Перейти до вмісту

Павло Тичина


Повідомлень в темі: 23

#21 Вертипузо

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 607 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Львів

Відправлено 30.09.2008 – 23:36

Я з цим не погоджуюсь.. поетів потрібно читати... Ось вам Скорбна мати, як думаєте там тільки про християнство йдеться?
СКОРБНА МАТИ

Пам'яті моєї матері

І

Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами!

Поглянула — скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє...
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!

Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.

Не місяць, І не зорі,
І дніти мов не дніло,
Як страшно! ...людське серце
До краю обідніло.


II

Проходила по полю —
Зелене зеленіє...
Назустріч Учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!

Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса?

Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Не до Юдеї шлях вам,
Вертайте й з Галілеї.

Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату ~
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь Його розп'яту


III

Проходила по полю,
В могилах поле мріє —
Назустріч вітер віє -
Христос воскрес, Маріє!

Христос воскрес? — не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.

Христос воскрес, Маріє!
Ми — квіти звіробою,
їз крові тут юрбою
Зросли на полі бою.

Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє;
О згляньсь хоч Ти, Маріє!


IV

Проходила по полю...
— І цій країні вмерти? —
Де він родився вдруге, —
Яку любив до смерти?

Поглянула — скрізь тихо.
Буяє дике жито.
— За що Тебе розп'ято?
За що Тебе убито?

Не витримала суму,
Не витримала муки, —
Упала на обніжок,
Хрестом розп'явши руки!..

Над Нею колосочки
"Ой радуйся!" — шептали.
А янголи на небі —
Не чули і не знали.

[1918]
Ну а це війна.. теж уважно треба читати..
ВІЙНА

І

Кладусь я спать.
Три янголи в головах стоять.
Один янгол — все бачить,
Другий янгол — все чує.
Третій янгол — все знає.

І приснивсь мені
Син.

Наче він сам проти ворога ставає.
А той обступає, просто в груди рубає!
(Перший янгол вид свій закриває).

І ніби поле рівне, рівне та зелене.
І вітер стеле спів: "Прощайте, нене!"
(Другий янгол із хрестом до мене).

І вітер стеле: "Не сумуйте, смерті той не знає,
Хто за Вкраїну помирає!"
(Третій янгол серце звеселяє).

І приснився мені
Син.


II

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

— Благословляю, синку, на ворога.
А він: матусю моя!
Немає, каже, ворога
Та й не було.
Тільки й єсть у нас ворог —
Наше серце.
Благословіть, мамо, шукати зілля,
Шукати зілля на людське божевілля.
Звела я руку до хреста —
Аж коло мене нікого нема.
Тихо, лиш ворон: кря! кря!..

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

Ну і Золотий гомін.. цілком очевидно..
ЗОЛОТИЙ ГОМІН

Над Києвом — золотий гомін,
І голуби, і сонце!
Внизу —
Дніпро торкає струни...

Предки.
Предки встали з могил;
Пішли по місту.
Предки жертви сонцю приносять —
І того золотий гомін.
Ах той гомін!..
За ним не чути, що друг твій каже,
Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,
Бо їх не помічають.

Гомін золотий!

Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Розчини вікно, послухай:
Слухай:
Десь в небі плинуть ріки,
Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..
Човни золотії
Із сивої-сивої Давнини причалюють,
Човни золотії
...З хрестом,
Опромінений,
Ласкою Божою в серце зранений
Виходить Андрій Первозванний.
Ступає на горил
Благословенні будьте, гори, і ти, ріко мутная!
І засміялись гори,
Зазеленіли...
І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті —
Торкнула струни...

Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Вийди на Дніпро!
...Над Сивоусим небесними ланами Бог проходить,
Бог засіває.
Падають
Зерна
Кришталевої музики.
З глибин Вічності падають зерна
В душу
І там, у храмі душі,
Над яким у недосяжній високості в'ються голуби-молитви
Там,
У повнозгучнім храмі акордами розцвітають,
Натхненними, як очі предків!

