Перейти до вмісту

Олена Теліга


Повідомлень в темі: 2

#1 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 26.06.2008 – 00:00

  • 2

Олена Теліга. Біографія
Зображення

Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родинi: мати — дочка православного священика; батько Iван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.

3 1918 року родина мешкає у Києві. У Києві Олена вчиться в Жіночій гімназії Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всi діти повиннi навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.

Батько, урядовець УНР, разом з старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині. Весною 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися із совєтської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зi своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним, — з ним згодом і піде на розстріл. Саме у Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала у Польщi — ще з 1929 року жила тут, коли у Варшавi померла її мати. Тодi ж настали злигоднi та нестатки: інколи їй доводилося працювати з музичними номерами у нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів. Проте тяжіння до Києва жило в її душi постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючись, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.

У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. 22 жовтня 1941 р. на автомашинi через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом і щемить її серце поблизу КПІ і тих місць, які вона колись залишила.

У Києвi Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Iвана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

У останньому листi з міста Києва вона напише: «…ми йшли вчора ввечерi коло засніженого університету, самi білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

Зi слів очевидців дізнаємось, що жила О. Теліга в Києвi «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсi. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір'я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах — суцільнi картини, портрети й iкони. Дуже багато словників — українських, російських, чеських…»

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга.

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзi її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала на що iде, тікати не збиралася. У приватній розмовi з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»

Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

У київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камерi № 34. Тодi ж відбулася її зустріч із сестрою Лесi Українки, з якою обмовились кількома фразами. На сірім ґестапівськім мурi залишила вона свій останній автограф: вгорi намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно у Бабиному Яру разом з чоловіком та соратниками.





Творчість


ТАНҐО

І знов з'єднались в одну оману, -
О дивне танго, - і сум, і пристрасть;
Пливу на хвилях твого туману,
Згубила керму, спалила пристань.

І б'ється серце, і гнеться тіло
В твоїм повільнім і п'янім вирі;
Блакитне сонце мені світило,
А буде чорне, а може й сіре!

Чекає прірва на кожнім схилі,
Та сум і пристрасть манять, мов п'яну,
Пливти все далі, віддавшись хвилі, -
Зрадливе танґо, - твого туману.

Та потім вранці, під перший промінь,
Мені не пристрасть туманна сниться -
Зоріє ясно в чаду і втомі,
О світла ніжність, твоя криниця.



***

"Не треба слів. Хай буде тільки діло.
Його роби - спокійний і суворий,
Душі не плутай у горіння тіла,
Сховай свій біль. Стримай раптовий порив".
Але для мене - у святім союзі
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,
І сміх мій рветься джерелом на волю.
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце - в хуртовині сніжній,
Купати душу - у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора:
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

#2 Sotnik

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 1905 повідомлень
  • Стать:Чоловік

Відправлено 26.06.2008 – 00:10

"Україна, це не тільки земля, але й нація. А нація, це не тільки сучасне покоління.
Нація це мертві, живі, й ненароджені, об'єднані кров'ю, минулим та боротьбою за майбутнє і сучасне."
Олена Теліга

Повідомлення відредагував Sotnik: 26.06.2008 – 00:10

  • 0

#3 Саляма

    Старійшина

  • Користувачі
  • PipPipPipPipPipPipPipPipPipPip
  • 3140 повідомлень

Відправлено 30.11.2008 – 17:07

Вечірня Пісня

За вікнами день холоне,
У вікнах -- перші вогні ...
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів,
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.

Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.

А я поцілунком теплим,
М'яким, мов дитячний сміх,
Згашу полум'яне пекло
В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма --
В задимлений, чорний морок
Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою --
Я плакати буду пізніш!
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті --
Для крику і для мовчань --
Уста рішучі як вистріл,
Тверді як лезо меча.

Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухатись порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.

Щоб заховавши мудрий досвід
У скринці без ключа і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
Вогнем отрути чи вина.

Щоб власній вірі непохитній
Палить лямпаду в чорну ніч
І йти крізь січні в теплі квітні
Крізь біль розлук -- у радість стріч.
  • 0



Кількість користувачів, що читають цю тему: 1

0 користувачів, 1 гостей, 0 анонімних