Язичництво на Русі

Доволі цікава стаття в тему, на жаль російською

Чудова тема, аби тільки не перейшла в ще один "холівар".

Sotnik (20.06.2008 17:37) писав:

Кастова система чудово себе почуває і зараз, хоч і має набагато менший вплив на суспільство. Я сподіваюсь, що Ви не очікуєте, що син Ющенка стане шити чоботи, а Черновецького - підмітати вулиці?
До того ж одна справа - говорити про касти, а інша - про варни. Каст може бути безліч, а варни лише чотири - брахмани, кшатрії, вайш'ї та шудри. Усі чотири варни спокійно можна спостерігати і зараз у нас, тільки їх називають хто психотипом, хто характером чи ще якось.

Sotnik (20.06.2008 17:37) писав:

Що значить "мабуть"? звісно, існувала - я не знаю жодного народу, у якого її не було.
Так, її намагались знищити, але є літописи, зрештою навіть народна творчість, яка переходила з покоління в покоління - чого варті лише солярні кола та символи світового дерева.
І чим не подобається реконструкція космогонії слов"ян Бичковим - про світове яйце?

Sotnik (15.07.2008 02:06) писав:

Щодо того, що "вимоги часу" страшенно заважали Рибакову та іншим дослідникам - на жаль, це факт. Рибаков сам пізніше розповідав, як радянська цензура вставляла йому палки в колеса. Але треба віддати належне московському академіку, бо навіть у тих складних умовах він своїми працями руйнував радянську модель історії Русі, якщо вміти читати його роботу між рядків. Хоча б про те, що поняття Русь спочатку охоплювало лише землі Середньої Наддніпрянщини і корені цього факту треба шукати у 6ст. Праця Аничкова справді фундаментальна, хоча й застаріла, бо писалася сто років тому.

Sotnik (10.07.2008 01:04) писав:

Щодо засудження - то маячня, яке може бути засудження.

А щодо самого процесу - можна поглянути на баладу про Садко, там гарно процес змальовано. В тому числі і повторного жеребкування, аби уникнути невірного тлумачення.

Щодо космогонії народу Русі – то тут виникає більше запитань, ніж відповідей… Вона звісно ж існувала… Але яка саме? Зараз на різних неоязичницьких сайтах пропонується на вибір декілька моделей. І кожна модель грунтується на історичних і археологічних фактах… Не могло ж бути у народа декілька космогонічних ідей одночасно? Тому я для себе поки що відклав відповідь на це питання, поки не зберу і не осмислю достатньо інформації…
Одне можу категорично зауважити вже зараз. Слід дуже критично підходити до всіх джерел, які походять з так званої «північної Русі», тобто з Новгорода. В тому числі і до билин про Садко… Там дійсно краще збереглося багато артефактів з часів древньої Русі. Але не слід забувати, що Новгород не був Руссю. Це була колонія, де руси навіть не переважали чисельно. Про це свідчить хоча б те, що з трьох древніх кінців (кварталів, районів, вулиць?) Новгорода лише один був руським, а два належали місцевим аборигенам. До того ж, неможливо переносити бездумно всі наслідки з досліджень новгородського язичництва і на територію і народ Русі. Прикладом для цього заперечення я наведу літописний факт встановлення Добринею в 880 році ідола Перуна в Новгороді на місці ідола головного божества новгородців – Ящера-коркодила. Не може вважатися слов’янським народ, у якого головний бог Крокодил. Не може вважатися слов’янським народ, у якого жінки замість усерязей носять сушені жаб’ячі лапки (тоді ще не проколювали вуха для сережок, а носили металеві прикраси, прив’язані або до вуха, або до головного убора. Слов’янки носили металеві, срібні і золоті переважно соларні знаки, а мерянки і чудинки сушені хитрим способом жаб’ячі лапки, щоб вони шелестіли і свистіли на вітру біля вушей, такий собі «аудіоплейер». Звідси і пішли казки про царівну-лягушку )
Отже, новгородська космогонія і язичницька релігія не є руською, і навіть не є слов’янською. Не стали б наші предки приносити жертви підводному богу-крокодилу, як це зробили новгородці з Садко… У Рибакова це досить детально все розписано, але вимоги часу написання книги не дали йому змоги надрукувати висновок про неповну слов’янськість Новгорода. Не наводить такого висновку і Прозоров, але з іншої причини… Я вважаю такою причиною його особисті політичні переконання – НС.

Але це я щось відволікся від свого цілеспрямованого оповідання…
Отже, Перун не був загальнонародним верховним богом, хоч і посідав гідне місце серед інших «продуктивних» богів. Очевидно, що кожна верства населення (каста, варна) мала свого «улюбленого» бога з усіх «загальнонародних», який «опікувався» переважно справами цих людей. «Улюблені» боги розділялися також і за професійною ознакою. Так покровителем ковалів вважався Сварог, один з образів Роду. Таке становище з «вузькоспеціалізованими» богами/святими зберіглося і в християнстві…
Професійним покровителем касти князів і професійних воїнів, дружинників був Перун. Образ Перуна зображався з оселедцем на голові і довгими вусами, обов’язково з мечем або сокирою, з стрілами-блискавками. Часто на ідолі могли бути присутні знаки: Алатир (Перунів хрест), Громівник (шестиспицеве колесо/шестигранник), свастичні знаки Сонця, руничні написи, знаки плодороддя і землі. Саме на честь Перуна воїни носили оселедець і вуса… Носив їх і князь Святослав, і козаки-запорожці… Часто дерев’яні ідоли інкрустували металевими (срібними, золотими) деталями, покривали позолотою оселедець, вуса, зброю. Інші, неінкрустовані частини ідола фарбувалися в різні кольори. Я вже викладав тут на форумі фотографії з капища. Хто не бачив, можна подивитись тут http://shareua.com/albums/show/8761 Щоправда Перун там трошки «підсмажений»… Мабуть не хотів хреститися…
Так от… Перун був богом-покровителем князів та дружинників, тобто державного апарату… Всі відомості, які залишилися про людські жертвоприношення, стосуються саме Перуна. Воно і зрозуміло… Нащо хліборобським богам людська кров? Зовсім інша справа – бог-воїн…