Він був мов жрець сп'янілий від молитви —
Наш Київ, —
Який моливсь за всю Вкраїну —
Прекрасний Київ,
— буря!
Стихійно очі він розкрив —
І всі сміються як вино...
— блиск!
— жах!
Розвивши ясні короговки
(І всі сміються як вино),
Вогнем схопився Київ
У творчій високості!

: здрастуй! здрастуй! — сиплеться з очей.
Тисячі очей...
Раптом тиша: хтось говорить.
: слава! з тисячі грудей.
І над всім цим в сяйві сонця голуби;
: слава! — з тисячі грудей.
Голуби.
То Україну
За всі роки неслави благословляв хрестом
Опромінений,
Ласкою Божою в серце зранений
Андрій Первозванний.
І засміялись гори,
Зазеленіли...

Але ж два чорних гроба.
Один світлий.
І навкруг
Каліки.
Повзають, гугнявять, руки простягають
(О, які скорчені пальці!) —
Дайте Їм, дайте!
їсти їм дайте — хай звіра в собі не плекають,
— дайте.
Повзають, гугнявять, сонце проклинають,
Сонце і Христа!

Проходять:
бідні, багаті, горді, молоді, закохані в хмари й музику
Проходять:
Чорний птах — у нього очі-пазурі!
Чорний птах із гнилих закутків душі,
Із поля бою прилетів.
Кряче.
У золотому гомоні над Києвом,
Над всією Вкраїною —
Кряче.
О, бездушний пташе!
Чи це не ти розп'яття душі людської
Століття довбав?
Століття.
Чи не ти виймав живим очі,
Із серця віру?
Із серця віру.
Чого ж тобі тепер треба
В години радості і сміху?
Чого ж тобі треба тепер, о, бездушний пташе?
Говори!
Чорнокрилля на голуби й сонце —
Чорнокрилля.

— Брате мій, пам'ятаєш дні весни на світанню волі?
З тобою обнявшись, ходили ми по братніх стежках,
Славили сонце!
А у всіх тоді (навіть у травинки) сміялись сльози...
— Не пам'ятаю. Одійди
— Любий мій, чом ти не смієшся, чом не радієш? .
е ж я, твій брат, до тебе по-рідному промовляю, —
Невже ж ти не впізнав?
— Відступись! Уб'ю!

Чорний птах,
Чорний птах кряче.
І навкруг
Каліки.

В години радості і сміху
Хто їх поставив на коліна?
Хто простягнуть сказав їм руку,
Який безумний бог — в години радості і сміху?

Предки з жахом одвернулись.

: виростем! — сказали тополі.
: бризнем піснями — сказали квіти.
: розіллємось! — сказав Дніпро.
Тополі, квіти, і Дніпро.

Дзвенить, дзвенить, дзвенить
І б'ється на шматки...
— Чи то не золоті джерела скресають під землею?
Леліє, віє, ласкавіє,
Тремтить, неначе сон...
— Чи то не самоцвіти ростуть в глибинах гір?

: виростем! — сказали.
: розіллємось! — Дніпро.

Зоряного ранку припади вухом до землі —
...ідуть.
То десь із сел і хуторців ідуть до Києва —
Шляхами, стежками, обніжками.
І б'ються в їх серця у такт
— Ідуть! ідуть! —
Дзвенять немов сонця у такт
— ідуть! ідуть! —
Там над шляхами, стежками, обніжками.
їдуть!
І всі сміються, як вино:
І всі співають, як вино:
Я — дужий народ,
Я молодий!
Вслухався я в твій гомін золотий —
І от почув.
Дививсь я в твої очі —
І от побачив.
Гори каміння, що на груди мої навалили,
Я так легенько скинув —
Мов пух...
Я — невгасимий Огонь Прекрасний,
Одвічний Дух.
Вітай же нас ти з сонцем, голубами.
Я дужий народ! — з сонцем, голубами.
Вітай нас рідними піснями!
Я — молодий!
Молодий!

