з коханцем…точно…як я раніше не подумав…ось чому вона так дивно зі мною розмовляла!»
Проте двері вже були відкриті. Немов хтось запрошував його ввійти.
Олег переступив поріг квартири і здригнувся.
Посеред кімнати стояло двоє чоловіків. Двоє звичайних чоловіків у сірих штанях і чорних сорочках. Вони навіть не глянули на Олега, який стояв на порозі з виряченими від подиву очима.
«Що за маячня?»
Він почав тяжко дихати і повільно підходити до чоловіків, один з яких з божевільним виглядом кидав до шафи простирадло і реготав.
- Ооо, ти глянь хто прийшов!, - вигукнув він, показуючи пальцем на Олега. Чимось він нагадував рибу. Так, саме рибу. Бліде лице, великі очі і висолоплений язик, який був синім від того, що чоловік тримав його поза ротом, стискаючи його зубами, - ти що тут забув, бовдуре?
Олег відчув, як його сорочка стає мокрою і липне до спини. В роті відразу пересохло. Він перевів погляд на другого чоловіка, який похмуро дивився у вікно. Він був близнюком першого, проте лице було серйознішим, від чого ставало смішно. Він мовчав. Мовчав і Олег.
- Чого став, пеньок? Ану геть звідси!
Це кричав «висолоплений язик». Олег спробував видавити з себе слово.
- Де…де моя дружина?...
Перший знову зареготав.
- Ти чув? – звернувся він до «похмурого», - він питає де його шльондра!
- Хай піде подрочить, - тихо сказав другий, не відводячи погляд він вікна.
Олег заціпенів. Сказати, що ситуація бентежила його – нічого не сказати. Він не міг дати ладу думкам. Хто вони такі? Що вони роблять в його квартирі? Чому вони риються в його речах? Грабіжники? То чому вони знущаються з нього?
Перший повністю вліз до шафи. Другий розвернувся лицем до Олега.
- Вона мертва. Ти вбив її. Вбив своєю прив’язаністю до неї. Старий ти пеньок! Ти ще задушив її коханця, з яким вона кувиркалася на цьому дивані!
Олег нахилив голову, немов нагадався щось згадати. Але його тіло відчувало дивну порожнечу. І вона постійно про себе нагадувала, немов біль в гнилому зубі.
- Не віриш? – звузив очі чоловік в чорному, - то може тобі освіжить пам'ять ось це?
І він дістав з пакета, який лежав біля нього, щось схоже на порізаний кавун. Проте у Олега таких асоціацій не виникло. Він відразу зрозумів, що йому показують голову Анюти, розрізану від вуха до вуха.
- Ааааа, - якось тихо заскиглив він і опустився на підлогу, -ааааа…..
З шафи вигулькнула голова першого.
- Тепер може йти дрочити на цю голову, козел! Вбив дружину! Скажи йому щось, Лендо, я не можу дивитися на його придовбане лице.
Лендо почав гратися головою Анюти, підкидуючи її догори. Його обличчя випромінювало задоволення.
Олег стиснув кулаки і забився у вугол кімнати. Анюта…
- Щ…що ви з нею зробили?
Вони засміялися. Кімната стала поступово перетворюватись на катівню. Моральну катівню. Олег відчував, що його судомить, а голова нестерпно болить. Він не міг зрозуміти, що відбувається. Йому здавалося, що окрім цих двох в кімнаті ще хтось є. Він чув дикі крики, стони, плач…раптом він усвідомив, що вони перестали сміятись. І лиця їхні стали якимись…жалісними.
- Пропадіть…згиньте….
Вони мовчали і спостерігали за ним. Нижня губа Олега тряслася, а на кутках рота біліла піна.
- Отче наш…- почав було він але тут в голові немов щось вибухнуло. Він відчув як з носа тече кров.
- Він плаче, Лендо, - реготнув «синій язик», - старий козел зрозумів, що повбивав їх! Покажи-но йому ще дещо! Ну покажи, Лендо!
Другий почав повільно підходити до Олега, який намагався витерти кров, але тільки розтирав її по обличчю, і розстібати ширінку.
- Хочеш ще дещо побачити? – саркастично сказав Лендо, витягуючи з штанів свій пеніс, - глянь-но, який він гарний. Я приберіг його для тебе. Відкуси його. Ну…ти ж цього хочеш…хочеш зробити мені погано….відкуси його…а ще краще відсмокчи.
«Синій язик» почав божевільно реготати.
Олег почав плакати. Просто ридати. В нього була істерика, якої ще ніколи не було. Та що казати про істерику, він і не плакав ніколи. Тут його погляд зупинився на ножицях, які лежали біля нічної лампи. Великі ножиці…
- Ооо, так! Вітаю тебе, бовдуре. Ти знайшов вихід! Давай, покажи що ти можеш!
Олег потягнувся рукою до ножиць, які могли вирішити всі проблеми…