Далі буде...

Багато вчених, дослідників сходяться на тому, що соціальний склад народу Русі являв собою кастове суспільство. Є кілька поглядів на цю справу. Я ж більш схиляюся до того, що попередньо існувало чотири касти.
1.Князі, правителі, жреці, служителі релігійного культу.
2.Воїни, дружинники.
3.Вільні люди, селяни, городяни, ремісники, торгівці.
4.Раби, невільники, обмежені в правах люди.
Такий поділ суспільства не був класовим, де належність людини до якогось прошарку визначається правом власності на засоби виробництва та власними статками. Належність до якоїсь касти була спадковою. Між собою люди різних каст не мали права укладати шлюби, та й взагалі контактували мінімально. Але в той же час в свідомості людей такий соціальний устрій був цілком природнім і непохитним. Він ніби то складав уявний організм людини. Голова – князі і жреці, тулуб – воїни, руки – вільні працівники, ноги – раби. В індійському ведизмі збереглися міфи про те, як з тіла всевишнього бога утворилися ті ж самі чотири касти. Цілком вірогідно, що й на Русі були подібні міфи про утворення з тіла Рода, на це вказують деякі згадки в древніх билинах та міфах. Загальним для всіх чотирьох каст, для всього народу був культ бога Рода й Рожаниць.
Найбільше питань і суперечностей визиває перша каста – князі і жреці. В деяких слов’янських мовах і досі слова князь і жрець (ксендз) звучать і пишуться майже однаково. В давнину князь був верховним жрецем і виконував найголовніші релігійні обряди. Крім того, князь обирався (і скидався) саме за правилами (поконом), дотримання і виконання яких було покладене на жреців. Без дотримання цього покону влада князя була нелігітимною і, як правило, дуже недовгою...

Нарешті добрався до тих відомостей, заради яких я й почав все це писати…
Після силового захоплення князем Володимиром влади в Києві в 980 році (за деякими джерелами в 978р.), він вчинив першу релігійну язичницьку революцію по всій Русі...

Далі буде...

Ось що пише літописець в Повісті Времінних Літ:
"Начав къняжити Володимір в Києві єдин. І поставив куміри на хълмє вънє двора теремьнаго: Перуна древяна, а главу єго сьребряну, а yс злат, і Хърса, і Дажьбога, і Стрибога, і Семарьгла, і Макошу. І жьряху ім, нарічюще я боги і привожаху сини своя і дъщері і жьряху бесом і осквьрняху землю требами своіми".

Археологи розкопали в 1975 році в центрі Києва фундамент цього капища. Він виявився викладеним з уламків християнського храму, зруйновоного вочевидь за наказом Володимира, хоча не виключено, що це якимось дивом збереглися вісім років уламки ще з часів Святослава… В капищі передбачені місця для п’яти богів. Причому, як встановили дослідники, головним був ідол Перуна. Без сумніву це капище стало головним, центральним державним, офіційним, якщо так можна висловитись, капищем всієї Русі. До того ж сам процес богослужіння був, вочевидь, змінений. Літописець згадує, що горожани стали приводити своїх синів і дочок, які також приймали участь в жертвоприношенні і подальшому вживанні в їжу треб, в пирах. Скоріш за все людські жертви на цьому капищі не приносилися, інакше літописець обов’язково про це б вказав. Слід пам’ятати, що всі літописці були християнськими священнослужителями, і якщо переписували щось написане ще за часів язичництва, то все це ретельно цензуровали і переінакшували на свій убогий розсуд.
За наказом Володимира в тому ж 980 році його воєвода Добриня скидає в Новгороді ідол місцевого верховного божества і встановлює ідол Перуна. Про це теж збереглися рядки в літописі. Цілком вірогідно, що аналогічні дії були проведені по всій Русі, бо у нас воно завжди так діялося – застав дурня богу молитися, так він і лоб проб’є...
Отже, Володимир волюнтаристським рішенням скидає культ Рода і насаджує культ Перуна, що безумовно є святотатством і боговідступництвом. Навщо він це робить? Спробую висловити своє бачення…
Літописець згадує шість богів, хоча в капищі є тільки п’ять місць. Він в чомусь явно помиляється. Воно й не дивно, адже пройшло на момент написання Повісті Времінних Літ вже біля 200 років. До того ж це гріховна справа для християнина – розбиратися в язичницьких тонкощах… Вчені зломали мізки в пошуках правильної відповіді – які боги входили в пантеон Володимира і навіщо він зробив переворот в релігії? Мені особисто більш вірогідною здається версія, висловлена Озаром Вороном. Вона полягає в тому, що в пантеон входили:
1.Перун
2.Даждьбог (він же Хорс)
3.Стрибог
4.Ярило
5.Макош
При цьому кожній касті «виділено» по одному «професійному» богу-покровителю, згідно із «сферою опіки» цих богів і життєвими інтересами кожної з каст.
1.Князям – Перун
2.Жрецям – Даждьбог
3.Воїнам – Стрибог
4.Вільним трудівникам – Ярило
5.Рабам - Макош
Як бачимо, з’являється нова каста – князі, яка відокремилася від жреців. Якщо раніше князі спиралися і шукали підтримку саме серед жреців, бо й сам князь був верховним жрецем, то тепер, судячи з вибору Володимиром бога-покровителя Перуна, опору князі повинні мати в професійних воїнах, дружинниках. Тобто духовна підтримка князя - голови єдиного організму-народу була замінена на військову підтримку. Як бачимо з подальшого перебігу історичних подій, цей релігійний переворот і опора на миць мечів дружинників не додали Володимиру впевненості в непохитності своєї влади… І князь-боговідступник зважується ще на одну, на цей раз остаточну зраду богам своїх предків...
Цікавими є відомості про те, що коли відкопали домовину Володимира, щоб зробити з того що ще черві не поточили святі мощі, то останки його тіла були в жахливому стані… Складалося враження, що його ще живого розірвало і пошматувало щось з середини… Підтвердженням тяжкої і загадкової смерті князя є й літописні згадки про те, що його тіло таємно було винесено загорнутим в ковер і таємно поховано в червоній черепичній домовині… Так на Русі князів не ховали ніколи! В усякому разі цілих, а не роздертих зсередини на шматки гріхами князів…

