Перейти до вмісту

Ліна Костенко


Повідомлень в темі: 58

#1 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 26.06.2008 – 22:42

  • 56

Ліна Костенко

Зображення


Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на
Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня
поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть
хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про
біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по якому
доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському
педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М.
Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і
найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі
50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958)
викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в
1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість
поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979),
«Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії,
явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту —
не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні
«опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко
практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на
що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні
твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна
Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та
збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Живе та працює Ліна Костенко в
Києві.


Творчість


* * *
Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
...Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях —
усе життя з камінням говорили.
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки...
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,
Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев'яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки... стежечка сльози…
і жаль безмірний однієї втрати:
"В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати...”
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік —
лише ази! — ні грана досконалості.

Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, —
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.


1998p.


* * *
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.







Спеціально для Олеськи :unsure:


#2 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 27.06.2008 – 07:48

А тим часом Ліна Василівна 2000 року прилюдно відмовилася від високої відзнаки – ордена Ярослава Мудрого. Сталося це 9 квітня на її творчому вечорі в Київському будинку вчителя. Там, де колись виступав Михайло Грушевський, ювілярка гнівно кинула: "Я не волію одержувати орден, яким нагороджено Єльцина й Лазаренка". Нещодавно поетеса уникла будь-яких офіційних відзначень свого сімдесятип'ятиріччя.

Я в людей не проситиму сили,
я нічого в житті не просила,
як не просять гранітні схили,
щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки віри
в кожне слово почуте від мене,
в кожний погляд очей моїх сірих,
в кожну ласку рук нестудених.

і ще один, найулюбленіший, так ніби про мене..

Коли буду я навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
я для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю,
а між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
І боліла в мені іронія
всіма ліктиками і галактиками.
І не знало міщанське кодло.
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
-Люди, будьте взаємно ввічливі!
I якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
  • 0

#3 Stuff

    Песиміст

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 2670 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Львів..

Відправлено 27.06.2008 – 08:41

Чомусь ніколи не подобалась її творчість..
  • 0

#4 Красунечка

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 663 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 27.06.2008 – 12:07

а мені найбільше подобається її історичний роман у віршах "Маруся Чурай". От тільки вчора його дочитала (за 2 дні прочитала весь твір). І можу сказати, що це направду видатна письменниця. Адже вона стільки праці вкладала у свої твори...
  • 0

#5 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 27.06.2008 – 16:33

Ліну Костенко просто обожнюю. Це для мене одна з геніальних поетес. Я її уві сні можу цитувати. Пам"ятаю добрячу частину з її творчості напам"ять. Запам"ятовувала не спеціально - якось само-собою: кілька разів прочитаю вірш і вже пам"ятаю. Читається просто і легко. А головне: думаю тими ж думками, що й вона. Поважаю і люблю Ліну Костенко як поетесу, громадського діяча, так і людину.

Мій перший вірш, який я запам"ятала:

Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмось.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.

  • 0

#6 Ластiвочка

    перчинка

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 5828 повідомлень
  • Стать:Не скажу
  • Місто:Україна вул Любая8

Відправлено 27.06.2008 – 19:20

Перегляд дописуStuff (27.06.2008 09:41) писав:

Чомусь ніколи не подобалась її творчість..
Не знаю...мені подобається і читається легко, хоча Маруся Чурай важкувато написана -факт
  • 0

#7 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 27.06.2008 – 19:37

Перегляд дописуЛастiвочка (27.06.2008 20:20) писав:

Не знаю...мені подобається і читається легко, хоча Маруся Чурай важкувато написана -факт
"Скажи, зозуле: скільки мені літ лишилось жити? Кує зозуля, цілий день кує..."
  • 0

#8 Dana

    Писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPip
  • 475 повідомлень
  • Місто:Київ

Відправлено 27.06.2008 – 20:26

Моя улюбленна поетеса. Вона геніальна.
  • 0

#9 chipie

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 301 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 27.06.2008 – 21:46

обожнюю Костенко! серед нас живий геній! її вірші дуже яскраві, особливі, влучні. як казав Чехов, "краткость - сестра таланта", і Ліна Костенко своєю творчістю повністю підтверджує даний вислів. браво!
"як пощастило дівчинці в сімнадцять, сімнадцять гарних, неповторних літ..."