Через день. На столі головного лікаря місцевої психлікарні лежала газета з таким заголовком «Не зраджуйте з коханцем при живому чоловікові»
А внизу була стаття.
«О 3 ночі в місцевий відділ міліції поступив дзвінок від громадянки П., яка скаржилась на те, що в сусідній кімнаті, де мешкав бізнесмен Олег Коршунов і його дружина Анна Коршунова, хтось всю ніч кричить і плаче. На місце виїхали оперативники, якими було зафіксовано факт скоєння злочину. В квартирі було знайдено два трупи, серед яких труп Анни Коршунової і так званого Петра Сивого. По слухам мешканців будинку він був її коханцем. Звірське вбивство було скоєне чоловіком Анни, Олегом, який приїхав з роботи і побачив як в квартирі кохаються його дружина та незнайомий чоловік. В стані афекту він взяв зі стола ножиці і розрізав горло своїй дружині, а перед цим відрізав половий член її коханця і зробив у його тілі 17 ножовий поранень. Обоє померли на місці. Сам Олег не намагався нічого приховати, він плакав і кричав, вигукуючи образливі слова. Жителі будинку стверджують, що Коршунов часто слідкував за своєю дружиною і взагалі був роздратованим останнім часом. Що це? Хвороба? Чи може звичайна звірська ревність? Про це від подумає в психлікарні. Отож, жінки, тричі подумайте перед тим, як приводити коханця додому, при живому то чоловікові…»
На клаптику папера стояла чашка, тож інших слів видно не було.

Олег сидів на підвіконні і дивився в небо. Таке гарне. Гарніше ніж звичайно. Синє з хмарками, які пливуть одна за одною, нагадуючи своєю структурою різних тварин. Він охопив коліна руками. Таблетки лежали в його носках. Він їх не пив.
«Я не хворий…я не хворий…я не хворий»

Заглянь під ліжко о 12 ночі
Автобус їхав по запорошеній снігом дорозі. Я був такий задоволений…Така гарна погода…Не міг зрозуміти одного – чому мене везуть в будинок покійної тітки Марії? Що я зробив? І що буду там робити? Думки, немов комахи, заповзали всюди і давали про себе знати короткими спалахами болі в голові. Попереду мене сидить моя мама і тітка. Позаду – бабуся. Ми оминаємо цвинтар і виїжаємо на дивну вулицю. Чому дивна? Всі будинки були занедбаними, людей не було видно взагалі. Чорний хрест самотньо схилився біля дорожнього знаку. Хто його тут поставив? Я зручніше вмостився у кріслі.
Автобус зупинився і з нього вийшло двоє: моя мама і тітка. Я хотів було запитати, чому вони мене кинули і чи потрібно виходити мені, але горло мені зжав невидимий ціпок і з мого рота полинули дивні рипучі звуки. Я з проблиском надії в очах поглянув на бабусю, яка сиділа позаду і відсторонено дивилась вдалечінь. Вона, не дивлячись на мене, сказала:
- Нічого, я тебе завезу, вони хай ідуть.
Стало трішки легше.
Декорації змінюються.
Будинок покійної тітки Марії видався не таким вже й занедбаним. Найбільше мене здивувало, що в ньому вже хтось жив. Якийсь пристаркуватий чоловік, який привітав мене беззубою посмішкою. Серце чомусь стало шалено калатати, коли ми ввійшли до будинку. До того ж, десь пропала бабуся.
- Йди геть, суко, - до когось невидимого мені сказав чоловік і зареготів.
Декорації змінюються.
Склад. Так, саме склад. Я не знаю, що я там маю робити. Радує одне – зі мною двоє моїх друзів. Я посміхнувся, згадавши стару дитячу пісню про друга. Так, справді, з ними веселіше.
Тільки не в моєму випадку. Бо веселощів не було взагалі. Мене здивувало, що я буду жити разом з ними в будинку тітки Марії. І куди поділась мама, тітка і бабуся?
І тут я вперше закричав.
Не знаю чому, але вигляд циганів, які прийшли на склад мене неймовірно перелякав. Спочатку я побачив одного, потім ще і ще і ще…
Вони йшли на галявину біля складу, на якій щось святкували голі працівники заводу. Чому вони голі? І чому я кричу? Чорт…
Я продовжував кричати і бігти. Бігти невідомо куди, але я точно знав, куди приведе ця дорога.
Декорації змінюються.
Будинок з внутрішньої сторони нагадував замок. Старий, з купою вогнів, які палахкотіли на стінах. Замок…Стародавня тюрма…
Друзі вже сидять на ліжках і дивляться на мене. Тут я помічаю, що їхні очі пусті…
Декорації змінюються.
А тобі страшно? Буде страшно, коли з шафи вночі вилізе карлик в білому халаті і з ковпаком на голові? А якщо він запропонує тобі разом залізти до шафи? А ще гірше, якщо він буде просто стояти і мовчати, дивлячись на тебе, схиливши на бік голову…
І ти знаєш, що ти ніколи не прокинешся.
  • 0

#8 БоБриК

    Я повернувся !

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3010 повідомлень
  • Місто:Scorpio const.

Відправлено 10.09.2008 – 08:52

Отразу згадався матрікс і містер Андерсон)))
  • 0

#9 Teo

    бовдур, булька, кулька, круть!

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2841 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 10.09.2008 – 10:53

Оо
БоБрик, а чому саме містер Андерсон?))
  • 0

#10 БоБриК

    Я повернувся !

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3010 повідомлень
  • Місто:Scorpio const.

Відправлено 10.09.2008 – 12:44

Перегляд дописуТеодоріус (10.09.2008 11:53) писав:

Оо
БоБрик, а чому саме містер Андерсон?))
Мому що його агент Сміт так постійно називав коли товк)
  • 0

#11 ramzes12

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 39 повідомлень

Відправлено 20.12.2015 – 00:18

Привіт. Читаю журнал «Дніпро». Як на мене цей журнал підвищує культуру людини. Школа, що не кожен з нас читає літературні журнали, а багато хто полюбляє массову літературу. Раджу всім..
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних


Магазин кубиков Рубика Cubes.in.ua