Останнім часом, спілкуюючись з різними людьми, неодноразово чув такий вислів, як «християнська культура». Не маючи на меті в цій темі критикувати християнство, я хотів би розібратись, що ж воно принесло нам такого нового, чого не мала наша етнічна культура. Зразу зауважу, що всі надбання дохристиянської культури нашого народу ретельно знищувалися милосердними на протязі вже більш ніж тисячоліття, але і з того, що дивом вціліло, можна скласти деяку уяву про їхній рівень. Безумовно, вплив християнської релігії на формування сучасної культури беззаперечний. Але я особисто визначив би вектор цього впливу, як негативний, протилежний, руйнуючий для розвитку етнічної культури України-Русі. Отже, в цих своїх нотатках зроблю свої зауваження щодо лише деяких складових аспектів культури…

Письменність і те, що зараз називають літературою…
Нікого не здивую тим повідомленням, що письменність на Русі була задовго до християнства. Не буду наводити тут безліч прикладів з дослідів різних істориків. Зауважу лише, що на відміну від «цивілізованого» світу, на Русі використовувалося одночасно три різновиди письменності (це доведено три, а може й більше) для різних потреб. В результаті християнизації як мінімум два вида було знищено і забуто. Письменність у нашого народу була вже за часів Трипілля, задовго до зведення єгипетських пірамид, не кажучи вже про виникнення іудейського народу, прародителя християнства. Причому трипілські написи зараз вдається розшифрувати саме українською мовою!
Сьогодні навіть деякі богослови визнають очевидне, що в Біблії поміж релігійними повчаннями викладені древні міфи іудейського народу. Міфи – це прародителі сучасної художньої літератури. Але ці біблейні міфи разом взяті виглядають убого в порівнянні хоча б з одним з наших міфів, яких і понині зберіглося безліч. Ці міфи передавалися з покоління в покоління у вигляді казок та билин. Навіть така загальновідома дитяча казочка, як «Колобок» містить в собі грандіозну древню космогонію русів-українців (кому цікаво, про Колобка можна почитати тут http://www.rodno.ru/skritie.htm ), не кажучи вже про міфи про Ора, Кия, Тура, Арея, Святогора, Добриню, Муромця… Ніякі Абрам (Авраам), Соломон, Моїсей не можуть скласти щонайменшої конкуренції … Ницо і убого вони виглядають навіть через тисячоліття церковної і державної цензури. Була у русів-праукраїнців своя письменність і етнічна розвинута на той час література. Так що Кирил і Мефодій йдуть в сад…

Далі буде...

Були у наших пращурів музика і пісні. На відміну від церковно-релігійних занудних псалмів, славні богам були веселі і величні. Деякі з прадавніх пісень дійшли і до наших часів у вигляді колядок, щедрівок та інших обрядових співів. На Русі була традиція співати билини, яка потім переродилася в кобзарство. Існували і свої музичні інструменти – кобзи, гуслі, дудки, сопілки, барабани, бубни…
Сучасні дзвони були запозичені з європейського католицького християнства (в Візантії таке диво було не відоме). Але це не значить, що це було для наших предків щось нове. Ще задовго до християнських колоколів використовувалися так звані «била» (я так зрозумів, що це щось на кшталт підвішеної рельси).