обожнюю Костенко! серед нас живий геній! її вірші дуже яскраві, особливі, влучні. як казав Чехов, "краткость - сестра таланта", і Ліна Костенко своєю творчістю повністю підтверджує даний вислів. браво!
"як пощастило дівчинці в сімнадцять, сімнадцять гарних, неповторних літ..."
  • 0

#10 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 29.06.2008 – 08:49

Отак, як зроду, потаємно, з тилу,
усіх міщан ощирені лаї
ненавидять в мені мою скажену силу,
ненавиджу я слабкості свої.

І скільки їх! Я зіткана з печалі.
Для ближніх знято тисячі свитин.
Коліна приклонивши, як Почаїв,
стоїть душа перед усім святим.

Дзижчать і жалять міріади версій.
Ну, що ж, нехай. Я сильна, навіть зла.
Я знаю: слабкість - це одна з диверсій.
А я ще в диверсантах не була.
  • 0

#11 Гість_Ейфорія_*

  • Гості

Відправлено 03.07.2008 – 08:08

Мені також подобається її творчість. А особливо цей вірш

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
  • 0

#12 Олеська

    вовчиця-чарівниця

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 8134 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:скіфські вали

Відправлено 04.07.2008 – 14:50

Цей вірш присвячено Ліні Костенко. Автор - здається Галина Гордасевич (точно не пам"ятаю). Але цей вірш я запам"ятала з третього разу читання.

Коли над містом пролягала тьма,
стояла на сторожі я високій.
Була пітьма сліпа, глуха, німа.
Я в дзвони била, розганяла спокій.

Коли народ забув, що він народ,
коли він став байдужою юрбою,
я, міцно стиснувши поблідлий рот,
меч узяла і рушила до бою.

Які пекельні пута я пройшла!
Яку ворожу силу подолала!
І піт стікав з поблідлого лиця,
І чорна кров до серця підступала...

І раптом кажуть, що прийшла пора,
що перемогу сурма вже заграла,
І що висока вже подолана гора
І час мечі пустити на орала.

І сплеск пісень, і фейерверки мрій,
І з квітами біжать до мене діти...
А я мовчу... Прости, народе мій,
Прости, що не навчилась я радіти.
  • 0

#13 пейтон

    Частий гість

  • Користувачі
  • PipPipPip
  • 30 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:місто Сарни

Відправлено 19.07.2008 – 21:40

А цей вірш пані Костенко присвятив Василь Симоненко. Називається "Перехожий".

Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали —
Співали ноги,
І тиша музику берегла.
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу —
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
З шаленим щастям і сміхом гарячим,
З гімном вулканним без музики й слів!
Як він ішов!
І ніхто не бачив,
І ніхто від краси не зомлів.
В землю полускану втюпився кожен,
Очі в пилюці бездумно волік...
Раптом —
Шепіт поміж перехожих:
— Що там?
— Спіткнувсь чоловік... —
Одні співчували йому убого,
Інші не втримались докорять:
— Треба дивитись ото під ноги,
Так можна голову потерять... —
Трохи в футбола пограли словами,
Обсмакували чужу біду.
А він знову йшов.
І дивився прямо.
І знову
Натхненно творив ходу!

Повідомлення відредагував пейтон: 19.07.2008 – 21:41

  • 0

#14 Dovgapanchoha

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 307 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 24.07.2008 – 14:19

дійсно, Костенко геніальна.
порадувало те, що вірш перший у темі мій улюблений.
не тільки серед її віршів, а взагалі серед усіхю
по-моєму, почитавши і вдумавшись у такого вірша якийсь горе-поет-графоман мусить добре подумати перед тим, як видавати свою "поезію"
  • 0

#15 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 24.07.2008 – 17:21

Якщо не можеш вітер змалювати -
прозорий вітер на ясному тлі -
змалюй дуби, високі та креслаті,
котрі од вітру гнуться до землі...

Скажіть, чому, ну от чому Ліна Василівна ще досі не одержала Нобелівської премії?!

  • 0

#16 Knecht

    Профі

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPip
  • 300 повідомлень
  • Стать:Чоловік
  • Місто:Луцьк

Відправлено 31.07.2008 – 14:00

Перегляд дописуРуда_миша (24.07.2008 18:21) писав:


Скажіть, чому, ну от чому Ліна Василівна ще досі не одержала Нобелівської премії?!

Нобелівська премія не є абсолютним показником майстерності письменника.Багато цікавих та культових авторів так і ніколи її не отримали(Джойс,Борхес,Стус...)Щодо Ліни Костенко - завжди захоплювався її творчістю,так майстерно та афористично писати вдається небагатьом.Одна моя подруга зізналась,що не любила поезію до того часу,поки не познайомилася з творами Ліни Костенко.
  • 0

#17 Пляма

    спонтанна...