1917
Не люблю такі великі пости писати, але то не мої слова, а Тичини.. І що ви можете сказати про людину, що написала саме ці слова?

Перегляд дописуSotnik (30.09.2008 16:40) писав:

З яких це пір моральні принципи стали регулюватися віяннями моди?
Звичайно! Казати те що думаєш, називати речі своїми іменами, покидька - покидьком, падлюку - падлюкою, - це ж так не толерантно, не ГЛАМУРНЕНЬКО! <_<
Тьху! Навіть ставити мінус у відповідь бридко...
пане Сотнику, а помоєму ви у відповіді побачили тільки те, що хотіли побачити...Українська ЛІтература того періоду дуже складна річ, на те було безліч причин.. я згадую зараз усіх митців того часу і пробую собі уявити як вони себе почували в ту мить.. Вони не могли подивитись в ту мить на себе з історичної перпективи.. ані Тичина, ані прокомуністичний в певній мірі Хвильовий(що з розчарування покінчив життя самогубством), ані Рильський, який теж писав прорадянські вірші.. це вони жили в епоху ураїнізації, яка була спрямована на виявлення українців... це біля них гинули їхні друзі.. Уявяіть собі глибину розчарування, страху... Чи можемо ми ставитись тут до цих людей за моральним принципом око-за-око... Можливо це моя співчутлива натура таке говорить... Але страх, гнів і бажання помсти - мають одне джерело...Тичина не жив потім у раю як вам видається.. він жив в постіному страсі, а це не може бути добре.. А щодо допису Рудої миші, то хочу звернутивашу увагу на слова Євгена Маланюка, якого ви мабуть теж не дуже поважаєте бо він емігрант, але все ж.. ДЛя поета митця немає гіршого покарння аніж втрата хисту... І не писав він майстерно потім.. не писав..
  • 0

#22 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 18.09.2009 – 00:01

Перегляд дописуВертипузо (1.10.2008 00:36) писав:

І не писав він майстерно потім.. не писав..
Чому ж не писав? А як же збірочка віршів для дітей "Ку!"? Як казав наш викладач, саме ця збірка - раптом, посеред віршів типу партія веде і про західноукраїнську Ганнусю - була і залишається доказом того, що Тичина був до смерті наляканий...
  • 0

#23 Немі

    т-зло, т-дурепа, т-невдаха, т-піся, т-ононіміст. я звьозда.

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2566 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Олімп

Відправлено 18.09.2009 – 00:18

Перегляд дописуРуда_миша (18.09.2009 00:01) писав:

Чому ж не писав? А як же збірочка віршів для дітей "Ку!"? Як казав наш викладач, саме ця збірка - раптом, посеред віршів типу партія веде і про західноукраїнську Ганнусю - була і залишається доказом того, що Тичина був до смерті наляканий...
Був. Сподобалась студія Стуса (писала курсову про відношення Стус-Тичина минулого року) - не тільки з огляду на творчість, але також спогади про самого Тичину та психологічний образ, який він відтворив. Тільки річ у тому, що час видання "Партія веде" (листопад 1933) та "Ку-ку" (1934) був приблизно один і той самий. Далі нічого не було. Можна б сказати, що останніми силами...
  • 0

#24 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 18.09.2009 – 09:30

Перегляд дописуNеmesis (18.09.2009 01:18) писав:

Тільки річ у тому, що час видання "Партія веде" (листопад 1933) та "Ку-ку" (1934) був приблизно один і той самий. Далі нічого не було. Можна б сказати, що останніми силами...
Угу...Можливо, то був якийсь останній порив людини, яка опинилась у повній безвиході...
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних


Магазин кубиков Рубика Cubes.in.ua