Розгляну образотворче мистецтво. Одна поважаєма мною форумчанка закинула мені таке: «Якісь Ваші ідоли страшні». Так, страшні… Але це наші слов’янські ідоли. В їхньому, рубленому сокирою, обліку чітко вгадуються народні риси, на відміну від християнських ікон, де що не обличчя, то прости Боже, єврейський шнобель. Нажаль, мені не відомо, чи писали на Русі картини. Християнство принесло традицію написання ікон, але знищило скульптурну традицію, яка була виражена в ідолах богів. Слід визнати, що слов’янським ідолам було далеко до прекрасних давньогречеських статуй. Але щодо цього зауважу цитатою з якогось старого радянського фільму про революцію, коли при взятті Зимового палацу революційний матрос видає таке: «Кто бабе руки оторвал? Узнаю, кто оторвал руки – оторву и ноги!» Так от, руки «бабі» (Венері Мілосській) відірвали християни. «Баба» ще легко відбулася. Вони розтрощили вщент безліч грецьких і римських статуй. Чомусь дуже не любили саме статуї… Так що в сфері скульптури християнство точно нічого не додало нашим предкам, а такі, з дозволу сказати, «картини» краще не треба…
Доречі, ті ідоли, які «страшні» - це ідоли селянські. Були і інші, «цивілізовані» ідоли. Згадаймо залишки Збручського ідола, які дозволяють скласти уяву про його первинний вигляд. Або літописний опис ідолів з Володимирового «п’ятибіжжя», які були різблені і інкрустовані золотом і сріблом. Або опис арабськими мандрівниками ідолів в храмі в Арконі, які були не тільки різблені і інкрустовані золотом і сріблом, а ще й густо прикрашені дорогоцінним камінням. Отже, до нас дійшов лише вигляд простонародних, саморобних, сільських ідолів. А справжні витвори мистецтва було знищено, хоч народ і намагався їх сховати і зберегти. Так на самому початку XVIII ст. в Чернігові гетьман Мазепа знайшов двох ідолів повністю відлитих із золота (зауважу, що ідоли робилися не меншими за зріст дорослої людини, а зазвичай більшими). Так гетьман наказав віправити обидві знахідки в Німеччину, щоб там їх переплавили на церковні ворота. Тільки зважили спочатку, навіть не зробили ескізів, замальовок, або хоча б словесних описів. Думаю, що ці золоті ідоли зовсім не були «страшними». Вгадайте з одного разу, в церкві якої держави врешті решт встановили ці ворота? Хоч Мазепа і понабудував по всій Україні безліч християнських церков, але це не врятувало його від анафеми. Всім відомо, як закінчив він своє життя. Наруга і паплюження святинь древніх предків не минається безкарно…

Далі буде...

Повідомлення відредагував Sotnik: 24.07.2008 – 23:06

Архітектура. Вважається, що саме з християнством на Русь принесли технологію кам’яного зодчества. Насправді це не зовсім так. Кам’яні будівлі зводили і раніше, але самі дУрні або князі для скарбниць. Бо нащо возитися з камінням, коли навкруги досхочу чудового лісу? Кам’яний будинок взимку холодний, а влітку в ньому не всидиш, проте дерев’яний не має таких вад. Недоліком дерева є його займистість. Але і відбудувати дерев’яний будинок набагато швидше за кам’яний. Зовсім до недавнього часу люди на Україні будували, і зараз іноді будують дерев’яне житло. Справжнє масове кам’яне будівництво почалося в Україні-Русі після запровадження технології масового виготовлення цегли, але християнство до цього не має відношення, бо не воно її вигадало (доречі, ця технологія потрапила до нас з Європи незадовго до хрещення). Кам’яними почали будувати спочатку тільки церкви, бо в них люди не живуть, а богу і так зійде (причому форму золотих куполів безсоромливо скопіювали з язичницьких храмів). Потім кам’яне будівництво почало широко використовуватися в фортифікаціонних укріпленнях (раніше очевидно не було такої потреби). Щодо багатоповерхового будівництва, то й тут нічого нового християнство не принесло, бо ще за часів Трипілля будувалися двоповерхові хати.
Я згадав про язичницькі храми… Зупинюсь на цьому трохи докладніше. Дослідники визначають три види язичницьких місць релігійних обрядів. «Нульовий» рівень, який не враховують дослідники, – це хатина, дом сім’ї. Відомо, що вже тоді існував «красний куточок», де зараз вішають ікони, а тоді виставлялися маленькі домашні ідоли та оберіги. Зазвичай внизу, під цим куточком було щось типу каміну або пічі, де спалювали треби. Вдома відправляли сімейні релігійні свята. Перший вид – це сільські, місцеві капища і требища. Вони являли собою велику поляну десь поблизу села, зазвичай на якомусь пагорбі або узвишші, недалеко від річки або струмка. На таких капищах справлялися рядові і місцеві свята всією громадою. Саме на таких місцях встановлювалися оті «страшні» ідоли. Їхня страхітливість залежала від майстерності місцевого столяра та благополуччя громади. Найчастіше на таких капищах встановлювали ідолів Роду та Рожаниць. Другий вид язичницьких святилищ на Русі – це святі місця. Що воно таке – вчені і досі не можуть толком пояснити, але вони є (у нас на форумі навіть тема така є про «місця сили»). Це зони посиленої природної енергетики, яка виходить на поверхню землі. Зазвичай такі місця розташовані на пагорбах та узвишшях, там де є природні джерела води. На цих місцях предки культивували священні рощі. І досі в багатьох джерелах зустрічаються уривки описів таких рощ та лісів. Ймовірно, що там ніяких ідолів не ставили, а робили, вирощували їх з живих дерев. Таке своєрідне «садівництво», коли обрізають зайві гілки, а потрібні заплітають, загинають, закручують так, що по мірі росту дерева виходить ніби фігура людини чи звіра. Очі, ніс, рот, вуса, вуха – все це вирізалося на молодій ще корі і з часом формувався образ обличчя. Звичайно, що за всим цим хозяйством доглядали спеціально обучені «садівники», служителі культу. Можливо, що були і якимось іншим чином облаштовані «місця сили». Зазвичай в таких місцях підтримувався весь час священний вогонь. В таких місцях справлялися більш значущі свята, на які збиралися паломники з усіх навколішніх родів. Розташовані такі місця були, як зараз кажуть, квадратно-гніздовим способом, на відстані 50-100км одне від одного. Крім того, такі місця були вже призначені якомусь конкретному богу. І збиралися люди там саме на свята цього бога. Звідси у нас в народі і до сьогодні зберігається традиція паломництва, коли йдуть пішки до якоїсь визначеної церкви саме на конкретне свято.
Третій вид релігійних святилищ – храми. Збереглися словесні описи арабських мандрівників таких храмів. Судячи з цих описів, храми нічим не поступалися в художньому оформленні християнським церквам. Присвячені храми були конкретним богам. Там також завжди підтримувався священний вогонь і постійно були присутні служителі культу. Таких храмів було досить не багато. Навіть не в кожному княжому граді вони були. Скоріш за все, такі храми також були розташовані на «місцях сили». В кожному храмі відзначалися свята того бога, кому призначався храм. На ці свята також збиралися паломники, представники всіх навколішніх родів. Після того, як почалося насильницьке насаджування християнства на Русі, всі ці релігійні місця було зруйновано. Рощі повирубано і повипалено, храми розвалено. А точнісінько на їхніх місцях побудовано християнські церкви. Але сталося так, і зовсім не з ініціативи християнських священників, що кожна з цих церков носить ім’я християнського «преємника» язичницького бога. Зараз існують навіть спеціальні дослідження з цього приводу. Так якщо стара церква носить ім’я св.Петра або св.Іллі, то стопудово на цьому місці було святилище Перуна, а якщо церква носить ім’я якоїсь Богородиці, то найімовірніше там було святилище Макоші або Рожаниць. По тому, на яке свято в цю церкву існує паломництво, можна також встановити, святилище якого бога тут було… Виходить, що сучасні паломники свідомо чи несвідомо виконують древній язичницький рітуал, продовжуючи багатотисячолітню традицію предків - збиратися в визначений час в заданому місці з підсиленою природньою енергетикою.
Щось я зовсім відволікся від теми… Отже про архітектуру… Християнство принесло на Русь дивну традицію неймовірної кількості і золотої розкоші церков, які контрастують з бідністю та нужденністю народу. Зараз ця традиція взагалі вийшла за всі рамки здорового глузду. В радіусі п’яти кілометрів від мого будинку можна нарахувати більш десятка майже пустуючих християнських церков різних конфесій. Зараз ще й мормони будуть свій храм будувати (ну покажіть мені в Полтаві хоч одного мормона поза межами психушки! Може хай на території дурдому і будують свій мормонський храм?).

Далі буде...

Повідомлення відредагував Sotnik: 25.07.2008 – 02:51

Торкнуся питань гігієни і медицини. Щодо гігієни, то етнічний одяг русів традиційно був білого кольору, що вимагало його частого прання. Крім того, релігійні переконання язичників вимагали, наприклад, виходити працювати в поле лише чисто вимившись. Також обов’язковою вимогою було миття воїнів перед боєм. Ще Геродот, коли мандрував землями України, описував лазні, якими користувалися навіть кочові скіфи. Що казати тоді про сколотів? Лазні згадуються і в договорі Вєщєго Олега з Візантією від 907 року, де князь вимагав від візантійців надати можливість руським послам і купцям «творити мовь», коли захотять. Це треба розуміти так, що візантійці цього не робили. Та й нащо це їм? Адже в Біблії про необхідність митися нічого несказано. Буде не правильним казати, що перші християнські священники, які прийшли на Русь з Візантії та Болгарії зовсім не милися. Вони милися досить багато разів на рік. Стільки скільки дощило… Також традиційно було прийнято на Русі голити бороду і стригти голову, на відміну від християнських нововведень. К честі нашого народу правило ходити кудлатими та бородатими на Русі-Україні не прижилося , а на теренах Московії лише цар Пьотр І зміг репресіями переломити цей занесений з Візантії звичай. Щодо медицини і казати нічого. Не було в християнстві ніяких традицій народної медицини, які і до наших днів існують у нас, а тоді їхніми носіями були язичницькі служителі культу. Від всіх хвороб християнські священники рекомендували проносне. Це не жарт! Навіть в середині ХІХ ст. в Англії після сповіді поп міг направити вірянина до доктора, щоб той виписав проносний відвар, яким «лікували» страшенну заразу - статевий потяг.

На щастя християнський вплив на моду був мінімальним. Як ходили наші пращури в білих вишиванках, так і ми ходимо й досі. Християнському впливу піддалися лише орнаменти на вишивках, але цей вплив помітний лише знавцям. Змінився колір одягу священнослужителів, з білого у язичницьких волхвів на чорний у християнських попів, і на розцяцькований у великих християнських цабе. Коли я бачу християнського попа в шитій золотом хламиді, то завжди придивляюся, чи не вишито там арабеску з написом «нема бога окрім Аллаха, і Магомед пророк його» ( http://www.tereveni.org.ua/forum/index.php...st&p=237882 )

На Русі була давня, ще з скіфських часів, ювелірна традиція. Згадаймо хоча б всесвітньовідому пектораль. Багато ювелірних прикрас русів описує в своїй книзі «Язичництво древньої Русі» академік Б.А. Рибаков. Християнство ж вбачало в сюжетах, які зображено на прикрасах, саме неприкрите язичництво. Тому ретельно боролося з цим, пропонуючи навзамін самий лише хрест…

Були у наших предків і найрозвинутиші на той час технології обробки металу. Лише в минулому році вдалося відтворити технологію виготовлення булатної сталі, з якої робилися знамениті тоді на весь світ руські харалужні мечі. Що могли запропонувати навзамін сварожим ковалям візантійці, які вночі мародерствували на полі бою, збираючи в мертвих русів їхню зброю? Адже візантійські мечі були гожі хіба що хліб різати. Вони гнулися й тупилися після першого ж зіткнення в бою з мечем руського воїна… Нажаль, хрест виявився гострішим за меч.

Тепер, розглянувши декілька аспектів, які формують поняття «культура», можна констатувати, що християнство не принесло на Русь нічого культурного. Зовсім нічого. Все у наших предків вже було і поступалося тодішньому візантійському рівню хіба що в кількості. А в деяких питаннях і значно перевищувало християнський рівень культури. І сьогоднішня культура (якщо це звісно можна так назвати) сформувалася хоч і під пильним оком християнства, але не завдяки, а всупереч йому. Тому термін «християнська культура» вважаю не коректним.

P.S. Якщо в своїх дописах я десь занадто прямо висловився, то хочу пояснити для віруючих, що не маю на увазі під словом «християнство» ні в якому разі простих людей, які волею чи неволею сповідують цю віру, а лише апарат церкви, державну владу, яка є замовником і провідником політики церкви, а також рядових активістів-ентузіастів, про яких в народі кажуть «застав дурня Богу молитися – він і лоб проб’є». Тому прошу не сприймати мої якісь занадто прямі слова на свій особистий рахунок. Вони спрямовані лише на вищезазначені три категорії функціонерів, які до Бога і Віри не мають жодного стосунку.

Повідомлення відредагував Sotnik: 25.07.2008 – 08:41

Майже на всій території європейської частини ексСРСР можна знайти болемніти:
 _________________________.jpg   36,29К   3 Кількість завантажень:  _________________________.jpg   21,16К   3 Кількість завантажень:jpg]
Це закам'янілі "клюви" допотопних морських тварин, пращурів сучасних кальмарів. В сиву давнину люди називали болемніти стрілами Перуна і використовували як оберіги. Вважалося, що там куди вдарить блискавка, залишається Перунова стріла.
З християнизацією Русі церква об'явила ці артефакти "чортовими пальцями", але в народі їх стали називати "паціними ніжками".
Легше всього відшукати Перунові стріли в мілових горах на сході України. Тут древні шари Землі виходять на поверхню і не вкриті почвою.
 Resize_of_DSC00634.JPG   32,36К   7 Кількість завантажень:  Resize_of_DSC00647.JPG   12,7К   3 Кількість завантажень:G]
Знайшов і я в цей раз три штуки. А в дитинстві їх у мене було з пів-відра. Грався ними в війнушку замість куль та снарядів. Може саме з них і запозичили форму для справжніх боєприпасів? Адже у кого переймати ідеї, як не у бога війни?

як побачив назву тему зразу згадався Тернопільський Сірий))) і те що Камасутру придумали козаки І те що вони були дуже вправні в ... ))) і за те їх називали язичниками)) Сорі не втримався

-=VJ=- (15.07.2008 12:44) писав:

Доречі, як наші предки визначали під якою варною народилась людина? Бо щось тут не дуже зрозуміло, той же Трєхлєбов якось дуже розпливчасто про це говорить. Мовляв, які перед собою цілі людина стваить, до такої варни і належить. Але разом з тим зазначає що часто людина обирає для себе не ту варну і не може самореалізуватись, мучиться. Виходить що на визначення варни необхідно потратити значну частину життя, "перепробувавши все". Якось неефективно це все..

Sotnik (25.07.2008 09:39) писав:

Запитання: чому волхвів часто зображують саме бородатими і з довгим волоссям? І чому так багато розмов про волосся(в тому числі й бороди) як антени для прийому космічної божественної енергії? Та й традиційний український "під макогон" - не така то вже й корота стрижка. І вуса...

Доречі було би непогано розглянути сам термін "язичництво", і тут теж не все так лінійно просто з його значенням та походженням.

Сварус (18.08.2008 16:59) писав:

Тому що вони такими і були.
В той час ще зберігалися забобони щодо того, що священнослужителі не повинні брати до рук і взагалі мати контакт з будь-якими металевими предметами. Про це йдеться в книзі Озара Ворона "Язичники хрещеної Русі".

Сварус (18.08.2008 16:59) писав:

Свого часу я купу копі-пейстів в власній обробці з цього приводу вже наводив

Sotnik (18.08.2008 17:27) писав:

І все? Отак просто забобони? У мудрих волхвів? Явно мало би бути якесь обєктивне підгрунтя.

Сварус (18.08.2008 17:35) писав:

Ну, "забобони" - це термін з сьогоднішнього світосприйняття. А тоді залізо було ще досить новим винахідом людства. Почитай запропоновану мною книжку - там про це все йдеться. Хоча, одну цю книгу читати - мало толку. Треба тоді вже читати і "Святослава", і "Боги и касты языческой Руси.
Тайны киевского Пятибожия". Ці три книги взаємопов'язані між собою і дають досить повну картину.
А про "мудрість" волхвів... Важко сказати, наскільки вони були мудрі... Були б мудрі - зараз би ми не жили серед хрестів, як на кладовищі...

ІІ МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ СЛОВ’ЯНО-ОРІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ "СВА СЛАВА"
Час провдення:
- 5 по 9 ВЕРЕСНЯ 7516 р. (2008 р).

Місце проведення:
- Чорноморський берег Криму а також м.Євпаторія, п.Заозерний, вул. Алея Дружба, буд. 93, дит.мед.центр "Чайка"

У програмі Фестивалю передбачені наступні заходи:

• Цикл лекцій на осягнення основ Слов'янської Віри і духовно-етичного самовдосконалення:
  
  • "Початкова суть Відичної Культури: шлях досконалості" - ведучий: Верховний волхв Відичного Православ'я, отець Володимир (Куровський В.В.).
    
  • "Стосунки Чоловіка і Жінки як основа розвитку і процвітання Слов'янського Роду" - ведуча: волхвиня Лада (Куровська Л.В.).
    
  • "Духовний шлях Слов'янина – усвідомлення себе триєдністю духу, душі і тіла" - ведучий: волхв Богумир (Миколаїв Б.Д.).
    
  • "Сходження по Золотому Шляху Духовидця" - ведучий: Трєхлєбов А.В.
    
  • "Як повернути силу свого роду (закони існування і примноження роду), для глав Родів і сімей, а також всіх, хто збирається ними стати" – ведучий: жрець Яровит (Савіцкий Я.Л.).
    
  • "Здоровий спосіб Життя (як почати, прожити і завершити день)" – ведучий: Трєхлєбов А.В.
    
  • "ЖИВА. Слов’янська система духовного цілительства і розвитку" -ведущий: Верховний волхв Відичного Православ'я, отець Володимир (Куровський В.В.).
    
  • "Творення добродійного потомства" – ведучий: головний редактор журналу "Відична Культура", автор і ведучий відеопрограми "Глобальний погляд: неймовірне в очевидному" Всеслав (Глоба І. А.).
    
  • "Відичні основи життєустрою Культурного суспільства" – ведучий: керівник організації "ДОМ: Духовне Об'єднання Миру" Борислав (Семибогов Б. Б.).
    
  • "НАРОДЖЕННЯ БОГИНІ. Значення жінки в православній рідновірській сім'ї" - волхвиня Лада (Куровська Л.В.).
    
  • "Здоров'я і довголіття". Досвід життя на пранічному харчуванні – ведуча: Даяра (Баранова З. Р.).
    
  • "Давньоруське бойове мистецтво "ТРИГЛАВ" - таємна зброя козаків-характерників" - ведучий: волхв Твердислав (Філатов А.С).
    
  • "МАГІЯ ТРАВ: народне травництво і цілительство" - ведуча: жриця Боговида (Рохова В.С).
    
  • "ТАЙНИ МОЛОДОСТІ І ДОВГОЛІТТЯ: спосіб життя, харчування і практики" – ведучий: жрець Яровит (Савіцький Я.Л.).
    
  • "РОДОЛАД: суть і значення слов'янських символів і оберегів" - ведуча: жриця Божена (Філатова А.В)
    
  • "СЛОВ'ЯНСЬКІ РЕМЕСЛА" (виготовлення предметів з берести, глини, виготовлення музичних інструментів, ляльок, оберегів, кумирів, ткацьке мистецтво) – ведучі: майстри народних ремесел, запрошені на фестиваль, які, крім семінарів, проведуть виставки-продажі виробів своєї творчості.
    
  • "Виховання дітей в слов'янській православній сім'ї" - ведучі: Дана і Орій Васильківські
    
  • "Слов'янські обрядові страви. Колодарні свята і їжа" - ведуча: жриця Радомира (Самусь Н.Ф)
    
  • "ЗДРАВА: Народне цілительство і здоровий спосіб життя" – ведучий: Голова Північнокавказького Скіфського Крайового Вогнища Рідної Православної Віри, Огнеслав Бандурко.
    
  • "СЛОВ'ЯНСЬКА СЛОБОДА - створення рідновірського екопоселення" - ведучі: Волхви Родового Вогнища Рідної Православної Віри.
    
  • "ПРАВ: Православна Рідновірська Академія Віровідання". Презентація вищого духовного навчального закладу Родового Вогнища Рідної Православної Віри – ведучий: Волхв Богумир (Миколаїв Б.Д.).
• Традиційне і святкове обрядодіяння:
  
  • Вогненні підношення дарів Слов'янським Богам і Предкам.
    
  • Проголошення Слави і шани Роду Всевишньому і Пращурам Арійських народів.
• Культурна програма:
  
  • Вечорниці з хороводами, піснями і танцями.
    
  • Показ художніх і документальних фільмів Слов'янської тематики.
    
  • Виставка-продаж живопису.
    
  • Виставка-продаж національного одягу.
    
  • Виступи бардів, гуслярів і інших майстрів народної творчості.
    
  • Концерт баяна Білогора Маслакова.
    
  • Виступ фолк-рок гурту "Тінь Сонця".

Також будуть проводитись обряди Ім’янаречення, Вінчання, Тризна, Жальниця і Ладування.

Детальна інформація: http://alatyr.org.ua...vaslava_ukr.htm

Думаю там можна буде почерпнути досить багато інформації, що стосується обговорення даної теми. Дуже хочу відвідати дані дійства але за відсутности компанії - навряд

В ушанування жертв Голодомору 1932-1933 років Спілка української молоді ініціювала акцію «Сопричастя». Кожному здоровому українцю віком від 18 років пропонується протягом 21-22 листопада тримати суворий піст без їжі, молитись за упокій душ померлих від голоду та безвинно вбитих і дати милостиню.
Правовірний християнин від таких високодуховних дій може відчути справжній катарсис, справжній підйом над ситою повсякденністю, справжню корисність свого існування.
А рідновір – ні, не відчує всіх наведених вище спецефектів. І не зробить нічого з вищезапропонованого. Що ж він відчує і що зробить у День Голодомору?
По-перше, рідновіра не дуже цікавить потойбічний шлях померлих. Оскільки для рідновіра «геєни вогняної» не існує, відмолювати грішні душі від потрапляння туди й від смоловаріння там не має сенсу. І без наших молитов ріка Нави винесе гідних до нового життя у нащадках – рано чи пізно.
Єдине, що ми можемо зробити для них, – це допомогти цій річці винести їх раніше. Як? А через народження дітей. Нових дітей свого народу – оскільки нове народження може відбутися лише у своєму народі.
Так що ж ми можемо зробити для душ померлих родичів? Кохатись і народжувати, і годувати своїх дітей.
По-друге, рідновіра не стосується спокута своїх гріхів через піст. Рідновіру не світить ні прощення, ні довічний спокій у райській резервації. Рідновір відповідає за всі свої вчинки самотужки, без усяких розіпнутих спасителів та святих заступників, і відповідає не тільки за себе за одного, а й за весь рід свій, від пращурів до нащадків.
Тому рідновір не голодуватиме без нужди й потреби. Рідновір береже своє здоров’я – тому що це хліб і здоров’я його нащадків. Рідновір не відмовлятиметься від кохання у чиюсь шану – навпаки: він подбає зачати нове життя, тому що наші нащадки – це наша вічність. І це довічне життя народу, зазнавшого тяжких утрат у часи Голодомору.
Так що ми можемо зробити для свого вічного життя? Їсти, тренуватись, кохатись і народжувати!
По-третє, для рідновіра своя сорочка ближче, а свій рід – ближче й за свою сорочку. І якщо рідновір уже має своїх дітей – тоді він саме їм допоможе в першу чергу, а вже потім сиротам та іншим нужденним.
Рідновіру не потрібно демонструвати свою щедрість ні перед господом, ні перед суспільством. Зате створити чи купити своєму синові їжу, книгу та зброю – це рідновірський підхід. І подарувати дружині сина чи дочку – це також рідновірський підхід. Тому що досягнення наших дітей – це найкращій дар народові.
Так що ми можемо подарувати, що зробити для свого народу? Кохатись, народжувати й виховувати дітей гідними продовжувачами справи і слави Роду.
По-четверте, рідновір бореться не за своє персональне місце в раю, а за місце під Сонцем для всього роду свого. Тому рідновір дбає не про прощення гріхів, а про нарощування своєї сили – особової, сімейної, родової, національної.
Якщо рідновір купує свічку – то не для задоволення якогось там святого, а щоби самому бачити у темряві. Якщо рідновір звертається до Бога – то не за порятунком, а за знанням та силою. А щоби Боги були впевнені у твоїй гідності й спроможності отримати божі дари – краще звертайся, якщо ти вже хоча б трохи освічений та озброєний.
Так що ми можемо зробити для своїх Богів? Купувати книги та зброю. І приділяти час опануванню тим і другим. І не тільки по святах, а постійно й наполегливо.
До речі, так ми ще й завадимо катам, сучасним і майбутнім, повторити Голодомор на нашій землі. Освічений, озброєний і готовий діяти народ – що може краще застерегти чужинців від ошукування наших комір і погребів?
Так до чого ж ми закликаємо всіх рідновірів, усіх українців, усіх козаків, усіх слов’ян? Що робити в ушанування жертв Голодомору?
Їсте добре! Годуйте своїх дітей! Освічуйтесь, озброюйтесь і тренуйтесь! І найголовніше: кохайтеся й народжуйте!

А-я-яй, -=VJ=-, як же то Ви не вказали джерела? А ця вся клоунада зі свічками, аватарами й юзерпиками - це лиш ще один прояв шароварщини.
І ще: "на Тернопільщині селяни хочуть виселити язичників" (ТСН-відео) Просто сміх та й годі.

Повідомлення відредагував Киря: 22.11.2008 – 11:39