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 738 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:|LemberG|

Відправлено 31.07.2008 – 14:04

Перегляд дописуРуда_миша (24.07.2008 18:21) писав:

Скажіть, чому, ну от чому Ліна Василівна ще досі не одержала Нобелівської премії?![/color][/b]
на скільки я знаю, то вона ніби-то заборонила видавати свої твори, ні?
  • 0

#18 Руда_миша

    Генеральний писар

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 547 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Центру та окраїн Львова

Відправлено 31.07.2008 – 20:51

Так, Нобелівська премія страшенно заполітизована нагорода, але це ж визнання))...Так хочеться, аби весь світ знав про таких українських пиьсменників, як Ліна Костенко,Василь Стус...
  • 0

#19 веснянка

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1492 повідомлень
  • Стать:Жінка

Відправлено 02.03.2009 – 21:41

Перегляд дописуРуда_миша (31.07.2008 20:51) писав:

Так, Нобелівська премія страшенно заполітизована нагорода, але це ж визнання))...Так хочеться, аби весь світ знав про таких українських пиьсменників, як Ліна Костенко,Василь Стус...
Допоможіть, хто може!Мені теж дуже подобаєтья лірика Ліни Костенко, але її неможливо ніде купити. Хотіла для подарунку, але нема і катма. Може, хтось скине лінки з віршами, будьте ласкаві....Дуже вдячна наперед)))
  • 0

#20 Крихітка

    Мрійниця

  • Модератори
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 4030 повідомлень
  • Стать:Жінка
  • Місто:Івано-Франківськ, Castelló, Ibiza, Hildesheim

Відправлено 02.03.2009 – 22:06

А можна десь в Інтернеті знайти її творчість крім поодиноких віршів?
Костенко-моя улюлена поетеса,її вірші легко запам"ятовуються і читаються на одному подиху.. Вони душевні і зрозумілі всім,вони повні красивих порівняннь а іноді колючої правди. Свої улюблені вірші цієї людини я вже виставляла на форумних сторінках,можу і ще раз поставити-може ми на збірочку назбираєм.

Цитата

Фініта ла трагедія
Вмирав актор. він був смертельно хворий,
Він був старий. і це була не роль.
Віджив той голос,наче грецькі хори.
Вмирав актор,шекспірівський король.
Його ім"я розгублена афіша
уже несла,як вечоровий дзвін.
Яка у залі западала тиша,
Коли на сцені ще з"являвся він!
Його в театр привозила дружина.
Стояла там, припавши до куліс.
А він ще грав. І ми за ним тужили,
І вже його не бачили від сліз.
Він грав не так.Але не міг не грати.
Іще раз. Ще! Востаннє...І згасав.
Додому він вертався умирати,
але в мистецтві він ще воскресав.
А поруч грали молоді,високі.
Зривали голос,морщили чоло.
Але це так,це все іще масовка.
І серед них Його ще не було.
А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.
Її уже не викличеш на "біс".
Остання дія...Кладовище.Похорон.
В безсмертя також повні очі сліз.


Мати
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже нас.
Купляла нам гостинчика за гривеник,
Топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі,
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі –
Щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш - хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала: - Перестань, бо вижену.
У тебе, - каже, - небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі Боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце шюмінке.
Вона сказала: - ні, ви не зумієте.
Злізайте, - каже. - Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так - то не знайшлося маляра.
Все якось так - то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, -
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки.


Шипшина тяжко віддає плоди,
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить:"Людино підожди,
О підожди людино будь ласкава!
Не всі, не всі хоч ягідку облиш,
Одна пташина так мене просила!
Я тут для всіх а не для тебе лиш
І просто осінь щоб була красива!

Сенбернар
В його очах і смуток і печаль
Й важке ярмо тупої безнадії,
Сліпі зірниці бачать синю даль,
А в серці заховались дикі мрії.
Оцей старий, кудлатий сенбернар
І сам не знає звідки узявся
Між цих людей – добродіїв і скнар
І чому на станції цій заховався.
До кожного присутнього іде
І кожний поїзд завжди зустрічає
„ Хазяїне! Скажи мені ти де?
Тебе твій вірний пес давно шукає!
Тебе шукав у мандрах постарів
В тяжких дорогах згасли мої очі
Чому тебе я досі не зустрів?
Чому про тебе мріється щоночі?
Чекай мене - і я тебе знайду...”
З старих очей гіркі котились сльози
Він знав: лишень знайде собі біду
І бачив у душі сніги й морози...

Повідомлення відредагував Крихітка: 02.03.2009 – 22:25

  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних